Між Кавказом і Києвом: як картвели на передовій та в серці діаспори підтримують Україну
Картвельська діаспора в Україні до повномасштабного вторгнення стрімко розвивалася. Її представники відкривали бізнеси, створювали громадські організації, займалися мистецькою діяльністю. Зокрема культурний центр "Іберіелі", який діяв у Києві, навчав картвельського народного танцю, популяризуючи його на широкий загал. Картвелам важливо зберігати власну культуру та традиції поза межами рідної країни.
Найбільше картвелів проживало в східних областях України. За словами голови Асоціації грузинів України Бесіка Шамугія, найзаселенішими були саме Донецька і Луганська області — туди їхали біженці з Абхазії та Південної Осетії після окупації їхніх домівок. Трохи менше вихідців з Сакартвело жили в Києві, Запоріжжі, Одесі та Харкові.
У 2022 році картвельська діаспора об'єдналася, щоб допомогти українцям: займалися евакуацією жінок та дітей в Сакартвело, надавали свої домівки там, підтримували гуманітарною допомогою, організовували реабілітаційні виїзди в Сакартвело для українських дітей. На жаль, зараз на офіційних сторінках діаспори замість повідомлень про нові заходи з'являються пости лише одного характеру: "У боротьбі з російськими окупантами загинув наш земляк". Адже багато картвелів з настанням повномасштабного вторгнення пішли воювати в лави ЗСУ. При чому це не тільки представники діаспори, а й картвели, які до цього не проживали в Україні.
Окрім цього, картвели допомагають нашій країні й за її межами: перекладають матеріали, надають юридичні консультації українській діаспорі, проводять безплатні уроки з вивчення мови тощо.
Попри всю підтримку та допомогу, на тлі новин про проросійські заяви уряду Сакартвело з'являється підґрунтя для сумнівів та маніпуляцій. "У Тбілісі допомагають ремонтувати російські літаки", "Грузини підтримують росію", "Грузія звинуватила Україну в причетності до організації протестів у Тбілісі" та багато інших фейків, які успішно просуває російська пропаганда (і що найгірше — вони працюють).
"Після 24 лютого я вирішив вступити в інформаційну війну"
"Це було так — я завжди цікавився Україною", — розповідає Георгі Іналішвілі. До цікавості добавився й той факт, що Георгі — фахівець з міжнародних відносин. П'ять років тому на роботі йому дали завдання — ознайомитися з українською політикою, писати рапорти та аналіз того, що відбувається. Тоді він вирішив, що найкраще вивчати Україну саме українською мовою та через українські джерела інформації — з цього почався шлях Георгі до вивчення мови.
Георгі Іналішвілі
Почав він з перегляду українських шоу, президентських дебатів (між Володимиром Зеленським і Петром Порошенком) та різноманітних відео на YouTube. Георгі щодня вмикав їх, аби чути українську мову і тим самим запам'ятовувати її.
"Я добре знаю російську мову і думав, що вона допоможе мені в вивченні української. Але я дуже помилився", — згадує чоловік процес навчання.
Одним із перших серіалів, які переглянув Георгі, був молодіжний серіал "Школа", який тоді був популярний у трендах ютюбу. Чоловік каже, для вивчення мови — це ідеальний продукт, адже там використана проста та побутова мова. Чим більше відеоматеріалів переглядав, тим більше розумів особливості України навіть на рівні мови. "Я дивився звернення президента і промови українських політиків. Зараз вони спілкуються українською, але тоді розуміти їх було важче через суржик. Якщо я чув російські слова в мові, то розумів — це суржик", — говорить Георгі.
Мову вивчав на слух, адже, на жаль, не міг практикувати її в Сакартвело. Можливість з'явилася лише тоді, коли з початком повномасштабної війни в Україні, у Тбілісі почали масово приїжджати українці. "З ними я спілкувався винятково українською", — додає Георгі.
Він добре пам'ятає 24 лютого 2022 року. 23 лютого, як і завжди, ввімкнув українське телебачення. Тоді в ефірі йшла пряма трансляція з різних міст України: Маріуполя, Харкова, Одеси. О 3 ранку Георгі ліг спати, а прокинувшись, дізнався — в Україні почалася повномасштабна війна.
"Для мене це було шоком. Перше, що ми зробили з друзями, це зібралися на велику акцію на головній площі Тбілісі. На підтримку України вийшло дуже багато людей. З першого дня було багато українських прапорів і картвели активно підтримували Україну", — згадує чоловік.
В Українському домі в Тбілісі
У березні Георгі доєднався до ініціативи друзів, які разом створили вебсайт dopomoga.ge — інформаційну платформу для підтримки українців, які приїхали в Сакартвело після початку повномасштабного вторгнення. Тут зібрали всю необхідну інформацію та відповіді на питання про освіту, проживання та інші речі, які турбували новоприбулих. Навіть створювали посібники, як зареєструвати шлюб, бізнес тощо. Зараз сайтом опікується Український дім в Тбілісі. Також Георгі подружився з українськими ініціативами в Тбілісі, зокрема молодіжною організацією "Світанок", якій допомагав проводити аукціон на підтримку Азова.
Георгі говорить: "Після 24 лютого я вирішив особисто вступити в інформаційну війну". Щодня картвельською мовою він писав про події, які відбуваються в Україні, інформацію знаходив в українських медіа. Георгі — тренер з медіаграмотності, тому для нього було важливо розповідати правдиві новини своєму оточенню, адже, на жаль, російська пропаганда активно поширюється серед картвелів.
"Пропаганда поширюється не тільки російською мовою, а й картвельською, але за підтримки (спонсорства) російських джерел", — наголошує він.
росія ніколи не економила на пропаганді. Георгі розповідає, що рф фінансує безліч інформаційних агенцій, які діють на території Сакартвело, зокрема пропагандистський "Sputnik".
Попри те, що переважна більшість грузинської молоді не споживає такий контент (знаючи іноземну мову, вони черпають інформацію з іноземних джерел, здебільшого англомовних), проросійський канал все ще популярний серед старшого покоління.
"Вони були молодими в радянські часи й втратили все після розвалу союзу. Тому зараз вони сумують за тим періодом і вважають, що росія і радянський союз — це одне і те ж. Впливає також і те, що вони знають лише російську мову, тому додаткову інформацію отримують саме з російських каналів. Вірять всьому, що там кажуть, і поширюють цю дезінформацію далі", — пояснює Георгі. Картвел впевнений, росія завжди використовувала російську мову і культуру як зброю.
Підтримка України — особиста і водночас загальна історія для чоловіка. Георгі родом з Абхазії — частини Сакартвело, яка зараз окупована росією. "Коли мені було два роки, почалася війна в Абхазії й ми з родиною залишили нашу землю. Зараз уже понад 30 років у мене немає можливості повернутися додому", — розповідає Георгі. Він на власні очі бачив окупацію і добре знає, що там, де приходить росія — завжди пекло.
Зараз народ бореться за право євроінтеграції та власну незалежність від росії та російського впливу, цей рух підтримує більшість картвелів. Чоловік каже:
"У Сакартвело війна продовжується. Так, не стріляють танки, але війна йде щодня, щодня переноситься окупаційна лінія. росія боролася з нами понад 300 років, і я знаю, як це відбувається. З росією неможливо просто домовитися — вона ніколи не дотримується своїх домовленостей. Сакартвело підтримує Україну, бо знає, що росія — це ворог".
"Для мене Україна — це друга Батьківщина"
У 2017 році борець ММА (змішані бойові мистецтва) збірної Сакартвело приїхав у Дніпро на змагання. З того часу Міро Ванадзе полюбив Україну і вирішив залишитися тут. Міро говорить, українці з повагою ставляться до картвелів, тому на новому місці йому вдалося знайти спільну мову з людьми й облаштувати життя. В Україні він продовжив тренування — відтоді став чемпіоном світу за версією WGFC (World Warriors Fighting Championship — спортивна організація, яка проводить бої серед професіоналів в ММА).
Міро — з Батумі, про свою рідну країну розповідає: "Сакартвело — це унікальна країна. У нас люди вміють допомагати — якщо людина в біді, наш народ завжди відгукнеться. Це те, що відрізняє нас від інших — природна доброта та гостинність. Я пишаюся тим, що народився в Сакартвело і представляю свою Батьківщину всюди".
Міро Ванадзе
Він додає: "Для мене Україна — це друга Батьківщина. Тут мені абсолютно комфортно, відчуття, наче я вдома". У 2022 році Міро вирішив — не повертатися назад до Сакартвело, а стати в лави Збройних сил України.
"До 24 лютого ми мріяли, жили своїм життям, розвивали бізнес, кар'єру. Якщо чесно, я не вірив, що буде війна. Але 24 лютого мене розбудив друг і сказав — почалося. Ми не знали, що робити, був повний хаос, паніка. Єдине, що знав точно — я ні в якому разі не повинен покидати Україну", — згадує чоловік. Перше, що спало йому на думку — треба рятувати людей. Разом з друзями на своїй машині вони почали евакуйовувати людей якомога далі від Києва: у Львів, Ужгород тощо. Міро розповідає, тоді багато картвельських організацій направили українців в Сакартвело, давши їм безпеку та необхідні умови.
Коли російські війська підійшли в Бучу та Гостомель, Міро записався в добровольчий батальйон "Карпатська Січ". "Я не професійний військовий, навіть в армії не служив. Бої, в яких я взяв участь, на напрямках Буча, Ірпінь та Київ, стали моїм першим досвідом зі зброєю, у воєнних діях", — так Міро згадує події 2022 року.
Досвід боротьби, за словами чоловіка, дав йому найголовніше: фізичну підготовку, сильний моральний дух і любов до того, що робиш. Попри це, "війна — це інший світ", який змінив Міро. Він чесно розповідає:
"Кожен з нас, військових, став іншою людиною. Хочеться повернутися в те, що було раніше, але це вже неможливо. Скільки контузій, скільки поранень, скільки втрат і болю. Я втратив друга, брата, він загинув в Херсоні. Після його смерті світ став для мене банальним. Я вірю, що є друге життя, і колись ми знову зустрінемося і будемо знову мріяти разом. І хоч важко, ми вибрали цей шлях і не вертаємо назад — будемо йти до кінця".
Військовий пам'ятає війну в Сакартвело у 2008 році. Він говорить, відчуття і біль нічим не відрізняються — все, що він бачить тут, він бачив там. "Росіяни стріляли в дитячі будинки, руйнували міста. Їхні дії нічим не відрізняються, їхній почерк однаковий в Чечні, Сухумі, Україні — вбивства, насилля, руйнація мирних міст. Весь світ знає, що там, де росіяни — там війна, кров, вбивства".
Зараз Міро служить у 28 бригаді, спецпідрозділі "Чорний Орел". Якщо він чогось не розуміє, побратими завжди навчать чи допоможуть. Міро додає: "Щоб виграти цю війну, нам потрібно більше снарядів і Patriot-ів, щоб ми захищали наше небо. Сухумі, Сочі, Луганськ, Донбас, Крим та інші — ми обов'язково звільнимо свої історичні кордони як України, так і Сакартвело".
"Якщо ви скажете тут, що ви з України, вам усі з радістю допоможуть"
"У кімнаті поруч я маю найбільший український прапор, який ми проносили на честь Дня прапора. Уся вулиця була покрита ним. Згодом ми розкривали його й на цьогорічному мітингу 24 лютого", — згадує Лаша Діарові. Лаша — член політичної партії Сакартвело, лідер молодих активістів, раніше асистент депутата від опозиції в парламенті.
Лаша Діарові
Ось уже місяць робочий день Лаші о пʼятій годині не завершується, а лише розпочинається: кожного вечора тисячі картвелів виходять на головну площу Тбілісі, щоб мітингувати проти прийняття "закону про іноагентів", який перешкоджає євроінтеграції Сакартвело.
Більше про закон — читайте у матеріалі "Рубрики" з Тбілісі.
Мирні мітинги біля будівлі парламенту переросли в насилля силовиків проти протестувальників: побиття, використання сльозогінного газу та арешти людей. Уряд же просував законопроєкт, попри протести, щоб 14 травня остаточно прийняти закон про "іноагентів".
Президентка Саломе Зурабішвілі коментує ситуацію так: "Цей закон — російський, методи нашого уряду — російські, і навіть сьогоднішня промова прем'єр-міністра — російська".
Нагадаємо, Сакартвело — парламентська республіка, де наразі керівною є партія "Грузинська мрія", яку очолює Бідзіна Іванішвілі — проросійський олігарх, який і нині веде бізнес в росії.
"Попри всі обіцянки, він ігнорує бажання народу та вимоги іноземних партнерів. Постійно критикує українську владу та президента", — пояснює Лаша. Картвели жартують, "грузинська мрія" насправді є російською мрією, а ситуація схожа на ту, яка була в Україні під час правління Януковича. Власне, так премʼєра і називають — грузинським Януковичем.
А втім, окремі представники уряду не є лицем всього картвельського народу. Саме це прагнуть довести мітингувальники, які день за днем виборюють право Сакартвело на вступ до ЄС.
Лаша розповідає — росіян у Сакартвело не люблять: "У Сакартвело ми мали дві війни проти росії (за часи незалежності). Мій тато боровся проти росії, друзі мого тата боролися, і тепер я борюся також. Ви можете запитати будь-яку людину на вулиці — вона ненавидить росіян".
Лютий 2022 року чоловік застав в Україні, а саме в Броварах на Київщині. Після цього разом з друзями став до допомоги українцям: вони наводили лад в укриттях, організовували гуманітарну допомогу. Свої квартири в Тбілісі, як і багато картвелів по всій країні, Лаша віддав українським сім'ям на проживання, а сам доєднався до лав добровольців.
"Я знаю багатьох картвелів, які воюють за Україну. Багато з них — військові, які воювали в Абхазії та Південній Осетії. Вони борються проти свого ворога. Хоч деякі проросійські чиновники тут говорять, що наші солдати воюють за гроші, це неправда. Там, на фронті, воює багато освічених людей, які мали високооплачувані роботи, бізнес, але вони залишили все і пішли воювати проти росії", — розповідає чоловік. Він вважає, що для багатьох картвелів це борг перед Україною та подяка за той час, коли єдиною групою, яка допомогла Сакартвело в війні, стала УНА-УНСО (Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона). Тоді українці прибули в Абхазію та допомагали евакуйовувати людей з Сухумі.
У Сакартвело чоловік повернувся, коли звільнили Київщину. Зараз він — хороший друг Українського дому.
"Якщо ви скажете тут, що ви з України, вам усі з радістю допоможуть. Я сам дружу з Українським домом: завжди, коли їм потрібна будь-яка допомога з перевезенням, протестами, юридичною допомогою, вони можуть зателефонувати мені, і я все зроблю", — каже Лаша.
До повномасштабного вторгнення Лаша встиг об'їздити чи не всю Україну, із захопленням розповідає: особливо сподобалися полтавські галушки. А ще любить співати пісні УПА, яких знає безліч, та мріє жити у Львові. Говорить нам: "Моє серце — в Україні".
