У США, Новій Зеландії та Європі скидають пам'ятники політичним лідерам: чому і як вирішити проблему
Світом прокотилася хвиля "антимонументалізму". У цих ситуаціях, здається, немає правих і винуватих, але є проблема, яка потребує вирішення. Розбиралися з тим, які альтернативи є вандалізму
Фото: insider.com
У США, Великобританії, Новій Зеландії, Чехії, Франції скидають пам'ятники видатним політичним лідерам. Так, наприклад, у першій декаді червня, у Празі постраждав пам'ятник Вінстону Черчиллю. Невідомі залишили на постаменті написи "Racist" і "Black lives matter". Не пощастило Черчиллю і в Парижі, і в Брістолі. Там же учасники протесту знесли пам'ятник Едварда Колстона, політика XVII століття, підприємця, біографія якого пов'язана з історією міста. Протестуючі згадали, що він був работорговцем і вирішили, що таким пам'ятникам не місце у їхньому місті. Тепер на "місці Колстона" стоїть інший монумент — "A Surge of Power (Jen Reid) 2020".
Та ж історія сталася в США — постраждали пам'ятники 18-го президента Улісса Гранта, автора тексту гімну США Френсіса Скотта Кі і місіонера Хуніперо Серри. Знесення пам'ятника Серрі пов'язано з його діяльністю на території сучасної Каліфорнії, де він заснував кілька католицьких місій. Його, як і раніше, критикують за утиски корінних народів і примусове звернення до віри. Пам'ятник колишньому президенту Гранту був знесений через його неоднозначне ставлення до рабства, а монумент на честь автора американського гімну постраждав, оскільки у Френсіса Кі було кілька рабів.
Фото: pcnotpc / Twitter
При цьому не можна сказати, що абсолютно всі дії учасників акції BLM були викликані необхідністю боротьби з несправедливістю. Влада дотримується позиції, що все це, грубо кажучи, — стадний інстинкт. Наприклад, після протестів у Лондоні прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон заявив у Twitter, що демонстранты, яки прийняли в участь в заходах, "піддалися спокусі бандитизму — і зрадили мету, заради якої вони вийшли на вулиці".
People have a right to protest peacefully & while observing social distancing but they have no right to attack the police. These demonstrations have been subverted by thuggery — and they are a betrayal of the cause they purport to serve. Those responsible will be held to account.
— Boris Johnson #StayAlert (@BorisJohnson) June 7, 2020
Щоб уникнути згубних наслідків від уже агресивного громадського руху, політик закликав боротися з расизмом мирно, не виходячи за межі правового поля.
Let us work peacefully and lawfully to defeat racism and discrimination wherever we find it, and let us continue to work together as we put Britain back on its feet. pic.twitter.com/onUqXbcCGB
— Boris Johnson #StayAlert (@BorisJohnson) June 8, 2020
Безумовно, протестуючі мають підстави бути незадоволеними. Сьогодні багато речей, які ще сімдесят років тому вважалися нормою, більше не толеруються в суспільстві. Ми ж хочемо розібратися в тому, як вирішити цю вічну проблему, конфлікт між значимістю історичної постаті і її поглядами, які йдуть врозріз зи світоглядом сучасної людини. Можна голосно заявити про свою незгоду. Такими заявами, по суті, стали дії протестуючих. Однак продовження вандалізму — не вихід. Так що ж може бути рішенням? Розглянули кілька варіантів — як примирити минуле і сьогодення.
Космополитизм
Деякі люды вважають, що всі проблеми всередині соціуму йдуть через виділення у ньому груп: я — українець, я — афроамериканець, я — православний, я — представник ЛГБТ. Ці соціальні групи мають певних прославлених у своїх колах лідерів, які ненавидять представники протиборчих об'єднань. Тому основною проблемою називають самоідентифікацію людини за певними ознаками. Змінити ці ознаки, звичайно, не можна, тому рішенням може виступати космополітизм — ідеологія світового громадянства, у якому інтереси людства стоять вище, ніж інтереси окремої нації чи держави.
"Уявіть, що у 20 столітті космополітизм був би домінуючою ідеологією, — каже історик Володимир Великоклад, — німці з італійцями не думають, що вони несправедливо скривджені нації, які краще за всіх, людський терор не поширюється, а Гітлер не хоче знищити кожного єврея, француза або слов'янина. Якби так було, він став би політичною персоною, яка зміцнила фінансово і соціально свою країну. була відсутня б холодна війна, УПА, єврейські погроми і все інше… ".
"Чому ви думаєте, що вони взагалі думають про це?"
Є і ще один варіант — загальноприйняте ставлення до пам'ятників і існуючих монументальних споруд, як до культурної спадщини. Вдалим прикладом є Італія, де пам'ятники колишньому нацистові Берлусконі по всій країні сприймаються як деполітизовані естетичні об'єкти. Звичайно, суперечки з приводу їх доречності періодично виникають, — ніхто не хоче повторити жахливу історію, але при цьому пам'ятники залишаються там, де вони стояли. Глава італійського відділення організації з охорони природи Розалія Вітторіні, коли її запитали, як італійці ставляться до пережитків диктатури, відповіла: "Чому ви думаєте, що вони взагалі думають про це?".
Фото: metro.co.uk
Мало фактів!
Показовим тут є приклад Нової Зеландії. Там, у місті Гамільтон був демонтований пам'ятник Джону Вейну Чарльзу Гамільтону — колонізатору, державному діячу США, який брав участь у колонізації Новозеландських островів, і "вбив маорі (корінних жителів) у війні на суші Ваїкато". Демонтаж не є актом вандалізму — пам'ятник зняли за рішенням міської ради. Акції BLM всього лише каталізували процес прийняття такого рішення, адже з подібними проханнями місцеве населення зверталося до влади ще у 2018 році. Корінні жителі острова також просять перейменувати місто, повернувши йому первісну назву "Кірікіріроа".
Чи було це рішення прийнято після адекватного зважування всіх фактів, або ж під тиском громадськості, судити не нам. Однак те, що історична основа не була достатньо перевірена — факт. До редакції Новозеландської газети The Gisborne Herald прийшов лист від Девіда Морріса з роз'ясненням деяких історичних подій. У листі йдеться про те, що ніяких маорі Гамільтон не вбивав, так як був генералом і в перестрілках не брав участі. Якщо говорити про жертви, які загинули під час операції, якою керував Гаммільтон — їх було 13 (за цілий рік), що в історичному масштабі не може вважатися вагомою жертвою.
"Якщо активісти збираються назвати негідником людину, яка вже не з нами і не може захиститися, вони повинні показати, що розібралися в питанні і надати докази своїх слів в публічній площині", — йдеться в листі. У цьому Девід Морріс абсолютно має рацію, адже більшість людей у громадських рухах слухають лише гасла, читають заголовки статей і дивляться на яскраві картинки, не розбираючись у питанні більш глибоко.
Це проблема будь-якої революції — така вже людська природа. Тому будь-яку інформацію слід оцінювати з критичної точки зору, приймати рішення, оперуючи фактами і керуючись здоровим глуздом.
