Віктор Рудий: “Ми не маємо права дати росіянам відчуття, що вони нас зламали”

"Я мусив йти"

Все життя Віктор активно займався бойовими мистецтвами — боксом, дзюдо й бойовим самбо. Найбільших успіхів досягнув у боксі й виграв численні нагороди. Під час служби спорт не покидав, багато уваги приділяв м'язам спини, щоб носити важке спорядження без особливих проблем. Ці тренування неодноразово допомагали йому вистоювати під час бойових операцій. Він згадує, як при власній вазі в 66 кілограмів деколи переносив на собі 40-50 кілограмів.

25 лютого 2022 року Віктор став добровольцем тернопільської 105 окремої бригади ТРО 82 окремого батальйону. Там у званні молодшого сержанта він виконував обов'язки командира відділення. 

"Я відчував, що біда насувається на нашу країну й треба її захищати. Я не міг вчинити інакше, тим паче, що я давав присягу. Я мусив йти. Близькі, звичайно, за мене хвилювалися, але все розуміли й підтримували", — ділиться військовий. 

І хоча Віктор вже мав певний бойовий досвід після служби в ООС, інтенсивність боїв після 24 лютого була незрівнянно вищою. Завдяки гарній фізичній підготовці й навичкам стрільби зі зброї різного калібру, йому вдавалося успішно виконувати різноманітні бойові завдання. 

"Спочатку ми допомагали ДФТГ у Сумській області, звідки виганяли російські бригади та боролися з ДРГ. Я разом із побратимами там же стояв на кордоні з росією і по нас дуже часто відпрацьовувала великокаліберна артилерія", — пригадує Віктор. 

"Мені пощастило"

Згодом його перевели на Куп'янський напрямок на Харківщині. 25 травня 2023 року він виконував чергове бойове завдання у селі Масютівка. У той день, коли Віктор евакуйовував тіло загиблого побратима, хлопця вистежив ворожий дрон, який скоригував на нього артилерійський вогонь. 

"Снаряд влучив мені у ноги. Мені пощастило, що я був в евакуаційній групі й поряд був бойовий медик, який вчасно наклав мені турнікети. 3-4 години мені довелося чекати евакуаційну машину, оскільки вона не могла наблизитися через сильний обстріл.

Увесь шлях до харківської лікарні я був при свідомості, бо дуже боявся впасти в кому. Там мені провели ампутацію обох ніг вище коліна. Далі направили у Львів, де провели десь сім операцій і потім я поїхав до реабілітаційного центру «Галичина»", — розповідає військовий.

Нові й сучасні протези

Там же Віктору виготовили його перші механічні протези, на яких він пересувався із двома милицями. У "Галичині" під час реабілітації він роззнайомився з іншими військовими, які розповіли йому про програму протезування за підтримки благодійного фонду BGV. 

"Мою заявку затвердили і навесні 2024 року я поїхав на три тижні в Естонію, де мені виготовили електричні протези з технологією Ottobock. Вони значно відрізняються від моїх перших, мають спеціальний додаток та багатий функціонал — ходьба, біг, футбол, баскетбол, теніс, фіксація коліна тощо.

І хоч поки я ще лише опановую ці протези, я одразу відчув що з ними не так швидко втомлююся й мені вже не потрібна одна милиця. Кожні 3-4 дні я їх заряджаю. Тепер я більш мобільний з цими протезами, легше долаю різноманітні перешкоди, плюс у мене тепер одна вільна рука, якою я допомагаю дружині по господарству", — каже Віктор.  

Він додає, що наразі сучасні технології протезування допомагають людям з ампутованими кінцівками швидко повертатися до повноцінного життя. Зараз Віктор щодня приділяє час тренуванням, поступово опановує різні програми протезів, самостійно вчиться фехтувати та відвідує IT-курси. Також веде сторінки у соцмережах, де розповідає і показує свій досвід на війні та реабілітацію. Наразі Віктор роздумує про участь у грантовій програмі, яка допоможе йому відкрити власну справу — автомийку або кафе.   

"Немає нічого неможливого і ніколи не треба здаватися. Ми не маємо права дати росіянам відчуття, що вони нас зламали. Саме з цією думкою я щодня прокидаюся й не даю їм приводів для потіхи. Я сподіваюся, що мій приклад зможе надихнути інших військових з ампутаціями й показати, що життя триває", — наголошує Віктор.