Вода для курки. Як масове вирощування птиці впливає на водні ресурси України

Олександр Ярощук

Тарасова гора в оточенні курників

Із середини 2000-х років Канівський район перетворився на один із основних центрів виробництва курятини в Україні. Саме тут розташоване одне із найбільших підприємств лідера ринку курятини України – Миронівського хлібопродукту (МХП).

Варто лише поглянути на Google-карту, щоб отримати уявлення про розмір бізнесу в районі. Десятки курників розташовуються на території Канівщини – як на правому, так і на лівому березі. Загалом,  навколо Канева функціонує 26 площадок з вирощування курей. На кожній з них збудовано в середньому по 16 пташників, і в кожному утримується 40 тисяч курей. Таким чином, у Канівському районі одночасно вирощують близько 16 млн курей-бройлерів. Така велика концентрація господарств, на думку місцевих жителів та активістів, не пройшла безслідно і стала причиною низки екологічних проблем регіону.

Чеська неурядова екологічна організація «Арніка» зазначає, що стрімкий розвиток МХП має ряд негативних наслідків – «зменшення родючості чорнозему, забруднення води та пошкодження традиційного сільського господарства».

Комплекси із вирощування курей-бройлерів компанії «МХП» навколо Канева

Еколог Микола Чорний вважає, що ситуацію на Канівщині варто прирівняти до «екологічної біди». «Колись чиста, квітуча місцевість перетворилася на мертву зону: з отруєними криницями, ставками і річками, із забрудненими шкідливими викидами ґрунтами та повітрям», – зазначає Чорний.

У першу чергу, на його думку, це пов'язано з тим, що концентрація птахофабрик є завеликою.

«Навколо Канева «Наша Ряба» розмістила птахофабрик такої кількості, з такою концентрацією, що вони починають загрожувати фактично всьому регіону. Разом це більше 500 курників. Така концентрація не може залишитись непоміченою, особливо в екологічному плані», – пояснює Микола Чорний.

Еколог вказує на декілька основних проблем, які, на його думку, спричинив агрохолдинг.

Перша – неприємний запах.

«Гості міста завжди задають одне і те ж питання: Що тут у вас так смердить? Уявіть собі, що ти ніби живеш у курятнику. Це неймовірний сморід. Звідкіля б вітер не подув, буде запах курників», – називає першу проблему Чорний.

У відповідь на запит «Рубрики» у компанії відповіли, що з початку 2019 року не отримували скарг на неприємний запах.

«У 2019 році скарги, в т.ч. від канівчан та мешканців навколишніх сіл щодо неприємного запаху, не надходили», – зазначили у прес-службі «МХП».

Тим не менш, найгостріша проблема, на його думку, пов'язана з тим, що компанія використовує величезні об'єми води прямо із артезіанських джерел. У результаті, запаси питної води на Канівщині стрімко зменшуються.

Згідно Дозволу на спеціальне водокористування, яке у 2018 році отримала ПрАТ «Миронівська птахофабрика» (проммайданчик – комплекс з переробки курчат-бройлерів), компанія використовує воду із 9 артезіанських свердловин, розташованих на території Степанецької сільської ради Канівського району. Ще одна свердловина використовується для водопостачання адміністративно-виробничого комплексу компанія. Разом на її потреби щодня компанії може використовувати близько 6,6 тис. м3 води, а в рік – 2,4 млн м3.

Відповідь ДАВР

Проте, на думку Миколи Чорного, сьогодні компанії потрібно значно більше води. Він оцінює щоденні потреби в 16-20 тис. м3. На думку канівської активістки Вікторії Дорохової, компанія забирає таку кількість води, що у навколишніх селах зникає питна вода. Наприклад, уже декілька років жителі навколишніх сіл (Козарівка, Яблунів, Степанці, Ковалі, Копіювате, Тростянець, Пекарі, Межиріч та інші) скаржаться на відсутність води у криницях, обміління ставків та озер. У деяких місцях вода ще є, однак в інших, у тому числі, поблизу об'єктів МХП, люди не мають доступу до питної води.

«В радіусі 10-15 км навколо курників в селах у криницях практично зникла вода, – пояснює Микола Чорний. – «Наша Ряба» каже,  що вони не використовують поверхневу воду. Однак треба розуміти, що якщо знизу будемо воду викачувати, то верхні горизонти підуть в ті пустоти, які звільняються від викачаної води».

Микола Чорний вважає, що через діяльність «Миронівського хлібопродукту» вода вичерпується, в результаті чого місцеві жителі позбавлені одного із ключових ресурсів – води. «Фактично іде вичерпування водних ресурсів. Люди в селах залишаються без води і без засобів існування, тому що вода це не тільки попити, але ще і скотину тримати. Корові потрібно кілька відер води на день. Якщо у криниці зникла вода – що далі робити? Фактично, села приречені на вимирання», – підсумовує Микола Чорний.

Чи не найбільше ця проблема зачепила жителів села Яблунів, де вже 15 років працює інкубатор підприємства, а віднедавна – ще один комплекс із вирощування курей-бройлерів. За словами старости села Віктора Огородніка, після появи підприємства через деякий час у криницях зникла вода та висохли ставки. На його думку, саме діяльність МХП сприяє зменшенню запасів води. «Можливо є фактор природних змін клімату, але підприємство прискорює ці процеси, тому що забирає у великій кількості золотий питний запас України і планети для технічних потреб».

На думку Огородніка, використовувати артезіанську воду для технічних потреб – неприпустимо. «Користуватися цією водою для змивання гною і нечистот – це просто злочин. Воду можна використовувати повторно для технічних цілей, але вони цього не хочуть, адже це дуже великі затрати».

У відповідь на запит, у «МХП» зазначили, що компанія не причетна до зникнення води у колодязях селян: «ПрАТ «Миронівська птахофабрика» не є чинником, що впливає на рівень води у Канівському районі. Воду беруть із більш глибоких підземних горизонтів, ніж це роблять місцеві жителі, тож не можна стверджувати, що діяльність птахофабрики впливає на обміління колодязів та озер».

Втім, місцеві жителі називають й іншу проблему, а саме – скидання компанією неочищених або недостатньо очищених стічних вод. Після використання у виробництві, вода потрапляє на очищення, а далі через каналізаційний колектор – у річку Росаву, одну з приток річки Рось. За словами Миколи Чорного, часто можна побачити як з колектора, через який стікає вода, тече неприємна на запах та мутна вода. У результаті, за його словами, у річці гине риба та раки.

«Час від часу у них бувають залпові скиди. Мабуть, коли особливо токсичні відстійники переповнюються. Кілька годин вони скидають шоколадно-коричневу «жижу», яка тече з тих труб у величезних кількостях. Я на власні очі бачив, як раки видиралися на верби для того, щоб врятуватися», – зазначає еколог.

Головна проблема, на його думку, в тому, що поряд на річці Рось є іхтіологічний заказник, одне з небагатьох нерестилищ риби в середній течії Дніпра. Відповідно, всі стоки потрапляють саме туди. Крім того, далі цю воду для питного водопостачання використовують міста, які розташовані нижче за течією Дніпра.

Депутат Канівської міської ради Галина Каретнікова зазначає, що на цьому проблеми, пов'язані з діяльністю МХП, не закінчуються: «Вони вивозять послід на відстійники, з яких забруднена вода просочується в ґрунт. Сіють рапс, сою та кукурудзу без дотримання правил сівозміни. Перед тим, як будувати курники, вони знімають верхній шар ґрунту, чорнозем, і продають».

У компанії «Миронівський хлібопродукт» зазначають, що дотримуються всіх нормативів і постійно моніторять стан стічних вод.

«Скиди у водні об'єкти відбуваються лише у відповідності до вимог Дозволів на спецводокористування. При цьому, обсяги та концентрації нормативно очищених стічних вод відповідають встановленим органами державної влади нормативам гранично-допустимих скидів, які розробляються для кожного підприємства окремо, із урахуванням басейнового принципу кожної річки окремо та її здатності до самоочищення», – повідомили в компанії у відповідь на запит «Рубрики».

Дані аналізу стічних вод за 12 грудня (джерело – МХП)

У 2018 році, кажуть у компанії, всі підприємства Групи МХП щоденно використовували 33 тис. м3 води для всіх технологічних цілей – починаючи від зрошування і закінчуючи виробництвом готової продукції. Щоденно компанія очищає та скидає у водні об'єкти 11 тис. м3 стічних вод.

У МХП наполягають, що компанія постійно контролює стан води і контролює якість її очистки. «Проби відбираються щоденно і на різних етапах технологічних етапах процесу очищення, – зазначають у прес-службі МХП. – Це дозволяє контролювати якість очистки безпосередньо на кожному етапі. Що стосується очищених стоків, які мають скидатись вже в водний об'єкт, то їх планово досліджують не рідше разу на тиждень при законодавчій вимозі робити це раз на десять діб».

Хоча варто відзначити, що деякі показниками якості води у річці Росава вище місця скидання стоків кращі, ніж після скидання. Зокрема, нижче колектора підприємства зафіксовано вищі концентрації азоту амонійного, нітратів, сульфатів, хлоридів, БСК, завислих речовин та сухого залишку.

Результати проб води у річці Росава від 12 грудня 2018 року

У компанії зазначили, що всі відходи утилізуються згідно нормативів, а особливо небезпечні – передають компаніям, що мають ліцензію на їхню утилізацію. Решта відходів або ж передається на спеціальні державні ветеринарні підприємства або ж переробляється самим підприємством у м'ясо-кісткове борошно.

Також ситуацією стурбовані у Вінницькій області, де розташоване найбільше дочірнє підприємство МХП – Вінницька птахофабрика.

Рік тому місцеві активісти поскаржилися на підприємство в Європейський банк реконструкції та розвитку, який є одним із найбільших кредиторів МХП. У своєму зверненні місцеві мешканці висловили низку небезпек, однак основними з них є ті, які стосуються забруднення води. По-перше, у громаді вважають, що розпилювання пестицидів на полях призведе до потенційного забруднення ґрунтів та ґрунтових вод. По-друге, скид очищених стічних вод до річки Південний Буг викликає подібні застереження. Наприклад, у травні 2018 року члени місцевої громади помітили мертву рибу поблизу місця скиду стічних очищених вод та побоюються, що це може бути пов'язане з діяльністю компанії.

Зразки води, взяті із ряду свердловин та колодязів в одному із сіл неподалік підприємства навесні 2016 року виявили підвищені рівні нітратів 130-165 мг/л, що в 2-3 рази перевищує рекомендовані рівні у 50 мг/л Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Також було виявлено вміст аміаку на рівні від 1,82 до 3,85 мг/л та кишечної палички (e.coli).

Могильники Агромасу

МХП – не єдине українське підприємство, яке потенційно здатне нашкодити навколишньому середовищу.

Один із найвідоміших прикладів – діяльність компанії «Комплекс Агромас», яка продає свою продукцію під брендом «Гаврилівські курчата».

Неприємна історія почалася наприкінці 2017 року, коли жителі села Гаврилівка Вишгородського району, де розташоване підприємство, виявили на полі близько 160 тонн тушок тварин. Через деякий час жителі навколишніх сіл почали скаржитися на сморід та забруднення води.

В «Агромасі» пояснили, що змушені були вдатися до такого кроку через раптове вимкнення електроенергії на фермі, в результаті чого у курнику загинуло 64 тисячі курей.

Проте на початку 2018 року жителі зафіксували нове звалище трупів курей. Керівництво компанії пояснило, що цього разу компанія не встигла утилізувати тварин через несправність лінії з утилізації трупів.

Згодом представники громадської організації «Стоп корупції» разом з місцевими активістами виявили неподалік птахофабрики захоронення тушок тварин. ТОВ «Комплекс Агромарс» зсипає тушки мертвих тварин у траншеї, трупи змішують із тирсою, а вирви зрівнюють із землею, – зазначила організація у своєму звіті.

У громадській організації «Екодія» з цього приводу зазначили, що аграрні підприємства зобов'язані зберігати побічні продукти на спеціально облаштованих майданчиках, щоб уникнути потрапляння токсичних речовин у ґрунт і далі у підземні води. Натомість, за словами координатора «Екодії» по роботі з місцевими громадами Тамари Харчилави, компанія неодноразово вивозила відходи виробництва на поля.

«ТОВ «Комплекс «Агромарс» вже неодноразово розміщав рештки курей просто серед неба на полях, зокрема, і восени цього року, не зважаючи на те, що подібні ситуації несуть великі загрози для санітарно-епідеміологічного благополуччя тисяч мешканців, які проживають в цьому районі», – зазначила Харчилава.

Екологія і субсидії

Незважаючи на питання, пов'язані з екологічністю виробництва, низка аграрних компаній отримує значні фінансову допомогу як від українського уряду, так і від міжнародних кредиторських організацій.

Для прикладу, основними кредиторами МХП в останні роки є Міжнародна фінансова корпорація (протягом 2003-2015 року надала 5 кредитів на загальну суму 321 млн доларів), ЄБРР (4 кредити у 2010-2017 роках на 250 млн доларів) та Європейський інвестиційний банк (1 кредит у 2014 році на 82 млн євро). Таким чином, за 15 років компанія змогла залучити на зовнішніх ринках більш ніж 500 млн євро.

Окрім цього, компанія також користується щедрою допомогою українського уряду.

Наприклад, за даними видання «Економічна правда», у 2017 році компанія отримала з бюджету більше коштів, ніж заплатила податків. Хоча підприємство перерахувало у бюджет 4,2 млрд грн податку, за той самий рік МХП отримав допомоги на 4,7 млрд грн (1,4 млрд грн дотацій та 3,3 млрд грн відшкодування ПДВ при експорті).

Таким чином, у 2017 році МХП отримала практично третину (1,4 млрд грн) всієї підтримки, наданої агровиробникам України.

У 2018 році МХП залишився найбільшим отримувачем державних дотацій. ТОВ «Вінницька птахофабрика» отримала 119,6 млн грн, ПрАТ «Зернопродукт МХП» отримав 4 відшкодування на загальну суму 5,6 млн грн. 34,6 млн грн держава перерахувала на рахунки дочірнього підприємства «Перемога Нова».

По-третє, після надання ЄС квот на безмитний експорт переліку товарів, МХП збільшив експорт власної продукції до ЄС, а згодом почав інвестувати у переробні підприємства в Нідерландах (2016 рік) та Словаччині (2017 рік). Група МХП також володіє найбільшим пакетом акцій (90,69%) однієї з найбільших у Південно-Східній Європі компаній з виробництва м'яса птиці, словенської групи Perutnina Ptuj Group.

В Україні МХП також продовжує розширювати свою діяльність, зокрема за рахунок будівництва 2 фази проекту ТОВ «Вінницька птахофабрика» та біогазового заводу (проект кредитується ЄБРР), що викликало спротив частини місцевого населення. Також компанія розширює свою діяльність на підприємстві «Перемога Нова» у селі Мошни Черкаського району. В останні декілька років компанія розширила свої потужності і під Каневом, збудувавши ще з десяток курників для вирощування курей.

Експерти групи міжнародної мережі правозахисних та екологічних організацій Bankwatch Network вважають, що такі великі інвестиції в діяльність компанії як з боку великих міжнародних кредиторів, так і держави, «не вплинуло на діяльність компанії та поведінку у відповідності з стандартами ЄС та ЄБРР».

Аграрне забруднення: проблема третього тисячоліття

Сільське господарство – один із найбільших забруднювачів на планеті. Серед різних напрямків тваринництва лідирує виробництво яловичини, однак виробництво курятини теж має безліч негативних наслідків для навколишнього середовища. Одне з нещодавніх досліджень, проведених за підтримки Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) виявило, що неправильне поводження з гноєм (наприклад, вивіз його на поля) призводить до забруднення ґрунтів та води. Зокрема, гній виділяє азот, фосфор та інші сполуки: гормони, антибіотики, патогени та важкі метали. Все це потрапляє у ґрунтові та поверхневі води.

Гній часто є джерелом важких металів, таких як арсен, мідь і цинк. Потрапивши у навколишнє середовище, ці елементи стають токсичними для рослин, а згодом і людини. З часом елементи потрапляють у воду.

Окрім цього, гній може бути джерелом небезпечних мікроорганізмів, які, потрапивши у воду, можуть легко мігрувати до інших джерел питної води впродовж тривалого періоду часу.

Одне із досліджень підсумовує всі можливі негативні наслідки неналежного поводження із відходами виробництва: «цвітіння» поверхневих вод, потрапляння у воду забруднюючих речовин та патогенів, що роблять воду непридатною для пиття; накопичення небезпечних речовин та елементів у ґрунті через надлишок гною; зменшення біорізноманіття через надлишок азоту та інших речовин.

Саме тому, за даними ФАО, сільське господарство і тваринництво — другий за масштабами сектор утворення парникових газів.

"Тваринницькі підприємства залежать від екстенсивного сільського господарства. Це передбачає використання значної кількості добрив, які забруднюють повітря, ґрунти і води", — йдеться у дослідженні Центру екологічних ініціатив "Екодія".

Один із нещодавніх прикладів неправильного поводження із відходами – історія з компанією «Агромас». У квітні 2018 року неподалік Києва місцеві жителі виявили, що місцевий виробник вивозить відходи виробництва прямо на поля. Загалом, компанія встигла вивезти у порушення законодавства 160 тонн відходів продукції виробництва. Крім того, правоохоронні органи встановили, що підприємство здійснювало понаднормові викиди шкідливих речовин у повітря та надлишковий забір води. Загальна сума збитків, завданих державі – 250 млн грн.

Чому ситуація не поліпшується?

Однак, проблема не лише в підприємствах. Не меншою мірою проблемі сприяє подекуди байдужість або ж небажання профільних органів влади покращувати стандарти виробництва та охорони навколишнього середовища. Про це, зокрема, під час свого нещодавнього візиту в Україну згадував депутат Європейського Парламенту Томас Вайц.

В рамках Угоди про асоціацію Україна взяла на себе зобов'язання наблизити свою нормативно-правову базу до законодавства ЄС у сфері регулювання промислового сільського господарства. До кінця 2017 року Україна мала імплементувати ключові європейські директиви, зокрема Директиву 2010/75/ЄС про промислові викиди, Водну рамкову директиву 2000/60/ЄС, Директиву 91/676/ЄС про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел, Директиви 2011/92/ЄС про оцінку впливу на довкілля (ОВД) і 2001/42/ЄС про стратегічну екологічну оцінку (СЕО). Однак, і досі деякі з них залишаються не імплементованими, або ж імплементовані лише частково, як, наприклад, Водна директива. В рамках останньої Мінприроди змінило порядок роботи Державного агентства водних ресурсів, запровадило управління водними об'єктами за басейновим принципом. Проте, робота ще не завершена і які наслідки матимуть ці зміни ще не до кінця очевидно.

Відповідно, екологічні стандарти виробництва в Україні не відповідають європейським, що негативно впливає на навколишнє середовище та населення, яке проживає неподалік таких джерел забруднення.

Компанії теж не надають громадськості звітність про вплив на навколишнє середовище, що негативно впливає на комунікацію між населенням та виробниками. На думку Владлени Марцинкевич, найкращим джерелом інформації про можливе забруднення мали б стати звіти компаній, яких, однак, у публічному доступі немає. «На жаль, так складається, що у нас це не контролюється», – каже Марцинкевич.

Таким чином, компанії продовжують свою діяльність без повноцінного розуміння наслідків для навколишнього середовища і людей, які проживають неподалік.

Що далі?

Останні роки Україна будує свою стратегію за принципом створення потужної аграрної держави. З одного боку, це дає країні вагомий економічний імпульс, оскільки галузь є експортно орієнтованою. З іншого боку, екстенсивне сільське господарство серйозно впливає на навколишнє середовище. Держава, як арбітр, мала б знайти баланс у цій ситуації, однак поки що підтримкою користуються великі і малі гравці на агро ринку, тоді як поза увагою залишаються мільйони українців, які вже зараз мають справу із негативними наслідками різкого зростання виробництва аграрної продукції. Це однаковою мірою стосується як тваринництва, так і рослинництва.

Відповідно, Україні потрібно запровадити більш досконалі стандарти, а для початку повністю впровадити основні європейські директиви – наприклад, Водну і Нітратну – а також Кодекс найкращих сільськогосподарських практик.