Волонтерство на прифронтових та деокупованих: три історії, що надихають попри все

У чому проблема?

З 2014 року і до сьогодні, волонтери — це люди, які першими зустрічають ВПО, оперативно закривають збори на потреби армії, допомагають цивільним і військовим. Однак за лаштунками ховаються недоспані ночі, перевтома, демотивація, коли суспільство не дає бажаної реакції на вкладені зусилля. Так, в результаті тривалого стресу і браку відпочинку волонтери стикаються з емоційним вигоранням. Впоратися із цим наодинці із самим собою — надзвичайно складна задача.

Яке рішення?

Щоб творити зміни, волонтерам варто насамперед піклуватися про свій стан і стан команди. Мати безпечне місце, куди можна принести свої тривоги, досвід та історії, поділитися ними та "підзарядитися" мотивацією й енергією інших. 

Медіа рішень "Рубрика" у співпраці з комунікаційною агенцією The Tellers Agency провели п'ятий вечір сторітелінгу The Tellers Night #5. На ньому висвітлили історії українських волонтерів, поділилися порадами, як мотивувати команду та справлятися з викликами війни, що потрібно робити, аби не нашкодити підопічним і надати їм якісну допомогу.

Як це працює?

У лютому 2022 року Чернігівщина однією з перших постраждала від російських військ, які через неї прагнули просунутися до Києва. Зараз регіон входить у перелік тих, які зазнали найбільших руйнувань. Пошкоджені житлові будинки відновлюють і нині.

Саме на Чернігівщині працює волонтерська ініціатива Repair Together. Мета ініціативи — допомогти місцевим жителям відбудувати свої домівки або прибрати руйнування. Такі зібрання волонтери називають толоками, а під час та після прибирань організовують культурну програму, щоб робота була в радість. 

Софія Возняк, контент менеджерка Repair Together, розповідає — особливістю організації є те, що вони творять активну волонтерську спільноту, роблячи волонтерство корисним і захопливим. За два роки існування ініціативи до них долучилося понад 4500 небайдужих.

Першим проєктом ініціативи стала толока, започаткована у квітні 2022 року після деокупації Чернігівщини. Коли засновники приїхали в регіон, зрозуміли, що однією з нагальних проблем є питання житла.

"Людям буквально не було де жити: вони жили в сараях, на своїх подвір'ях або в підвалах — у тому, що лишилося від будинків", — говорить Софія.

Відтоді волонтери зі всіх куточків світу регулярно збираються в Іванівській громаді: хтось приїжджає на вихідних, хтось упродовж декількох місяців живе у будівельному таборі та на постійній основі залучений до роботи.

"Ми розчистили завали понад 180 приватних будинків, почали відбудовувати 16, і у п'ятьох з них уже живуть люди", — ділиться дівчина.

Вона додає, толока — давня українська традиція, яку команда несвідомо відродила: "Вона була популярна до середини 20 століття, коли люди збиралися і гуртом робили щось, що не під силу одній людині: побудувати хату молодому подружжю, повісити дзвони в церкву тощо. Але через примусову колективізацію в Радянському Союзі ця традиція зникла".

Під час прибирань волонтерів підбадьорює музика від ді-джеїв, а після завершення робочого дня організатори проводять повноцінну культурну програму: концерти, лекції, майстер-класи. Так до волонтерів приїжджали Альона Альона, Tember Blanche й багато інших музикантів. За два роки ініціатива провела 46 толок і вирішила — пора рухатися вперед й не лише прибирати завали, а й самостійно будувати будинки.

Так започаткували проєкт "ІНБУТ". Перші будинки почали створювати ще влітку 2022 року. Через рік започаткували будівельний табір, який діяв упродовж чотирьох місяців. До нього приєдналися волонтери не лише з України, але й зі США, Австралії, Бразилії та інших куточків світу. За цей час уже побудували 10 коробок будинків (стіни й дах).

"У нас є виконроб (посада на будівництві) Овен з Ірландії, який проїхав до нас на своєму авто понад три тисячі кілометрів, працював з нами увесь час. Цьогоріч у нас певні фінансові труднощі, тому в якийсь момент ми сказали, що поки не можемо починати табір і платити зарплатню. А він відповів: «Пофіг, мені треба відбудувати ці будинки, я їду до вас»", — згадує Софія.

Дівчина каже, волонтери і їхній запал вражають і мотивують. Також натхненням є місцеві жителі, які щиро вдячні молоді за допомогу. "Приїжджає бабуся, привозить нам оладки і каже: «Діти, ви втомилися, поїжте». І потім ти їдеш, а вона питає, чи ми повернемося. І ти знаєш, що повернешся, і вона знає, бо ти не можеш не повернутися", — розповідає волонтерка.

Водночас комунікація з місцевими не завжди проста. Дівчина жартує, бувало, деякі з них міряються будинками, і кажуть: "А ви їм побудували більший, ніж мені". Траплялися випадки, коли волонтеркам говорили, що жінкам не місце на будівництві.

Саме це стало каталізатором нового проєкту ініціативи — "Велике дівництво". У ньому будинок будують лише дівчата. Наразі вже побудовано стіни та дах. Софія говорить: "На кожному етапі нам казали, що «от фундамент доробили, а стіни точно ні», «от стіни побудували, а дах не зможете». Але ми це зробили й точно добудуємо його повністю". 

Серед її улюблених історій — під час проєкту дівчата придумали, як з допомогою мотузок затягнути на дах мауерлат (опорна балка для даху, — ред.), що важить понад 300 кілограмів. Пізніше цю ідею підхопили й інші волонтери на своїх об'єктах. 

Repair Together об'єднує спільноту через світогляд — активна молодь, якій небайдуже на те, що відбувається в Україні та яка хоче бути долученою до формування суспільства. Усередині групи волонтери знаходять друзів та партнерів, знають, що їм допоможуть у будь-яких ситуаціях. 

"Це філософія: ти їдеш на два дні, важко працюєш фізично, але забуваєш про всі міські проблеми. Зранку до ночі тягаєш цеглу, будуєш стіни, заливаєш фундамент. Ти приїжджаєш втомлений фізично, але заряджений морально. А після роботи вечірні концерти чи спілкування навколо багаття сприймаються як нагорода", — додає Софія. 

Адже принцип організації в тому, що, попри всі негаразди, з тобою завжди залишиться твоя спільнота. "А мені на що спертися? На своїх людей!", — запевняє гасло Repair Together.

У 2024 році волонтерство стало звичним явищем. А ось у не надто далекому 1998 році ситуація складалася трохи по-іншому. 

Дмитро Дорошок — представник громадської організації "Волонтер", якій минулого року виповнилося 25 років. Він з колегами увесь цей час працює над розвитком волонтерського руху в Україні та залученням молоді. Каже, за всі роки роботи в команді є люди, які в темі волонтерства вже і дисертацію захистили, і книги написали.

Починалося все з того, що їм говорили: "Волонтери — це військові найманці". Однак дві революції та початок війни у 2014 році показали, що насправді волонтерство — це джерело стійкості держави, як вважає Дмитро.

Зокрема у 2022 році команда підготувала 500 волонтерів-рятувальників, які оперативно реагують, коли трапляються прильоти. "На початку вторгнення було багато людей, які хотіли допомогти, але були непідготовлені. І у ДСНС інколи виникала стурбованість, що треба буде зараз рятувальників-добровольців рятувати від того, як вони працюють", — згадує чоловік.

Також організація створила проєкт "Поруч", в якому надає психологічну допомогу дітям, започаткувала табори для молоді з-поміж ВПО, а наразі займається проєктами на деокупованих територіях Херсонської та Миколаївської областей. Ініціатива виникла після підриву Каховської дамби, коли волонтери поїхали туди надавати першу допомогу.

Серед перших потреб на деокупованих територіях, яку виділила команда, — постачання електроенергії та води. З цієї потреби виник один з проєктів — громадські пральні "Чисті та вмотивовані". Організація закупила генератори, місткості для води, пралки й сушки. Дмитро розповідає, найстаршій користувачці пралень — 93 роки. Їй допомагають волонтери. 

"Також наші пральні вплелися в перелік послуг, що надають патронатні сестри, які допомагають людям старшого віку. Раніше вони це все робили самотужки руками, а зараз сідають на велосипед, збирають у всіх речі, відвозять до пралень. Нам казали, що у людей з'явилася віра, що про них не забули. Бо під час окупації таке відчуття було. Так, військові дії йдуть, але вони тут і не завжди можуть виїхати", — зазначає чоловік.

Він додає, у громад високий потенціал для залучення людей. Зокрема на Херсонщині багато активних людей, які готові допомагати. "Люди від'їхали трохи далі своїх будинків від Дніпра, бо не хочуть залишати їх. І вони на місці одне одному допомагають, кажуть, ми не можемо просто без діла сидіти. Ці люди приїхали й хочуть бути корисними", — говорить волонтер. 

Потрібно не нехтувати цим бажанням і вміти реалізовувати його. Дмитро додає, що часто ми не використовуємо людський потенціал, бо не бачимо сенсу:

"Навіщо, якщо ми самі можемо зробити краще, коли зараз ще доведеться вчити людину. Але це допомога, в першу чергу, для неї, її соціалізація. Важливо долучати людей до соціально важливої праці, робити її корисною для суспільства".

Зокрема улюблена історія волонтера — про опір міста Баштанки та гуртування людей навколо протидії ворогу. Гасло "Пофіг на танки, ми з Баштанки" звучало, коли все місто обстрілювало ворожі колони, які йшли з Криму. А згодом Баштанка облаштувала у себе шелтер, де приймала людей з окупованих територій. 

Дмитро говорить, у кожного своя мотивація волонтерити, потрібно прийняти, що люди можуть приходити і йти з ініціативи, однак важливо, аби цей досвід отримали якомога більше українців. Він вважає, це допоможе активізувати спільноту, коли буде потрібно.

"Найкраще для країни, щоб ми були стійкі як суспільство. Щоб якомога більше людей починали волонтерити ще з молодшої школи. У нас на сьогодні діти малюють, пишуть вірші й листи для військових. Треба казати дитині: «Ти як маленький волонтер допоміг». Пояснювати дітям, що таке мотивація і як вони можуть долучитися", — зазначає Дмитро. Також він наголошує, що потрібно не забувати дякувати, адже часто ми вважаємо, що волонтерство — це норма і так має бути. 

Серед іншого чоловік радить курс, який команда запустила за результатами їхньої книги — "Волонтерство від А до Я". У ньому описані теми вигорання, мотивації, як задовольняти мотиви волонтерів, як правильно їх розподіляти тощо. Книга написана на практичному досвіді керування різними групами волонтерів: від Євро 2012 до концерту Океан Ельзи.

2014 рік став початком масштабного відродження волонтерського руху. Особливо це було помітно в східних регіонах, де люди першими приймали внутрішньо переміщених осіб з окупованих міст та сіл Криму, Луганської та Донецької областей. Одними з таких став благодійний фонд "Посмішка ЮА", який з 2014 року і понині зустрічає людей з тимчасово окупованих територій у хабі міста Запоріжжя. 

Тетяна Велика, представниця фонду, розповідає, ініціатива надавала соціально-психологічну підтримку та з кожним роком розширювала свої потужності. Якщо у 2014 році на базі фонду працювало 50 фахівців і фахівчинь, то зараз їх 800 у 19 областях України. 

"Ми приймали евакуйованих людей. Через 2-3 доби ті, хто не їхав з міста, також долучалися до нас. І так утворювалася спільнота волонтерів", — говорить активістка.

Окрім соціально-психологічної підтримки, ініціатива опікується облаштуванням укриттів та освітніх хабів. Ще одним важливим проєктом фонду став "Центр допомоги врятованим", котрий зокрема надає підтримку та допомогу постраждалим від сексуального насильства.

Тетяна згадує весну 2022 року, тоді в Запоріжжя масово приїжджали евакуаційні автобуси: "Коли ми приймали автобус з Маріуполя, то найбільше лихо було й у тому, що багато сімей розлучили. Когось посадили в один автобус, когось в інший. Батьки кричали «Де моя дитина?». І на цьому підґрунті утворилися мобільні бригади волонтерів, які самостійно виїжджали в Маріуполь. До якоїсь точки вони їхали на автівках, а далі йшли пішки шукати людей".

Волонтерство для жінки розпочалося якраз у цей час. Попри відсутність досвіду, але з бажанням допомогти, Тетяна стала адміністраторкою "Центру допомоги врятованим", долучилася до евакуації людей. Наразі працює у прифронтових і деокупованих територіях, зокрема Херсонській, Миколаївській і Запорізькій областях.

Вона розповідає, спочатку було складно підібрати слова, щоб щось сказати приїжджим. У таких випадках варто просто слухати й бути поруч. З інших порад: дотримуватися принципу "не нашкодь", активно слухати, нічого не обіцяти й, якщо людина активна, долучати до спільної мети.

Однак почуті історії були трагічними й болючими. "Коли приїжджали автобуси, від людей пахло димом. У дітей на обличчі виднілися сліди від вогнищ і гарі. Вони розповідали, як страшно їм було, як вони доходили до евакуаційних автобусів і власних машин", — говорить Тетяна.

Волонтерка, яка чергувала разом з нею, ділиться: "Мені здавалося, що я була зовсім спокійною, не відчувала, що втомилася, але коли приїхала додому, тоді зрозуміла, як мені самій потрібна допомога психолога". Інший волонтер також додає: "Я почув вибухи зранку, а потім мене повідомили про те, що ці ракети поцілили у цивільних людей. У мене було обурення і страх, що це може статися і з моєю сім'єю, зі мною".

Волонтерська робота — це завжди про людські історії та фонтан емоцій, які оточують тебе. Інколи не пропускати їх крізь себе неможливо. Тому людям, які працюють з чутливими темами, варто вміти попіклуватися про себе: дати собі час відпочити чи перезарядитися. 

Не менш важливо підтримувати своїх людей і підставляти їм плече допомоги. Тетяна запевняє, мобільні команди, з якими вона працює у різних регіонах, стали для неї сім'єю. 

Вона говорить: "Лихо — ми їдемо. Щастя — ми їдемо. Кожного дня у нас телефонні дзвінки або щотижневі зустрічі. І ці зустрічі не про роботу. Це про спілкування. Ми знаємо, у кого хворіють собачки, радіємо разом з тими, у кого діти перемогли на змаганнях. Для мене особисто важливо бачити й чути людину, щоб вона не вигорала. Бо в особистому спілкуванні можна помітити, що людина вже не може. І я зразу кажу: «Збирайся і йди в відпустку, якщо що, я прикрию». Я завжди про них піклуюся, тому що ці люди зі мною поруч вже понад два роки. Мені здається, чутливість — наша перевага".

Команда комунікаційної агенції The Tellers планує і надалі створювати вечори історій, що мають вплив — The Tellers Night. Тож слідкуйте за новими анонсами в соцмережах агенції.