fbpx
Сьогодні
23/03/2019
18:45
курси валют
$26,80/27,10
30,30/30,80
Хроніка
11:10 21 Лют 2019

Всупереч долі. Історія учасника боїв під Дебальцевим Вадима Довгорука

Як спецназівець, який на війні втратив ліву руку та відморозив обидві ноги, завдяки своїй залізній волі досягає успіхів

Вивід угруповання з “дебальцівського карману” не означало закінчення цієї епопеї – в полоні у бойовиків залишилось багато військовиків. Більшість з них обміняли впродовж 3-4 днів, але деякі залишаються в руках бойовиків досі. З полонених, яких вдалось різними способами виміняти у ворога, вражає історія бійця 3-го полку спецназу Вадима Довгорука.

Саме його та ще одного бійця чотири року тому в результаті спецоперації спецпідрозділа ЗСУ разом із Спілкою афганців було вивезено з тимчасово окупованої території.

Вадим Довгорук

Саме бійці 3-го полку спецназу після того, як бойовики перерізали трасу Дебальцеве – Артемівськ (нині – Бахмут), стали займатися проводкою колон постачання в Дебальцеве польовими дорогами. Саме під час супроводження однієї з таких колон 16 лютого група, в яку входив і Вадим, попала в засідку поблизу села Новогригорівка.

“Один із кумулятивних пострілів пробив броню нашого БТРа, – пригадує Вадим. – Старший сержант Віталій Федитник загинув одразу, а мені по лікоть відірвало ліву руку”.

Потім бойовики оточили бронетранспортер розвідників. Уцілілих українських бійців, у яких закінчилися набої, взяли у полон. Вадима та командира групи капітана Юрія Бутусова, які отримали важкі поранення, бойовики залишили в підбитому бронетранспортері, адже вважали, що вони вже мертві.

“Пам’ятаю, як з рукава куртки випала моя рука. Командир був у ще важчому стані. За півгодини разом із ним ми вибралися з машини та намагалися укритися подалі, аби бойовики нас не помітили. Капітан Бутусов зміг відповзти від БТРа метрів на 200. Після цього він перестав подавати ознаки життя. Так я залишився один. Я намагався затягти рану джгутом та дуже сподівався, що мене знайдуть свої, а не чужі. Проте скрізь був лише ворог”.

Вадим Довгорук

Саме бойовики 19 лютого знайшли українського воїна і передали на “швидку” з Алчевська, прийнявши його, скоріш за все, за свого бійця.

“Мене привезли до лікарні ЛНР, медсестра дала телефон, і я зателефонував мамі. У лікарні одразу почали запитувати: «Чого ти сюди приїхав?», «Чого тобі вдома не сидиться, ми ж до тебе не їдемо!». А я нічого не відповідав, просто лежав та дивився у стелю. А що їм відповісти? Я був на чужій території. Вночі у палаті боявся спати, там більшість «ополченців» було” .

“За дві години до того, як я почула голос сина, ми в Інтернеті в списках зниклих безвісти побачили ім’я Вадима, – розповідає мама бійця Наталія Вікторівна. – З його підрозділу не могли знайти трьох бійців. Потім на мій телефон почали надходити несподівані дзвінки. Спочатку зателефонувала жінка: «Думайте, як викупити сина. Ми його знайшли і веземо в Алчевськ». Через півгодини я почула у слухавці чоловічий голос: «Я лікар «швидкої». Везу вашого сина Вадима Довгорука в луганську лікарню. У нього немає лівої руки і відморожені ноги». А потім, вже з телефону медсестрички, мене набрав Вадим. Сказав усього два слова: «Мамочко, я живий». Потім трубку взяла медсестра, пояснила: «Якщо не заберете сина з лікарні якомога швидше, за ним прийдуть з «ЛНР». І тоді ви не побачите його взагалі». Зі мною, звичайно, сталася істерика. Я подзвонила у військову частину Вадима. Порятунком сина зайнялися його командири”.

Переговори вели представники Спілки ветеранів Афганістану Луганської області. Бійця передали через представників ОБСЄ.

Бійця відвезли спочатку в дніпропетровський, а через три дні вже в київський госпіталь – на ампутацію. На жаль обидві ступні врятувати не вдалось.

Вадим Довгорук

«Так, перед операцією я знав, що буде ампутація обох ніг. Я нікому не дзвонив, не розказував. Мамі зателефонував вже після операції. Як себе почував? Я розумів, що зараз мені роблять протези, що можна буде ходити, рухатися, тому поставився до цього так – маємо, що маємо. А який сенс впадати в депресію? Ноги все одно не відростуть, а мені стане тільки гірше», – згадує Вадим.

Далі був тяжкий період реабілітації та адаптації. Однак Вадим виявився людиною залізної волі.

У 2015 році вступив до Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка на психолога.

У вересні 2017 року Вадим Довгорук одружився з медсестрою київського опікового центру. Наречена Ольга вперше побачила майбутнього чоловіка у непритомному стані під дією наркозу.

Вадим Довгорук

У грудні наступного року у їх сім’ї з’явилась донька, яку назвали Соломійка.

Вадим Довгорук

Вадим Довгорук – співзасновник та учасник Всеукраїнських змагань з кросфіту серед ветеранів АТО «Сила нації». Отримав неофіційну, але дуже почесну нагороду – “Народний герой України”.

Вадим Довгорук

У 2015 році саме йому присвятив свою пісню «Мить» лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.  Вадим став одним з 18-ти героїв благодійного проекту журналу Viva! та ТСН «Viva! Переможці».

А не так давно – у кінці січня 2019 року Вадим повернувся на службу до 3-го окремого полку спецпризначення ім. Князя Святослава Хороброго.

Читайте також
1440

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: