Військове будівництво. Без демагогії

На поточний рік на заходи з будівництва, реконструкції і капітального ремонту об'єктів загальновійськового, комунального та спеціального призначення Збройних Сил України передбачено понад 4 мільярди гривень. Це у чотири рази більше, аніж змогла держава надати торік, і майже у тридцять разів більше, ніж міг дозволити бюджет оборонного відомства у 2014-му.

НЕРУХОМИЙ РЕСУРС ПЕРЕМОГИ

Насправді найважливішим моментом у всій цій тенденції є не стільки фінансова «вага» нових інфраструктурних проектів Міноборони, скільки здобута практика і досвід втілення доволі амбітних будівничих ініціатив, під час реалізації яких доводиться водночас експериментувати і робити багато речей уперше.

Інфраструктура українського війська, не без складнощів і проблем, однак розвивається. Критикам, очевидно, є за що зачепитися – і нормативне поле недосконале, і процедури «багатошарові» та тривалі, і, традиційно, тим експертам «прозорості» замало, хоча наразі Міноборони у темі закупівель повністю та ефективно орієнтоване на майданчик «ProZorro».

Якщо відкинути зайву демагогію і врахувати стартові умови, в яких держава розпочала реанімувати власне військо, зокрема відновлювати полігонне та навчальне господарство, будувати нові казарми, гуртожитки, їдальні, пункти постійної дислокації, арсенали тощо, можна сказати, що Збройні Сили нарешті почали ресурсно зростати. Віднедавна держава вкладає не лише у витратну компоненту власної обороноздатності – як то озброєння, техніку, однострої та продовольство, а й взялася за буквально фундаментально-стратегічні речі. Це сигналізує і про ознаки оздоровлення економіки, і про як планування, так і реалізацію важливих для безпеки країни ініціатив та проектів.

Знову таки, головним регулятором зі стримувальною дією тут є стан національної економіки та зміна підходів у реалізації масштабних проектів. Доволі показовим і обговорюваним у суспільстві є проголошений наприкінці 2017-го намір Міноборони збудувати впродовж найближчого року 184 казарми поліпшеного планування і покращити таким чином умови проживання майже 23 тисяч військовослужбовців по всій державі. Причому, ці житлові комплекси не віддалені від місця служби ратників, а фактично є реанімацією військових містечок відповідних частин та підрозділів. Чи не вперше у подібній вітчизняній практиці в архітектурних і дизайнерських рішеннях була абсолютно врахована думка та побажання тих, хто експлуатуватиме це житло – військовослужбовців і волонтерів-будівельників, небайдужих до того, в яких умовах перебуватимуть українські військові. У них будуть власні зони комфорту – і не лише в гуртожитках та квартирах нових військових містечок, а й на полігонах. Наочно і в повній красі ми це дуже скоро зможемо побачити по завершенню спорудження в кінці року першої черги сучасного табірного містечка у міжвидовому центрі підготовки в Широкому Лані, а згодом і в декількох інших локаціях, де запланована розбудова подібної інфраструктури. І вона стає вже нашим, українським стандартом. Зокрема, вже можна говорити про тверді перспективи завершення будівництва цьогоріч комплексних табірних містечок у Старичах на Львівщині й Дачному в Одеській області.

ЩО ЛЕГШЕ: ЖОНГЛЮВАТИ ІДЕЯМИ ЧИ РЕАЛЬНО БУДУВАТИ?

Скільки б недоброзичливого «чорнила» не вилили декотрі адепти вселенської «зради» на млин «все пропало», а вже зараз можна побачити на більшості майданчиків проекту активну роботу будівельної техніки, а деінде деякі об'єкти вже мають по кілька поверхів. Не скажу, що тут усе відбувається геть райдужно та ідеально, але потроху навіть у скептиків змінюється риторика і масштаб публічних претензій до тих, хто робить цю справу.

Так, існують певні юридичні неузгодженості, суперечки поміж учасниками тендерних процедур, не завжди партнери вчасно і якісно виконують пункти укладених угод та роботи, проте є головний результат – фундаменти, стіни, споруди, комунікації сучасної армії. Я б назвав увесь цей здобуток, який Україна лише почала примножувати, нерухомим ресурсом нашої майбутньої перемоги у тривалій битві за власну державу.

Звісно, жонглювати ідеями та думками з приводу того, що можна було зробити краще чи більше, значно легше, аніж збудувати хоча б одну казарму, арсенал, полігонне містечко чи базу для дислокації бригади.

Давайте задумаємося: здані торік в експлуатацію 115 відновлених чи збудованих з нуля казарм, гуртожитків, їдальнь, адмінкорпусів та навчальних об'єктів, баз реабілітації – це багато чи мало? А відновлення за рахунок виділеного цього року фінансового ресурсу понад 750 військових об'єктів – це багато чи мало? Лише на спорудження вже згаданих казарм поліпшеного планування для контрактників виділено 2,6 млрд. гривень. У конкурсних відборах на право взяти участь у такому проекті в середньому змагалося 5 учасників, а в Білій Церкві таких бажаючих з числа будівельних підприємств на один «лот» виявилося аж 14! Іще хотів би, аби поборники публічності, проти яких я нічого не маю, врахували б у своїх висновках і той аспект, що завдяки роботі Міноборони із «ProZorro» вдалося досягти реальної економії практично на кожні казармі приблизно 2 млн гривень. Поясню «на пальцях». Середня очікувальна вартість однієї казарми відповідно до експертних звітів становила 17,3 млн. гривень, а вже за підсумками укладених договорів 15,3 – мільйона (ще раз подякуємо «ProZorro» за загальну економію майже 300 мільйонів бюджетних гривень!). До речі, так само вдалося зекономити понад 39 мільйонів гривень під час реалізації проекту табірного містечка в Широкому Лані, і в Дачному-2 – 14,5 мільйонів. Хтось щось подібне пам'ятає за добу нашої незалежності? Отож бо…

ДЛЯ НАДІЇ ПОТРІБНО БАГАТО ЦЕГЛИНОК

Іще кілька слів про будівництво житла для військових. Періодично лунають «голоси» про те, що оборонне відомство не займається стратегічним плануванням у цій темі і не вкладає ресурс у житлове будівництво. Це, м'яко кажучи, є інсинуацією, в яку вірить певна частина публіки, якщо її виголошують медійно або соціально активні персони чи організації. І тут лише сказати, що МОУ здійснює власне будівництво, купує житло за бюджетні кошти, виплачує грошову компенсацію за неотримане житло, укладає інвестиційні угоди із залученням небюджетних коштів, ще замало. Правда в тому, що Комплексна програма забезпечення житлом військовослужбовців, що діяла впродовж 2011-2017 років, справді стала провальною. А як могло бути інакше, коли її бюджет був наповнений всього на 21,2%? Тим паче, що вартість спорудження такого житла була закладена незмінною від початку – 4767 гривень за кв. метр у той час, коли станом на 1 січня 2018 року такий показник у державі становив у середньому 11138 гривень. А це, в купі з іншими чинниками, на які військові аж ніяк не могли вплинути, суттєво віддаляло квартирні перспективи черговиків у погонах.

Тепер у військових з'являється більше надії, що квартирна черга скорочуватиметься помітно швидше. Успішне втілення проекту спорудження 184 гуртожитків, з яких 124 завершать 2018-го, а ще 60 – наступного року, стане прологом до реалізації наступних, можливо не менш масштабних будівничих ініціатив Міноборони. Тут головними «скрипками» для них є стан економіки, поточне нормативне регулювання та цільові бюджетні асигнування. У подальшому однозначно стане в нагоді і здобутий на будівництві гуртожитків досвід формування типової конкурсної документації та договорів підряду, поетапного системного контролю ходу будівництва, застосування жорсткої відповідальності за порушення умов договору і можливість одностороннього їх розірвання.