Бути колишнім подружжям — не означає стати колишніми батьками: як говорити з дитиною про розлучення

"Рубрика" підготувала невеликий цикл із трьох матеріалів про розлучення. Ми вже розповідали, як зберегти стосунки, а коли цього не варто робити. Також ми писали про те, як пережити розрив. У третьому тексті ділимося порадами психологині про те, як говорити з про розлучення з дитиною. 

Розлучення — складна та неприємна історія, особливо коли потрібно пояснювати це дітям. Діти можуть відчувати сум, страх, розгубленість і багато інших емоцій, які для них можуть бути навіть більш важливими, ніж розуміння причин, через які батьки вже не разом.

Прийняти як факт, що певна реакція дитини неминуча і говорити з дитиною про розлучення чесно та обізнано. Щоб не "наламати дров", треба підготуватися до такої розмови, адже емоційний стан дітей дуже залежить від емоційного стану дорослих. І обовʼязково пам'ятати: бути колишнім подружжям — не означає стати колишніми батьками. 

Про це та про інші нюанси такої важливої бесіди з дітьми "Рубриці" розповіла психологиня, психотерапевтка Тетяна Яненко.

Розлучення батьків, як і будь-які зміни звичного укладу в житті дитини, певним чином впливають на неї, мають своє вираження в поведінці, психоемоційному стані, інколи навіть фізичному самопочутті. Добре і правильно, коли дорослі можуть, перед розмовою з дитиною погодити між собою важливі питання щодо подальшого життя, спілкування, опіки, зустрічей із дітьми. І вже потім — спільно, в спокійній доброзичливій формі та атмосфері організувати розмову з дитиною.

Насамперед потрібно враховувати вік дитини й ті майбутні зміни в укладі її життя, які потягне за собою розлучення батьків.   

• Для маленьких дітей віком 3-4 років можна спочатку підготувати певну казочку, історію на тему, а потім сказати, що й у вашій родині настали такі зміни.
• Дітям молодшого шкільного віку важливо дати максимально детальну інформацію про майбутні зміни в укладі життя родини. Наприклад: "ми будемо жити в іншій квартирі/районі/місті, ти будеш ходити до іншої школи, у тебе з'являться нові друзі, ви будете зустрічатися з татом/мамою на вихідних, але ти можеш телефонувати мамі/татові, коли захочеш" тощо. 
• З підлітками потрібно говорити по-дорослому. Потрібно сформулювати причину розлучення, не заглиблюючись в подробиці. Діти мають чути, що дорослі прийняли рішення. Тому що, якщо дорослі змальовують якісь непереборні обставини та пояснюють все долею, це навпаки стимулює у дітей нерозуміння, невпевненість, тривогу, страх і відчуття що від тебе нічого не залежить.

Що мають тримати в фокусі дорослі, готуючись до розмови з дитиною:

• Розуміти, що дитині не менш складно, ніж дорослим. У дорослих руйнується шлюб, а у дитини — відчуття стабільності й уявлення про те, що мама і тато разом можуть вирішити всі проблеми.
• Говорити з дитиною не з позиції дружини або чоловіка, а з позиції мами або тата. Не потрібно занурювати дитину в дорослі причини, проблеми та наслідки. Потрібно так подати інформацію, щоб дитина зрозуміла, як саме скоро зміниться її життя і заспокоїти, дати підтримку, запевнити, що ви будете намагатися зробити так, щоб вона почувалася в безпеці.
• Бути готовими до додаткових запитань дитини, незрозумілої або небажаної для дорослих реакції. Адже мати певну реакцію та запитання — це нормально. Потрібно налаштувати себе відповідати максимально спокійно та доброзичливо.

"Але головне — потрібно розуміти, що для дітей найважливіше мати впевненість, що їх люблять. Люблять обоє батьків. Що дитині не потрібно обирати й переставати любити/думати /спілкуватися з кимось з них. Дитина має твердо знати, що навіть якщо стосунки батьків не ідеальні, вони її не покинуть і не розлучаться з нею, як один з одним. Що батьки будуть поряд, забезпечуватимуть безпеку і намагатимуться створювати комфорт для дітей", — акцентує психологиня.

Тут потрібно усвідомлювати, що саме ви хочете пояснити: чому у вас нічого не вийшло? Що не так зробили мама або тато? Як ви намагалися, терпіли, скільки всього зробили і все марно? Або ж повідомити про ті зміни, які настали в родині, що це означає для самої дитини і як зміниться її життя та побут? Тетяна Яненко відзначає: краще і доречніше акцентувати на другому варіанті.  

Фахівчиня наголошує: дітям важливо дати той обсяг інформації, якого вони потребують на певний момент. Свій запит і потребу в обсязі інформації вони повідомлять дорослим самі — своїми запитаннями. Якщо діти не ставлять багато запитань, не треба навантажувати їх зайвим. Дайте їм час осмислити вже почуте. Батьки можуть сказати дитині, що якщо і коли вона захоче щось спитати й прояснити, вона завжди може це зробити. 

Якщо деякі запитання дітей, на кшталт "чому ти більше не любиш тата?", ставлять вас у глухий кут або ви ще самі не готові говорити на такі теми, краще сказати, що ви поки самі не знаєте, як правильно це пояснити, що вам потрібен час. І що трохи згодом ви обов'язково поговорите про це. А от "переадресовувати" дітей словами "спитай у свого тата/мами/бабусі" — не варто.

"Потрібно розуміти, що образа — це рекетне почуття. Тобто почуття, за яким ховаються інші емоції, які не мають свого вираження. Якщо мама ображається та тата, а тато — на маму, то і дитина буде ображатися на батьків. Тому що це сприйнятий і засвоєний спосіб реагування на якісь події та обставини. Тут насамперед батькам допоможуть певні знання з емоційної грамотності, як розуміти свої почуття, як ними управляти та як допомогти в цьому своїм дітям", — каже Тетяна Яненко. 

Батькам потрібно усвідомити, що апріорі не може бути ідеальної розмови про розлучення і як наслідок ідеальної реакції дитини. Як би ми, дорослі, правильно не чинили, ми ніколи не можемо бути впевнені, як це сприйметься і відобразиться у свідомості, пам'яті та почуттях дитини.

"Помилка, яку допускають дорослі — очікувати від дитини якусь певну реакцію, зручну або бажану для себе. В психології це називається запит на третю особу: «я хочу, щоб вона думала відчувала так-то і так-то», «мені було б легше/зручніше, якби він думав, почувався, поводився таким-то чином». Ми маємо розуміти, що у кожного з нас своя реальність і своя позиція, з якої ми сприймаємо все, що відбувається. Задача батьків на поведінковому рівні бути максимально екологічними, толерантними, та дорослими в психологічному сенсі. Батьки мають бути сильнішими з психологічної позиції і транслювати впевненість та спокій", — пояснює Тетяна Яненко. 

Дорослим не потрібно ображатися на дітей, що ті сумують за татом/мамою, що вони хотіли б повернутися до старого житла, у стару школу, що вони мріють і говорять про те, щоб "тато знову одружився з мамою". Дітьми це сприймається, ніби вони не мають право на свої істинні почуття і саме ці непроявлені емоції будуть ховатися і формувати образу. Батькам варто підготуватися і дати можливість дітям говорити й відчувати те, що відчувається, знаходити в собі сили й ресурс на почуття дитини.

За словами експертки, в періоди таких змін діти потребують ще більше батьківської уваги, чуйності, толерантності та турботи. Але дорослим важливо не плутати турботу та чутливість із гіперопікою та вседозволеністю, тому що саме в такий період діти несвідомо можуть "скористатися нагодою" і розвинути негативні звички, реакції та форми поведінки. Важливо не піддаватися маніпуляціям з боку дітей. І самим не штовхати їх на маніпуляції. 

Щоб дитина легше пережила розлучення батьків, потрібно, щоб вона не була втягнута в дорослі "розбірки", а жила своїм дитячим життям, зустрічалася з друзями, ходила на гуртки, була зайнята цікавими справами. Для цього дорослі повинні підтримувати і створювати певні умови, щоб це було можливо, проявляти щиру цікавість до того, що відбувається в житті дитини. Уникати шаблонних "чи зробила уроки?", "які оцінки?", "чому постійно в телефоні?". Найбільш правильне і доречне, що батьки можуть зробити — це поставити собі за мету поводитися гідно по відношенню один до одного, як би боляче і важко це не давалось. 

"Обійтися без реакції дитини не вийде. Внаслідок розлучення батьків, вона отримає певний досвід, зміняться її уявлення про світ, про людей, про взаємодію, в певному сенсі вона подорослішає, — говорить Тетяна Яненко. — Також дорослим важливо мати чітку і тверду впевненість, що саме вони, дорослі, відповідальні за свої партнерські стосунки. Дорослі партнери можуть і повинні зупиняти деструктивні стосунки, в яких немає поваги, розуміння, кохання і щастя". 

Досвід розлучення батьків може бути корисним для дитини в тому сенсі, що вона бачитиме, що деструктивні відносини потрібно зупиняти й це не кінець світу. І що після розлучення можна жити далі, створювати нові відносини, бути щасливим. Це важливо — дати дитині право і приклад, як навіть після чогось, що не вийшло, можна бути щасливим, далі будувати своє життя. 

Для дітей також в цей період важливі різні групи, заняття, соціально-психологічні тренінги, робота з психологом, яка допоможе їм вивільняти власні страхи та переживання. Дітям важливо відчувати, що з ними щирі, чесні. Відчувати, що вони важливі, що їх люблять, що про них не забувають, що вони не є причиною проблем або тягарем.

На жаль, не завжди у самих дорослих виходить нормально і спокійно обговорити та узгодити всі моменти. Коли емоції зашкалюють, коли страшно, боляче, образливо — часто батьки самі потребують підтримки зі сторони. В таких випадках доречно отримати допомогу і підтримку від кваліфікованого психолога. В тому числі й для того, щоб не заражати дітей важкими та незрозумілими для них емоціями. 

Про що варто домовитися з колишнім партнером:

Діяти в інтересах дітей. Те, що подружжя стало колишнім, не звільняє обох від батьківської відповідальності. "Це про адекватність в поясненнях, про поважливу поведінку у відношенні тата/мами дитини, — розʼяснює Тетяна Яненко. — Ви можете дуже сердитися один на одного, але це — ваші взаємини. Якщо можливо, слід домовитися про розподіл часу, який батьки будуть приділяти дітям. Бути чесними з дітьми: якщо ви не збираєтесь телефонувати кожного дня, не потрібно обіцяти".

 Що ще не треба робити:

1. Ігнорувати та взагалі не говорити з дітьми на тему розлучення, не пояснювати що відбувається і що планується. Погано і безвідповідально просто так їхати, залишати дітей без пояснень, сподіваючись, що коли виростуть, вони самі все зрозуміють. Такими своїми діями батьки дуже лякають своїх дітей, дають привід для розвитку тривоги, яка може проявлятися в соматичних хворобах, погіршенні поведінки, відмови від своїх дитячих обов'язків та навчання.
2. Лити бруд один на одного, вдаватися в інтимні деталі причин конфлікту, залучати дітей до вирішення конфлікту, намагатися, щоб дитина вибрала чиюсь зі сторін. Погана ідея — шукати підтримку, розуміння у дітей, використовувати їх як друзів, жилетку, спосіб маніпуляції.
3. Занурюватися повністю у свої переживання стосовно розлучення, виключившись з батьківської ідентичності, кинувши таким чином дитину справлятися самотужки зі своїми переживаннями.
4. Виливати свій гнів, біль, розчарування партнером і життям на дитину. Навіть якщо більше нема на кого. Навіть якщо дитина ходяча копія колишнього партнера. Навіть якщо здається, що по іншому ви не можете. Можете.