Через пропущений минулий тиждень, в цьому Цимесі буде вдвічі більше важливих текстів в розділі "Додатково". Крім цього, ми вирішили додавати інфографіки та відео, які також пояснюють тренди розвитку суспільства і технологій. Зі звичної оглядової частини ви дізнаєтеся про воду як одну із можливих ліній розколу суспільств, секрет успіхів Amazone, життя після смерті завдяки чатботам та ще багато чого цікавого.
Disclaimer: перший текст в цьому "Цимесі" – політично ангажований. Як і видання, що його опублікувало, ми визнаємо це і просимо сприйняти його не як нав'язування певної позиції, а як приклад вміння визнавати свої помилки та повертатися до цінностей навіть під тиском інтересів, що можуть їм протирічити. До того ж, запропоновані The Economist зміни дійсно можуть допомогти вирішити хоча б частину сьогоднішніх проблем людства.
Одне з найбільш авторитетних світових ЗМІ про політику та економіку в цьому році святкує своє 175-ліття. З огляду на це, за останній рік на ньому неодноразово з'являлися світоглядні статті про місце лібералізму в сучасному світі. Видання чесно декларує свою прихильність його класичному варіанту і вірить у подолання ряду кризових явищ сьогодення шляхом відновлення базових цінностей лібералізму.
Злет популістів, російська гібридна агресія та процвітання авторитарних режимів, типу китайського, змусили The Economist опублікувало маніфест, основна думку якого винесена в перше речення: "Успіх перетворив лібералів у самовдоволену еліту. Вони повинні повернути свою жагу до радикалізму". Переживши колективістські фашистські та комуністичні режими ХХ століття, лібералізм сформував сьогоднішній світ, але світ обернувся супроти нього.
Ліберали занадто вдовольнилися статусом-кво останніх століть, їх тиради про побудову ефективної меритократії хоч і мали успіх в плані глобалізаційних процесів по всьому світу, поширення демократії та прав людина та небачене досі зростання доходів і рівня життя сотень мільйонів людей, але зробили ліберальну еліту закритою та самовдоволеною. Прикриття цього процесу ліберальним технократизмом призвело до поляризації суспільств та віддалення еліти від людей, чиї інтереси вони мають захищати.
Тут одразу слід зробити суттєве уточнення – The Economist відстоює не лівий "прогресивізм" університетських кампусів, який перейняв на себе останнім часом марку лібералізму, і не правий "ультралібералізм", а універсальну прихильність людській гідності, вільним ринкам, обмеженому уряду та вірі в прогрес людства шляхом дебатів та реформ. Це – постулати класичного лібералізму, який заклали підвалини світу, в якому ми зараз живемо. Разом зі шкодою від правих радикалів та популістів видання не відкидає проблеми популярності політики ідентичності, яка часто під вимогами рівних прав приховує бажання привілейованого положення зі сторони різних меншин. А це також не сприяє досягненню загального блага.
Однак радикалізм, про який говориться в маніфесті – не революційний. Тут мається на увазі здатність чесно визнати свої проблеми та радикально змінити поведінку для їх вирішення. Справжні ліберали відрізняються від революціонерів тим, що відкидають ідею підкорення індивідів чужим ідеям, особливо якщо ці ідею пропагують руйнування світу для побудови "нового і кращого"; з консерваторами їх різнить розгляд аристократії та ієрархій як джерел пригноблення, а не забезпечення суспільного порядку.
Цей маніфест видання подає як заклик до переродження лібералізму в "лібералізм для народу". Лібералам слід менше приділяти часу, називаючи своїх критиків дурнями та фанатиками, а більше займатися виправленням того, що пішло не так. Справжній ліберальний дух – не направлений на самозбереження, він радикальний і направлений на творчу деконструкцію.
Вже третій рік Кейптаун страждає він найбільш жорсткої засухи за останні 100 років. Він став першим глобальним місто, яке відчуло загрозу залишитися без води. Це сильно вплинуло на політичне життя одного з мегаполісів ПАР, спровокувало протести і відкрило не загоєні рани апартеїу. І, що найгірше, – в майбутньому подібна ситуація може спіткати багато глобальних міст.
В 2017 році міська влада почала використовувати концепт "Day Zero" – ситуації, коли вода просто закінчиться через її надмірне використання. Щоб цього не сталося, муніципалітет запровадила заходи із обмеження використання води спочатку з розрахунку 100 л на людину в день. Таких раундів обмежень було 6, на останніх на домогосподаства, що споживали більше 20 тис. л в місяць. накладалися штрафи, а очікуване використання води на людину в день знизилося до 50 л. Разом з цим розгорнулися соціальні кампанії не тільки із популяризацією водозбереження, а й із засудженням найбільших користувачів води і навіть із заохоченням доносів на марнотратів.
Проблеми із водою актуалізувала питання розриву між білими та чорними, бідними та багатими. Якщо біле населення змушене було піти на обмеження в користуванні, то ¼ міста, яка проживає в бідних кварталах, жила в цих обмеженнях постійно. До того ж, проблеми із водопостачанням чітко накладаються на лінії розмежування за часів апартеїду. Підігріває ситуацію ще й те, що Кейптаун та Західно-Капська провінція – єдина провінція під контролем Демократичного альянсу – партії, опозиційної до домінуючого з 1994 року Африканського національного конгресу, лідером якого був Нельсон Мандела. На противагу АНК, серед лідерів ДА багато білих та представників кольорового населення, частка якого в Кейптауні значно вища, ніж в інших частинах ПАР.
Причина цієї патової ситуації вже звична – зміна клімату. Режим опадів в Кейптауні залежить від океанів, і засухи можуть бути викликані зростанням температури води. Спостереження свідчать про тренд до зменшення опадів. Серед мегаполісів, яких в найближчому майбутньому може спіткати подібна до Кейптауна доля, кліматологи називають Сан-Паоло, Бангалор, Мехіко, Пекін, Каїр і, як не дивно, Москву. У всіх свої проблеми, але всі вони об'єднані жорсткішими майбутніми вимогами до постачання води населенню, що диктують зміни клімату. Постачання води швидко переростає в гостре політичне питання, а право на воду – в одне з базових прав людини. Все це накалятиме градус політичного радикалізму.
В інтерв'ю The Guardian в липні 2018 року жінка – типова представниця середнього класу Кейптауну – сказала, що ця засуха і викликані нею обмеження в побуті змушують задуматися про те, що ми робимо із нашою планетою.
На початку вересня зі значно меншим резонансом, ніж Apple, капіталізація Amazon перевищила 1 трлн доларів. За останні 3 роки ціни на акції компанії виросли на 270%, за 12 місяців – на 103%. Джефа Безоса – засновника та CEO компанії зі статками в 160 млрд доларів – Forbes називає найбільш інноваційними бізнес-лідером, а Уорен Баффет – найбільш вражаючим бізнес-розумом за 80 років спостереження за ринком. Компанія стала настільки великою та впливовою, що породила "ефект Amazon" – коли діяльність рітейлерів знижує темпи зростання інфляції, що для західних країн із низьким рівнем інфляції – не надто хороша річ.
Успіх компанії Безос вбачає в основному слові Amazon – "так" – для незначних питань та можливістю різних шляхів до нього. Мається на увазі те, що молодші працівники можуть реалізувати дизруптивну ідею навіть в тому випадку, коли в менеджерівській ієрархії почують від когось "ні", адже рішення, які базуються на додаткових покращеннях, завжди можуть бути відкликані в разі їх неефективності. При вирішення глобальних питань Безос дивиться на три речі – оригінальність ідей, їх застосування щодо великих ринків і висока віддача від капіталу навіть за значних масштабів. Підхід при цьому – "давайте зробимо щось цінне, а потім знайдемо для цього покупців".
Після встановлення домінації в рітейлі та цифрових бізнес-послугах, Amazon, як і Google, пішла в інші сфери з високою доданою вартістю – медицину, розваги, електроніку широкого вжитку та рекламу. Компанія розбудовує нові бізнеси навіть на задоволенні внутрішніх проблем: потрібна була велика кількість розробників на частковій зайнятості – створили Mechanical Turk, ефективна інфраструктура доставки – отримали Fulfillment, бажання отримувати додаткові гроші з кожної покупки – тримайте Amazon Pay. Компанія, яка спеціалізувалася на софті, а не на залізі, створила Kindle та Echo, а нині йде в охорону здоров'я – найбільший ринок в США на 18% ВВП.
Попри вартих захоплення бізнес-навичок Безоса та ефективність Amazon, є багато речей, за які компанія та її очільник обгрунтовано критикуються. Низький рівень зарплатні та велика кількість працівників на контракті без нормального захисту праці, блокування законопроектів із підвищення податків для будівництва житла для нужденних, використання колишніх працівників для адвокатування компанії в соцмережах також за низьку плату – великій бізнес завжди йде поруч із етичними викликами. Тому ми побачимо ще не одні слухання в Конгресі за участі голів технокомпаній.
Quartz випустив серію матеріалів "Prescription AI" про можливості штучного інтелекту зробити медицину майбутнього персоналізованою, демократичною та більш просунотою разом із небезпеками делегування роботам такої важливої речі, як догляд за здоров'ям.
Один із матеріалів дещо вибивається з канви спецпроекту – він присвячений тому, чи зможемо ми завдяки проектам, типу Neuralink Ілона Маска, жити вічно. Починається він з історії, яка майже ідентична сюжету серії "Я скоро повернусь" другого сезону "Чорного дзеркала". В 2015 році московського підприємця Романа Мазуренка насмерть збила машина. Його подруга Євгенія, яка до того заснувала стартап із розробки чатботів, вирішила використати онлайн-дані Романа – всю інформацію, яку він залишав в мережі – щоб створити чат-бота на основі його особистості. Вона назвала його Romanbot, але він не просто обмежився використанням звичних для Романа патернів мови. Завдяки штучному інтелекту бот почав розвиватися з отриманням нової інформації про світ, як це роблять звичайні люди.
Подібні технології є складовою "доповненої безкінечності" ("augmented eternity") – напряму в дослідженнях щодо перенесення людського розуму з біологічного субстрату в якісь інші форми. Він породжує багато питань, адже є великі сумніви у тому, що за допомогою одного лише масиву повідомлень, хай навіть дуже великого, можна створити цифрову копію особистості людини. Не менш важливі питання етичного характеру: цифрова копія Стівена Хокінга чи Мілтона Фрідмана була б однозначно корисною для суспільства, але хто має приймати рішення про "воскресіння" цієї особистості? І якщо технологія вийде на дійсно високий рівень і когнітивні здатності цих ботів відповідатимуть їх оригіналам, то чи можемо ми вважати їх нові вислови та ідеї продовженням початкової особистості?
Однак ми можемо розглядати чатботів померлих людей як терапевтичний засіб – в перспективі вони можуть призвести до того, що смерть людини не означатиме її зникнення. В цьому контексті цифрові аватари, керовані штучним інтелектом, нагадують меморіали – вони допомагають зберегти пам'ять про когось і зробити відчуття втрати більш керованим. Зрештою, як відмічає автор, меморіали ніколи не призначаються для померлих.
Ми дожили до того часу, коли навіть в Україні на публічному рівні починається дискусія щодо можливих наслідків майбутньої автоматизації виробництв. На Заході вона вже перебуває на передньому плані порядку денного, про що свідчить хоча б все більш часте включення ідеї безумовного базового доходу в передвиборчі програми. Власне, і населення там більш усвідомлене щодо можливих загроз та виграшів від автоматизації.
З огляду на це, Pew Research Center провели опитування ставлення людей до роботизації в 10 країнах з різними рівнями розвитку та доходу: Канаді, ПАР, Японії, Південній Кореї, Польщі, Аргентині, Бразилії, Угорщині, Італії та Греції. У всіх них від 80% до 94% населення вважає, що в наступні 50 років роботи та комп'ютери будуть виконувати більшість роботи, якою зараз займаються люди. Найбільш впевнені у цьому молоді люди, а також там, де є економічні труднощі – в Греції, ПАР та Аргентині.
Переважна більшість респондентів також переконана, що внаслідок масової автоматизації значно збільшиться соціальна нерівність (від 63% в Італії до 87% в Греції), а звичайним людям буде значно складніше знайти роботу (від 74% в Угорщині та Японії до 91% в Греції). Примітно, що тривожність тут значно перевищує очікування можливих покращень – у більшу ефективність економіки з роботами вірить в середньому від 33% в Італії до половини населення, – а також кореляція між оцінкою стану економіки та очікуваннями від автоматизації – ті, хто оцінює стан справ краще більш схильний вірити в позитивні моменти роботів та комп'ютерів. Однак суттєво вибиваються Польща та Японія – в них оптимістично налаштовані 61% та 74% людей. Однак їх оптимізм не стосується очікувань щодо появи нових краще оплачуваних робіт – немає жодної країни з опитаних, де хоча б половина населення вірила в кращі робочі місця.
Цікавий також момент із тим, кого люди вважають відповідальним за отримання правильних навичок трудовими ресурсами: найбільшу відповідальність мають нести уряд (68% в середньому висловилися про "велику відповідальність") та навчальні заклади (65%), найменшу – роботодавці (54%). Позитивно, що всюди, крім Японії, в першу чергу на себе покладається більше половини населення, навіть в доволі депресивних та патерналістських в плані держзабезпечення Греції та Італії. Це дає надію на те, що люди самі будуть турбуватися про своє перенавчання, можливостей для чого зараз вдосталь.
Додатково:
Мабуть, поки що найкращий російськомовний текст року. Якщо він якимось чином пройшов повз вас – обов'язково виправте цю ситуацію. Автор статті – мандрівник, який порівнює ситуацію в Синцзян-Уйгурському регіоні Китаю 15 років тому і сьогодні. І нинішній стан справ там нагадує моторошну антиутопію. Уйгурське населення всюди перебуває під спостереження: в регіоні кілька мільйонів камер, люди у містах навіть при переході з кварталу в квартал мають проходити біометричну ідентифікацію, а у виправних таборах на території Синцзяну, за оцінками правозахисників, може знаходитись більше мільйона людей. Приклад того, до чого може призвести поєднання нових технологій та авторитарного, або, скоріше, тоталітарного режиму.
Зворушлива ілюстрована новела Ніла Геймана про те, чому бібліотеки продовжують бути важливими. Він описує біблотекарів як самовідданих і щирих людей, які завжди готові допомогти, і ця комунікативна роль – найголовніше. "Бібліотеки – це про свободу. Свободу читання, свободу ідей, свободу комунікації. Вони – це освіта, дозвілля, безпечний простір і доступ до інформації". Для нього наявність фізичних книжок і спеціального простору для їх читання – запорука виховання цивілізованого індивіда. Особливу цінність Гейман вбачає в нон-фікшені – без нього ми не можемо розвивати уяву для того, щоб бачити образи майбутнього, і завдяки ним творити його.
Спецпроект The Verge про те, як має виглядати дім майбутнього. Видання висвітлює етапи створення такого будинку, який складається зі збірних блоків, починаючи від етапу "заготовки" на фабриці і закінчуючи налаштуванням системи безпеки. Інтернет речей, сонячні панелі, мінімалістичний дизайн, DIY-підхід (do it yourself) – всі ці речі вже поширені та використовуються в будівництві сучасного житлового сектору. Крім цього, в проекті є відео про можливу еволюцію будинків в наступні 50 років. Додатковим бонусом є ностальгія через те, що ведучий – Грант Імахара, відомий нам по "Руйнівникам міфів".
VoxUkraine запустив новий просвітницький проект – серію експлейнерів по основним макроекономічним питанням, які мають хвилювати кожного громадянина України. На цей раз видання розбиралося із державним бюджетом (перший випуск був присвячений держборгу). Державний бюджет – складний документ, та і приймається зазвичай зі скрипом і дивними несподіванками. Непосвяченим людям непросто розібратися, як працює механізм його наповнення та витрат, чому він майже завжди дефіцитний та ін. А тут ще й прем'єр заговорив про можливість дефолту, якщо не продовжиться співпраця з МВФ. Тому видання вирішило доступно пояснити, які обсяги та природа бюджетного дефіциту України і що з цим всім робити.
Поки занадто релігійні бабусі в метро розповідають про небезпеку масової чіпізації в лоб через біометричні паспорти, на Заході все частіше говорять про реальне вживлення RFID-чіпів. RFID-мітки ми використовуємо постійно – на кредитних картах, пропусках в офіс, тих самих біометричних паспортах. Чіпи ж дозволяють виконувати функції всіх зазначених вище предметів за допомогою дотику руки – на залізних дорогах Швеції вже навіть сканують руки спеціальним зчитувачем. При цьому, можна не остерігатися їх використання як інструменту стеження з боку держави – чіпи не мають власних батарей, тому вони активуються тільки за допомогою достатньо сильного сигналу від зовнішнього пристрою. Однак є інша більш обгрунтована загроза – "викрадення особистості" шляхом зчитування персональних даних.
Історія головного пошуковика світу і техногіганта, який виріс на його основі. Компанія, яка слідом за Amazon та Apple прямує до 1 трлн капіталізації, починалася як дослідницький проект Ларрі Пейджа та Сергій Бріна зі створення алгоритму, який прочісував би початковий суп інтернету і будував би списки сторінок на основі кількості посилань на них з інших сторінок. Далі були спроба купівлі молодої компанії зі сторони Yahoo! за 3 млрд, IPO в 2004 році з оцінкою в 27 млрд та розробка купи сервісів, без яких ми не уявляємо сьогоднішнє життя.
Ще один матеріал про 20-ліття Google, але в ширшому контексті. Тут викладач етики та філософії Ноттінгемського університету розмірковує про пошуковик через призму концепції "розширеного розуму" ("extended mind"), запропонованої філософами Енді Кларком та Девідом Чалмерсом в 1998 році. Згідно з нею, предмети і технології, починаючи від олівця з папером і закінчуючи Google, є зовнішніми носіями, що підсилюють наші когнітивні здатності. Розум не закінчується черепною коробкою – ми інтегруємо зовнішні предмети в процес мислення, тому вони так само починають відігравати когнітивну роль, як і мозок. Якщо ця концепція здається вам сумнівною, то згадайте, наскільки багато часу ви тримаєте смартфон у своїх руках і як нерозривно пов'язане з ним ваше життя
Матеріал одного з кращих сайтів з data-аналітики про вплив грошей на вибори в США. На основі багатьох досліджень та великого Стенфордського датасету можна зробити висновок, що як мінімум у Штатах роль фінансових вливань у передвиборчі кампанії переоцінена: хоча кандидати, які витрачають більше, значно частіше перемагають, але причинно-наслідковий зв'язок тут може бути зворотним – в початково більш популярного кандидата більше інвестуватимуть. Також не надто ефективною є реклама на загальнонаціональних виборах – їх учасників і так всі знають, і тут основною є партійна ідентифікація. Натомість, користь вона приносить або за низької впізнаваності кандидата, або на етапі праймеріз (попереднього етапу виборів серед однопартійців для визначення єдиного кандидата від партії).
Обвинуваченнями в сексуальних домаганнях не обмежилися людьми зі сфери кіно, типу Харві Вайнштейна чи Кевіна Спейсі. За останній час література також зазнала ряду скандалів, які мали серйозний вплив на цей вид мистецтва – тепер вона "позбавлена привілейованого положення та фльору сакральності", що проявляється у випадках засудження автора за сюжет його творів. Підігріває ситуацію криза Шведської академії, яка вдруге за час свого існування перенесла вручення премії для "відновлення довіри громадськості".
Смішний матеріал про те, які слова українці використовують для опису сексуального акту та статевих органів. Однак це не просто словничок з великою кількістю слів, які ми звикли вважати лайливими, а доволі непогане дослідження з коментарями лінгвіста, психолога та навіть політолога. Чітко видно укоріненість традиційного використання евфемізмів для опису сексу, що свідчить про збереження табуйованості за цією темою і "молодість" українського суспільства в її обговоренні.
Довгострокові перспективи розвитку країни можна визначити з двома економічними показниками: відсоток від ВВП, який витрачається на освіту та на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР, або більш звичний англійський варіант «Research & Development» (R&D)). Ось які показники мають країни ОЕСР щодо першого:
А що ж з Україною? За даними сайту cost.ua, в 2018 році тільки через місцеві та державний бюджети на освіту та науку разом планується витратити 213 млрд грн, або ж 6,6% від ВВП – це найбільша стаття витрат бюджету. Додайте сюди також приватні кошти, які витрачаються на освіту, і ми отримаємо значно вищий показник, ніж у топ-країн ОЕСР. Однак використання цих коштів часто вкрай неефективне, прикладом чого є остання дослідження CEDOS про публікації вчених з Національної академії педагогічних наук. На неї в 2018 році закладено 211 млн грн, але 90-96% статей її представників не мають інформації про новизну дослідження, а в 81-87% не обробляється та не аналізується жодних даних. Цей та багато інших прикладів свідчать, що значно частина з наших 6,6% ВВП на освіту – "обігрів космосу".
How We Could Build a Moon Base TODAY – Space Colonization 1
Kurzgesagt – In a Nutshell – канал з глибокими відео, які пояснюють складні концепти за допомогою милої анімації. В останньому відео розповідається про те, що людство вже могло б почати будувати колонію на Місяці, яка стала би відправною точкою для нашої подальшої космічної експансії.
Тисячі українців, як військових, так і цивільних, приносять додому гільзи, патрони, гранати, частини снарядів і… Читати більше
Рішення для розбудови комьюніті, комфортних міст, українського підприємництва та інклюзивності суспільства. Читати більше
“Рубрика” відвідала берег Каховського водосховища та дізналась, як змінилось життя Кушугумської громади після російського теракту… Читати більше
Перетворити власний травматичний досвід спочатку на текст п’єси, а потім поставити її на сцені —… Читати більше
Безпека як основний вектор для трансформацій міської інфраструктури Читати більше
4 вересня росіяни вдарили по Львову дронами та ракетами. 189 будинків зазнали пошкоджень, 60 людей… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.