Уявіть десятирічного школяра, який сидить за письмовим столом у чужій країні. Його друзі тепер розкидані по світу, а за вікном — зовсім незнайома школа. Українських дітей, що через війну залишили рідний дім та адаптовуються за кордоном, близько 400 тисяч. Таку цифру озвучив у жовтні минулого року Міністр освіти і науки Оксен Лісовий. Чи можливо в таких умовах школярам зберегти свою українську ідентичність?
Відповідь має Діана Карпенко, мама трьох дітей, що створила проєкт, який допомагає новому поколінню формувати зв'язок з Україною — комфортно і без примусу.
Діана Карпенко з родиною. Фото: особистий архів
За даними звіту Міжнародної організації з міграції ООН, з початку повномасштабного вторгнення понад 14 мільйонів українців — третина населення країни — були змушені залишити свої домівки. Понад 6,5 мільйона з них стали біженцями у різних країнах світу. Серед них і сім'я Діани Карпенко, яка переїхала з Києва до Польщі на початку повномасштабної війни.
"Ми живемо за кордоном, і я почала помічати, що хоча ми україномовна сім'я, діти перестали розвивати свою українську. Вдома ми спілкуємось здебільшого на побутові теми, а світогляд дітей фактично формується в місцевій школі. Мене взяв жаль, що так відбувається, і я вирішила взятись за збагачення їх мовної та культурної скарбнички", — пояснює Діана.
Сім'я спробувала різні навчальні формати, але класичні онлайн-уроки за шкільною програмою виявились програшним варіантом. Український навчальний заклад, який діти відвідували до переїзду за кордон, запропонував варіант "сімейної освіти" — це коли батьки проходять шкільну програму разом із дітьми онлайн. Однак таке навчання завершили за кілька місяців.
"Я — мама трьох дітей, я працюю, і навіть під час пандемії не могла впоратися з цим завданням. Дуже важко наздоганяти шкільну програму самотужки і я не бачу в цьому потреби", — додає Діана.
Жінка вирішила дізнатися, чи поставали перед схожими труднощами інші родини. Провела кілька інтерв'ю зі знайомими і зрозуміла, що більшість батьків прагнуть зацікавити дітей навчанням та зміцнити в них українську ідентичність, а не влаштовувати додаткові уроки зі шкільних предметів. Це стало остаточним поштовхом до реалізації освітнього проєкту.
"Крім того, освіта цікавила мене ще років 10 тому, коли моя старша донька мала йти в перший клас. Я зрозуміла, що не хочу віддавати її в державну школу, на зразок тієї, що закінчила сама, оскільки там, на мою думку, досі недостатньо уваги приділяють гармонійному розвитку дитини", — ділиться Діана.
Діана глибоко вивчала альтернативні методики освіти й організувала невелику сімейну школу в мистецькому хуторі Обирок, де мешкала тоді. Водночас стала співорганізаторкою кемпу "Освітній Експеримент", який проіснував п'ять років і був одним із найбільших в Україні з'їздів представників альтернативних шкіл, за словами жінки.
"Школа «Нове Українство» стала природним продовженням моєї роботи, спрямованої на цікавий і якісний підхід до навчання та гармонійний розвиток дітей", — каже освітянка.
"Я хочу, щоб наша культура поширювалась світом. З часу повномасштабного вторгнення інтерес до українського колосально зріс. Лише за даними мовного додатка Duolingo, за 2022 рік понад 1,3 мільйона людей у всьому світі почали вивчати українську мову. Цей тренд варто підтримувати. Саме тому я спочатку запустила експериментальний курс про різдвяні традиції, а тепер вже рік очолюю освітню ініціативу. У планах на майбутнє — надихати українською культурою людей різного віку на всіх континентах", — розповідає Діана.
Школа "Нове українство" ділить дітей на групи, кожна з яких налічує до шести-семи учнів — це дозволяє приділити усім максимальну увагу. Теми занять регулярно змінюються, тож нові діти можуть приєднатись у будь-який момент. Пробний урок коштує 200 грн, а вартість місячного навчання залежить від курсу й становить приблизно 1600 грн.
"Серед наших учнів є ті, хто ніколи не навчався в українській школі, або ті, хто залишив навчання 2–3 роки тому. Хтось поєднує дистанційну освіту з проживанням за кордоном, а є й ті, хто продовжує жити та відвідувати школу в Україні. Діти приходять, і ми вже під час занять адаптуємо програму під конкретну групу", — пояснює Діана.
Учасників школи можна умовно розділити на кілька типів.
За кордоном, стверджує Діана, вона часто чує від українців російську мову. Після повномасштабного вторгнення ця ситуація почала її особливо дратувати. Вона навіть обговорювала це з психологом, який пояснював, що у стресових умовах переїзду людям важко змінити мову спілкування.
Однак це не заспокоїло жінку, адже за два роки мовна ситуація, на її думку, лише погіршилася. Діана дійшла висновку: ті, хто прагнув змін, заговорили українською ще на початку вторгнення. Проте методом засудження чи повчань ситуацію не виправиш, тож створення школи стало її власним внеском у популяризацію української мови.
"Дуже радію, коли до нас приходить дитина, яка майже не говорить українською. Якщо російськомовна родина з-за кордону відправляє її до нас, значить десь «дзенькнуло» — дитина має бути пов'язана з Україною, і це мене тішить", — ділиться Діана.
Минулого року за перший семестр школа прийняла 50+ учнів із понад 20 країн, серед яких були Туреччина та Ізраїль. Більшість — це діти, які виїхали з України нещодавно. Учні переважно живуть у Європі, хоча інтерес є і в родин з інших континентів, в школі є учні з Австралії. Втім, з дітьми з Канади чи США виникає проблема різниці в часі. Як зауважує засновниця, знайти вчителів, готових працювати ввечері у вихідні, — завдання із зірочкою. Проте цього року в школі з'явилася викладачка, що погодилась працювати з дітьми з Америки.
Діти, які живуть в Україні, відвідують школу "Нове українство", тому що тут пропонують щось цікавіше та відмінне від шкільної програми, вважає засновниця. Цікавим спостереженням вчителів курсу є те, що іноді дитина, яка живе за кордоном, може краще володіти українською мовою, ніж та, яка територіально в Україні.
"Я дуже добре пам'ятаю батьківські збори в Києві, за місяць до початку повномасштабного вторгнення. Вчителька моєї молодшої доньки говорила, що діти вже в 4 класі, але їм важко читати українською мовою, і вони значно відстають від шкільної програми на уроках мови. Це не вперше, коли на зборах ми підіймали цю тему, оскільки кількість російськомовних родин у нашому класі переважала україномовних. Вчителька просила, щоб якщо батьки вже спілкуються російською вдома, то хоча б купували дітям українські книжки та читали з ними", — пригадує Діана.
Діана багато подорожувала та неодноразово зустрічала представників діаспори в різних країнах. Тому переконана, що робота з поколіннями таких родин має величезний потенціал:
"Інтуїтивно я подумала, що зараз з'явилося багато сімей, які раніше не замислювались, але через повномасштабне вторгнення хочуть, щоб їхні діти знали українську — навіть якщо вони не планують повертатися до України чи підтримувати тісні стосунки з нею".
Серед учнів є діти 8–9 років, які майже не говорять українською. Часто це діти родин, які давно живуть за кордоном і лише нещодавно перейшли на українську в сімейному спілкуванні. Для них українська – як іноземна, тому цього року працює англомовна вчителька, яка викладає її не лише в групах, а й індивідуально.
"Уявіть, скільки українців до нас додасться, якщо діти, які зростають за кордоном, так себе ідентифікуватимуть", — додає жінка.
В Україні значно частіше можна натрапити на україномовне середовище або опинитися в оточенні людей, які почали переходити на українську. Проте за кордоном багато хто перебуває в російськомовних спільнотах і чатах, тому зміна мови вимагає додаткових зусиль.
"Я можу зрозуміти, чому люди, які давно живуть за кордоном, не завжди ставлять перехід на українську в пріоритет. Але, якщо вони все ж віддають своїх дітей до нашої школи, це дуже надихає".
Діана підсумовує, що зосередилася насамперед на молоді, бо вірить — до них легше підібрати "ключик". У старших людей забагато сталих переконань за все життя. А з дітьми працювати варто, не шкодуючи ані сил, ані часу, аби вони мали не лише любов, але й гордість за українське. Адже підлітки користуються тим, що прикольне та сучасне. Тому саме з цього боку важливо показувати їм український контент: фільми, музику, літературу тощо.
Також Діана переконана що навчання — це командна гра: батьки, вчителі, діти. Зазвичай ініціатива записати дитину на заняття йде від дорослих, але, якщо уроки не викликають інтересу, дитина швидко втрачає мотивацію.
"Мій головний запит від початку — знайти класних педагогів. І мені це вдалося. Наша команда — це 5 вчителів, які щиро люблять свою справу і захоплюються викладацькою роботою", — розповідає жінка.
"Очевидно, що ми не можемо охопити всю шкільну програму за годину на тиждень, тому зосереджуємося на ключових темах з літератури, мови, культури та історії, часто об'єднуючи їх. Адже літературний текст чудово підходить і для вивчення граматики. Навіщо створювати зайві складнощі?" — говорить Діана.
Засновниця ініціативи також зазначає, що на уроках часто вивчають митців чи теми, які не передбачені шкільною програмою. Якщо вчителька помічає інтерес дітей до певної сфери, вона коригує програму під групу. Після опитувань з'ясувалося, що теми культури та традицій учні люблять найбільше. Наприклад, на заняттях окремо розглядали традиційний український костюм, щоб зрозуміти його справжній вигляд, а не радянську інтерпретацію.
"Наше завдання — відмовитись від «шароварщини», адже в дитячих підручниках досі можна зустріти стереотипні образи українців. Ми прагнемо сформувати у дітей правильне розуміння автентичної та традиційної культури. Показати, що українець — це не хлопчик у синіх атласних штанцях, а українка — не дівчинка з червоними бусами та пластиковим віночком. Ми заглиблюємось у деталі, значення та регіональні відмінності", — пояснює освітянка.
Україну обговорюють і у сучасному контексті, зокрема через фільми, літературу та онлайн-знайомства з письменниками. Це допомагає дітям відчути живий зв'язок з культурою. Навіть класичні твори подають таким чином, щоб вони звучали актуально та цікаво.
"Ми не навантажуємо датами чи біографічними довідками. Наш підхід більше проєктний. Наприклад, коли проходили Івана Франка, діти складали для нього резюме, щоб зрозуміти, наскільки він був крутим і скільки всього вмів. Наші п'ятикласники розглядали його як живого чоловіка, що шукав роботу сьогодні".
З предмета історії в школі "Нове українство" діє окремий курс. І досить непросто, запевняє Діана, знайти учителів, які б вміли викладати її захопливо, адаптувати складні теми до віку дітей та допомагати їм будувати причинно-наслідкові зв'язки.
"Минулого року учні читали «Захара Беркута», а потім зустрічалися з істориком, який пояснював епоху, описану у творі. Наприклад, це вже були часи християнської Русі, але в багатьох селах ще вірили в язичницьких богів. Учитель історії пояснював, чому так відбувалось і такі нюанси допомагають не лише краще зрозуміти контекст, а роблять історію цікавою!, — ділиться засновниця школи.
"Зараз курси англійської більше нагадують телешоу, ніж навчання. Дітей приваблюють іграми, бонусами та всілякими інтерактивами, а школи змагаються одна з одною, вигадуючи нові методики. Я подумала, що українську можна подавати не менш цікаво. Звісно, нам складно конкурувати з комп'ютерними іграми чи мультиками. Але якщо говорити саме про додаткові заняття, то, думаю, ми створюємо справді якісний і достойний продукт", — каже Діана.
Онлайн-навчання стає майданчиком для нових знайомств і підтримання старих зв'язків. Наприклад, діти дізнаються, що живуть в одному місті, і після уроків зустрічаються, щоб разом погуляти. Діана також розповідає про групи, де навчаються колишні однокласники, яких війна розкидала по різних куточках світу.
"Звісно, їм цікаво бачитися раз на тиждень. Минулого року в мене була група, де дівчата після заняття ще залишалися потеревенити пів години. Це допомогло їм освіжити дружбу: вони навіть з'їздили одна до одної на канікули. Також знаю, що у багатьох країнах популярні українські суботні школи офлайн, проте діти там часто переходять на англійську. У результаті українську вони майже не практикують. А от коли дитина потрапляє в групу, де всі знають різні мови — хтось фінську, хтось польську чи німецьку, але спільна в них лише українська — їм просто доводиться нею говорити. І це чудова практика!"
"Чи можна себе ідентифікувати українцем, якщо живеш поза межами країни?" — це питання, яке виникло в дітей під час заняття. Ті, хто виїхав з України у 10 років, зараз вже підлітки і переживають період пошуку себе та формування своєї ідентичності.
На дорослішання накладається інтеграція за кордоном. Щоб бути "своїми" серед місцевих однолітків, діти слухають іноземну музику та інший іноземний контент. І зв'язок ідентифікації з українським не формується, особливо якщо батьки не наголошували на цьому, а в школі не було відповідних занять. І ось виникає питання: чи можна вважати себе українцем, якщо намагаєшся стати частиною іншої культури?
"Це справді болюча проблема, і ми враховуємо її в нашій програмі. Ми свідомо додаємо до освітнього плану авторів-емігрантів або тих, хто прожив більшу частину свого життя за кордоном. Наприклад, Тарас Шевченко мешкав в Україні лише 14 років і потім ще по ній трохи подорожував. Більшу частину свого життя він був у вимушеній міграції, проте це не завадило йому стати найвідомішим поетом нашої країни. Це саме ті моменти, на яких ми акцентуємось, зокрема в біографіях наших класиків", — пояснює Діана.
У школі наголошують на тому, що аби бути українцем, не обов'язково жити в Україні все життя. Важливо мати зв'язок з країною, працювати для неї та впливати на її розвиток.
"Хтось повернеться з-за кордону, хтось ні — це теж правда життя. Частина дітей лишиться влаштовувати майбутнє в інших державах, але якщо у них буде внутрішньо сильний контакт зі своєю країною, вони як мінімум будуть вболівати за Україну і хотіти, щоб там було все добре. А хтось з цих дітей стане бізнесменом чи депутатом — будуть люди, які зможуть представляти інтереси нашої країни за кордоном. Або, можливо, вони потім захочуть інвестувати в Україну, коли стануть дорослими", — говорить засновниця школи.
Оскільки на уроках у школі "Нове українство" дітям не ставлять оцінок, фахівці знайшли свій унікальний спосіб вимірювати успіх занять.
"Аналізуючи успішні кейси, я зрозуміла наш критерій: коли після заняття дитина настільки зацікавилася, що сама пішла щось шукати в інтернеті — урок вдалий. Якщо дитина приходить додому і розповідає батькам: «А ви знаєте?» — це також показник успіху", — каже освітянка.
Діана пригадує історію, що стала частиною її колекції маленьких перемог:
"Цього року в 6 класі ми проходили «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського. Коли я попросила дітей дочитати першу частину до наступного уроку, один хлопчик сказав: «А я вже третю в аудіо слухаю!». Перша частина обривається на моменті, що інтригує, і він не чекав уроку, а продовжив слухати далі. Наприкінці заняття учень навіть запитав: «Можна я вам трохи поспойлерю?». Це для мене був великий комплімент, що ми правильно обрали твір і цікаво його подали".
Діана каже, що робота в онлайні — це справжній виклик навіть для класних вчителів. Адже безкоштовну інформацію можна знайти в інтернеті, а енергію і запал дає викладач. Тому у школу обирають виняткових педагогів і крутих спікерів.
Засновниця розповідає, що після знайомства з письменницею Катериною Єгорушкіною був цікавий випадок. Десятирічний хлопчик дізнався, що мисткиня їде презентувати свої книжки по Європі і настільки захопився, що попросив маму поїхати на зустріч. А Катерина потім поділилась цією історією на своїй сторінці.
Публікація на особистій сторінці письменниці. Фото: Facebook Kateryna Yegorushkina
Діана розповідає, що постійно запитує своїх доньок, чи їм цікаво, чи не надто нудно, і як вони сприймають новий матеріал. Для неї діти — своєрідні "таємні покупці". Вона тестує на них ідеї, уточнює нюанси і завжди просить про чесний зворотний зв'язок. На запитання, чи вдалося прищепити дітям любов до українського, після занять у школі, Діана відповідає так:
"Моя донька мене здивувала, коли прийшла і сказала: «Мам, можна я не піду в школу? Там ми зараз вчимо польську класику, а я краще Яблонську вдома почитаю». І вона мені так і пояснила, що українська література для неї різноманітна і цікава, а в польській всі твори видаються однотипними. Але насправді, це було не про польську чи українську літературу, а про шкільну програму загалом. Я була дуже рада, що моя 16-річка вважає українські твори самобутніми. Написала нашій вчительці: «Пані Марина, дякую! Це те про що я мріяла, щоб донька одного дня сказала, що українська література її захоплює".
Старша донька Діани, Магдалена, розмірковує над складанням українського НМТ. У школі "Нове українство" старшокласників готують до мультитесту з історії, мови та літератури. Діана вважає, що найкраще — спершу допомогти дітям знайти теми в навчанні, які зацікавлять і будуть надихати, а вже за рік до іспитів розпочати ґрунтовну підготовку. Тоді, навіть якщо підготовчий процес здаватиметься нудним, дитина розумітиме: предмет сам по собі цікавий, просто зараз треба зосередитися на датах і тестах.
"Глобальна місія цього проєкту — дати дітям імпульс любові та прив'язки до «свого». Уроки мови, літератури, історії — це лише гарний привід, щоб створити культурних амбасадорів України в майбутньому".
Ініціатив для підтримки української ідентичності справді чимало. Втім, Діана зізнається, що на початку дослідження цієї теми її думка була протилежною. Здавалося, що ніхто не займається питанням українськості школярів за кордоном, а знайти схожі проєкти для дітей надзвичайно складно.
У багатьох країнах є українські школи, які працюють десятиліттями, мають багатий досвід і сформовані колективи. Але, на думку Діани, через сучасні виклики цих проєктів усе одно недостатньо:
"Наприклад, у Ризі є українська школа, яку відвідує близько 200 дітей. Але наших школярів у місті набагато більше. Тобто роботи тут поле непахане. Складно уявити, скільки українських дітей за кордоном стикаються зі складнощами в освіті або не знають про можливості для навчання".
Тож, якщо ви шукаєте способи підтримати освітній процес вашої дитини, зверніть увагу на такі ініціативи:
Також список формальних та неформальних шкіл за кордоном можна знайти на сайті Освітнього омбудсмена.
Learn about Ukraine's rare earth elements, lithium reserves, and other mineral resources and discover why… Читати більше
Щовесни ми можемо споглядати на міських клумбах однакову картину. Від міста до міста, віоли стеляться… Читати більше
Безбар’єрне місто — це простір, у якому кожна людина може пересуватися, працювати, навчатися, відпочивати та… Читати більше
Січень став місяцем випробувань для громадського та медіасектору в Україні. Із призупиненням програм USAID багато… Читати більше
Щоби привернути увагу влади та суспільства до проблеми відсутності строків служби в армії, військовий Сергій… Читати більше
Про те, як нині виглядає портрет українського читача і що робити, щоб читати більше —… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.