Як переміг Зеленський та чи перемогла від цього Україна
Для когось це стало шоком, для когось – спільною перемогою позасистемного кандидата та його виборців над «старими» елітами. Але можна стверджувати напевно – перемога Зеленського залишить свій відбиток в історії України.
Фото Reuters
Технології
Передвиборча кампанія фіналістів президентських перегонів відзначилася ще більшою кількістю провокативних політтехнологічних рішень, які використовували штаби кандидатів у президенти. Більшою мірою це стосувалося саме Петра Порошенка, який знаходився у позиції «наздоганяючого». Подолати відставання у 14% відсотків після першого туру за умови великого антирейтингу Петра Порошенка було надзвичайно важко, тому команда чинного президента вирішила діяти сміливо та навіть трохи грубувато. Головне завдання для команди Петра Порошенка було маргіналізувати свого опонента. По суті, штаб Порошенка працював над тим, щоб голосувати за Зеленського було соромно. Власне, із коміка намагалися зробити посміховисько, але, будемо відверті, ця стратегія зіграла і проти самого Петра Порошенка.
Деструктивний ефект від передвиборчої кампанії чинного президента також позначився і на суспільстві. Саме прихильники Петра Порошенка демонстрували незначну толерантність по відношенню до своїх опонентів. Квінтесенцією негатива від штаба чинного президента було позиціонування другого туру як вибори між «Порошенком або Путіним». Але варто відзначити, що сам Петро Порошенко намагався утримувати свій публічний образ «чистим». Петро Олексійович і його команда оперативно реагували на фідбек від суспільства щодо своїх меседжів і корегували образ свого кандидата. Отже, із риторики Петра Порошенка зникли «маріонетки Коломойського», «клоуни», «наркомани», «друзі Путіна» тощо, але ці меседжі залишилися частиною передвиборчої кампанії Порошенка. Власне, на дебатах всі намагання «зберегти обличчя» Петра Порошенка були змарновані, і він озвучував всю можливу «чорнуху» проти свого опонента. Для справедливості слід відзначити, що і стратегія Зеленського на дебатах також не була піком вишуканої ораторської промови, але від нього цього ніхто і не очікував.
Володимир Зеленський перед другим туром президентських виборів знаходився у доволі комфортній позиції, його розрив після першого туру та перетік голосів від кандидатів, які не пройшли у другий тур, дозволили йому комфортно відпрацювати кампанію «другим номером». Зеленський «працював» на виборах дотично, підкидаючи своєму опоненту пропозиції, на які вже мав реагувати Петро Порошенко. Так сталося і з дебатами, і всім, що пов'язано із ними. Зеленський лише записав відео-звернення, де запросив Петра Порошенка на стадіон, а потім вже Петро Олексійович намагався вижати із цього все, що тільки можна було. До речі, так і з'явився «Зе наркоман». Намагання Петра Порошенка зайти на поле свого опонента у соціальні мережі також не можна назвати вдалими. Звичайно, для Петра Порошенка позитивно, що він здатен до гнучкості у комунікації, але органічними такі дії назвати не можна. Так з'явився «Гайз» Петра Порошенка.
Зміст
Власне, Петро Порошенко боровся не стільки проти самого Володимира Зеленського, як проти суспільної думки. Його меседжі про те, що він досяг певного успіху на посаді президента, відстояв країну перед зовнішньою загрозою, здобув Томос, безвіз контрастували із більш глибокими запитами суспільства до кандидатів у президенти. Петро Порошенко зміг досягти багато чого, але не зміг гарантувати справедливість для суспільства. Тобто за всіма позитивними змінами, які сталися за час президентства Петра Порошенка, не змінилася сама суть держави – Україна поки що лише мріє про верховенство права.
Відсутність верховенства права або «справедливості», як кажуть у народі, не дозволила змінитися політичній системі України. Для України часів Порошенка, як раніше, було властиве протистояння найближчого оточення президента із іншими представниками еліт, громадянського суспільства, зокрема, антикорупційних активістів. Правило «для своїх – все, для чужих – закон» залишилося актуальним для після-майданної Україні. Звичайно, досягти верховенство права за 5 років президентської каденції важко, але замість реальних спроб здійснити щось у цьому напрямку, Україна побачила лише «фасадну» реформу судової системи.
Володимир Зеленський, по суті, не обіцяв провести судову реформу, але він зміг донести до суспільства те, що його, як і більшість українців, не влаштовує – в Україні як не було справедливості за часів Януковича, так і не стало за часів Порошенка. Але запит на справедливість був одним із основних під час Революції Гідності. Можна сказати, що Петру Порошенку один раз вже повірили на слово, але на другий раз чинний президент так і не зміг переконати суспільство, що він зробив висновки зі своїх помилок. Власне, суспільство вже не сподівалося, що Петро Порошенко зможе дати справедливість суспільству за другий строк президентського терміну.
Перемогу Володимира Зеленського можна назвати таким собі протестом у виборчих бюлетенях. З огляду на військову агресію РФ, переважна більшість українців розуміла, що протестувати у ортодоксальний спосіб є ризикованим. Ці тези цілком влаштовували чинну владу, яка всіляко намагалася їх підтримувати. Разом із тим, оточення Петра Порошенка намагалося сакралізувати владу. Статусом Президента та зовнішніми загрозами намагалися перекрити весь негатив, в тому числі і від корупційних скандалів. Але українці вчергове підтвердили те, що «Україна – не Росія», тому висловили своє невдоволення саме вибором позасистемного кандидата у президенти. Власне, політичному істеблішменту варто зрозуміти, що вибір Зеленського – це вибір хоч і примарної, але надії на фундаментальні зміни у країні. Власне, така «перетасовка» еліт може призвести до певних позитивних змін, але вони радше відбудуться у середньо- та довгостроковій перспективі.
Що далі?
«Феномен Зеленського» ще не розкритий, про реальність змін у короткостроковій перспективі можна буде говорити через 100 днів президентства. Першим ключовим показником у діяльності Володимира Зеленського буде кадрові призначення, зокрема, у Адміністрацію Президента. Сам Зеленський заявляв, що збирається реформувати та реорганізувати АП. Тож, від того, хто саме буде представляти адміністрацію президента ми зможемо зробити перші висновки про Зеленського як драйвера змін у політичній системі України. Але не варто думати, що навіть це завдання буде простим для нового президента. Вже зараз можна стверджувати, що навколо Зеленського починають формуватися групи зацікавлених осіб, які з легкістю «перефарбуються» під нового керівника країни. Власне, сподіватися можна саме на політичну волю Зеленського до змін. Помилки через недосвідченість йому ще можуть пробачити, але йому ніколи не пробачать невиправдану довіру.
