“Ризикують своїм життям заради наших”, — як Антонівка, що на Херсонщині, живе під прицілом ворога

У чому проблема?
"Сьогодні там бій, а загалом жити можна"

Від початку повномасштабної війни Антонівка знана Антонівським мостом — тим самим, по якому били українські військові, щоб відрізати окупантів у Херсоні від постачань з росії. Тепер той самий міст став межею, за якою починається окупація. Антонівка тепер вільна, проте саме вона є однією з найбільш обстрілюваних територій області.

У день, коли "Рубрика" тут, селище здригається від звуків боїв та прицільних прильотів. Але такий тут кожен день.

"Сьогодні сильно обстрілювали той край Антонівки, а так нормально. Газ сьогодні відключили, бо сьогодні там бій, а загалом жити можна. Електрики нема ще з 6-го листопада. Але люди тут уже всі звикли, всі пристосувалися", — розповідає Тетяна.

Поки говоримо, з її обличчя не сходить посмішка, а голос впевненіший, ніж у будь-кого. Жінка народилася в Антонівці й не виїхала ані попри окупацію, ані попри постійні обстріли. Разом з іншими місцевими жінками вона двічі на тиждень зустрічає волонтерів, приймає багажі з допомогою, а тоді береться розподіляти її поміж тими, кому це потрібно.

"Найперша категорія, кому ми видаємо допомогу, — це лежачі та маломобільні. Вони найперші. Далі йдуть сім'ї з дітками. За стільки місяців ми вже налагодили алгоритм того, що і як робимо. Спочатку це була катастрофа. А зараз за кожною вулицею у нас закріплені люди, вони годують тамтешніх тварин і розносять гуманітарні набори", — ділиться Тетяна.

Коли питаємо жінку, чи є у неї тут робота, Тетяна все так само безтурботно посміхається. Та її слова дуже контрастують з посмішкою:

— Я безробітна. Моє кафе спалили орки.

Люди, що живуть в Антонівці, або так само безробітні, або їздять на роботу в Херсон.

"Зараз усі такі дружні, що якщо станеш на дорозі й тільки голову почешеш, то одразу хтось зупиниться, запропонує підвезти", — каже Тетяна.

Поки розмовляємо з нею та іншими місцевими, здалеку долинають звуки прильотів, "виходів" та, неочікувано, газонокосарок. Жінки кажуть — попри близькість до лінії фронту, в селищі намагаються косити траву й слідкувати за чистотою.

"Тим паче, що тут у нас є й дітки. Наймолодшій зараз трохи більше року. Люди повертаються, бо не мають коштів, щоб будувати життя з нуля десь в іншому місті", — додає Тетяна. 

Уже за кілька днів після нашої розмови з Антонівки та прилеглих Комишан евакуювали 26 дітей та 7 мам. В області діє рішення про примусову евакуацію дітей з особливо небезпечних районів. Антонівка — один з таких. 

У чому ще одна проблема?

Коли питаємо жінок про найбільші потреби селища, вони в один голос починають говорити про ліки та підгузки для дорослих. Значна частина тих, хто лишився, або прикуті до ліжка, або ледь пересуваються.

"Зараз Геннадіївна, лікарка наша, написала такий список ліків, що ми прочитали й аж розгубилися. Зараз дадуть, то вона там танцювати буде!" — говорять жінки.

Разом із волонтерами Бізнес-асоціації "Ми-Херсонці" їдемо до місцевого фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП). Нас зустрічають дві медсестри. Жінки не покидають свого робочого місця чи не з першого дня війни. Кажуть — хтось же мусить лишатися й допомагати.

"Лікарі наші виїхали, тому що зі здоров'ям були проблеми. Тому лишились ми, дві медсестри, я і Любов Петрівна. Ще з нами санітарка і молодша медична сестра. Люди приходять, ми їм допомогу надаємо, тиск виміряємо, таблетки роздаємо, рани обробляємо. Часто люди приходять з опіками, подряпинами від уламків, укусами тварин. Рутинна робота", — розповідає Світлана, одна з двох медичних сестер ФАПу.

Абсолютно всі ліки, які тут є, привезені волонтерами. Відколи Антонівка лишилась без світла, лікарня перестала виділяти медпрепарати на ФАП, бо той не зможе звітувати про їхню видачу через електронну систему.

"Нам дуже бракує ліків від тиску. Дуже тяжко нам з ними, тому що лікарня нічого не дає. Все треба списувати онлайн, а інтернету в нас немає. У нас немає ні електрики, ні інтернету, ні зв'язку, нічого. За кожну пігулку я маю прозвітувати через систему. А цього ми зробити не можемо. Тому ми ведемо журнал, все записуємо як слід, тільки не звітуємо ні перед ким, самі перед собою", — пояснює медикиня.

Поки розмовляємо, волонтери з "Ми-Херсонці" вивантажують біля ФАПу привезені перев'язувальні матеріали, уже згадані підгузки для дорослих та певний запас ліків. Вони та ще кілька організацій — єдина опора ФАПу.

"Ми викручуємося тим, що нам привозять волонтери, дай їм бог здоров'я. Ці люди всю війну ризикують своїм життям заради нашого життя. Після деокупації нам привезли ліки саме волонтери. І досі привозять. І ми за це будемо завжди їм вдячні", — говорить Світлана. 

Яке рішення?

До великої війни Світлана Білоброва вже була відомої серед херсонців. Жінка організовувала місцевий "ГогольFest", долучалася до створення артпростору на території колишнього заводу й була активісткою. І хоча тепер культурні проєкти на Херсонщині не в пріоритеті, останнє в жінки війна не забрала.

Світлана — частина БА "Ми-Херсонці". Разом із колегами вона не тільки напрацьовує алгоритм, який допомагає зробити допомогу Херсонщині більш системною та ефективною, а й сама возить гуманітарну допомогу.

"Головна мета нашого проєкту — це поєднати волонтерів, адміністрацію, всіх, хто у нас є, заради допомоги людям. Бо є ситуації, що в одному напрямку допомагають всі й одразу, а в іншому хтось чогось не доотримує. Тому комунікація між всіма — це одне з головних питань, яке ми намагаємось вирішити. Зокрема, крім гуманітарних поставок, чи надаємо юридичні консультації людям, які втратили будинки через підрив нашої ГЕС. Ми намагаємося зробити так, щоб люди отримували хоча б той мінімум, на який вони заслуговують", — пояснює Світлана Білоброва.

Зараз за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду "Відродження" БА допомагає жителям Антонівської громади готуватися до зими, шукає можливості закривати гуманітарні потреби. Зокрема, привозить антонівцям пальники, продуктові набори, гігієнічні засоби та вже згадані ліки. Юрист організації допомагає людям, чиї будинки затопили росіяни. У найближчих планах — постачання місцевих буржуйками. Особливість "Ми-Херсонці" в тому, що свої дії вони координують з іншими волонтерськими організаціями та місцевою владою.

"Дякуючи нашим партнерам, Антонівка тримається, — говорить Сергій Іващенко, староста Антонівського старостинського округу. — І я думаю, що завдяки волонтерам наші мешканці будуть в теплі цієї зими".

Чоловік каже — на жаль, до Антонівки попри обстріли повертається все більше людей.

"Одна з основних причин, з їхніх слів, що вони там себе не знайшли, їм важко на чужині. І вони хочуть повернутися додому, щось поробити вдома, тому що комусь прилетіло, у когось там занедбано все. І так вони приїжджають й залишаються. Завдяки Світлані та її колегам ці люди отримують допомогу і можуть тут якось жити", — пояснює староста.

Та все ж сам він і волонтери постійно шукають, як вмовити антонівців виїхати. Сергій Іващенко каже — у селищі зруйновано приблизно 60% будинків і руйнації щодня ростуть. Світлана Білоброва додає — її організація вже готує додаткові шелтери для тих, хто все ж вирішить зимувати не в Антонівці. Цим людям допоможуть з евакуацією й нададуть все необхідне на перший час. 

Та обоє — і Сергій, і Світлана — сходяться на тому, що значна частина людей все ж лишиться. Вони вже пережили тут одну зиму без електрики й опалення і все одно не хочуть покидати дім. Тож зараз "Ми-Херсонці" за підтримки ЄС працюють над тим, щоб зробити життя цих людей максимально безпечним. Близько 80 сімей громади отримують комплексну допомогу від організації, а щонайменше 20 отримають все необхідне для обігріву своїх будинків.