Вячеслав Дебелий: “Сподіваюсь, що повернусь до війська”

"Хочеш не хочеш — треба йти. Варіантів не було. Тим більше, що до спільної українсько-болгарської фірми інвестори боялись вкладати гроші, тож бізнес став на паузу. Взимку 2015-го вже був у війську", — говорить захисник. 

Бригада Вячеслава воювала на донецькому напрямку — Маріуполь, Красногорівка, Торецьк, Волноваха тощо. Контракт закінчився на початку січня 2022-го, а вже трохи більше як за місяць розпочалось повномасштабне вторгнення росії. 24-го лютого Вячеслав вже долучився до війська — до рідної бригади. 

Повномасштабне вторгнення сильно відрізнялось від того, з чим стикався військовий до 2022-го року.

"Летіло все. Стріляло по нас все, окрім підводних човнів, напевно. В колишніх АТО та ООС не було авіації, сильної артилерії. І з того боку стояла нерегулярна армія. А у 2022-ому наступали професійні військові — по всій країні", — говорить Вячеслав Дебелий. 

У березні 2022-го Вячеслав разом з товаришами перебував на Запорізькому напрямку. Згадує, як 18 числа з побратимами переїхали на нову точку, закріплялись на місцевості. 

"В обід з товаришем ми вийшли перевірити, що розташоване поряд з нами. Нічого не віщувало біди. Рухаючись замінованою територією, підірвались на протипіхотній міні. Товариша контузило, але зміг допомогти мені", — згадує Вячеслав Дебелий. 

Побратим наклав Вячеславу турнікет, пригнав машину, на якій пораненого доправили до лікарні в Оріхове. Потім було Запоріжжя, але цього чоловік вже не пам'ятає — його ввели у штучну кому. До тями прийшов лише у Дніпрі, де військовому ампутували ногу. Далі почався довгий шлях відновлення. 

Після Дніпра Вячеслав відновлювався у медзакладах Вінниці, Мукачева, а тепер — Львівщини, де чоловік перебуває у реабілітаційному центрі. Весь цей час поряд завжди були рідні та друзі. Завдяки їм і тримався, говорить Вячеслав. 

"Без них було б важче. Діти та дружина до моєї травми поставились нормально. Онуку навіть сподобалось, коли я на візочку був. Він спереду велосипедом їде, а я ззаду на візочку". 

Пів року тому чоловік встав на протез українського виробництва. Його у медзакладі дали ввечері у п'ятницю, а вже зранку у суботу чоловік ходив коридором — на милицях, але ходив.

"До протезу звикнути неможливо, але ж нога нова не виросте. Потрібно жити із тим, що є. Головне — навчитися, щоб протез нормально функціонував", — розповідає Вячеслав Дебелий. 

Та все ж за пів року Вячеслав звик до протеза. Самотужки їздить на машині. Може поїхати на природу посмажити шашлики чи щось відремонтувати вдома. А у липні захисник отримав новий протез, вже естонського виробництва — завдяки Уряду Естонії, тамтешнім медикам та Благодійному фонду BGV. 

"Можна було б зібрати гроші на такий протез через донати, але не хотілось ходити та просити людей. Мій протезист каже, що крутішої моделі чи аналогів немає. Наприклад, впасти на цьому протезі набагато складніше, ніж на інших. Там є купа функцій, але я ними поки не користувався. За вагою новий протез важчий за мій старий, тому тільки звикаю до нього. Проблема в тому, що у мене висока ампутація, кукса маленька, а вага велика. Але лікар каже, що завдяки тренуванням з новим протезом у мене все вийде", — розповідає захисник. 

Нині день Вячеслава побудований навколо реабілітації. У його палаті п'ятеро чоловіків. Зранку після підйому йдуть до спортзалу. 

"Поп'ємо каву, відпочинемо, потім знову йдемо ходити. Чисто тренування та і все. Буває погуляємо у місті, комусь протез підкрутити, так дні й минають. І тижні". 

За можливості Вячеслав їздить додому у Мукачево. Вже невдовзі чоловік сподівається пройти ВЛК, а потім, говорить, що має одну надію. 

"Сподіваюсь, що повернуся до армії. Маю велике бажання. Але не до своєї бригади. Туди таких нас уже не беруть. Будемо щось спокійне шукати…".