Боятися нормально: як допомогти дитині побороти свої страхи

У чому проблема?

Дитячі страхи —  це частина дорослішання, але інколи вони стають причиною тривоги як для самих дітей, так і для їхніх батьків. Темна кімната, гроза, павук на стелі або навіть школа — кожна дитина може боятися чогось свого.

Стикаючись з дитячими страхами, батьки часто припускаються помилок: знецінюють дитячі емоції, забороняють боятися або намагаються "вибити клин клином". В результаті це лише посилює проблему.

Яке рішення?

Страхи можна приручити. Важливо не ігнорувати їх, а зрозуміти, звідки вони беруться, і допомогти дитині пройти цей етап. Психологиня БФ "Голоси дітей" Юлія Міцна та дитяча і сімейна психологиня Наталія Оржеховська діляться практичними порадами, які допоможуть батькам правильно реагувати на страхи дітей.

Страх — неприємна, але нормальна емоція, яка може бути викликана потребою збереження життя або життєвих цінностей. Це почуття є не просто нормою, а необхідністю, бо допомагає нам уникнути помилок або небезпеки, але часто заважає жити спокійне життя.

Вікові норми дитячих страхів

• До 3 років нормальними для дитини є такі страхи: розлука з мамою або основним доглядачем; незнайомі люди; гучні звуки; нові об'єкти чи місця. Такі страхи виникають через брак досвіду і поступово минають за умови підтримки батьків.
• 3-5 років: смерть (діти усвідомлюють конечність життя); страшні сни; напад бандитів; вогонь і пожежа; хвороба і операція; природні стихії; отруйні змії; смерть близьких родичів.
• 6-7 років: зловісні істоти (відьми, привиди тощо); втрата батьків або страх загубитися самому; почуття самотності (особливо вночі);  шкільний страх (бути неспроможним відповідати образу "хорошої" дитини); фізичне насильство.
• 7-8 років: темні місця (горище, підвал тощо); реальні катастрофи; втрата любові оточуючих (з боку батьків, вчительки, ровесників); запізнення в школу або відірваність від домашнього та шкільного життя; фізичне покарання і неприйняття в школі.
• 8-9 років: невдачі у школі або грі; власна брехня або негативні вчинки, помічені іншими; фізичне насильство; сварка з батьками, їхня втрата.
• 9-11 років: невдачі у школі або спорті чи інших захопленнях; захворювання; окремі тварини (щури, змії тощо); висота, відчуття кружляння (деякі каруселі); зловісні люди (хулігани, наркомани, грабіжники, злодії тощо).
• 11-13 років: невдачі; власні дивні вчинки; невдоволення своєю зовнішністю; сильне захворювання або смерть; власна привабливість, сексуальне насильство; ситуація демонстрації власної нерозважливості; критика з боку дорослих; втрата особистих речей.

Часто дитячі страхи можуть посилюватися і цьому завжди є якесь підґрунтя, кажуть психологині:

• Коли в родині дезорганізована система виховання, дитина піддається фізичному або психологічному насиллю, спостерігає деструктивну поведінку батьків, цілком ймовірно, що така дитина біде тривожною і боязкою. 
• Коли батьки надмірно контролюють і опікають своїх дітей, не дозволяючи отримати свій власний досвід. Це може зробити дитину зручною, але вплине на соціалізацію і здорове пізнання світу.
• Часто страхи дитині транслює мама: чим більше вона тривожна, тим більше страхів буде мати дитина.

"Розвиток емоцій дитини напряму залежить від матері, до 12 років емоції у них «одні на двох». У віці до трьох років формується базова довіра до світу, уявлення про те, наскільки світ безпечний, приймає тебе чи несе загрози і небезпеку. У цей період мама є уособленням всього світу. Тому так важлива її поведінка та її емоційний стан.

Якщо вона відгукується на поведінку дитини, забезпечує її основну потребу у безпеці, малюк сприймає світ добрим і не відчуває страху. І навпаки, коли тривожна мама у всьому вбачатиме небезпеку, у малюка розвиватимуться страхи", — пояснює Наталія Оржеховська.

"Важливо розуміти, що дитячі страхи не завжди пов'язані з загрозою, а можуть бути просто відображенням інформації, яку діти чують від дорослих і сприймають у поєднанні з власними фантазіями. Майже кожна дитина зустрічається зі страхами і вони є невід'ємною частиною процесу дорослішання", — відзначає Юлія Міцна.

Ситуативні страхи виникають в результаті отриманого стресу від пережитої важкої події. І, звісно, дитина намагатиметься уникати повторення таких ситуацій, бо вже мала неприємний досвід. І це може бути будь-що —  від процесу одягнення до спілкування з людьми.

Особистісні страхи виникають в процесі фантазій дитини, зіткані з реального досвіду в поєднанні з казками та мультиками.

Навіяні страхи, які батьки чи інші дорослі навіяли дитині, коли не могли впоратися з нею інакше чи пояснити щось логічно. Це може бути щось на кшталт "недоїдена їжа буде ганятися за тобою", "не ходи туди, бо тебе вкрадуть" тощо. Така поведінка дорослих спричиняє тривожність у дітей.

"Ми часто не помічаємо, як самі вчимо своїх дітей боятися", — каже Юлія Міцна. 

Маячні страхи. Вони можуть вказувати на наявність проблем у психіці. Їхню причину пояснити логічно неможливо. Наприклад, малюк боїться грати з конкретної іграшкою, відкривати парасольку, надягати певний одяг тощо.

Небезпечна категорія —  це невротичні страхи, які залишаються на все життя. Часто їх називають фобіями. Виникають вони в результаті сильних потрясінь, травм, конфліктів у сім'ї, насильства. Якщо дитина вчасно не отримує відповіді на свої запитання, бо батьки не знають, що сказати або ухиляються від деяких тем, то дитина буде тривожитися. Наприклад, замовчування деяких проблем у сім'ї —  прямий шлях до неврозів і фобій.

"Все, що відбувається у нашому житті —  природно: біль, втрати, розлучення, смерть. І якщо ми не будемо про це говорити, це не означатиме, що цього немає. Краще підготувати дитину до того, як це пережити, пояснити, що боятися, горювати  — це нормально", — говорить Наталія Оржеховська.

Інколи батьки не розуміють, що їхня дитина чогось боїться, бо вона не транслює страх напряму. А навпаки може проявляти начебто безпричинну агресію. І тут важливо помічати ці емоції, говорити про них, не вступати в конфронтацію одразу, а спробувати розпакувати, що стоїть за такою поведінкою, — зазначає Юлія Міцна.

"При виявленні страху важливо реагувати спокійно й впевнено, оскільки дитина читає ваш емоційний стан. Якщо дитячий страх лякає дорослого, то дитина може почати переживати ще сильніше. Завжди ставте додаткові запитання, щоб зрозуміти ситуацію й бути впевненими, що дитина в безпеці. При цьому важливо не повторювати дитині, що вона чогось боїться, щоб уникнути фіксації та навіювання. Під час розмови підбадьорюйте та хваліть дитину", — радить психологиня.

Страхи можуть ховатися й за підвищеним інтересом — батьки можуть помітити особливу зацікавленість дитини якимось явищем чи твариною. Наприклад, малюк часто помічає павуків і все про них розпитує. Батькам може здатися, що йому це цікаво. А насправді дитина може боятися цих комах і прагне більше про них дізнатися, як про ймовірну загрозу.

"Це так званий заклик: чим краще знаєш ворога, тим менш він страшний. Мене свого часу тато вчив брати до рук усіх безпечних тварин, зараз я не боюсь ні жаб, ні вужів, ні павуків і так само навчила своїх дітей", — ділиться досвідом Наталія Оржеховська.

У молодшому шкільному і підлітковому віці виникають страхи соціалізації, тобто відповідності свого місця серед людей. А ще страх помилок, за які дорікатимуть батьки і вчителі. Це відгуки ранньої взаємодії та прийняття дитини батьками, заборони та обмеження без пояснень. Все, що тут можна запропонувати — це свою безумовну любов і прийняття, а також допомогу, якщо дитина сама її попросить.

Темрява

Страх темряви — один з найбільш поширених дитячих страхів. Він часто пов'язаний зі страхом невідомості. Діти вважають, що дорослі обманюють їх, коли говорять, що насправді в темній кімнаті нічого страшного немає. Образи об'єктів, які лякають, нерідко є проєкцією злості, роздратування або поганого настрою дитини. Вони містять негативні емоції та почуття, з якими важко впоратися самостійно. Тому необхідно допомогти дитині відчути себе сильнішою перед уявною небезпекою, навчитися володіти собою.

Що робити:

• Поговорити з дитиною про темряву, пояснити, як влаштовані день і ніч. 
• Також можна використовувати нічник і поступово зменшувати кількість світла.
• Пограйте у гру з темрявою, коли дитина забігає на секунду в темну кімнату і повертається в освітлене приміщення.

Монстри

Страх темряви триватиме майже до 10 років і буде супроводжуватися іншими страхами: привидів, монстрів, що живуть під ліжком, нічних кошмарів. У цьому віці активно розвивається уява, тому герої мультиків, казок і усіляких страшилок можуть викликати страх. Батьки мають бути дуже уважними й вчасно помічати зміни в поведінці дитини: вірити, що щось дійсно лякає. Раз дитина боїться, значить, треба допомогти справитися з цим страхом.

Що робити:

• Найкраще почати з дослідження того, що найбільше лякає, і запропонувати дитині скласти план захисту. Для цього добре використовувати такі запитання: що саме тебе лякає? як ти можеш захиститися сам? хто або що тебе може захистити? 
• Допоможіть дитині перевірити всі куточки й створіть чарівну бризкалку від монстрів, разом окропіть всі кути. А потім проговоріть з дитиною про те, що простір очищено.
• Якщо дитина просить не вимикати світло, погодьтеся, якщо приходить до вас у ліжко —  пускайте. 
• Якщо у вашої дитини нічні кошмари, то подумайте, що саме в реальному житті могло вплинути на її сон. У дітей незріла психіка і вони легко піддаються впливу. Перед сном співайте дитині колискову, придумайте разом безпечне місце, у якому дитина перебуватиме в своїй уяві і зможе максимально убезпечити свій уявний простір. Це може бути уявна планета, берег моря, де вся сім'я відпочиває, або іграшкова кімната.

Природні явища

Наступними можуть виникати страх тварин та погодних явищ, висоти, транспорту. Все це залежить від досвіду дитини.

Що робити:

• Діти часто панічно бояться зайти в море чи річку. Все це — через інстинкт самозбереження і відсутність досвіду, як там врятуватися. Тут важлива спокійна і впевнена поведінка дорослого і чіткі інструкції, що і як робити. 
• Коли дитина боїться вітру, бурі за вікном і як гілки стукають по підвіконню, спробуйте, коли гуляєте в негоду, допомогти дитині поспостерігати за явищами природи.

Страх смерті

Рано чи пізно дитина починає помічати мертвих голубів і комах на вулиці, звертати увагу на поняття "смерть" в розмовах дорослих, розуміти, що коли-небудь не стане її батьків і її самої. 

Що робити:

• Завдання батьків в такій ситуації — не ховати очей і не тікати від відповіді. І не докоряти за подібні думки. Просто спокійно на прикладі квіточок, комашок, домашніх тварин пояснюйте дитині, що всі помирають і це природно. 
• Батьки мають чесно зізнаватися дитині, коли хтось з рідних помирає, що це означає, що буде далі. Найкраще у цій ситуації дозволити дитині ставити запитання і правдиво на них відповідати. Не варто розповідати, що хтось дивиться з неба або поїхав десь далеко, це викривляє дійсність, дитина помилково буде очікувати "повернення".

"Ми маємо пам'ятати нашу основну батьківську місію —  навчити жити і взаємодіяти з цим світом", — зазначає Наталія Оржеховська.

Поряд з дитиною має бути турботливий, люблячий, зрілий дорослий.

• Реакція на страх дитини має бути спокійною, дитина має відчувати, що вона у безпеці. 
• Обговорюйте з дитиною її страхи, чим більше вона говорить і знає про загрозу, тим менше боїться. 
• Вивчіть прості правила в загрозливих ситуаціях: хто або що може тобі допомогти, як ти сам можеш себе врятувати, до кого звернутися по допомогу.

Юлія Міцна додає: також батьки повинні передбачати те, що може налякати дитину, і готувати її заздалегідь. Наприклад, попередити про те, що ви прийдете додому з великим собакою або повідомити дитині, о котрій годині ви збираєтеся виходити з дому.

"Обмежте доступ вашої дитини до засобів масової інформації, які можуть сприяти виникненню страхів або посилювати їх. Ви також можете навчити дітей корисних звичок, які допоможуть їм зрозуміти різницю між тим, що реальне, і тим, чого немає", — радить психологиня.

А ще краще читати дітям книжки!

Література, яка допоможе дітям і батькам краще справлятися зі страхами:

• "Як подолати страхи? Корисні казки", Олена Йігітер;
• "Я перемагаю страхи. Корисні казки", Тетяна Клапчук. Це казки про звіряток і їхні страхи, а також про те, як вони їх перемагають. Тут є багато підказок, які можуть спрацювати для дітей у боротьбі з їхніми власними страхами.
• "Не бійся монстриків", Женя Миронюк — яскрава книга із техніками (гра в "театр тіней", замалювання лихих монстриків, створення свого доброго монстра тощо), які допоможуть малятам зрозуміти свої страхи.
• "Коли я сміливий", Гайді Говард — книга про черепашеня та його шлях до самостійності й сміливості.
• "Подорож страховиська" — терапевтична інтерактивна книжка Світлани Ройз.
• "Зрозуміла психологія. Дитячі страхи і як їх приручити", Тетяна Чиверда. За допомогою цієї книги батьки зможуть зрозуміти причини появи страхів у свого малюка, вчасно побачити можливу небезпеку для чутливої психіки дитини та вжити необхідних заходів.
• "Великі страхи маленьких дітей та їхніх батьків", Олена Дудченко. Ця книжка не тільки про страхи, а й про стосунки дітей і батьків, про те, як допомогти батькам краще зрозуміти своїх дітей і подружитися з ними.

Ще більше корисних рішень!

Також страхи можна малювати або ліпити і трансформувати в процесі, роблячи кумедним і неспроможним завдати шкоди. Цю творчість можна символізувати, як перемогу над страхом.

З власної практики Юлія Міцна ділиться з батьками ідеями ігор, які допомагають малюкам долати страх:

• Малюємо страх (з 5 років). Дитині можна запропонувати намалювати свій страх. По ходу малювання слід ставити запитання, які спонукають її розвивати сюжет малюнка, збагачувати палітру використовуваних колірних. Якщо питання не допомагають досягти цього результату, то давайте прямі вказівки: "давай поряд з будинком намалюємо хлопчика, який вийшов погуляти", "давай зробимо одяг яскравим, різнобарвним" тощо.

Завдання полягає в якомога більш деталізованому розгортанні сюжету, підвищенні і яскравості кольору. Дитину потрібно розпитати про те, що вона намалювала, таким чином познайомившись зі своїм страхом (дізнатись його слабкі і сильні сторони). Вкінці запитати: "А що тепер хочеш з ним зробити?"

• Малюємо веселку сили. Пропонуємо дитині за допомогою пластиліну створити на папері веселку. Спочатку слід підготувати з різних шматків пластиліну кольорові кульки. Потім потрібно запропонувати дитині розмазати кульки пластиліну аркушем, повторюючи вголос: "Я сильний", "Я сміливий". Можна сказати дитині, що коли їй знадобиться сила і захист, вона може згадати цю веселку. 
• Складаємо казку. Можна скласти казку разом з дитиною про чарівну скриню, на дні якої лежить те, що завжди перемагає різні страхи. Цей предмет дитина повинна придумати сама і намалювати його на аркуші паперу. 
• Майструємо будинок для страху. Запропонуйте дитині пару коробок різного розміру і скажіть: "Змайструй будинок для страху і замкни його в ньому". Можна організувати бесіду загалом про цей страх — чи існують шляхи виходу з будиночка, за яких умов.
• Відпускаємо страх. Надуйте різнокольорові повітряні кульки разом з дитиною, запропонуйте їй вибрати одну або кілька кульок її улюбленого кольору, потім відпустіть кульки в небо, повторюючи при цьому: "Повітряна кулька, відлітай і страх мій забирай". Повторювати кілька разів, поки куля не підніметься високо в небо. На самій кульці можна намалювати страх. 
• Пальчиковий ляльковий театр. Розігруйте з дитиною різноманітні сценки, в яких один герой всього боїться, а інші допомагають йому подолати його страх.

Наслідками дитячих не опанованих страхів можуть бути фобії, тривожність, агресія, плаксивість, порушення сну, неспокійна поведінка, розлади харчування, заїкання, енурез. Такі зміни в поведінці дитини важко не помітити, а отже час звернутися до дитячого психолога. Хороша новина в тому, що дитяча психіка доволі пластична, і швидко може справитися з цією проблемою. Але головне правило залишається незмінним — дитині потрібен поруч турботливий, люблячий, зрілий дорослий.