Закрити вугільні шахти, але не місто навколо них: як працює справедлива трансформація?

Вугільна галузь почала занепадати в Україні ще з 1990-х років. Держава замість заробляти на шахтах, була змушена витрачати гроші на підтримку їхньої збиткової роботи. Це підтверджує досвід Мирнограду в Донецькій області. За даними Рахункової палати, Державне підприємство "Мирноградвугілля", що об'єднує чотири шахти, у 2017 та 2018 роках завдало збитків на 642,1 млн грн та 700,4 млн грн відповідно.

"Вугільна галузь в Україні глибокодотаційна. І досі на неї йдуть значні дотації, тому що ми маємо її по суті підтримувати, щоб продовжувати використовувати вугілля для теплоелектростанцій", — говорить фахівчиня з питань енергетичної політики міст Анастасія Бушовська.

З початком війни у 2014 році та повномасштабним вторгненням проблеми галузі тільки загострювалась, оскільки частину шахт окупували та деякі з них затопили. А зараз росіяни зруйнували приблизно 80% вугільної генерації. Щоб відновити вугільну галузь потрібні роки та значні фінанси. Крім того, не все можливо відновити, як от затоплені вугільні шахти.

Водночас немає потреби відновлювати так, як було раніше. Централізована енергосистема радянського типу, що потребує збереження збиткових шахт, неефективна та шкідлива. Видобуток та спалювання вугілля шкодить довкіллю та здоров'ю наших громадян. А залежність від централізованої енергосистеми ставить під питання енергобезпеку в умовах війни з країною-агресором.

Відновлювати цю галузь недоцільно ще й тому, що Україна є кандидаткою на вступ до Європейського Союзу, який визначає своєю ціллю декарбонізацію до 2050 року. Тобто нам потрібно зменшувати викиди парникових газів у атмосферу, а не знов збільшувати. А чим далі відтягувати розв'язання питання декарбонізації — то з більшими викликами ми стикнемося, наприклад, через механізм регулювання викидів вуглецю (СВАМ), який вводиться ЄС з 1 січня 2026 року.

Тож рух України в напрямку закриття шахт невідворотний, варто зменшувати роль вугільної промисловості в нашій енергетиці. Але тоді залишається питання, що робити з містами, де були шахти, та людьми, які на них працювали.

В Україні вугілля добувають у Донецькій, Луганській, Львівській та Волинській областях. Міста, де цим займаються, зазвичай повністю залежать від видобутку вугілля та не можуть існувати без цього. Просто закрити шахти у них означає зупинити життя міста та його жителів.

Але місто не зникне, якщо спочатку переналаштувати його економіку, щоб шахта була не єдиним робочим місцем та джерелом прибутку. Такий процес є частиною "справедливої трансформації", яка передбачає низку економічних, соціальних та екологічних заходів, що подолають виклики, спричиненні функціонуванням та закриттям шахт та інших підприємств вугільної галузі.

"Багато міст, які будувалися довкола шахт чи вугільної електростанції, мають моноекономічну модель. І щоб місто не зникло, коли закривається це підприємство вугільної галузі, потрібно поступово заміняти його на інші галузі промисловості або розвивати й інші сектори як освіта, туризм чи сільське господарство", — пояснює Анастасія Бушовська.

Щоб впроваджувати справедливу трансформацію, спочатку треба повністю зрозуміти складові її концепції. Справедлива трансформація можлива лише за умови розробки нової економічної моделі міста, що передбачає диверсифікацію економіки. Місто не має залежати від однієї галузі. Тож треба створити сприятливі умови для відкриття малого та середнього бізнесу, адаптувати освіту та місцеве врядування.

У разі таких змін для шахтарів та інших робітників галузі необхідно створити нові робочі місця. І справедливою таку трансформацію можна назвати, тільки якщо нові умови праці відповідатимуть попередньому рівню заробітної плати та рівню кваліфікації. В цьому процесі можуть бути помічними програми перекваліфікації чи іншої підтримки для працевлаштування.

Наразі є багато прикладів трансформації в країнах Європи, США, Китаї та Австралії, з яких можна черпати ідеї та досвід. Міжнародний досвід вказує, що на території колишніх шахт можна встановити сонячні станції чи вітрові турбіни. Водночас у вугільних містах можна локалізувати виробництво елементів для цих станцій чи турбін. Але щоб територія була придатною до подальшого використання, необхідно передбачити заходи з рекультивації та відновлення забруднених територій. Таким чином буде зменшений негативний вплив на довкілля, адже саме комплекс заходів  сприятиме зеленому розвитку не тільки регіону, але і країни.

Справедлива трансформація передбачає масштабні зміни, тож ухвалювати основні рішення буде центральна влада. Водночас реалізовувати конкретні рішення та визначати свій план дій має кожна окрема громада. Саме тому важливо враховувати місцеву специфіку та потреби кожного окремо взятого регіону. Це ще одна складова концепції — індивідуальний підхід до кожної місцевості.

"Справедлива трансформація — це сукупність політик економічного, екологічного та соціального спрямування. І лише в комплексі це є справедливою трансформацією", — говорить експертка.

Наступний крок — вибір територій, які необхідно трансформувати у процесі переходу від вугільної генерації. Критерії для вибору громад доволі прості:

• вугільна промисловість значно переважає над іншими та домінує в регіоні;
• більшість населення працює чи працювала раніше у цій галузі;
• місцева економіка прямо чи опосередковано залежна від вугільної промисловості.

В Україні до таких міст належать ті, в яких працюють шахти, вуглезбагачувальні підприємства чи ТЕС. У такому випадку справедливої трансформації потребує понад 30 громад по всій території України.

Визначившись з регіоном, необхідно зрозуміти його особливості та потенціал для розвитку. Щоб зібрати інформацію, треба відповісти на низку запитань, які можна розподілити на чотири блоки:

• Демографічні дані. Хто ті люди, для яких роблять справедливу трансформацію? Яка вікова структура населення? Скільки молоді виїхало з регіону, а скільки залишається?
• Інфраструктура. Які дороги та транспортні розв'язки проходять у цьому місці? Як добре розвинута комунальна інфраструктура? Які об'єкти промисловості ще працюють, а які вже ні?
• Бізнесове середовище. Які компанії почали свою роботу в цьому місці протягом останніх 20 років? Які їхні потреби? Що треба для їхнього розвитку та росту кількості працівників на підприємстві?
• Географія. Для якого типу сільського господарства придатні землі регіону? Чи є туристичний потенціал? Чи є місце, де можна встановити сонячні батареї чи вітрові турбіни?

Також важливо розуміти, що хоча просувати такі зміни у своїй громаді може декілька активістів чи навіть одна людина, для реалізації всього задуманого одного активіста не вистачить. Саме тому важлива співпраця активістів, місцевих лідерів думок, профспілок, представників науки та бізнесу з місцевою владою за для формування спільного плану дій.

Водночас треба працювати з громадою та залучати якомога більше думок до процесу трансформації, аби врахувати думки місцевих, яких торкнуться будь-які зміни.

В ідеальному світі у громаді вже мали б бути розвинена культура обговорення та громадські об'єднання, що допоможуть почути думку громади. Але таке є не всюди, тож варто шукати альтернативні шляхи, оскільки поговорити абсолютно з кожним мешканцем навіть маленького містечка не вийде. Так, можна залучати до обговорень насамперед лікарів, вчителів чи продавців у місцевому магазині, оскільки вони комунікують з широкою вибіркою населення.

"До процесу планування трансформації на місцевому рівні треба залучати якомога більшу кількість груп населення. Треба залучити і тих, на кого безпосередньо вплине ця трансформація — наприклад, шахтарів та їхні сім'ї, і також тих, на кого вплив буде опосередкований. Важливо забезпечити рівне залучення різних груп", — пояснює Анастасія Бушовська.

Під час обговорень у громаді та з місцевою владою можна подивитись на історії успіхів інших країн. Але необхідно пам'ятати про унікальність кожного регіону, тож не можна просто повторити чуже рішення один в один. Міжнародний досвід має бути джерелом натхнення чи банком ідей, що допоможе вирішити проблеми регіону.

Коли активісти, громада та місцева влада напрацювали спільний план трансформації свого регіону, треба долучати ще одного гравця — центральну владу. Без координації та ефективної співпраці з нею проєкт неможливо реалізувати, адже процес потребуватиме масштабних змін як для регіону, так і для енергосистеми всієї країни, а також значних фінансів. Тож на державному рівні треба просувати законопроєкти та знаходити бюджети на трансформацію.

Останній крок справедливої трансфармації — розподіл фінансів. Просто виділити гроші на побудову фабрики сонячних панелей чи установку вітрових турбін замість закритих шахт недостатньо.

Фінансування потрібне буде і, зокрема, для підтримки мешканців регіону. Наприклад, для стимулювання місцевого бізнесу або проведення курсів чи тренінгів для колишніх працівників вугільної промисловості, адже їх важливо буде підтримати у пошуку нової роботи.

"Це можуть бути програми підтримки для малого та середнього підприємництва, заходи з перенавчання або на створення культурних просторів, де люди могли б взаємодіяти, навчатися одне в одного і так далі", — говорить фахівчиня з питань енергетичної політики міст.

Таким чином справедлива трансформація передбачає чотири основні напрями змін: енергетика, довкілля, економіка та соціальна складова.

Зміни в енергетиці означають перехід від вугільно-залежної енергетики до відновлювальних джерел енергії — таких як сонячні панелі чи вітряки. Також можлива локалізація їхнього виробництва у містах, де раніше були шахти. Водночас перехід можливий і на виробництва не пов'язані з енергетикою. Головне — відмовитись від підприємств, що шкодять довкіллю. Це, до речі, також сприятиме європейській інтеграції України. А ще — диверсифікує економіку, дасть поштовх для розвитку технологічних виробництв, не пов'язаних одне з одним, що дозволить місту не бути залежним від однієї галузі. Такі зміни  уможливлять і розвиток малого та середнього бізнесу.

Водночас таку трансформацію називають справедливою, оскільки вона орієнтована на людей. Зміни, що несе цей процес, мають покращити життя мешканців вугільних міст. Трансформація передбачає підтримку та покращення соціальної та культурної інфраструктури регіону.

Соціальна складова таких змін також сприятиме рівності у ставленні та можливостях. Місцеві матимуть підтримку з боку держави та можливості перепрофілюватися.