Революція у Венесуелі: останні дні режиму Мадуро або поспішні висновки демократичного світу?

Антиурядові протести у Венесуелі нещодавно стали темою для обговорення у світових ЗМІ, у тому числі українських.  Насправді ж протести є довготривалими: з 2013 року нараховується близько 50 000 зареєстрованих акцій протесту діям президента Ніколаса Мадуро. На відміну від свого попередника, Уго Чавеса, Мадуро так і не зміг створити сильного прошарку своєї підтримки чи відволікти населення «зовнішньою загрозою», тож небагато хто був готовий миритися із продовженням недолугої економічної політики (яка спричинила масові міграції, прориви колумбійського кордону жінками у пошуках продуктів, вимушену торгівлю волоссям, жіночим молоком, сексуальними послугами та інші яскраві результати роботи «будівників соціалізму»). Мітинги, страйки, акції непокори відбувалися із першої «перемоги» Мадуро на виборах та особливо активізувалися у ході виборчої кампанії 2017 року, коли «El Presidente» був переобраний на другий термін. Опозиція звинуватила владу у численних порушеннях під час голосування, а у США взагалі назвали вибори 2017 року нелегітимними. Саме в цей рік вперше активізувалися масові антиурядові протести, загинуло понад 100 осіб. Кривавість режиму у придушенні повстань та провальна економічна політика співпали із різким спадом цін на нафту у світі, яка давала найбільше доходжень до бюджету Венесуели. Врешті-решт, у «соціалістичній Венесуелі» склалася класична революційна ситуація, саме така, як її описували марксисти-леніністи: верхи не можуть управляти по-старому, низи не можуть жити по старому, відбувається підвищення активності мас. Словами Маркса та Енгельса, венесуельцям залишилося «нічого втрачати, крім своїх кайданів».

Мадуро вже звинуватив буржуазну контр-революцію, організовану США…

…І багато хто з американських та європейських лівих готовий його підтримати, з лозунгами «ми не світова поліція», «це чергова зміна режиму руками ЦРУ» тощо. Однак суперник Ніколаса Мадуро, Хуан Ґуайдо, також є представником лівоцентристської партії «Voluntad Popular» («Народна Воля»), яка з 2014 року є членом Соціалістичного інтернаціоналу. Не дивлячись на це варто відмітити, що венесуельська опозиція дійсно отримує певну підтримку зі сторони США. У жовтні 2018 року компанія Google розробила додаток Intra, який дає можливість користувачам обходити будь-які блокування, які встановлені місцевими інтернет-провайдерами, і обмежує можливості уряду щодо заборони доступу до певних сайтів. За словами Джареда Коена,  його команда створила цей додаток після тривалої розмови з венесуельськими журналістами, які розповіли йому про складнощі, з якими вони стикаються під владою режиму Мадуро, через що саме у Венесуелі розпочався «тестовий прогін» програми. Сам Мадуро визначив конкретно посольство США у Венесуелі «центром контрреволюційного заколоту» та оголосив вимогу закрити посольство, що США відмовляються зробити, не вважаючи Мадуро законним керівником країни. Нагадуємо, що США де-юре не визнали вибори 2017 року, тож ця інформація технічно не є новою.

Чи можемо ми вже говорити про кінець режиму Мадуро?

Така оцінка поки що є поспішною. Поспішною є і рішення спочатку Віце-президента Сполучених Штатів Майка Пенса та, трохи пізніше, Президента Сполучених Штатів Дональда Трампа визнати Хуана Ґуайдо виконуючим обов'язки президента. Х. Ґуайдо оголосив про підтримку з боку Національної асамблеї (парламенту Венесуели) перед тисячами демонстрантів. У порівнянні з його чисельною народною підтримкою у різних містах країни Мадуро зміг мобілізувати лише купку партійців та персональну кубінську охорону у вигляді «мітингу лоялістів». Однак поки що рано казати про перемогу революції.

Конкретно, у опозиції проблеми з підтримкою армії. У окремих регіонах країни солдати переходили на сторону протестувальників, втікали з лав армії, щоб не виконувати накази, та навіть зверталися до опозиції з проханнями створити нове керівництво збройними силами. Хоча Мадуро поки що не готовий відправити війська та національну гвардію проти демонстрантів у столиці (адже він не впевнений, що вони взагалі підуть виконувати такі накази), але у ряді регіонів у «Ель Президенте» все ж виходить розстрілювати протестувальників. Так, жителі Макарао розповідають журналістам, що «їхніх дітей вбивають як собак» за участь у мітингах. Міністр оборони країни та вищий офіцерський склад оголосив про підтримку Ніколаса Мадуро: саме завдяки ньому вони отримали важливі посади у ніби не єдиному прибутковому бізнесі країні: нафтовому. Можливо саме через це на відміну від США, Канади та України, які офіційно підтримали Ґуайдо, країни ЄС оголосили, що підтримують нового в.о. президента, тільки якщо Ніколас Мадуро у восьмиденний термін не оголосить про позачергові вибори президента у зв'язку із політичною кризою. Звичайно, за восьмиденний термін багато що може змінитися, у тому числі і взагалі військове приборкання революції режимом Мадуро.

Які зовнішні сили підтримують Мадуро?

Серед членів НАТО режим Мадуро отримав підтримку Президента Туреччини Реджепа Ердогана – підтримка, звичайно, «на словах», однак представляє собою черговий меседж Ердогана решті НАТО (у тому числі США) щодо своєї окремішності та незалежної політики (що особливо актуально після погроз Дональда Трампа про економічні санкції проти Туреччини у випадку атаки проти Сирійського Курдистану).

З іншого боку ми маємо Мексику, яка також конфліктує із нинішнім урядом США та взагалі є традиційною суперницею «північноамериканських втручань у справи Латинської Америки». Звичайно, головним союзником Мадуро виявилася Москва, для якої соціалістична Венесуела була та залишається недешевим, не дуже ефективним, але все ж таки заморським сателітом ($6 млрд тільки за 2018 рік). Окрім традиційних погроз у бік США, Москва ще з грудня 2018 року збільшила свою військову присутність у Венесуелі, а у зв'язку із революційними подіями перекинула у Каракас нову групу військових у вигляді «найманців» сумнозвісного «ЧВК Вагнер» для посилення охорони президента країни Ніколаса Мадуро на тлі протестів (у форматі цього «ЧВК» де-факто працюють діючі бійці спецпідрозділів, щоб у випадку захоплення у полон чи вбивства на неросійській території списувати їхні втрати як «найманців», за принципом «зелених чоловічків»). Інформацію про «Вагнер» повідомили Reuters, посилаючись на джерела у рядах збройного угрупування, що говорить про наступне: низьку готовність московських вояк до операції та відсутність бажання боротися за збереження режиму Мадуро (інакше б «витоку інформації» у руки Reuters взагалі б не сталося); відтоку з країн кубинських військових, які до цього моменту захищали Мадуро (із проханням залишити збройні сили Венесуели до кубинців звертався Ґуайдо, а США погрожує Кубі поверненням на «список терору» за підтримку Мадуро); сам Мадуро не має впевненості у лояльності військових та нацгвардії, інакше б йому не знадобилися московські вояки.

Які уроки для України?

По-перше, важливий урок для українських ЗМІ, та й взагалі ЗМІ демократичного світу: революція – це не жарти і не гра. Не варто зарано глузувати над недолугим режимом та милуватися знищенням монументів Уго Чавеса у той же час як режим продовжує вбивати та арештовувати громадян. Підтримка Україною демократичного руху у країні продиктована як мораллю, так і об'єктивними зовнішньополітичними інтересами (в решті-решт, Венесуела Чавеса-Мадуро ніколи не була союзником нашої країни на міжнародній арені). Однак є шанс, що із допомогою Кремля та генералів Мадуро все ж зможе кривавим шляхом здолати протест – у такому випадку варто запам'ятати наші теперішні слова та дії та не поступитися принципами, як це зробили деякі українські журналісти після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США.

По-друге, урок для всіх, хто очікує перемоги над Москвою шляхом народного бунту через економічну кризу. Венесуельська економіка протягом 6 років змогла втриматися у стані, в якому уряду не загрожували б масові протести, і тільки зараз існує реальний шанс падіння режиму. Економіка Кремля, хоча і має подібні вади через залежність від енергоресурсів, значно міцніша за венесуельську, із сильнішою підтримкою збройних структур.

Тим часом, ризики для Ніколаса Мадуро втратити свої мільярди, заховані у європейських банках, можуть наблизити шанси його падіння значно ефективніше, ніж декларації підтримки опозиції та термінові сесії РБ ООН. Хоча це не перші народні протести в історії правління Мадуро, але дотепер він не зустрічав подібного тиску міжнародного співтовариства, особливо банків країн Заходу. У такій ситуації «Ель Президенте» може вирішити обміняти владу на безбідну старість за кордоном, залишивши посаду через персональний економічний тиск.