Військова форма для жінок — від XS до вагітних: як “Землячки” допомагають захисницям на передовій

У чому проблема?

Проєкт, який опікується захисницями, створила журналістка з Києва Ксенія Драганюк. Спочатку вона хотіла розповідати в соцмережах про українських борчинь. Але невдовзі зрозуміла: їм потрібна допомога. На передовій не завжди вистачає засобів жіночої гігієни, одягу, частин спорядження. Так ініціатива з інформаційної перетворилась на гуманітарку. З весни у "Землячках" обробили 2500 запитів від захисниць.

Що просять жінки у волонтерів, скільки коштує одягти жінку у форму за розміром, а також про те, як "Землячки" стали військовими купідонами — читайте в тексті "Рубрики".

Як з'явилося рішення?

23-го лютого Ксенія Драганюк зустрілась зі своїми подружками у Вишгороді, о 3-й ночі 24-го вони ще сиділи та пили вино біля каміна. Такий був затишний дівич-вечір, говорить Ксенія. Та щойно повкладались спати, над Київщиною полетіли ракети. Сили ППО збивали їх, залишки падали десь зовсім поряд.

"Так страшно мені не було ніколи. Відчуваєш, наче твоє тіло перетворюється на каміння. Поряд — бахає, а ти не розумієш, де приліт, а де працює ППО. Я встала, закрила очі та обличчя руками. Розуміла: воно от зараз бахнуло і може впасти на нас", — згадує Ксенія Драганюк.

До 24-го лютого дівчина жила насичено та наповнено. Працювала ведучою, проводила івенти, возила людей у групові тури за кордон, займалась власним тревел-проєктом "Землячки" — створювала матеріали про українок.

"Я була закохана в образ української жінки. Вона — неймовірна. Уявіть, пані — 60 років, вона подоїла корову, прийшла зготувала обід, потім погуляла з онуками, поспівала, приготувала вечерю, випила зі мною три чарочки та пішла ще покохалась з чоловіком. Ми звикли, що такі жінки живуть десь у Карпатах, але ні. Вони є по всій Україні".

Разом із командою проєкту Ксенія їздила по регіонах України, показувала життя жінок у таких нетипових професіях — пілотеса, ковальчиня, футболістка. "Я була постійно втомлена, але щаслива", — говорить Ксенія. Але тієї ночі, ночі повномасштабного вторгнення, відчувала себе геть незахищеною та слабкою. Єдине, що змогла, — попросила  чоловіка забрати її з Вишгорода.

Уже вдома Ксенія кинулась мити голову. "Це була якась дівоча штука. Я розуміла, що зараз — війна, ми підемо у підвал, а в мене — брудне волосся. Всі збирались у нас, а я вже сиділа із мокрою головою та у флісовому костюмі".

Вдома також була сестра чоловіка, яка в якийсь момент сказала: "Ми пішли". "Куди?" — спитала перелякана Ксенія, яка ніяк не могла оговтатись від того, що відбувалось навколо. "У ТРО". "Куди?!" — перепитала дівчина. 

"Сестра була імейл-маркетологинею, а її чоловік — айтівцем. Донині вдвох служать, були на багатьох передових позиціях", — розповідає Ксенія.

З цієї історії, власне, і розпочинається історія не просто "Землячок", а  "Землячок. Ukrainian Front". Ксенію так вразило те, що українські жінки з власної ініціативи приєднуються до війська, що її проєкт отримав інше життя — вже у воєнні часи.

"Чим я корисна у війну? Подумала: я можу розказувати про наших героїнь. Для цього створила сторінку в інстаграмі. Разом із чоловіком хотіли висвітлювати життя сестри, але виявилось, що таких дівчат дуже багато. Почали писати про її побратимок, а потім вже про інших військових".

Як це працює?

Починалась ініціатива з невеликих інтерв'ю та маленьких коробочок із жіночою гуманітарною допомогою, які доставляли на фронт. У якийсь момент Ксенія зрозуміла, що в захисниць є потреби, які не закриваються, бо держава фізично не встигає подбати про всі дрібниці та деталі.

"Одна дівчинка з ППО розповідала, що раз запустити боєприпас коштує мільйон доларів. Державні кошти йдуть саме на закупівлю снарядів та інших важливих речей, без яких ми не впораємось. Але білизна, дрібнички для гігієни — ці речі, які можемо закрити ми як волонтери".

Перші коробочки збирали в маленькому селі на Прикарпатті — саме туди евакуювалась родина Ксенії з Києва. Але потім стало зрозуміло, що в дівчат є серйозніші потреби — військова форма за розміром. Не чоловіча, а саме жіноча. З цим Ксенія вже допомагала, повернувшись у столицю.

"Спочатку все це купували точково в крамницях. Потім ми вийшли на турків-перекупів. Але вони купують форму за 1 500 гривень, а нам продають за 3 500. Деякі речі все ж довелось купити в них, бо була мета — швидко вдягнути дівчат. Хоч турецька форма поганої якості, але за розмірами підходить. Вибору ніякого не було, то трохи закрили на це очі", — говорить Ксенія Драганюк.

"Ніфіга собі". 

"Так буває?" 

"Навіть підшивати не потрібно?" 

"І без пояска для підв'язування можна носити?" 

Такі слова волонтерки "Землячок» чули від жінок, які вперше надягали на себе жіночу форму. Вона сиділа відмінно, повторюючи всі анатомічні особливості тіла. Так і воювати було зручніше.

Зареєстровані як громадська організація "Землячки" збирали пожертви від людей та допомагали точково. Перейти до закупок більшої кількості речей вдалося завдяки Благодійному фонду імені Олексія Ставніцера. Разом створили проєкт "Приміряй її берці" або "Try walking in her shoes". Закуповували речі, необхідні жінкам.

"Пізніше ми вийшли на прямих продавців з Туреччини. Але замовляти в них речі можна гуртом, а потім — ще довго очікувати на постачу. Зараз досі не прийшли 700 пар жіночого взуття, яке замовили понад два місяці тому", — говорить Ксенія. Але вона мріяла одягати захисниць в український одяг, бо тоді і якість гарна, і гроші залишаються в нашій державі.

Одного разу Ксенія Драганюк для проєкту брала інтерв'ю в директорки швейної фабрики з Ужгорода. Та розказала, що зараз працюють над формою для захисниць, але фізично часу на це бракує. Тоді Ксенія попросила жінку, щоб вона допомогла розробити лекала. А по них перший тестовий екземпляр відшили дівчата зі "Швейної роти" — дніпровські волонтерки періодично відправляють для "Землячок" зроблені власноруч речі.

Паралельно по своїх окремих лекалах жіночу форму відшили ще в Харкові. Потім ці два варіанти об'єднали — і вийшло щось третє, але дуже круте, — говорить Ксенія. Зараз такі екземпляри одягу відшивають на кілька тисяч дівчат, що нині служать.

"Зараз ми відправимо осінню партію. Але принт вже не підійде на холоди. Навіть на зараз літня форма вже яскрава. Одяг має бути сезонним, тому готуємось і до зими. Дівчата сплять в окопах та розбитих будівлях, ми маємо їх зігріти".

Нині жінки в ЗСУ часто пишуть до "Землячок", говорять, що "холодно" та просять "хоч щось" для зігрівання. За словами Ксенії, мінімум потрібно 2 тисячі зимових форм, але якщо вдасться закрити 3-4 — це, звісно, буде набагато краще. Пошитий одяг віддаватимуть точково "в руки", щоб точно бути впевненими в тому, що одягли конкретну дівчину.

А це точно працює?

У "Землячках" намагаються працювати з дівчатами напряму: уточнюють позивні, передають гуманітарку за актом "приймання-передачі": 

"Мені хочеться розуміти, що дівчинка реально отримала речі. Одяг не лежить десь на складі або його не передали комусь, бо ми ж працюємо із захисницями, які перебувають на передових позиціях".

Нещодавно в "Землячках" збирали 91 коробочку допомоги — про гуманітарку для жінок попросила військова частина. "Це був, мабуть, найтяжчий запит у плані роботи нашого хабу. Слід було на два дні призупинити будь-яку діяльність. Ми знаходили всі розміри, складали коробочки, підписували їх від руки".

Та все ж краще, коли військова або сама пише в інстаграм з проханням того, що їй потрібно, або звертається від імені кількох товаришок.

"Було таке, що писали: «Нас п'ятеро, можна те, те і те?», а через кілька днів: «Нас уже двоє, ось це і це — вже не потрібно». Коли таке чую, розумію, що мені потрібно працювати набагато швидше, щоб скоріше надавати допомогу".

Волонтери намагаються допомогти з будь-яким запитом. Іноді дівчата просять, щоб у коробочку вклали українські книжки. Або пишуть: "Я — XS, а груди п'ятого розміру. Потрібна плитоноска, щоб знизу не бовталась, а зверху не тріснула". 

"Для однієї з таких дівчат ми знайшли людей, які шиють плитоноски під особливу фізіологію. Бо звичайні чоловічі не підходять. Вони мають фіксуватись у різних місцях", — згадує цікавий запит Ксенія.

Ксенія каже, що зараз волонтерки в "Землячках" — як сліпі кошенята, що тільки намацують всі шляхи, якими можна допомагати. Але коли їх протопчуть, захисницям уже буде простіше служити.

У "Землячках" кажуть, що борчинь підтримують не через те, що їх шкода, і не через те, що буцімто без волонтерок вони не зможуть працювати. Ні, ці жінки з усім впораються, переконана Ксенія. "Якщо ми не будемо допомагати, вони все одно будуть фігачити орків. Але ми їх підтримуємо, бо поважаємо, любимо та цінуємо. І виражаємо це не словом, а ділом".

Інколи дівчата говорять, що хочуть заплатити за придбану для них форму, бо, мовляв, гроші ж є. "Тоді кажемо: ми тобі допомагаємо не через те, що у тебе немає грошей. Ми хочемо, щоб ти відчувала: у тебе є тил".

Ксенія говорить, що багато жінок залишають своїх дітей із рідними або за кордоном, а самі відправляються на фронт. "Класних медиків не вистачає — вона віддає малюка на піклування, а сама йде на війну. Не їсть кілька днів, не ходить нормально в туалет, на собі витягує під вогнем великих чоловіків… А приходить до мене за гуманітаркою — стоїть дівчина маленька. 1,60 м. А від неї така сила духу відчувається. Часто до мурашок по спині".

Серед захисниць, які звертаються до "Землячок", є й вагітні. Одна дівчина, яка зараз при надії, зі своїм чоловіком познайомилась завдяки проєкту. Її історію опублікували на його сторінках, військовий з іншого батальйону побачив допис та закохався. Пара одружилася, зараз чекає на малюка. "А ми створюємо їй військову форму під вагітний животик", — додає Ксенія.

Ксенія Драганюк переповідає й іншу романтичну історію: "Парамедикиня була на позиціях з коханим чоловіком. Разом вони лежали в окопі, дівчина тримала захисника за дупку. Ворожа куля пройшла через її руку, одна — вразила двох. Борчиня сказала коханому: «Ну все, тепер ти зобов'язаний на мені одружитися»".

Ще більше корисних рішень!

Нині в "Земляках" працює команда волонтерів із восьми людей. Підтримати їх можна трьома шляхами.

Перший — підтримати інформаційно. Коли люди дізнаються про громадську організацію, вони хочуть їй якось допомогти.

Другий — написати в інстаграм спільноти із запитанням "Що вам потрібно?". Зараз це термобілизна, шкарпетки, спальники, каримати — все те, що зігріватиме в холоди.

Також можна відправляти приємності для захисниць, навіть зроблені своїми руками. Ксенія Драганюк говорить: "Дівчата щось вишивають, в'яжуть шкарпеточки. Нещодавно українське виробництво прислало карпатські чаї. Ми їх докладали в коробочки з гуманітаркою".

Третій спосіб — фінансовий.

"Форму ми відшиваємо, але тканину нам безкоштовно ніхто не дає, ще потрібно платити швачкам. А щоб двом тисячам дівчат купити форму, термобілизну, каримат, спальник, взуття, потрібен щонайменше мільйон доларів. Тому надіслані навіть 50 гривень, 100, 200 для нас — дуже важливо. Бо копієчка до копієчки — потроху виходить сума, щоб купити один комплект одягу. А одна форма — одна зігріта та здорова захисниця. Може, саме вона зіб'є ту кляту ракету, яка летить на Київ?".