У чому проблема?
Тривожний сон, несподівані реакції на звичайні речі, емоційні спалахи або навпаки постійне напружене мовчання стають частиною повсякденного життя всієї родини. У таких умовах нерозуміння та відчуженість можуть зростати, особливо якщо не підготуватися до цих змін.
Яке рішення?
Щоб допомогти близькій людині, яка пройшла через військові дії, і зберегти емоційний звʼязок у стосунках, важливо знати, як правильно підходити до спілкування і підтримки захисника/ниці після повернення додому.
Про важкі й водночас важливі для обох партнерів моменти адаптації до нової реальності, яку формує досвід війни, "Рубрика" поговорила з психотерапевткою, сексологинею, сімейною психологинею, авторкою близько 20 книг з психології Тетяною Павленко.
Як це працює?
Передусім варто розуміти, якими були стосунки до того, як чоловік чи жінка (або обоє) стали військовими. Війна є великим стресом для кожного, але цей стрес дуже часто є поважною причиною, щоб нарешті дозволить собі "вилити" на партнера все те, що накопичилося за роки, та бути щирим з собою. Потрібно усвідомлювати, що пари, які й до війни були щасливими разом, будуть справлятись з проблемами краще, а також краще йтимуть на контакт з психологом, — зазначає психотерапевтка Тетяна Павленко.
Військовий з родиною. Фото з мережі
Як можуть змінитися військові після повернення з фронту?
З досвіду експертки, це питання також потрібно розмежовувати. Ротація означає лише тимчасове повернення додому. Тому поведінка і стан людини, яка ще буде йти на війну і яка з неї повернулась назавжди — це зовсім різні речі.
- Військовий на ротації буде почуватися певним чином краще, ніж той, який повернувся додому, оскільки в останньому випадку стрес вже зник, наступає певне розслаблення і весь біль виходить назовні. Мова йде не про почуття військового, а саме про мобілізаційні сили. Тобто, якщо ми знаємо, що нам ще треба повертатись в бій, то розслаблятись не можна, і стрес ще триматиме людину в тонусі.
- Військовий, який повернувся, зіштовхнеться з великою кількістю болю. Цей біль спочатку був повʼязаний із втратою безпеки і дому, а тепер і побратимів. Він взагалі буде відчувати, що світ його не розуміє. В результаті — закритість, страх спілкуватися та ділитися, ставлення до себе як до людини, яка може завдавати біль близьким людям.
- Також можливі психічні порушення, при яких, залежно від випадку, поведінка може бути самою різною. І тут вже не обійтися без допомоги фахівця.
У випадку з військовими мова найчастіше йде про контузії, бойову травму, депресивні стани, ПТСР. Фахівцеві розібратися тут не складно, головне, щоб військові та їхні родини хотіли розібратись.
"На жаль є випадки, де рідні людини з депресією називають її лінивою і навідріз відмовляються визнати проблему. Так і з ПТСР, іноді рідним просто страшно, і вони ігнорують ознаки, щоб хоч якось зберегти свою стабільність. Як емоційну, так і на побутовому рівні", — продовжує Тетяна Павленко.
Рідним військових варто бути обізнаними про такі ознаки ПТСР:
- Людина концентрується на певному типі думок, можливо спогадів, що викликають тривогу. Її мозок розпізнає їх не як вже прожитий досвід, а як те, що відбувається досі. Відповідно, дії людини зумовлені цими думками. Тому, якщо військовий починає говорити або діяти нелогічно, це ніяк не пов'язано з його ставленням до рідних і навіть з його особистістю, він нікому не хоче зашкодити, це зумовлено його психологічною травмою.
- Людина перебуває в очікуванні, що от-от станеться щось погане, навіть в елементарних речах. Вона починає контролювати близьких у чомусь звичному і побутовому, тим самим викликаючи роздратування з їхнього боку.
- Гіперзбудливість. Людина може дратуватись від будь-чого — звуку, світла, голосу рідних і того, що раніше викликало радість.
- Відчуття провини. Людина з ПТСР може винити себе в усьому, навіть у нелогічних речах, вважати й відчувати себе монстром.
- Уникнення розмов про проблеми. "Ми звикли, що коли близьким погано, то хочеться говорити про це з ними більше, дізнатися, що сталося. В цьому випадку у нас це не вийде, і це теж ознака того, що варто звернутись до спеціаліста. Особливо це актуально, якщо раніше проблем з відвертими розмовами не було", — пояснює психологиня.
- Панічні атаки і через деякий час суїцидальні думки. Це викликано виснаженням нервової системи. Тобто в здоровому стані людина б нічого не заподіяла собі, але тепер за неї говорить хвороба, яку потрібно лікувати.
Фото з мережі
Як партнери можуть підготуватися до цих змін заздалегідь?
Психотерапевтка наголошує, ігнорувати вищеописані стани, вважати їх "банальною втомою", а тим більш намагатися "лікувати" їх самим — небезпечно.
Наприклад, коли рідні військового, побачивши, що він нібито "відіспався та відпочив", починають його смикати, аби він "повертався до життя", робив щось по господарству і поводився "як до війни", це погана стратегія.
"Ми всі за замовчуванням травмовані війною. А тим більш військові. В них не «банальна втома», а втома хронічна. Банальна втома — це прийшли після роботи, полежали й повернулися до нормального стану. У випадку депресії, ПТСР це не працює, тут потрібне медикаментозне лікування. Зараз багато доступної інформації про це, психіатри теж доступні. Найгірше, що можна зробити — це боятися звернутися по фахову допомогу", — говорить Тетяна Павленко.
Водночас психологиня застерігає і від іншої крайності. В житті може трапитися будь-що, але готуватись заздалегідь до найгіршого, жити в страху, випалювати себе негативними очікуваннями, розвиваючи не тільки моральне виснаження, а й тривожність та пов'язані з цим розлади — теж не варто.
Найкращий спосіб подбати про військовослужбовця — зробити так, щоб він міг зосереджуватись на своїх задачах і своєму стані, а не хвилюватися за вас. Для цього треба дбати про власні емоції та ресурс. Важливо, щоб у моменти найбільших тривог та переживань ви мали якесь заняття, яке може відволікти та заспокоїти. Це може бути читання, спорт, вишивання тощо. Ідеально — якщо у вас будуть зайняті і руки, і думки.
Коли ваш партнер повернувся, певний час ви можете звикати одне до одного заново, це нормальний процес. Важливо пам'ятати, що за цей час міг змінитися не лише ваш партнер, а й ви. Не бійтеся відкрито це проговорювати.
"Але й тут все індивідуально. Якщо це раніше працювало в парі, буде працювати і зараз. Якщо ж раніше пара не вміла обговорювати проблеми відкрито, то зараз це теж може не спрацювати. В плані розмов, я впевнена, що говорити потрібно про все, що цікавить, а й не «вирощувати слона посеред кімнати» або вдавати що нічого нікого не цікавить і проблеми не існує.
Проте у військового залишається право не підтримувати цю розмову, або продовжити її згодом. У такому випадку варто не тиснути, проте висловити готовність підтримати й продовжити діалог, коли партнер буде готовий", — каже Тетяна Павленко.
Як уникнути відчуття провини або безпорадності коли "нічого не виходить"?
"Ніяк! На першому етапі взаємодії точно. Це нормальна реакція на ситуацію, коли близькій людині ти не можеш допомогти. Це як відсмикнути руку від гарячої каструлі. Проблема — якщо ці емоції стають хронічними", — говорить психотерапевтка.
Важливо пам'ятати, що ваш партнер — доросла людина, яка має право на власні рішення й бажання. Не треба змушувати, вмовляти тощо. Намагайтеся просто бути поруч тоді, коли це потрібно вашій близькій людині. Також допоможе звернення до психолога.
"На сімейній терапії ми вчимось жити в нових реаліях, безпечно один для одного та інших членів родини, позбавляємось відчуття провини один перед одним, сорому за себе, вчимось щиро любити", — розʼяснює Тетяна Павленко.
Якщо ж наснаги або можливості відвідувати психолога немає, то краще шукати ресурси в "дитячих" заняттях. Тобто уявіть, що вас буде радувати як малу дитину і робіть це хоча б раз на день. Це може бути малювання, пазли, лежання в ванні, гуляння, все що завгодно.
"Для зняття напруження зазвичай допомагають тілесні практики. Їх дуже багато в мережі, але робити їх потрібно регулярно", — додає Тетяна Павленко.
Також позбутись напруження можна шляхом спілкування з різними людьми і на різні теми. Ні в якому разі не ізолюватись з ідеєю, що вас ніхто не зрозуміє. Можливо і справді саме ваш випадок не зрозуміє ніхто, проте ваша задача — повернути в життя щось зрозуміле та стабільне.
Також можна запровадити якісь нові сімейні традиції. Щось на кшталт сніданку разом, походу в кіно щонеділі. І це має бути на постійній основі, за будь-яких умов і для всіх. Але цю традицію не можна використовувати як спосіб виховання, маніпуляцій тощо.
"Тобто у будь-якому випадку звичний ритм життя доведеться змінити. Це природно, коли в родині з'являється щось нове, незалежно від чого це щось хороше чи не дуже. Спробуйте жити, як вам хочеться максимально в тих умовах, які є. І піклуйтесь про тілесні та емоційні потреби один одного, про безпеку один одного. Якщо ж сил у вас на це вже немає, вас заповнює відчуття сорому, провини, то краще звертатись до психолога", — резюмує Тетяна Павленко.
