“Діти з іншими очима”, — як працює арттерапія для маленьких переселенців у Києві

У чому проблема?

Київ. Оболонь. У великій залі одного з громадських просторів поступово наростає шум. За широким столом у центрі діловито розсідаються дев'ятеро дітлахів. Згодом приєднається десята дівчинка. Їхні батьки займають стільці біля стіни.

Спочатку всі поводяться вкрай тихо. Та вже за 20 хвилин діти сміються, будують плани, пов'язані з МакДональдсом через дорогу, і влаштовують битви між своїми щойно виготовленими власноруч міньйонами. Так проходить черговий майстер-клас від ГО "Велес Ідей". І так виглядає реабілітація та допомога.

"Саме для діток ми проводимо творчі майстер-класи з початком повномасштабної війни. До цього ми теж працювали з дітьми, але переважно з підлітками. Ми влаштовували школу лідерства, різні профорієнтаційні заходи. Крім цього, була школа юних кухарів, заходи з поліцією, розмальовування переходів…

Але коли почалася повномасштабна війна, була велика потреба в тому, щоб чимось зайняти дітей саме молодшої вікової категорії, якось відволікти їх. Тим паче молодші класи й садочки переважно не працювали, тож батьки не знали, куди подіти свою дитину на час роботи. Тому ми взяли саме цю категорію дітей", — розповідає керівниця ГО Олена Сергіїва.

Жінка стоїть на чолі "Велесу Ідей" від перших днів його існування, вже чотири роки. Хоча громадською діяльністю, спрямованою на розвиток дітей та включення їх у соціум, займається вже значно довше. 

Ескалацію Олена зустріла в Києві й вирішила не виїжджати. Вдалося швидко скооперуватися з іншими людьми та з перших днів повномасштабної війни шукати та розвозити гуманітарну допомогу. Згодом вдалося повернутися до роботи з дітьми. Але тепер, каже Олена, це діти із зовсім іншими очима.

"Коли ми починали, то збирали дітей, серед яких були й кияни, і переселенці. Але щоразу ми бачили дуже велику психологічну різницю між ними. Це не можна передати словами. Це просто діти з іншими очима, тут все по-іншому", — ділиться Олена.

Яке рішення?

Коли у просторі Vcentri Hub збираються всі, на кого чекали, Олена просить встати й пройти за нею дітей, що до цього сиділи й мовчки розглядали одне одного, регулярно озираючись на батьків. Тепер усі йдуть робити коло, знайомитись і показувати, з яким рухом кожного слід асоціювати. Кілька хвилин танців та гімнастики та всі повертаються до своїх стільців уже з посмішками.

Сьогодні тут роблять підставки для ручок у формі міньйонів. Десять пар рученят зосереджено згинають, складають і клеять. Трохи далі батьки ловлять можливість трохи видихнути. У день наших відвідин майстер-класу тут зібралися переселенці з Миколаєва, Херсона, Харкова, Скадовська, Краматорська і Донецька. 

"Ми намагаємося робити так, щоб дітки працювали в команді й більш-менш в одному темпі. Якщо хтось відстає, ми намагаємося його дочекатися. І робимо так, щоб ці діти хотіли приходити ще. 

Вони часто обіймають нас із колегою після заняття і майже всі питають, коли буде наступний майстер-клас. Мені запам'ятався один випадок, коли ми ще поєднували в одній групі киян і ВПО. Приїхав десятирічний хлопчик, щойно евакуйований з Миколаєва. Він сидів дуже скутий, мало спілкувався з іншими дітками, мав сумні очі. Ми знали про це. Мама прийшла сюди просто спитати щось, і я сама запропонувала прийти на майстер-клас. Було помітно, що ця дитина пережила шок. Але додому він пішов уже з посмішкою. І саме це найцінніше і найвагоміше у тому, що ми робимо", — говорить Олена.

Коли останніх міньйонів уже підклеюють на завершальному етапі, ті діти, що впорались раніше, починають гратися та одне за одним питати в Олени та Ірини, чи можна забрати ці поробки з собою. Після ствердних відповідей: "А коли до вас можна прийти знову?"

Після міньйонів діти беруться до виготовлення паперових лисиць. Дві поробки за годину, а потім 10 хвилин танців зі звірятами з Ютубу.

Як це працює?

Поруч з Оленою дітям допомагає Ірина. Поки Олена пояснює всі кроки назагал, її колега підходить до кожної дитини та за потреби показує, як краще загорнути папір, де потрібно більше клею і так далі. 

Вона каже — перший час повномасштабної війни провели в одному з підвалів Бородянки, а коли приїхала до Києва, зрозуміла, що хоче допомагати, і включилася в ініціативи "Велесу Ідей" ще більше, ніж до цього.

"Ми працюємо з дітьми, відколи моя дитина пішла до школи, а вона вже в інституті. Тоді ми почали робити якісь ініціативи у школах, якісь ярмарки благодійні. Уже тоді ми з Іриною розпочали цей проєкт і так все розрослось, що довелося створити свою організацію, щоб не приходити й не казати «я мама зі школи такої-то», а що ми представники ГО. Це вже дало можливість писати проєкти, залучати дітей на трохи іншому рівні.

Двічі вже ми проводили конкурс для дітей на проєкти. Надавалась невелика сума на реалізацію різних ідей. Діти дуже добре проявляли себе. Це як громадський бюджет, але по-дитячому. Ми на це все давали 10 тисяч гривень. Було і представлення проєктів, і голосування, і потім реалізація", — розповідає Олена.

Зараз "Велес Ідей" влаштовує майстер-класи для маленьких переселенців один або два рази на тиждень. Приміщення їм безплатно надає Vcentri Hub, а всі матеріали для поробок Олена й Ірина купують за власні кошти.

Раніше "Рубрика" вже розповідала про "Велес Ідей" у своїй фейсбук-спільноті читачів, які цікавляться українськими змінотворцями. Тож завдяки нашим читачам вдалося передати організації пачки кольорового паперу, пластиліну та клею, щоб діти й далі могли займатися арттерапією. Проте потреби ініціативи все ще не закриті повністю.

"Те, що нам найбільше потрібно, — це матеріали. По тому, що я б хотіла зробити, я підбираю матеріали, щоб це було не дуже накладно по грошах і цікаво дитині. Бо не хочеться робити ніяких банальних речей. Хочеться, щоб у всьому була якась користь.

Якщо дивитись наперед, зараз будуть новорічні свята і це вже відповідні поробки. Потрохи я купую матеріали, коли бачу акції. Крім цього, всі дітки чекають, що їх чимось пригостять. Ми робимо їм невеличкі сюрпризи. Намагаємося робити маленькі подаруночки. Всім хочеться який сюрприз, щось смачненьке. Не завжди ми можемо підготувати таке, бо це все робиться зі своїх зарплат", — розповідає Олена.

А коли майстер-клас закінчується, до Олени та Ірини підходить один із хлопчиків, стискаючи в руці печиво: "А можна я візьму трохи додому? У мене там маленька сестричка, я хочу з нею поділитися". Жінки, звичайно ж, дозволяють. Тоді хлопчик втретє перепитує, коли буде наступне заняття. 

Якщо ви хочете підтримати ГО "Велес Ідей" та допомогти з організацією арттерапії для внутрішньо переміщених дітей, зробити це можна на Патреоні "Рубрики" за посиланням з приміткою "арттерапія".