5 віршів сучасних українських поетів про вибори

У цей список ми не стали додавати Дмитра Павличка, який писав хвалебні вірші в різні часи різним політикам, та інші кон'юнктурні поезії. Лише популярні та гостро-провокативні автори.

Сергій Жадан

За#бали (Вибори)

Ви тут значить обирали всім народом президента
не жлоба, не ліберала, не єврея, не агента,
не баптиста, не масона, не невротика, не гея.
Обирати президента – це народна епопея
Обирали, обирали, врешті вибрали в два тури,
запального патріота героїчної натури,
генерали, кардинали, нагородження паради.
Ще би хто нам пояснив, а шо він с#ка знову краде.

Українська, залізниця, круті рейки стрьомні шпали .
За#бали, за#бали, за#бали.

Далі знову обирали, депутатів і парламент, щоб ходили на роботу і не клали на регламент.
щоб не чорні, не з Донецька, не попи, не аутисти , щоб не під#р і не падло. Головне – не комуністи.
Обирали обирали

Прапори на аватарках. Воювали по мережі, аж спільноти закипіли, потім бачимо – парламент , що це с#ка за дибіли.

Українська, залізниця, круті рейки стрьомні шпали.
За#бали, за#бали, за#бали,
Українська, залізниця, круті рейки стрьомні шпали.
За#бали, за#бали, за#бали.

Стоїмо тепер всі разом
Не відомо, що робити.
У кабміні – яничари. У парламенті – бандити .
Але попри усі зради попри утиски і втрати, ми не з тих хто відступає.
Нумо далі обирати.

Будем далі, обирати, між ворами та ворами.
Головне завжди ходити з бойовими прапорами.
Українська, залізниця, круті рейки стрьомні шпали.
За#бали, за#бали, за#бали.

Сингл «За*бали» на вірш«Вибори»

Сергій Жадан

Забагато політики, в усьому – забагато політики.
Життя не потребує такої кількості наших поправок.
Поети впихають політику в життя,
мов кулак у боксерську рукавичку.
Доки ніжні читачі нарікають:
знову політика, вони знову пишуть про неї.

В усьому забагато політики, – нарікають читачі, –
давайте краще говорити про небо над містом.
Таке прекрасне високе небо цього року.
Давайте говорити про те, як воно
відбивається в жіночому оці.

Добре – давайте говорити про небо в жіночому оці.
Мертве жіноче око, в якому на ранок
відбиваються перелітні птахи,
а вночі відбиваються північні сузір'я.
Червоне від гарячого надвечір'я,
райдужне від ранкових дощів,
око, що дивиться з перспективи смерті –
давайте говорити про нього.

Або давайте говорити про майбутнє.
В майбутньому буде високе прекрасне небо.
Наші діти будуть сильнішими за нас.
Чому поети не говорять про запеклу
дитячу безтурботність?

Так і є – наші діти добре знають ціну громадянству,
діти, які, обираючи між довірою та безпекою,
відтепер завжди обиратимуть сухий підвал бомбосховища.
Чому з ними не говорять поети?
Чому в поетів краще виходить говорити про трупи?
Чому їм так добре виходить виправдовувати
безпорадність дорослих?

Давайте говорити бодай із тими, хто вижив.
Якщо вже нам не вдалося домовитися з померлими.
Якщо не вийшло подискутувати з повішеними і задушеними.

Як можна говорити про політику в країні,
що ранить ясна власною мовою?
Найдоступнішим маніфестом є рубане м'ясо, що
викладається зранку на ринках, мов преса.
Найпереконливішими римами є рівні й глухі
автоматні черги, якими добивають
поранених тварин.

Всіх було попереджено.
Всі бачили умови угоди.
Всі знали, що доведеться сплачувати непомірно високу ціну.
Говоріть тепер, що вам забагато політики.
Говоріть про сонячні горизонти.

Сходять останні сніги.
Дописуються найстрашніші книги.
Країна, мов ріка, повертається в береги,
поглиблює річище,
болісно доростає до своєї навігації.

Іздрик

PROPAGANDA

що з вами сталось братове?
що з вами сталося сестри?
хотіли ми жити по-новому
збиралися грати presto
клялися поводитись просто
обітницю склали на чесність
шукати збиралися острів
де воля і доля воскреснуть
і що з того вийшло братове?
і що з того сталося сестри?
що будемо знову і знову
в копáнках кошмарити чесність?
я марно складаю абетку
і пісня моя некошерна
бо я вибираю естетику
і пірамідальні зерна
а брат мій – рубає хіп-хопом
а сестри – розумні і гарні
і ми не ідемо скопом
ми навіть не йдемо попарно
та ми пробігаємо водами
нейтральними і задзеркальними
аж до островів антиподів
аж до бурштинових копалень
не чутно тут ваших ораторів
і ваших військових оркестрів
не видно вже вас з-за екватора
братове нічийні і сестри
я марно складаю абетку
і пісня моя некошерна –
в покреслених навхрест чернетках
мої проростають зерна

Юрій Буряк

Щось не виходить з месією в Україні,
Усі феномени як фата-моргана,
Ні Моргана українського, ні Вашингтона,
Нав'язливе слово "зона" впереміш зі словом "Росія".
В усіх відмінках – месія заяложений з Візантії,
Чи Третього Риму або четвертого Єрусалиму,
Та хоча б якогось дрібненького, щоб у риму,
І з наперсток води і бодай би крихту надії.
Нехай не одразу цілого, нехай порцію,
Щоби втішились мрійники наші і державотворці,
Наші Полетики і Липинські,
Драгоманови, Подолинські та іже з ними…
Щоб новими обличчями засяяв наш Маріїнський,
А не тими (Росія – Месія) зужитої рими.

Ліна Костенко

Червоні краплі глоду

Блюстителі, халтура — ваше хоббі.
Ви, фабріканти вір і недовір,
зробити вам би по духовній пробі —
вас забракує кожен ювелір.

Номенклатурні дурні, бюрократи,
пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.

Поету важко. Він шукає істин.
Ми — джини в закоркованих пляшках.
А ви, хто ви, які ж ви комуністи?
Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!

Ви вже його сточили, як хробаччя.
Поезія для ваших топок — торф.
Оце щоб ваші методи побачив,—
від заздрощів би луснув Бенкендорф.

Нелегко вам. Криваві краплі глоду
крізь наші вірші виступлять колись…
Не говоріть від імені народу,—
розперетричі ви йому впеклись!