Реставрація чи реконструкція? Як захистити архітектурну спадщину: кейс з Тернопільщини

У чому проблема?

Наприкінці червня в Тернополі біля стін комплексу старовинного костелу домініканців з'явився будівельний паркан. На інформаційному стенді повідомлялося, що тут буде відбуватися "реставрація з пристосуванням приміщень колишнього монастиря домініканців". У планах проєкту — здійснення надбудови (мансарди) на будівлі монастиря, яка є частиною комплексу Архикатедрального собору. За паспортом об'єкта, замовником робіт виступає релігійна організація "Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія УГКЦ". Генеральним проєктувальником є ФОП Юрій Вербовецький, а генеральним підрядником — приватне підприємство "Креатор-Буд".

Новина про "реставрацію" монастиря викликала хвилю обурення у містян. Активні тернополяни, незалежні архітектори та дизайнери заявляють: те, що збираються зробити з будівлею монастиря є не реставрацією, а реконструкцією. Фактично — це руйнація первинного вигляду пам'ятки, адже на жодній зі старих фотографій домініканського монастиря третього поверху немає.

Громадські активісти намагалися вести діалог з місцевою владою, автором проєкту "реставрації" та представниками УГКЦ. Проте кажуть: жодна спроба побудувати діалог не була вдалою.

Усе це могло б бути черговим місцевим конфліктом, якби не статус будівлі — костел та келії монастиря належать до пам'яток архітектури національного значення (охоронний номер 637/1 та 637/2). Тобто будівля монастиря, зверху якої планується надбудова, має цінність не лише на місцевому рівні, а є загальнодержавною спадщиною. І саме тому цей кейс не може залишатися локальним.

Будівля колишнього монастиря домініканців XVIII ст. розташована в центрі Тернополя й прилягає до Катедрального собору Непорочного зачаття пресвятої Богородиці УГКЦ. Довгий час у цьому приміщенні розташовувався Державний архів Тернопільської області. У 2019 році установа переїхала в нову будівлю, а монастир віддали в постійне користування Архиєпархії УГКЦ.

В Архиєпархії говорять: УГКЦ отримало приміщення монастиря у вкрай аварійному стані. Відновлення потребує абсолютно весь архітектурний комплекс — покрівля даху, дахові конструкції, дощова каналізація та інші мережі. Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ владика Теодор відзначає: архиєпархія виконала всі без винятку вимоги українського законодавства щодо дослідження пам'ятки архітектури, передпроєктних експертиз, обговорення на рівні фахового середовища, отримання необхідних дозволів і погоджень та виготовлення самого проєкту реставрації. Підготовчий процес зайняв 3 роки, і в результаті у 2021 році проєкт отримав погодження Міністерства культури України.

Керівник проєкту тернопільський архітектор Юрій Вербовецький підтверджує слова УГКЦ. На своїй сторінці у Фейсбук фахівець пише: проєкт неодноразово обговорювався на містобудівній раді міста Тернопіль та консультативній раді органу охорони культурної спадщини ОДА, пройшов експертизи і погодження в центральному органі охорони культурної спадщини, тобто в Міністерстві культури та інформаційної політики України.

"Варто зазначити, що паралельно з цим проєктом наша майстерня розробляла документацію на ремонтно-реставраційні роботи на Катедральному соборі, котра передбачала проведення комплексної реставрації веж та купола зі збереженням несучого дерев'яного каркасу, відтворенням необарокових люкарн і сигнатурки над куполом, зафіксованих на світлинах 1910-1939 рр. Ця документація теж пройшла всі необхідні експертизи, отримала погодження в Міністерстві культури та інформаційної політики. Тобто реставрація з пристосуванням будівлі колишнього монастиря є лише частиною набагато більшого обсягу робіт, метою яких є реставрація всього комплексу колишнього монастиря та костелу домініканців як цілісного об'єкта. Вся ця науково-проєктна документація та передбачені реставраційні роботи заплановані відповідно до чинних ДБН та норм законодавства", — зазначає архітектор.

Мета проєкту — реставрація, реабілітація та пристосування колишнього монастиря домініканців під релігійно-офісний центр з громадськими приміщеннями загального користування, що передбачає відновлення функціональних властивостей об'єкта відповідно до його первісного призначення. Тобто, за словами Юрія Вербовецького, окрім приміщень релігійної громади УГКЦ будуть створені нові громадські простори, якими зможуть користуватися мешканці та гості міста.

Він додає, що практика збільшення корисної площі пам'яток шляхом влаштування мансардних поверхів є цілком нормальним і буденним явищем у країнах Європи. Вона масово застосовується в історичних середмістях таких відомих своєю архітектурно-містобудівною спадщиною міст, як Ґданськ, Варшава, Вроцлав, Дрезден, Париж. Водночас будівлі не втрачають статус пам'яток, продовжують відігравати свою провідну роль у формуванні силуету міста та історичному середовищі, а також отримують нові функції та використання.

"Саме такий європейський підхід реновації, ревалоризації застосований у розробці нашою майстернею проєкту реставрації будівлі колишнього монастиря домініканців у Тернополі", — стверджує Юрій Вербовецький, керівник проєкту.

Тернопільські активісти, дизайнери та архітектори, які виступили проти надбудови на монастирі, з архітектором Юрієм Вербовецьким не згодні абсолютно. Доводи архітектора вони називають маніпуляцією, а майбутні зміни — як мінімум реконструкцією, а не реставрацією. Вони наголошують — Закон України забороняє реконструкцію пам'яток історії та культури національного значення. Зовнішній вигляд обʼєктів такого рівня має бути недоторканим.

Громадський активіст тернополянин Андрій Кір, який з 2015 року слідкує за долею Архикатедрального Собору пише:

"Храм з його чудовими розписами, крипта, дзвіниця з її краєвидом і крутою стертою ногами і часом кам'яною гвинтовою драбиною, оглядовий майданчик (який хотіли облаштувати на куполі), італійський дворик, підземелля монастиря та сам відреставрований монастир в його оригінальному плануванні — це вже цілісний крутий об'єкт, де можна провести не одну годину. Він самодостатній. Йому не потрібно надбудов. Його спроєктували і збудували без третього поверху — то й не треба його добудовувати. Впевнений, що приміщення оригінальних двох поверхів монастиря достатньо, щоб адаптувати для потреб церкви. Не треба позбавляти Архикатедру статусу пам'ятки національного значення, а нас одного з лише кількох історичних об'єктів в Тернополі, що пережили Другу світову та совєти".

6 липня десятки небайдужих містян провели збори біля Катедрального собору. Вони намагалися поспілкуватися із замовниками проєкту реконструкції — архиєпархією УГКЦ, однак до активістів так ніхто й не вийшов. Невеликий мітинг ініціювала жителька Тернополя професійна дизайнерка Дарина Веретюк.

"Реставрація потрібна однозначно, бо всі фахівці говорять, що там стіни у жахливому стані, дах потрібно замінити, адже він іржавий, може пропускати вологу всередину, і загалом треба рятувати цю історичну будівлю. Тобто я загалом за реставрацію, але не в такому вигляді, який хочуть провернути. Я за те, щоб був проведений конкурс архітектурних проєктів, які будуть у відкритому доступі представлені для оточуючих і різних фахівців. Щоб це був відкритий діалог з громадою", — сказала на мітингу Дарина Веретюк.

• Надати повний перелік науково-проєктної документації та експертизу про аварійність пам'ятки, з якою громада хоче ознайомитись і перевірити законність відповідної документації.  
• Надати обґрунтування та документ з рекомендаціями від Мінкульту щодо змін об'ємно-просторової композиції будівлі (представники УГКЦ на це посилаються в кількох інтерв'ю).
• Зупинити проведення будівельних робіт та провести незалежний архітектурний конкурс. 

Також дати відповідь на питання, яке найбільше турбує містян: яким чином замовник отримав погодження на ці зміни від Міністерства Культури та Кабінету Міністрів, якщо це суперечить законодавству?

"У час, коли росія вкотре намагається знищити нашу культурну спадщину, коли музеї, архітектурні пам'ятки, палаци, церкви стають цілями російських ракет та обстрілів, а увага суспільства зосереджена на фронті, особливо нестерпно спостерігати як нашу культурну спадщину нищать свої ж. Зараз ми робимо все, аби достукатися до влади, але справи йдуть дуже повільно, або ж принаймні нам так здається. Бо це наш перший досвід із цілим будинком та ще й пам'яткою архітектури національного значення, а не місцевого",  — обурюється представниця молодіжної ініціативи "Брами Тернополя" Вікторія Іщук, яка теж виборює право монастиря на первинний вигляд.

У "Брами Тернополя" додають, що крім максимально можливого розголосу вони написали офіційні звернення в Міністерство культури та Державну інспекцію архітектури та містобудування України, але ще чекають на відповідь (хоча згідно з законодавством відповідь має надходити протягом 5 робочих днів з моменту звернення). Також тернополяни зареєстрували на сайті електронних петицій Кабінету міністрів петицію, у якій просять зупинити добудову мансардного поверху в монастирі домініканців XVIII ст., що є пам'яткою архітектури національного значення.

Діана Клочко — мистецтвознавиця, одна з найвідоміших експерток з історії українського мистецтва — прокоментувала під одним з обговорень резонансного проєкту:

"По-перше, це ані реставрація, ані реконструкція, ані реновація. Це «пристосування під потреби». У зображенні немає щонайменшої спроби хоч якось зберегти стиль, у якому ця будівля була створена первісно. Це перетворення її на банальну будівлю без жодних історичних ознак. Тому всі питання — до тих, хто погодився на цей проєкт «осучаснення потреб». Допис пана, який подав і узгодив цей проєкт, — лукавство як воно є, оскільки посилання на інші реалізовані проєкти як аналоги окремих деталей нічого не додає до розуміння, яким буде увесь ансамбль".

А Сергій Козак з Національної Спілки Архітекторів України вважає: необґрунтована зміна геометричних розмірів на пам'ятках і об'єктах культурної спадщини неприпустима. В автора проєкта повинні бути незаперечні докази для свого рішення, які мусять опрацьовуватись у наукових дослідженнях.

"Часто «реставратори» за відсутності аргументів переходять до методу аналогії. Яскраві приклади цього методу — «реставрація» Камянець-Подільського замку, Сутковецької церкви-фортеці. На жаль, келії монастиря в Тернополі чекає та ж доля", — коментує для "Рубрики" Сергій Козак. Архітектор додає: така псевдореставрація не має науковий характер, а відноситься вже до авторського осмислення спадщини.

На думку експерта, в цілому пам'яткоохоронна система в Україні має дуже багато вад:

"Часом виникає враження, що нікому, крім небайдужих громадян, історичні ареали, об'єкти і пам'ятки архітектури не потрібні. Ті, хто отримує заробітну плату і повинен опікуватись цим напрямком, або вмивають руки, або навіть допомагають руйнації нашого культурного надбання. Це стосується всіх рівнів влади — як міського, обласного так і міністерського рівня".

Яке рішення?

Своїм баченням ситуації з "Рубрикою" поділився і тернопільський архітектор Кирило Чуйко. Фахівець звертає увагу: мансардний поверх робить будівлю монастиря не тільки триповерховою, а й майже у два рази вищою. Візуально силует будівлі кардинально змінюється, як і об'ємно-просторова композиція та вплив на сприйняття самого Архикатедрального собору. Також сумнів викликає псевдоісторична стилізація надбудови.

"Звичайно, є й суб'єктивне ставлення «подобається/не подобається», але якщо йде мова про архітектурні пам'ятки, то треба першочергово керуватись законодавством, як українським, так і світовим", — наголошує Кирило Чуйко.

Основною проблемою, яка викликала обурення громадян, стала відсутність комунікації та непублічність процесу. Коли громада дізнається про будівельні роботи з встановленням паркану — це не додає довіри. Активісти кажуть: жодної інформації щодо громадських слухань, археологічних досліджень, чого вимагає законодавство, поширено не було.
"Термін «реставрація», згідно з законодавством, передбачає захист пам'ятки з відновленням втраченого та збереженням автентичності, — розʼяснює Кирило Чуйко. — Слід зазначити, що Венеційська Хартія каже, що «реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза». Якщо по-простому — не можна імітувати старовинну архітектуру та називати це реставрацією. Такі рішення створюють оману та нівелюють цінність автентики, оскільки складно розрізнити, де старе (автентичне) а де нове. Віденський меморандум прямо каже, що «слід уникати будь-яких форм псевдоісторичного проєктування, оскільки воно суперечить і історії, і сучасності». Разом із тим потрібно адаптовувати пам'ятки під сучасні вимоги та контексти, щоб вони продовжували жити та функціонувати".

Але як зробити це з користю для усіх — пам'яток, громади та власників будівель? Кирило Чуйко нагадує: "Закон України про архітектурну діяльність", стаття 6 зобов'язує на такі об'єкти проводити архітектурні конкурси. Це і вимога законодавства, але передусім — спосіб отримати різні рішення та вибрати серед них найкраще. Також конкурси відіграють важливу роль у публічності та комунікації між громадою та ініціаторами реставрації. Навіть сама організація конкурсу вимагає провести підготовчу роботу та аналіз, грамотно прописати конкурсне завдання, залучити спеціалістів різних профілів. Це дасть масив вихідних даних, який створить умови для подальших якісних проєктних рішень. Звичайно, кожен об'єкт є особливим та до нього треба підходити індивідуально, але конкурси є нормальною західною практикою, і вже є позитивні приклади в Україні: наприклад, Фабрика Повидла чи реставрації будівлі на проспекті Свободи у Львові, конкурс в Івано-Франківську.

"На жаль, є проблеми та неузгодженості в законодавстві. Деколи воно досить жорстке та нелогічне, і це спричиняє значні порушення. Також, згідно з пропонованими змінами до законодавства важелі впливу на захист спадщини тільки зменшуються. До речі, саме громадська активність дозволила привернути увагу до цього законопроєкту, набравши рекордні 42 тис. голосів у петиції щодо ветування за один день. Проте є надії на позитивні зміни в майбутньому Містобудівному Кодексі, який створить кращі умови для збереження пам'яток", — говорить Кирило Чуйко.

Експерти відзначають: максимальний розголос є найбільш дієвим засобом у цій справі. Публічні запити в органи влади по конкретних кейсах, звернення в органи сертифікації професійної діяльності архітекторів, проєктувальників і експертів повинні остудити пил руйнівників.

Головне — вимагати максимальної публічності та залученості громади до процесів прийняття рішень. Бути активними, цікавитись історією міста, залучатись до громадської діяльності. Перевіряти всі необхідні процедури для отримання дозволів на роботи на пам'ятках. Почати можна з відповідності історико-архітектурному опорному плану — головному документу в місті чи території, який визначає історичні ареали, охоронні зони культурних пам'яток, фіксує видові точки та інші нюанси в історичній забудові.

Кожна пам'ятка — знаходиться вона в приватній чи комунальній/державній власності, має охоронний договір, який описує та регламентує правила утримання, користування, що можна чи не можна робити з пам'яткою. За порушення правил цього договору можуть настати санкції, включно до примусового відчуження. Кирило Чуйко каже, що бувають випадки, коли пам'ятку зумисно доводять до аварійного стану, щоб потім вона або зруйнувалась сама, або її довелось знести, оскільки відновленню вона не підлягає. Не зайвим буде перевірити документи, що посвідчують право власності — як на будівлю, так і на земельну ділянку.

Якщо для звичайного будівництва вимагається проєкт, то для пам'яток розробляється науково-проєктна документація. Це комплекс робіт, що включає не лише креслення, а й дослідження — історичні, культурологічні, археологічні. Крім цього виконуються натурні обстеження, визначається фізичний стан пам'ятки, ступінь руйнувань, втрат, нашарувань різних епох. Вимагається погодження Міністерства Культури, де ці рішення розглядає науково-методична рада та дає своє заключення. Також науково-проєктна документація проходить експертизу, де перевіряється відповідність державним будівельним нормам та законодавству. Тільки пройшовши ці етапи, можна отримати дозвіл на будівельні роботи. Архітектор Кирило Чуйко додає: навіть протягом реалізації проєкту важливим є постійний супровід, оскільки багато деталей проявляється по ходу робіт. Роботи повинні виконувати спеціалісти у реставраційній галузі, виконавці робіт мусять мати відповідні ліцензії.

Збереження нашої культурної спадщини — це спільна справа, тому потрібно вибудовувати механізми захисту та розвитку колегіально та долучатися до процесу. Важливо розвивати відчуття спільного, причетності до міста та його середовища, шанувати та розвивати його. Створюючи нове та оберігаючи старовинне.