У США, Новій Зеландії та Європі скидають пам’ятники політичним лідерам: чому і як вирішити проблему

У США, Великобританії, Новій Зеландії, Чехії, Франції скидають пам'ятники видатним політичним лідерам. Так, наприклад, у першій декаді червня, у Празі постраждав пам'ятник Вінстону Черчиллю. Невідомі залишили на постаменті написи "Racist" і "Black lives matter". Не пощастило Черчиллю і в Парижі, і в Брістолі. Там же учасники протесту знесли пам'ятник Едварда Колстона, політика XVII століття, підприємця, біографія якого пов'язана з історією міста. Протестуючі згадали, що він був работорговцем і вирішили, що таким пам'ятникам не місце у їхньому місті. Тепер на "місці Колстона" стоїть інший монумент — "A Surge of Power (Jen Reid) 2020".

Та ж історія сталася в США — постраждали пам'ятники 18-го президента Улісса Гранта, автора тексту гімну США Френсіса Скотта Кі і місіонера Хуніперо Серри. Знесення пам'ятника Серрі пов'язано з його діяльністю на території сучасної Каліфорнії, де він заснував кілька католицьких місій. Його, як і раніше, критикують за утиски корінних народів і примусове звернення до віри. Пам'ятник колишньому президенту Гранту був знесений через його неоднозначне ставлення до рабства, а монумент на честь автора американського гімну постраждав, оскільки у Френсіса Кі було кілька рабів.

При цьому не можна сказати, що абсолютно всі дії учасників акції BLM були викликані необхідністю боротьби з несправедливістю. Влада дотримується позиції, що все це, грубо кажучи, — стадний інстинкт. Наприклад, після протестів у Лондоні прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон заявив у Twitter, що демонстранты, яки прийняли в участь в заходах, "піддалися спокусі бандитизму — і зрадили мету, заради якої вони вийшли на вулиці".

Щоб уникнути згубних наслідків від уже агресивного громадського руху, політик закликав боротися з расизмом мирно, не виходячи за межі правового поля.

Безумовно, протестуючі мають підстави бути незадоволеними. Сьогодні багато речей, які ще сімдесят років тому вважалися нормою, більше не толеруються в суспільстві. Ми ж хочемо розібратися в тому, як вирішити цю вічну проблему, конфлікт між значимістю історичної постаті і її поглядами, які йдуть врозріз зи світоглядом сучасної людини. Можна голосно заявити про свою незгоду. Такими заявами, по суті, стали дії протестуючих. Однак продовження вандалізму — не вихід. Так що ж може бути рішенням? Розглянули кілька варіантів — як примирити минуле і сьогодення.

Космополитизм

Деякі люды вважають, що всі проблеми всередині соціуму йдуть через виділення у ньому груп: я — українець, я — афроамериканець, я —  православний, я — представник ЛГБТ. Ці соціальні групи мають певних прославлених у своїх колах лідерів, які ненавидять представники протиборчих об'єднань. Тому основною проблемою називають самоідентифікацію людини за певними ознаками. Змінити ці ознаки, звичайно, не можна, тому рішенням може виступати космополітизм — ідеологія світового громадянства, у якому інтереси людства стоять вище, ніж інтереси окремої нації чи держави.

"Уявіть, що у 20 столітті космополітизм був би домінуючою ідеологією, — каже історик Володимир Великоклад, — німці з італійцями не думають, що вони несправедливо скривджені нації, які краще за всіх, людський терор не поширюється, а Гітлер не хоче знищити кожного єврея, француза або слов'янина. Якби так було, він став би політичною персоною, яка зміцнила фінансово і соціально свою країну. була відсутня б холодна війна, УПА, єврейські погроми і все інше… ".

"Чому ви думаєте, що вони взагалі думають про це?"

Є і ще один варіант — загальноприйняте ставлення до пам'ятників і існуючих монументальних споруд, як до культурної спадщини. Вдалим прикладом є Італія, де пам'ятники колишньому нацистові Берлусконі по всій країні сприймаються як деполітизовані естетичні об'єкти. Звичайно, суперечки з приводу їх доречності періодично виникають, — ніхто не хоче повторити жахливу історію, але при цьому пам'ятники залишаються там, де вони стояли. Глава італійського відділення організації з охорони природи Розалія Вітторіні, коли її запитали, як італійці ставляться до пережитків диктатури, відповіла: "Чому ви думаєте, що вони взагалі думають про це?".

Мало фактів!

Показовим тут є приклад Нової Зеландії. Там, у місті Гамільтон був демонтований пам'ятник Джону Вейну Чарльзу Гамільтону — колонізатору, державному діячу США, який брав участь у колонізації Новозеландських островів, і "вбив маорі (корінних жителів) у війні на суші Ваїкато". Демонтаж не є актом вандалізму — пам'ятник зняли за рішенням міської ради. Акції BLM всього лише каталізували процес прийняття такого рішення, адже з подібними проханнями місцеве населення зверталося до влади ще у 2018 році. Корінні жителі острова також просять перейменувати місто, повернувши йому первісну назву "Кірікіріроа".

Чи було це рішення прийнято після адекватного зважування всіх фактів, або ж під тиском громадськості, судити не нам. Однак те, що історична основа не була достатньо перевірена — факт. До редакції Новозеландської газети The Gisborne Herald прийшов лист від Девіда Морріса з роз'ясненням деяких історичних подій. У листі йдеться про те, що ніяких маорі Гамільтон не вбивав, так як був генералом і в перестрілках не брав участі. Якщо говорити про жертви, які загинули під час операції, якою керував Гаммільтон — їх було 13 (за цілий рік), що в історичному масштабі не може вважатися вагомою жертвою.

"Якщо активісти збираються назвати негідником людину, яка вже не з нами і не може захиститися, вони повинні показати, що розібралися в питанні і надати докази своїх слів в публічній площині", — йдеться в листі. У цьому Девід Морріс абсолютно має рацію, адже більшість людей у громадських рухах слухають лише гасла, читають заголовки статей і дивляться на яскраві картинки, не розбираючись у питанні більш глибоко.

Це проблема будь-якої революції — така вже людська природа. Тому будь-яку інформацію слід оцінювати з критичної точки зору, приймати рішення, оперуючи фактами і керуючись здоровим глуздом.