Від меморіального комплексу до окремих ініціатив у громаді: як потрібно вшановувати пам’ять загиблих військових

У чому проблема?

У Києві досі нема єдиного меморіального комплексу для полеглих військовослужбовців. Як і в багатьох інших містах. Проте людям вже потрібне місце, де вони можуть вшанувати пам'ять своїх близьких. Так, на вулицях українських міст з'являються імпровізовані меморіальні простори.

І щодо деяких з них у чималої кількості людей можуть виникати питання. Так, гуляючи центром міста, ви можете побачити алею пам'яті загиблих військових, а навпроти — ресторан, де постійно щось святкують. І тут виникає запитання, чи доречно робити меморіали саме в таких місцях, де близькі загиблого не зможуть побути в тиші?

Проблеми і додаткові запитання виникають вже тоді, коли ми відповідаємо на запитання, де облаштовувати меморіальні простори. А ще треба вирішити, що робити? як? коли? та ще багато суперечливих запитань.

Тема вшанування пам'яті загиблих військових викликає багато запитань та дискусій. І суспільство хоче знайти відповіді на них, але здається, що немає експертів чи правил, які б дали їх. 

Яке рішення?

Насправді відповіді на ці запитання шукають постійно. Цим зокрема займається  Український інститут національної пам'яті. А його фахівці вже після початку повномасштабного вторгнення розробили дев'ять принципів меморіалізації. Фактично це список порад про те, як правильно створити меморіальний простір, щоб пам'ятати цю війну, її події та її героїв.

Далі "Рубрика" на прикладі Національного військового меморіального кладовища (далі НВМК) пояснює, як працюють ці принципи.

Нагадаємо, що цей меморіальний комплекс має стати загальнонаціональним місцем вшанування та увічнення пам'яті загиблих захисників і захисниць України. Він передбачає наявність не тільки військового кладовища з усіма необхідними ритуальними спорудами, але й музейний комплекс, який увічнить пам'ять померлих.

Як це працює?

Один з основних принципів меморіалізації — інклюзивність. Простір має бути таким, що задовольняє потреби представників різних груп. Тож старту будівельних робіт має передувати публічне обговорення. До нього можна залучати родичів загиблих, представників громадського сектору, місцевої влади, військових, ветеранських спільнот, бізнесу та просто мешканців громади. Саме це допоможе уникнути конфліктів навколо меморіального комплексу. 

Такі обговорення були й під час вибору місця для НВМК. Проте є питання щодо якості таких обговорень, оскільки місце для кладовища декілька разів переносили через суперечки. Влада враховувала інтереси не всіх груп, тож постійно мала шукати нові місця.

Так, спочатку кладовище мали будувати в урочищі "Лиса Гора". Проте екологи та активісти були проти такого рішення і зареєстрували відповідну петицію. Київрада не підтримала її, але згодом прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив знайти нове місце.

Далі вирішили розмістити кладовище на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили". Згодом виявилось, що неможливо швидко побудувати кладовище в цьому місці і довелося знову шукати нове.

Врешті-решт меморіальний комплекс мають побудувати у селищі Гатне Фастівського району Київської області. Головна проблема в тому, що побудова кладовища доволі чутлива тема, а такі "переноси" зачіпають суспільство. 

Водночас цей принцип закликає пам'ятати про різноманість військовослужбовців. У лавах Сил оборони України служать люди різних статей, віку, віросповідання… Тож не варто використовувати ідеалізований чи стереотипний образ військового, коли створюєте місце пам'яті на честь загиблого воїна. 

У більш широкому контексті інклюзивність означає, що окрім пам'яті про героїв також варто вшановувати подвиги цивільних осіб, серед яких волонтери чи підпільники. Важливо пам'ятати різні аспекти цієї війни та різних людей на цій війні.

Інший принцип меморіалізації — рівність. Він означає, що не має бути привілейованого вшанування. Тобто події, вчинки чи люди, чия значущість співмірна, мають вшановуватись відповідно. У випадку військового кладовища важливо, щоб надмогильні споруди мали однаковий вигляд.

Хоча на меморіальному кладовищі надмогильні споруди матимуть варіації, відповідну постанову ухвалив уряд. Вони матимуть дві форми — козацький хрест або прямокутна таблиця. Проте насправді таке рішення відповідає принципу рівності, а також інклюзивності.

Річ у тім, що варіант хреста обрали, щоб продовжити козацьку традицію, а прямокутну форму розробили для воїнів, які не асоціювали себе з християнством. Це стандартні форми, що забезпечують рівність, та можливість обрати більш нейтральну надмогильну споруду, що забезпечує інклюзивність.

Місця пам'яті також не повинні формувати уявлення про вищість однієї людини, групи чи народу над іншими. Водночас важливо не урівнювати значення різних подвигів, що є різними за своєю значущістю.

З цього принципу логічно випливає і наступний — правдивість. Створюючи меморіальні простори, недопустимо перебільшувати чи применшувати вчинки військових, а джерело інформації про них має бути достовірним. Не можна маніпулювати фактами про вчинки людини чи приписувати ті подвиги, яких насправді не було.

Начебто благородний намір ще більше героїзувати військовослужбовця призведе лише до протилежного ефекту. Неправдива меморіалізація навпаки ганьбитиме пам'ять про полеглих бійців. Також факт обману можуть використовувати для дискредитації військових як всередині країни, так і за кордоном.

Також важливо, щоб місця пам'яті були ідеологічно нейтральними. Їх не можна використовувати в інтересах політичних сил, бізнес-груп чи прославляти завдяки їм окремі ідеологічні рухи. 

Натомість цілком допустимо, щоб меморіальні простори засуджували людиноненависницькі ідеології як нацизм, фашизм чи рашизм. Також проявляти осуд можна до таких негативних явищ як дискримінація, імперіалізм, асиміляція, тоталітаризм. Незаангажованість меморіальних просторів не повинна означати відсутність позиції.

Також важливо дотримуватись принципу гуманності. Меморіальні простори повинні зберігати пам'ять про людський вимір боротьби. Сучасне вшанування пам'яті загиблих має відрізнятись від радянських тоталітарних практик. Варто уникати надмірної мілітаризації та культу "можем повторить".

Натомість такі місця мають транслювати відповідні наративи та ідеї про шляхетність боротьби з агресором, обов'язок захисту людської гідності й територіальної цілісності України, природність права на власну ідентичність та плекання принципу невідворотності покарання за злочини.

Водночас важливо дотримуватись принципу етичності. Мова про те, що нові місця пам'яті потрібно створювати з урахуванням вже наявних меморіальних просторів. Конфлікти пам'ятей, конкуренція жертв та звитяг — неприпустимі. 

Саме тому було б неправильно будувати меморіальне кладовище на території Биківнянського лісу. Упродовж 1930-1937 у цьому місці таємно ховали жертв політичних репресій і він досі повністю не досліджений. Тож створити НВМК там означало б забути трагедію цього місця.

Ще декілька принципів меморіалізації стосуються безпосередньо процесу створення місць пам'яті. І тут одним з головних є принцип прозорості та ясності. Процес меморіалізації як один з аспектів відновлення має проходити з відкритими конкурсами та прозорими тендерами.

І з цим також є проблеми, оскільки компанію  "Білдінг Юа", яка виграла тендер,  створили 4 липня, наступного дня після оголошення тендеру на будівництво першої черги військового кладовища. Тоді в державній установі "Національне військове меморіальне кладовище" пояснили, що це консорціум з декількох компаній створений саме для реалізації цього проєкту.

"Це є розповсюдженою практикою, яка не суперечить законодавству. І в цьому випадку — бізнес об'єднався для участі в такому масштабному проєкті, як створення Національного військового меморіального кладовища", — пояснили в установі.

Цю ситуацію також прокоментував прем'єр-міністр Денис Шмигаль. Він заявив, що тендер був проведений прозоро та відповідає всім вимогам законодавства. 

Брак прозорості впливатиме не тільки на якість проєкту, але й призвести до конфліктів, відчуженості чи ворожості до новоствореного меморіального простору. Тема війни та вшанування полеглих доволі чутлива, саме тому важливі прозорість та залученість громади, навіть якщо це приватний проєкт меморіалізації. 

Також  цей принцип передбачає ясність меморіалізації. Фахівці, що створюють місця пам'яті, можуть робити їх доволі символічними та абстрактними. Проте важливо, щоб спільнота розуміла про що саме говорить цей меморіал. 

Два останні принципи меморіалізації — актуальність та фахова добросовісність. Вони передбачають, що над створенням місць пам'яті мають працювати фахівці, що здатні поєднувати  мистецтво, архітекту та інші науки. Водночас вони повинні враховувати український контекст і потреби нашого суспільства, створюючи меморіальні простри.

Так, на прикладі Національного військового меморіального кладовища ми розібрали ті принципи, яких важливо дотримуватись при створенні будь-якого місця пам'яті  — від великого меморіального комплексу до маленької ініціативи в громаді.