Як відвідати виставку в Арсеналі “Палкий” і точно не пошкодувати

1. Вивчити контекст

Куратор виставки Олександр Соловйов назвав Кирила Проценка «людина-оркестр», акцентуючи увагу не тільки на розмаїтті творчих методів і рішень, а й відсилаючи до насиченого та яскравою життя художника. Адже він поєднував у собі графіка-випускника класичної академії і представника богемної арт-тусовки 90-х, режисера відео-арту та кліпмейкера, а в більш пізній період – ще і декоратора.

Творчість Кирила Проценка – частина одного з найбільш сильних і впливових художніх об'єднань кінця 80-х – 90-х років «Паризька комуна», названої на честь однойменної київської вулиці, на якій розташовувалася спільна майстерня-сквот. Там молоді художники разом творили, спілкувалися і проводили нескінченні рейви, вибудовуючи спосіб життя, контрастний попередньому радянському розумінню ролі художника в суспільстві. Хоча сама «Паризька комуна» тривала не так вже й довго, її культурне значення важко переоцінити. Велика частка художників і художниць, що сформувалися в тому середовищі, тепер складають ціле покоління в історії сучасного українського мистецтва, продовжуючи працювати, експериментувати і сьогодні.

В останні роки провідні інституції сучасного мистецтва в Україні, а також мистецтвознавці, культурологи та арт-критики присвячують свою діяльність дослідженню саме цього явища. Нещодавно в PinchukArtCentre пройшла виставка «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище», створена як результат масштабного аналізу та систематизації плодів творчості представників цієї групи. У Мистецькому Арсеналі були представлені проекти «Олександр Гнилицький. Реальність ілюзії» ,«Flashback. Українське медіа-мистецтво 90-х», метою яких було відкриття широкій аудиторії глибин актуального мистецтва незалежної України та імен його найбільш значущих представників.

Виставки «Олександр Гнилицький. Реальність ілюзії» і «Палкий» аналогічні в тому, що обидві присвячені творчості найяскравіших учасників «Паризької комуни», яких вже немає з нами. Кирило Проценко помер менше року тому, що говорить про скорботу, на тлі якої працювали творці виставки: куратор Олександр Соловйов і дизайнер проекту Георгій Сенченко (обидва вони також брали безпосередню участь у діяльності Паркомуни). У підсумку, виставка «Палкий» постає не лише ретроспективою робіт видатного художника, але також талановитою і щирою присвятою пам'яті друга і колеги.

Це відчувається в самому експозиційному рішенні проекту: м'яке, точкове світло, мінімалізм, що контрастує з поліфонією самих робіт, налаштовує на захоплюючу подорож, схожу на перегляд до болю знайомої стрічки.

2. Відчути темпо-ритм виставки і піддатися йому

Цим кіно однозначно буде «Синій оксамит» Девіда Лінча – культовий вже тоді, для молодих українських художників 90-х, фільм. Ця відсилання Георгія Сенченко озброює глядача методом ознайомлення з проектом. Масивні, але легкі на дотик штори з синього, схожого на оксамит, матеріалу завішують зали експозиції, розкреслюючи їх на окремі бокси, в кожному з яких прожектор показує відео.

Так, вся виставка являє собою чергування відкритих залів з білими стінами (на яких розташовані картини, серії фотографій, аудіо- та відео-документи, фанерні дошки з випалюванням будь-яких розмірів, – розгубитися нескладно) і «синіх» зашторених кімнат з фільмами і відео-артом. У різних залах – різна швидкість просування глядача: в білих він може бути вільним, пересуваючись від однієї роботи до іншої, десь затримуючись довше, а десь пробігаючи повз. За шторами, натомість, приховані відео різної тривалості і вимогливості до уваги – наприклад, півгодинний «Джаггернаут» з нарочитими лоу-фай звуком і картинкою. Глядачеві пропонується зупинитися, сісти на лавочку і почати переглядати…

То білий зал, то сині кімнати, і кожен раз ви немов вуайеристсько привідкриваєте завісу, підглядаючи за тим, що раніше було приховано – як і юнак – головний герой «Синього оксамиту», фільму, де автор також використовував в якості прийому рондо і повторюваність подій. Це часткове відкриття завіси символічно позначає і безперервний шифтинг між сакральним і профанним, високим і низьким, далеким і рідним, класикою і попсою.

Куратор Олександр Соловйов під час екскурсії по виставці згадує ще одне творіння Лінча – "Твін Пікс", символічно почався в 1990 році і в черговий раз продовжився в 2017 – в пандан творчості Кирила Проценка. Пригадується слоган «Вогонь, іди зі мною», що перегукується з вогняною стихією, яка пронизує виставку: «полум'яний» художник випалює більшу частину свого мистецтва.

3. Увімкнути почуття гумору і ностальгію

Сама техніка випалювання по дереву насторожує, смішить і заспокоює водночас. Кирил Проценко в одному зі своїх інтерв'ю говорив, що якось знайшов старий випалювач, що зберігся з часів його «піонерського дитинства» і вирішив використовувати його для роботи з «фатомним болем, що повертається». Варто зазначити, що у авторки цієї статті в дитинстві також був досвід випалювання по дереву – пам'ятаю вдалу свинку-пекаря, випалену на кухонній дошці і згодом подаровану мамі на 8 березня.

Техніка випалювання цікава для аналізу, і не тільки художнього: це альтернатива хуліганському пропалюванню речей сигаретами і пропалюванню життя як такого. Це вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому Проценко отримав вихід для своєї графічного освіти і постмодерністських пошуків. І навіть якщо у вашому дитинстві або підлітковому віці такого досвіду не було, художника зрозуміти досить легко, адже техніка випалювання дає широкий розмах в абсурдному поєднанні елементів (пост) радянських культури і побуту: від Чебурашки до мізків-палітри, від торсів з кітчевими стерео-красунями, що підморгують, до Джона Леннона на комічно величезною обробній дошці.

Кожна робота пронизана трагікомізмом спогадів про і спостережень лямкою радянської спадщини, євроремонту, нуворишизму, крізь призму особистого досвіду художника, який розривається між богемним способом життя і пошуком коштів заробітку. Ми всі варимося в цьому котлі, але саме Кирило Проценко вміло і талановито міг показати інгредієнти юшки, викладені на кухонній фанерній дошці.

4. Дізнатися більше

Якщо виставка зачепить вас за живе, неодмінно продовжуйте знайомство: варто відвідати хоча б одне з насиченої низки заходів, які підготував Мистецький Арсенал в рамках освітньої програми. Це лекції про мистецтво, моду та музику, пов'язаних з Кирилом Проценко та його оточенням, екскурсії для дорослих, підлітків і батьків з маленькими дітьми, а також авторські екскурсії від дослідників творчості художника.

Особливими подіями в рамках виставки будуть лайв-концерти за участю музикантів і ді-джеїв, в якими працював і дружив Кирило Проценко, багатьма з них – ще з часів «Паризької комуни».

Виставка Кирила Проценка у Мистецькому Арсеналі відкрита до 29 липня 2018 липня.