Як та чому цькують українських журналістів та що робити, аби захистити свої персональні дані

У березні журналістка-розслідувачка із Закарпаття Олена Мудра у виданні "Закарпаття онлайн" опублікувала статтю про нового очільника місцевої Держекоінспекції. Відсутність профільної освіти, будівництво готелю на земельних ділянках, які фігурують у кількох кримінальних провадженнях та понад десять кримінальних судових справах щодо неправомірного вилучення землі — про це та інше йдеться у розслідуванні Мудрої. 

Через кілька днів після публікації матеріалу, у Фейсбук-спільнотах "Ужгород" та "Виноградів" з'явилися дописи з подробицями про особисте життя журналістки та її сім'ю. 

Пізніше на сторінці користувача під ніком Eszter Balog з'явився ще один пост з дискредитуючим відео та дописом про Олену. Там йшлось про те, що Олена їздила у росію, коли вже тривала війна — у 2018 році. Сама журналістка цього не заперечує, але незалежно від причин її поїздки, стає зрозуміло, що компрометуючу інформацію шукали навмисно. Адже між самим візитом до росії та дописом користувача Eszter Balog про це — цілих п'ять років.   

Те, що на журналістку почали тиснути через розслідування, доводить невеликий часовий розрив між публікацією розслідування та появою дискредитуючих матеріалів, а також сама глибина пошуку даних про сім'ю журналістки. За словами пані Мудрої, не маючи певної компетенції, зібрати таку інформацію досить важко:

"Були зібрані дані, які неможливо знайти в публічному доступі або для збору яких має бути проведена цілеспрямована робота. В публікаціях йшлося про російське громадянство у моєї мами, це дійсно правда, але цю інформацію не можна знайти у відкритих реєстрах. Так само як і місце роботи мого батька", — розповідає журналістка.

За однією з версій слідства, спроба зацькувати Олену — справа рук фігурантів матеріалу Мудрої. На жаль, тиск, пошук та розголос інформації про приватне життя журналістки — не одиничний випадок, а тенденція.

Редактор регіонального видання "Кременчуцька газета" Олег Булашев, співавтор цього тексту, також зазнав цькувань: анонімний сайт "Кременчук тудей" вже протягом кількох років публікує фейки про журналіста. 

Наприклад, в листопаді 2019 року вийшов матеріал під заголовком "Поки кразівці сидять без зарплат, жевагівський агітатор Булашев купив кросовер за півмільйона". Матеріал повідомляє, що редактор "Кременчуцької газети" Олег Булашев купив новий автомобіль. Анонімний автор стверджує, що газету нібито фінансує бізнесмен Костянтин Жеваго. При цьому автори матеріалу розповсюдили персональні дані Олега Булашева й фотографію його автівки з державними номерними знаками.

Тоді Олег Булашев звернувся до поліції та надіслав скаргу на журналістські матеріали, які порушують законодавство та професійні стандарти до ініціативи "МедіаЧек", яку створили "Детектор медіа" та "Інститут масової інформації". У висновку "МедіаЧек" побачилм порушення статті закону "Про захист персональних даних" та декількох пунктів Кодексу етики українського журналіста, проте поліція порушень закону не виявила. 

"Я вже неодноразово повідомляв поліції та колегам, що цькування на сайті «Кременчук тудей» відбувається через мою професійну діяльність. Якщо мене і моїх колег поливають брудом, значить, причиною цього є наша прямолінійність. Припускаю, що це все роблять мої опоненти. Серед тих, кого підозрюю — представники міської влади Кременчука, і сайт «Бред тудей», який вже не раз займався подібним", — говорить Олег Булашев. 

У журналістському середовищі згаданий сайт "Бред тудей" пов'язують з місцевою владою, бо торгова марка сайту раніше належала чинному голові Крюківської райадміністрації міста Дмитру Лозовику.

"Згодом ці публікації зачепили мого кума, мого брата, у якого є сім'я, діти, а також друга. Зараз подібні випадки знову почастішали, а все через безкарність і безхребетність правоохоронців, які попередні мої заяви не змогли довести до логічного завершення", — коментує журналіст.

Нові цькування журналіста розпочались у серпні минулого року, коли "Кременчук тудей" знов опублікував статтю, в якій Олега Булашева "приписали" до руху проросійського журналіста Стремоусова, та додали, що "ним займається наразі СБУ". Після виходу цього матеріалу Булашев звернувся до СБУ з проханням надати офіційну підтвердити чи спростувати таку інформацію. У відповіді СБУ йшлося: причетності журналіста Булашева до руху Стремоусова органи не вбачають, а у кримінальних справах він не фігурує. 

Чергова маніпуляція проти журналіста сталась через кілька тижнів: з'явився Телеграм-канал "Правда Булашева", на якому паплюжать міських чиновників. Тоді журналіст через "Кременчуцьку газету" офіційно заявив, що не має ніякого стосунку до цього Телеграм-каналу та звернувся до кіберполіції, попросив встановити його власників та закрити канал, а винних притягнути до відповідальності.

Але знову в усьому вищезгаданому поліція не знайшла порушення законодавства. Звернення зареєстрували, вивчили, але до ЄРДР не внесли. Про це сказано у відповідях керівництва поліції.

"Враховуючи системність наклепницьких матеріалів, вважаю, що відносно мене здійснюють кібербулінг", — коментує Олег Булашев. 

Позицію "Кременчук тудей" "Рубриці" дізнатися не вдалось. На сайті не зазначено ані телефону, ані електронної чи фізичної адреси редакції. Лише форма зворотного зв'язку, яка, на жаль, не працює.

Наприкінці 2019 року колишній заступник голови Адміністрації президента Віктора Януковича Андрій Портнов виклав персональні дані водіїв знімальної групи програми "Схеми", яка досліджувала його діяльність. Він оприлюднив повні паспортні дані та домашні адреси водіїв, номери автомобілів. Про це тоді повідомила редакція "Схем", яка розцінила дії Портнова як прямий тиск на команду. Журналісти також зазначили, що редакція не планує припиняти роботу над цією темою.

І тоді, і зараз юристи вважають, що оприлюднення такої інформації є порушенням низки статей закону "Про захист персональних даних" та Кримінального кодексу.

"Небезпека для журналістів полягає в тому, що ці персональні дані було отримано з офіційних, але не відкритих джерел — від утримувача персональних даних. Наприклад, дані паспорта. Це загрожує безпеці усієї редакції. З огляду на те, що влада всіляко намагається знецінити роботу журналістів, це може бути сигналом до неправомірних дій відносно працівників редакції. На додаток, така поведінка Портнова дає сигнал і джерелам, оскільки сприймається як можлива атака на журналістів", — у 2019 році пояснила юристка ІРРП Людмила Панкратова.

Натомість Андрій Портнов тоді заявив, що і надалі публікуватиме персональні дані. Він також звинуватив "Радіо Свобода", чиїм проєктом є "Схеми", у начебто манії величі та поширенні недостовірної інформації. Тоді він навіть закликав своїх знайомих з аналогічними випадками "поділитися своїми напрацюваннями щодо незаконної діяльності щодо них".

Згодом водії "Схем" Сергій Іщенко та Борис Мазур подали позови про захист права на приватність, зобов'язання вилучити персональні дані та відшкодування моральної шкоди.

Справу Бориса Мазура суд розглядав у порядку спрощеного провадження, що є дивним, оскільки така категорія справ має розглядатися в порядку загального провадження. Та присудив стягнути за послуги адвоката Портнова 52 500 грн. Оскільки, апеляція залишила рішення Печерського суду в силі, Мазур сплатив ці витрати, щоб його майно не арештували, оскільки рішення набрало законної сили.

Але згодом касація скасувала попередні рішення й направила справу на новий розгляд до Печерського суду. Касаційний суд встановив, що рішення судів про причинно-наслідковий зв'язок між збором інформації щодо приватного життя чиновника Портнова та публікацією персональних даних водія не підтверджується доказами, які мали досліджувати в суді. А також, що суди не встановили виняткові випадки, передбачені законом, що давали підстави Портнову для розголошення персональних даних Мазура без його згоди. 

Як розповіла нам адвокатка "Схем" та керівниця юридичного напрямку "Інституту розвитку регіональної преси" Оксана Максименюк, у справі другого водія, Сергія Іщенка, Печерський районний суд відмовив у задоволенні позову чоловіка про захист права на приватність. Він відхилив прохання зобов'язати Андрія Портнова видалити з публічного простору персональні дані Іщенка. Суд також зобов'язав працівника "Схем" відшкодувати Андрію Портнову 57 000 гривень його витрат на адвокатів.

"Цим рішенням держава в особі суду визнала законним поширення персональних даних, з огляду на рішення у справі іншого водія програми, Бориса Мазура, який також постраждав від подібних дій ексчиновника. І не забезпечила дотримання права Сергія на невтручання у приватне життя. Фактично, судом проігноровано Конституцію України та закон «Про захист персональних даних». Закон каже, що таке поширення без згоди людини є незаконним", — заявила "Радіо свобода" адвокатка Сергія Іщенка, керівниця юридичного напрямку Інституту розвитку регіональної преси Оксана Максименюк.

Також адвокатка зазначила, що суд поклав на позивача надмірні витрати, змушуючи його заплатити Андрію Портнову 57 500 гривень. Захист подав апеляцію.

27 січня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив скаргу Сергія Іщенка. Так, рішення Печерського районного суду від 9 лютого 2021 року змінили в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, тож суд стягнув з водія на користь Портнова судові витрати на професійну правничу допомогу вже у розмірі 20 000 гривень. В решті рішення залишили без змін.

Оксана Максименюк каже, що з рішенням апеляційного суду вона не погоджується, тому звернулася до Касаційного цивільного суду. Захист вважає, що суди таким чином створили небезпечну практику, через яку будь-хто зможе поширювати дані будь-якої людини, хоча закон це забороняє.

"Право однієї особи не може переважати над правом іншої особи. Держава у цьому випадку як суд мала б втрутитися в цю ситуацію і захистити право, розглянувши всі докази", — підкреслила Оксана Максименюк.

За оцінкою адвокатки, суди цього не зробили й не дослідили справу належним чином. 

"Суд у рішенні керувався виключно тими аргументами, які надавав представник Портнова — чому він поширив персональні дані. Ми не ставили питання, чому він це зробив — ми вимагали видалити персональні дані.

Така практика судів є небезпечною і може призвести до «охолоджувального ефекту» у роботі журналістів. Спосіб захисту, який обрав Портнов, не має нічого спільного з його законним правом на відновлення можливого порушеного права на приватне життя, а є принципом «око за око», що не може бути способом захисту у сучасному цивілізованому світі. Дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Тому саме такі рішення судів першої та апеляційної інстанції яскраво демонструють, чому інші журналісти, які постраждали від тих чи тих осіб, не звертаються до поліції та суду", — каже Максименюк.

Олена Мудра розповіла нам, що про публікації дізналась від знайомих і пв першу чергу зв'язалася з Оксаною Романюк, директоркою Інституту масової інформації — громадської організації, яка займається в тому числі й захистом свободи слова. Фахівчиня розказала Олені про порядок дій для такої ситуації, і це спрацювало. 

Тож розповідаємо, які кроки має робити журналіст, лідер громадських думок чи блогер, який зіткнувся зі схожою проблемою:

Крок 1. Задокументувати правопорушення. Спочатку Олена зберегла скріни публікацій. Тоді звернулася до поліції із заявою про переслідування з метою впливу та перешкоджання виконанню законної професійної діяльності. 

"Сьогодні вони розголошують мої персональні дані, а завтра я можу «отримати по голові»", — каже Олена.

Крок 2. Звернутись до правозахисних громадських організацій. Допомогло також і широке коло знайомств журналістки. Про тиск на себе та збір невідомими особами її персональних даних та членів її сім'ї вона розказала членкиням ГО "Жінки в медіа". Організація направила заяви до МВС, Нацполіції, Офісу омбудсмана та Генеральної прокуратури з проханням розслідувати факти тиску на журналістку-розслідувачку. Саме це стало результатом того, що дані про правопорушення внесли до ЄРДР, правоохоронці кваліфікували їх як перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — ч. 2 ст. 171 Кримінального Кодексу.

Крок 3. Розголос. Це найскладніша частина процедури. Одна з причин такої складності, зазначає Олена — відсутність незалежності багатьох регіональних медіа, які можуть просто не пропустити подібний матеріал. Друга причина — сором і страх, адже саме на ці складні емоції направлені дії тих, хто розголошує особисту інформацію:

"На мене показали пальцем, мене хотіли присоромити. Я мала зробити набагато потужнішу протидію та прийняти рішення: про деякі нюанси з життя моєї сім'ї буде знати лише моє оточення, чи вся країна, і навіть колеги за кордоном? Для цього треба не соромитися та мати сміливість", — каже Олена.

Новина про тиск на журналістку з'явилась у декількох ЗМІ, включаючи ZMINA та сторінки міжнародної організації з захисту прав людини RSF. Після цього на випадок звернула увагу громадська організація "Репортери без кордонів" і неочікувано для самої журналістки — комітет з питань свободи слова у Верховній Раді.

Згодом більшість публікацій у Фейсбук-спільнотах видалили. Залишилась лише одна, на сторінці "СКАНДАЛ". Ми спробували зв'язатися з людиною, яка адмініструє сторінку, проте відповіді на момент публікації не отримали.

Що відбувається зі справою у Кіберполіції зараз — невідомо. За словами Олени, правоохоронні органи не інформували її про рух справи та повторно з нею не зв'язувались. Проте, що головне — тиск та перешкоджання діяльності припинились, тож можна стверджувати, що така інструкція дієва.

Щоб це з'ясувати, ми звернулись до ​​Павла Бєлоусова, експерта з питань цифрової безпеки ГО "Інтерньюз-Україна" та консультанта Школи цифрової безпеки DSS380, експерта проєкту TrollessUA. 

Він пояснив, що причиною повільної та переважно безрезультатної роботи Кіберполіції є, загалом, брак обізнаності в соціальних технологіях:

"Якщо діють профі, знайти їх дуже важко. Бо дієвих інструментів, які дозволяють бути анонімним, багато. Правильне використання засобів захисту (якщо дивитися з боку того, хто атакує) — дозволяє максимально знизити ризики бути розкритим. Іноді, правоохоронцям вдається отримати інформацію зсередини, але це не так легко. Також є багато юридичних питань, з якими не хочуть чи не можуть заморочуватися". 

Ще одна причина — непрозорість техгігантів, які володіють інформацією. Знайти справжнього власника "лівого" акаунту у Фейсбуці чи власника Телеграм-каналу вкрай складно:

"Майже завжди можна за щось «зачепитися» та спробувати ідентифікувати походження того чи того акаунту. Така задача часто індивідуальна й потребує уважності та знання певних інструментів OSINT. Оскільки більшість соцмереж контролюють техгіганти, нам доступні лише зовнішні інструменти, що ускладнює задачу та потребує навичок. А от зсередини соцмережам видно набагато більше, проте, цією інформацією вони ділитися не будуть. Хіба на запит правоохоронців, та й то не завжди. Так само й з Телеграмом. З певними інструментами можна трохи зібрати інформації та спробувати, спираючись на неї, «звужувати коло підозрюваних». Коли діють професіонали, такі задачі стають набагато складнішими".

Щоб скласти заяву до правоохоронних органів, необхідно зазначити, які саме права було порушено. У випадку Олегу Булашова яскраво простежуються декілька проявів кібербулінгу:

• Нападки. Потерпілий постійно отримує образливі повідомлення, коментарі під фото чи цілі пости про себе.
• Наклеп. Булер поширює неправдиву інформацію. Це може бути не лише текстовий формат, а й меми, змонтовані відео чи фотошоп.
• Публічне розголошення. Якщо фотографія приватного характеру потрапляє у мережу, це і називається публічним розголошенням. Те саме стосується секретної інформації, що стає відома великому колу осіб.

Вплив на журналіста за допомогою будь-яких з цих форм підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 171 ККУ — перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Медіаюрист Інституту масової інформації Алі Сафаров додає: 

"Законодавець не визначає, в якій саме формі має бути вплив, головне, щоб цей вплив мав на меті перешкодити діяльності журналіста. Причому варто пам'ятати, що відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, заява про злочин має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань протягом 24 годин. При цьому заборонено робити кваліфікацію злочину, перевіряти відповідність фактів тощо. Але кременчуцькі правоохоронці, мабуть, іншої думки". 

При цьому розповсюдження журналістами особистої інформації щодо публічних осіб, які займають державні посади правопорушенням не є. 

Адвокатеса Оксана Максименюк впевнена в законності збору інформації знімальною групою програми "Схеми". Це обґрунтовано положеннями ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ст. 7 Закону України "Про інформацію" щодо права вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію.

"Особливості здійснення діяльності щодо збору інформації саме журналістами, які здійснюють таку діяльність на професійній підставі, полягає в тому, що їхнє завдання — забезпечити суспільство необхідною інформацією. Щодо пана Портнова, то публічність особи відповідача, яка виходячи із міжнародної практики, визначає відкритість для суворої критики й пильного нагляду громадськості. Відтак збір інформації, яка стосується його зв'язків та впливу, не є втручанням у приватне життя відповідача", — впевнена адвокатка.

Павло Бєлоусов дав декілька порад, які можуть допомогти в роботі журналістам, або іншим користувачам мережі, аби захистити себе:

👉 Для анонімного чи конфіденційного перебування та діяльності в інтернеті варто використовувати ті програми та застосунки, які "заточені" на зменшення збору даних, або блокуванні трекерів, які "слідують" за користувачем: 

• Це може бути браузер DuckDuckGo або TOR чи ваш звичайний браузер з розширеннями, які блокують деякі трекери, наприклад, FireFox + Privacy Badger. 
• Краще використовувати їх у поєднанні з VPN, наприклад, Psiphon. 

👉  Твердження, що "все, що потрапляє в інтернет, там залишається назавжди" — цілком правильне. Не публікуйте фото, відео та свої особисті дані, які, як ви думаєте, можуть пізніше бути використані проти вас. 

👉 Якщо хтось має хоча б короткочасний доступ до вашого ґаджета, цей пристрій може використовуватись для слідкування через фішинг, вразливості у програмному забезпеченні тощо. Унеможливити це повністю практично нереально, але можна знизити ризик: 

• Нікому не давайте в руки свої пристрої та тримайте їх під постійним контролем.
• Використовуйте виключно ліцензійне програмне забезпечення та повністю виключте піратське. Постійно тримайте його в актуальному стані та оновлюйте до останніх версій.
• Хороший антивірус теж не буде зайвим. 
• Не встановлюйте незрозумілі програми з незрозумілих джерел й нікому та нічому не довіряйте за замовчуванням, натомість все ретельно перевіряйте.

Автори: Вікторія Губарева, Олег Булашев