“Я боялася їсти”: історія десятирічної боротьби з анорексією

У свої 18 років Євгенія Алєксєєва поставила за мету схуднути. Це був початку 2000-х, коли ідеальними для всіх параметрами вважали 90-60-90. Під впливом тодішньої масової культури Євгенія вирішила також сісти на дієту, скинути кілька кілограмів. 

"Пам'ятаю, що ми дивилися тоді на наших батьків та їхніх друзів, які не були ніколи стрункими. Для них живіт був ознакою багатства. Чим більший, тим навіть кращий. Тоді ж прийнято було їсти перше, друге, третє та компот. Але наше покоління думало інакше", — пригадує дівчина. 

Схуднення Євгенії почалося з дієти. Згодом дівчина почала зменшувати кількість їжі та її прийомів. За день вона могла з'їсти лише одне яблуко. У свої студентські роки дівчина жила окремо від мами, але та періодично її навідувала. Вона бачила, що донька втрачає вагу й просила її харчуватися як слід. Тоді Євгенія під наглядом мами їла, але після її від'їзду влаштовувала собі розвантажувальні дні.

За рік такого харчування дівчина зі зростом 162 см скинула близько 20 кілограмів. Влітку вона приїхала до мами, яка нагодувала її супом. Тоді дівчині стало настільки погано, що їжа виходила через блювоту та діарею. Весь день кожні п'ять хвилин вона бігала в туалет, а згодом втратила свідомість. 

"Мені викликали швидку, відвезли в інфекційне відділення та зробили промивання. Тоді лікарі мені сказали, що організм вкрай виснажений. Це анорексія. Тоді моя вага була 48,5 кг. Пам'ятаю, як казали, що у 80% таких випадків допомогти вже неможливо. У той час багато дівчат помирали від анорексії", — розповідає Євгенія. 

Лишатися в палаті дівчина не погодилася, зізнається, що помирати в лікарняних стінах їй не хотілося. Тож після повернення додому вона разом із родиною поїхала на відпочинок біля моря, де потроху почалося її відновлення, але страх переїсти все ще переслідував. Відтоді Євгенія почала свою 10-річну боротьбу з анорексією. 

Як пояснює "Рубриці" кандидатка психологічних наук, голова Волинської філії Національної асоціації лікарів та психологів "РХП: терапія та превенція" Ольга Лазаренко, анорексія — це складне комплексне захворювання. Воно зачіпає фізичне здоров'я, впливає на поведінку, соціальні стосунки, емоції, мислення, пам'ять тощо. Всі сфери психіки, якщо захворювання триває довго чи взагалі стає хронічним, піддаються впливу.

Спочатку не страждає лише інтелект та когнітивні функції, вони залишаються на тому ж рівні, але згодом, при тривалому дефіциті калорій, когнітивні здібності та пам'ять теж погіршуються. І лише це дуже часто стає мотиватором для людини звернутись за допомогою до лікарів. Також варто звертати увагу на "червоні сигнали організму" —  порушення сну, часті тривожні думки, запаморочення, дратівливість, песимістичний настрій, а також посилення проблем зі здоров'ям. 

"Людина, як правило, ізолюється від рідних і близьких. Починає приховувати, скільки вона їсть і може обманювати про це. Аби подолати нав'язливі думки про їжу, той чи та, хто страждає на нервову анорексію, може почати нав'язливо готувати їжу, випікати, куховарити та загодовувати інших. Сама при цьому не їсть або лише куштує. І навіть питання не в тому, як помітити ці ознаки, а питання якраз в мотивації звернутись за допомогою. Питання мотивації — визнати, що проблема існує і потрібна допомога. Це важливий крок до одужання", — підкреслює Ольга Лазаренко. 

Усвідомивши своє захворювання, потрібно докладати системних і довгих зусиль з подолання анорексії. Експертка наголошує, що боротися самотужки чи ні, має вирішувати безпосередньо пацієнт, у випадку його неповноліття — батьки. Якщо маса тіла є критичною, варто обрати стаціонарне лікування.

"Але думка фахової спільноти однозначна при будь-яких порушеннях: краще профілактика, ніж лікування. Краще лікування, ніж хронічний невиліковний стан чи критичне його погіршення", — зазначає експертка.  

Запобігти анорексії самотужки можна ще під час появи перших думок про дієту. Оксана Лазаренко радить поставити запитання: "Що за цим стоїть? Які почуття і думки штовхають до схуднення? Які ситуації пригадуються?". Можливо, схуднення здається рішенням на чиїсь болісні слова, образи, критику або через несприйняття себе.

"За допомогою схуднення почуття прийняття себе не народиться, зміцнення самооцінки не відбудеться і система самопідтримки не побудується. Тому ось це і є справжні труднощі та потреби, які стоять за мотивом схуднення. І їх треба вирішувати іншим способом — вчитись приймати, підтримувати й цінувати себе, свої почуття, думки, зменшувати очікування відносно себе, знижувати перфекціонізм", — наголошує експертка. 

Для цього вона радить завести щоденник самопідтримки, де щодня записувати по три речі: за що ви собі вдячні, за що ви себе сьогодні цінуєте, за що ви хвалите себе, що радісного ви сьогодні дозволили собі пережити. Це культивуватиме доброту до себе, що впливатиме на ментальне здоров'я. 

Відвідування лікарів стали для Євгенії звичною справою, оскільки анорексія спричиняла купу інших проблем зі здоров'ям. У дівчини розвилася булімія — розлад харчової поведінки, який проявляється епізодами надмірного голоду та об'їдання. Протягом років боротьби стан дівчини то покращувався, то загострювався. 

"Через пів року на схудненні у мене почалася булімія. Мене періодами мучило безсоння, нападали судоми. Мені здавалося, що я от-от можу померти. У мене були панічні атаки від виснаження організму, але тоді я цього не розуміла", — зізнається дівчина.

Коли Євгенія вийшла заміж та завагітніла, симптоми перестали турбувати її так сильно. Але коли син трохи підріс, до дівчини повернулися панічні атаки. Вона пригадує, що тоді її переслідували болі й до лікаря вона ходила кожні кілька днів. І хоча серйозних діагнозів їй тоді не ставили, 27-річну Євгенію не покидали панічні атаки, страхи настільки посилювалися, що їй не хотілося жити. 

"Я почала ходити до психолога, потім до психотерапевта. Мені призначили транквілізатори, але в тому стані вони не особливо допомагали. Звідусіль я чула: «не думай про погане». Але тоді мені ця порада ніяк не допомагала", — розповідає дівчина. 

У 30 років Євгенія Алєксєєва справді могла померти. Тоді її терміново відвезли до лікарні, де зробили операцію. Після того як вона прокинулася від наркозу, вона усвідомила, що те, чого вона боялася, ледь не здійснилося:

"Мій син міг залишитися без мами, а я цього аж ніяк не хотіла. З того моменту усвідомлення кардинально помінялося".

Після того випадку Євгенія чітко зрозуміла, що її життя залежить від неї. Вона почала читати книги про психологію, харчування, дієтологію. Крім цього вона підписалася на блогерку, яка її мотивувала, вчила ставити цілі та пропонувала різні духовні практики. 

"Тоді в моєму житті багато всього змінилося. Я змінила зачіску, взяла участь у змаганнях з фітнес-бікіні, а для підготовки мені потрібно було добре їсти. Я відчула в собі бажання допомагати іншим. Незабаром відкрила власну студію краси у Харкові, де зараз допомагаю іншим дівчатам та чоловікам з тренуваннями та харчуванням. Окрім цього, я пройшла навчання на дієтолога, зараз закінчую навчання на психолога", — ділиться Євгенія. 

Після закінчення бальної школи у 16 років, Євгенія рік не займалася й набрала кілька кілограмів: "У мене була трохи щоки, округлились сідниці, але не настільки, щоб потрібно було сильно худнути. Коли я вступила в інститут, то серед дівчат поширювалося багато дієт, от і я свої 18 років я сіла на «кремлівську». Вона полягала в тому, що потрібно було їсти білки, трохи жирів та мінімум вуглеводів".

Оскільки дівчина була студенткою, забезпечити собі білок у вигляді м'яса та риби не могла, тому харчувалася яйцями або ковбасою. За перший місяць їй вдалося скинути вісім кілограмів. 

"Я продовжила худнути. Коли я з'їдала сухарики, то мені здавалося, що моя вага збільшується і я стаю товстою. Я боялася їсти. Поступово я стала харчуватися раз на день, це могло бути лише яблуко, кефір або навіть кава та цигарка", — пригадує Євгенія. 

За пів року після початку дієти у Євгенії почалася булімія. Дівчина часто ходила на вечірки або святкування, де починала багато їсти: "Я могла за раз з'їсти буханку хліба або сім котлет, не враховуючи інші страви на столі". Після переїдань вона влаштовувала собі розвантажувальні дні, коли переставала їсти взагалі. Євгенія вважає, що саме переїдання рятували її в той момент від смерті. 

Родичі та друзі благали Євгенію перестати худнути, але дівчина далі вважала себе завеликою. Коли струнка подруга давала їй міряти свої джинси, вони були на Євгенію завеликі, але навіть цей факт на неї не впливав. Поворотним етапом усвідомлення своєї проблеми став приїзд влітку до мами, після якого лікарі діагностували анорексію. 

Окрім булімії Євгенію мучили судоми рук та обличчя, безсоння, панічні атаки. Ненормоване харчування та низька вага спричиняли проблеми з менструацією, сильно випадало волосся, ламалися нігті, кровоточили ясна, були сильні висипання на шкірі. 

"Коли анорексія – це різні проблеми зі шлунком та підшлунковою. У мене був гастрит. Постійно були якісь проблеми по-жіночому, зокрема запалення яєчників, внутрішньочеревна кровотеча тощо. Раз на пів року рік я лікувала саме жіночі проблеми", — ділиться дівчина. 

Часто в лікарні Євгенія опинялася ще через низький тиск. Таким чином відвідування медиків стало частиною життя дівчини. На відновлення організму витратилося близько п'яти років. 

Завагітніти Євгенія змогла не одразу. На це у неї пішло два роки, попри те, що ні чоловік, ні вона не мали ніяких протипоказань. Сама вагітність та пологи минули вдало. 

"Звичайно я трошки комплексувала, що ставала більшою. Мені здається породіллі інколи вважають себе гладкими, хоча це природний процес збільшення ваги та втрати талії. Тому ті думки я не пов'язую з анорексією. Але бувало, що я сиділа плакала, що товста і мені нема чого вдягнути. Мені навіть сестра казала: «Женя ти не жирна, ти вагітна»", — зізнається Євгенія. 

Вже зараз після пережитої анорексії дівчина розуміє, що спочатку вага втрачалася від стресу через дієту. Усі запаси з організму йшли на підтримку енергії. Коли їх не залишилося почалася анорексія — організм з'їдав себе зсередини й кричав про це різними симптомами та хворобами. 

Наразі Євгенія слідкує за своєю вагою та слідкує, що вона була не меншою, ніж 54-55 кілограмів. Свій вигляд під час анорексії пригадує з острахом: 

"Я тоді була синьо-зеленого кольору, виглядала набагато старше своїх років. З того періоду у мене майже немає фото, бо зламався комп'ютер. Може це на краще. На тих фото, які лишилися, я не впізнаю себе".

Після усвідомлення можливої смерті в 30 років, Євгенія багато чого переосмислила. Наразі її досвід, тренерські навички та знання з дієтології допомагають рятувати інших дівчат, які також звертаються до неї на стадії анорексії: "Я прекрасно розумію їхні відчуття, оскільки сама пройшла нелегкий шлях. Мені здавалося, що навколо мене ніхто не розумів. Це напевно така моя місія, тепер я рятую інших". 

Наразі Євгенія вважає, що анорексія — це психологічне захворювання. Його подолання напряму залежить від самої людини. Дівчатам, які прагнуть схуднути, вона радить перш за все звертатися до спеціалістів: психотерапевтів, лікарів, дієтологів, тренерів. Вони здатні оцінити, чи це потрібно та дати рекомендації, як це робити правильно. Якщо дівчата вже на етапі анорексії, то казати їм "їж нормально" не варто. 

"Важливо знайти людину, якій ти зможеш довіряти, яка зможе тебе мотивувати до змін. У моєму випадку це була блогерка, яку я навіть в житті не бачила. Рятівником може стати також хтось з близьких або спеціаліст". 

Недоїдання та переїдання — це завжди стрес для нашого організму, пояснює Євгенія. В таких станах людина постійно думає про їжу. Недарма у дитячих садках є розклад харчування: сніданок, обід, вечеря та полудень. Організм знає, що він отримуватиме поживу й спокійно функціонує. 

Наразі Євгенія Алєксєєва проводить тренування, консультації з дієтології та веде блог про здорове харчування. Вона переконана, що її історія надихне інших дівчат та вбереже їх від анорексії.