“Реактивна Пошта” для артилерії: історія волонтерів, які з 2014-го допомагають війську

У чому проблема?

Часто проблемою для військових стає не купівля необхідної техніки, а її ремонт. На полі бою вона швидко ламається і потребує постійного лагодження: десь замінити колесо, десь підлатати косметичним ремонтом, а десь замінити старі запчастини на нові, які не завжди легко дістати. Однак полагодити техніку оперативно на фронті — той ще виклик, адже черга на ремонт збільшується, а ресурси залишаються такими ж.

У 2014 році, коли війна з росією лише розпочиналася, українська армія зіткнулася з серйозною проблемою — чи не вся радянська техніка, яка роками стояла у сховищах, виявилася непридатною до використання. Павло Нарожний, співзасновник благодійної організації "Реактивна Пошта", пригадує історію, як 27-ма артилерійська бригада вперше поїхала з Сум у Миргород (Полтавська область) на радянській РСЗО (реактивній системі залпового вогню) "Ураган" для охорони стратегічного аеродрому. 

"Вони їхали дві доби. Дуже повільно, все ламалося. Є відео, як вони, нещасні, виїжджають з парку, а техніка не заводиться. В «Урагані» є два двигуни — один крутить ліві колеса, а інший — праві. І коли один двигун вирубається, то виглядає так, наче одні колеса крутяться, а інші тягнуться шинами просто по асфальту. І таких машин на одному двигуні була кожна друга. Тому перша задача була — відновити цю техніку", — говорить Павло.

У 2022-2024 роках ситуація змінилася, адже збільшився об'єм донатів, з яких можна закривати потреби армії. Однак сама техніка видозмінилася. Якщо до цього волонтери та військові сформували алгоритм ремонту вже звичної радянської техніки, то з початком повномасштабної війни їй на зміну прийшла нова західна артилерія.

"До цього військові приходили з запитами, а ми розбиралися, де це знайти. Зараз робимо те саме, але вже для західної техніки. Ви не уявляєте, який у нас зоопарк техніки, яку потрібно ремонтувати. Це тільки здається, що на фронті всі їздять на HIMARS і стріляють", — коментує Павло. 

Водночас ремонт військової техніки потребує оперативного і якісного виконання, адже від цього безпосередньо залежить успіх української армії й життя бійців. 

Яке рішення?

БО "Реактивна Пошта" з 2014 року допомагає українській артилерії: закуповують необхідні запчастини, допомагають з ремонтом техніки, а з 2023 року почали оснащувати підрозділи сучасними мобільними станціями технічного обслуговування. Мобільні СТО — станції на колесах, які містять все необхідне начиння для швидкого й ефективного лагодження техніки у складних для цього умовах, зоні бойових дій. Як вони допомагають військовим — читайте у матеріалі.

Як це працює?

Революція Гідності стала для багатьох волонтерських та громадських ініціатив точкою відліку. Звідти й бере початок історія створення благодійної організації "Реактивна Пошта".

У 2014 році Павло Нарожний доєднався до волонтерів на Майдані. Тоді він разом з усіма будував барикади, привозив їжу, закривав медичні потреби й навіть не задумувався про те, що звання волонтера міцно привʼяжеться до нього щонайменше на подальші десять років.

Ще менше Павло, який не мав уявлення про те, як працює армія, очікував на незвичне прохання свого друга у квітні, коли почалося АТО.

"Ти ж волонтер, нам потрібна твоя допомога", — сказав друг та познайомив Павла з сумськими артилеристами, які намагалися відновити стару техніку. У Сумах тоді на базі розформованого Сумського вищого артилерійського командного училища (що згодом стало Військовим інститутом ракетних військ та артилерії, який теж закрився) створили 27 реактивну артилерійську Сумську бригаду. 

Так, чоловік без військової освіти "по ходу діла" почав розбиратися в тому, які потреби є в артилерії, яка техніка існує, як її ремонтувати, багато спілкувався з офіцерами.

"Перший місяць ми те й робили, що підіймали цю техніку «з пилюки»", — розповідає Павло. 

Тодішній стан українського війська бажав кращого. Адже роками розформована і розкрадена армія була змушена за найкоротший термін стати на ноги й дати відсіч значно сильнішому ворогу. 

На початку 2014 року у нашої армії були лише три типи реактивних систем залпового вогню: "Град", "Ураган" і "Смерч". До "Урагану" було найбільше боєприпасів, тому на той час вони брали участь чи не в усіх військових операціях. Полагодити їх стало пріоритетним завданням. 

Сам ракетний комплекс був розроблений за часів СРСР та як шасі (транспорту частину) використовував платформу військової вантажівки ЗІЛ-135ЛМ.

"І от у нас була абсолютно схожа ЗІЛ-131 — цивільна версія цих вантажівок. Запчастини до неї можна було купити в кожному магазині", — згадує Павло.

Цим надалі й займалися волонтери: скуповували запчастини (як звичайні, так і специфічні військові), налагоджували ремонт і виробництво цих деталей. Павло говорить, тоді, у 2014-2015 роках, різні волонтери возили запчастини навіть з Москви — скуповували, де тільки можна було. Сміливці контрабандою перевозили їх з росії в Україну.

Окрім запчастин, шукали й інше обладнання. Наприклад, дефіцитом були метеостанції — прилади, які допомагали артилеристам робити точні постріли, вимірюючи напрямок і силу вітру, вологість, атмосферний тиск, температуру. Через відсутність десантних метеорологічних комплектів (ДМК) купували цивільні метеостанції.

"Багато хто уявляє волонтерську діяльність як людей, які на машині кудись їдуть і щось везуть, але це насправді не найважливіша частина", — думає чоловік. Свою ж ініціативу Павло та його друг Дмитро Чуканов назвали "Реактивна Пошта", в першу чергу, й тому, що всі відправлення роблять через поштових операторів: Укрпошта, Нова пошта, Meest тощо. Волонтер ділиться, на фронті за 10 років був три рази, частіше комбриги й офіцери приїжджають до нього.

За роки діяльності Павло зрозумів, волонтерство — це, першочергово, фандрейзинг. Потрібно постійно думати, де взяти кошти, яким чином організувати процеси, як на ці кошти закрити всі потреби та як витратити донати найефективніше. Другою важливою частиною є пошук необхідних речей, особливо це відчутно, коли потрібно знайти дефіцитні запчастини.

"Коли був наступ української армії у 2014 році, ми наступали двома «Ураганами»: дві машини йшли за нашою піхотою і розчищали шлях. Так, тоді була зовсім інша ситуація: не було таких укріплень, масованого використання бронетехніки, але все одно потужність артилерії була і є дуже сильна", — говорить Нарожний. 

Павло додає, під час активних бойових дій одна гармата за ніч робить 100-150 пострілів, а кожний другий артилерист може похвалитися сотнями знищених ворогів лише за тиждень. 

У своєму тексті для The Economist Валерій Залужний пише: "У російсько-українській війні, як і у війнах минулого, роль РВіА (ракетних військ і артилерії) у вогневому ураженні залишається досить значною, і… коливається від 60 до 80% загального обсягу виконуваних завдань". 

Його слова підтверджує і Сергій Баранов, який у 2023 році тимчасово виконував обов'язки начальника Головного управління бойових ударних систем Генерального штабу ЗСУ:

"За статистикою, до 80% втрат ворога в бойовій техніці й живій силі — саме на нашому рахунку. Західні партнери України навіть стверджують, що ми створили так званий кілнет, або «Сітку смерті ЗСУ». Йдеться про те, що ми навчилися комплексним вогнем усіх засобів ракетно-артилерійського ураження забезпечувати максимально успішний наступ піхоти". 

Підтримувати артилерійську техніку в належному стані означає допомагати українській армії ефективніше боротися з ворогом. Саме тому, аби пришвидшити процес ремонту, "Реактивна Пошта" запустила мобільні станції технічного обслуговування (мСТО).

Мобільні майстерні — не новинка для армії. Вони були створені ще за часів радянської влади та базувалися на платформі ЗІЛа.

"Це будка, в якій стоять 2-3 станки, генератори тощо. І все воно в жахливому стані", — коментує Павло.

Першою ідеєю волонтерів було оновити ці радянські майстерні: доставити сучасні станки, обладнання для польового ремонту. Згодом вирішили будувати власні великі мСТО.

Не завжди у військових є час та можливість їздити в цивільні СТО лагодити техніку, а оперативність на фронті дуже важлива.

"Раніше, якщо у когось з вашої бригади пробило колесо, а потрібно виходити в зону бойових дій, то солдат ломом перевзував машину. Як він його взув — правильно чи неправильно — нікого не хвилювало. І це найпростіший випадок.

А тепер візьмімо як приклад один з найпоширеніших тягачів (транспортний засіб, який призначений для буксирування причепів чи платформ, — ред.) серед української армії — Oshkosh FMTV. У ньому, якщо не помиляюся, стоїть 32 болти й гайки на кожному колесі. Перевзути один Oshkosh вимагало мінімум добу роботи чотирьох людей, які ломами цю техніку знімали й перевзували.

Ми ж ставимо в майстерню професійний шиномонтаж, на якому є робо-рука, що полегшує і пришвидшує цю роботу", — розповідає Павло.

мСТО облаштована у великих морських контейнерах. Усередині є обтискачі для рукавів високого тиску, плазморізи, балони з азотом, преси, верстати, зварювальні апарати тощо.

Інколи техніка потребує заміни певних елементів, які можна виготовити на місці й не чекати місяцями від постачальників. Саме для цього потрібні мобільні майстерні — тут військові можуть самостійно виробляти запчастини.

У кожної бригади є свої ремонтні підрозділи — Ремрота. Це військові, які пройшли спеціальне навчання і мають дозвіл ремонтувати техніку. Волонтерів до цього не допускають.

"Реактивна Пошта" співпрацює з бригадами через постачання необхідних речей: бригади пишуть свої потреби, реактивні поштарі узгоджують технічні завдання на мСТО (що потрібно поставити), виробнику відправляють заявку і передоплату, а після створення станції передають її бригаді. Команда також докуповує необхідні у станції запчастини.

Павло розповідає: "На гарматах є панорамний приціл. Навідник дивиться у нього, щоб навести гармату. Коли йде обстріл, в цей перископ прилітає першим чином, бо він стирчить. Артилерійські оптичні прилади — в топі запитів від військових, це очі артилерії. Гармату можна відновити, навіть якщо поруч впав снаряд, а якщо у тебе оптику побило, то все — гармата не працює. Ти не можеш стріляти, не маючи прицілу. От такі приціли ми за можливості лагодимо, але в більшості шукаємо і привозимо. Так, вони вживані, оскільки в Україні їх не виробляють, то ми знаходимо у різних постачальників".

Трапляються випадки, коли запчастини можна "позичити" у цивільної техніки. Наприклад, у тягачі Oshkos, який є основою опори HIMARS, стоїть двигун caterpillar і коробка передач Alison. Такі ж двигуни й коробки стоять у тракторах українських фермерів.

"Грубо кажучи, ми можемо розібрати трактор і зробити з нього HIMARS", — говорить Павло.

Волонтер розповідає, найдорожча станція, яку вони будували для PzH 2000 (артилерійська установка) та радянських Піонів, САУ калібру 203 мм, обійшлася у 110 000 доларів. Загалом тривалість і вартість створення мСТО залежить від наявних коштів і рівня забезпечення бригади. Якщо у бригади є тільки обладнання для мСТО, то команда працює над купівлею тягача, морського контейнера та компонування всіх складників в мСТО — тоді на це піде два-три місяці, аби купити тягач за кордоном, привезти в Україну, відремонтувати, перевести на українські номери, купити контейнери й поставити їх. 

Якщо ж у бригади є контейнери та тягач, а потрібно докупити обладнання, то на процес побудови піде місяць. Буває й таке, що поштарі створюють мСТО з нуля: купують контейнер і тягач самостійно та забезпечують станції всім необхідним для технічного обслуговування та шиномонтажу обладнання.

Наразі таких станцій побудовано чотири. Кожна з них може прожити 15 років. Але її можна покращувати, аби вона й надалі виконувала свою функцію — оперативно ремонтувати техніку. "Ви поремонтували артилерійську установку, а вона зламалася. І на фронті це постійно відбувається — постійний конвеєр ламань. Тому й мСТО не вимикають навіть вночі й не замикають на ключ — там постійно хтось щось лагодить. У ці мСТО інші підрозділи ходять як в церкву. Вони приїжджають, бачать її й кажуть: «Алилуя! У вас є свій шиномонтаж!»", — говорить Павло. 

Попри наявні успіхи, часто поштарі змушені говорити "ні", адже фізично не можуть задовольнити потреби всіх бригад. Для побудови мСТО потрібні значні кошти, які з кожним роком все складніше збирати. Павло додає, вони пишаються, що вкладені в їхні проєкти донати вони перетворюють не в пісок, а в потужну силу, тому закликають підтримати українську артилерію.

Російська перевага в артилерії зберігається з 2022 року, однак вже в червні 2024 перший заступник міністра України Іван Гаврилюк повідомив, якщо раніше співвідношення артилерії було 7:1 на користь росії, то зараз показники знизилися до 5:1. Однак це все ще не є приводом розслаблятися, адже для успішних боїв українській армії потрібно в рази більше техніки. 

Павло Нарожний говорить: "Наша техніка відрізняється від їхньої. У нас є багато установок, які гарно себе показали: українська «Богдана», французька «Цезар», шведська «Арчер». росіяни ж випустили свою САУ (самохідна артилерійська установка) «Мальва», у якої далекобійність 24 км. За сучасними мірками це дуже-дуже мало. Вони не встигають за прогресом".

Він додає, що наразі у росії більше артилерії, оскільки вона підіймає її зі складів. Але загалом це застарілі системи.

Україна ж розбудовує власне виробництво артилерійських установок. На одній зі своїх пресконференцій Володимир Зеленський прокоментував, що на сьогодні Україна виробляє найбільшу кількість артилерійських систем в Європі — близько 10 "Богдан" на місяць.

Не останню роль грає імпортна техніка, яку надають партнери Україні.

"Так, у ворога наразі є перевага в снарядах і кількості систем, але ми знаходимося на висхідній: в Америці та Європі будують заводи, Rheinmetall заявив, що буде будувати снарядний завод в Україні. Вважаю, наші спроможності збільшуються", — підсумовує Павло.