Студентське містечко Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара схоже на всі інші в нашій країні: зелено, голосно, заклопотана молодь снує туди-сюди у справах, будівлі гуртожитків прикрашають ошатні сині таблички державного зразка з номером та підписом, що тут живуть майбутні інженери, філологи чи історики. І проблеми тут були типові.
Зокрема, життя студента циркулювало навколо пар та своїх кімнат у гуртожитку. Куди піти, аби посидіти в тиші з хорошим Інтернетом? Або де організувати дискусію, кіносеанс, зібратися командою обговорити проект? Не виходячи зі студентського містечка, без витрачання додаткового часу та грошей за право усамітнитися, цього було не зробити. І студенти, усвідомивши потребу, зуміли переконати адміністрацію, зібрати все необхідне для запуску, залучити людей і, врешті, створити «Кузню української інтелігенції».
Це студентський хаб, заснований молоддю для молоді. У ній не підкують вашого коня, але підкують інтелектуально точно можуть. Як з'явилася ідея, звідки брати ресурси для реалізації та що робити, аби не опинитися між молотом і ковадлом університетської бюрократії – ми розпитали у людей, які нині займаються проектом.
ЯК ЗАЛУЧИТИ ЛЮДЕЙ ДО ІНІЦІАТИВИ?
Віктор Бородін називає себе представником другого покоління команди «Кузні», адже долучився до неї напрямку у вересні 2018 року (сам же осередок існує з весни 2017). Його ж безпосередні творці, теж студенти історичного факультету ДНУ на той момент якраз покидали проект, оскільки знайшли собі застосування в інших сферах. Таким чином, як каже сам Віктор, спрацював ефект спадковості.
Чому? Ті люди, які замінили товаришів на посту, є їх гарними друзями, живуть на цьому ж поверсі та спостерігали, як виникає простір, у якому відбувається багато чого важливого. А коли виникла необхідність покинути проект, засновники провели опитування серед студентів гуртожитку, хто б міг перейняти їх досвід та продовжувати розпочате. Підтримка молодіжного хабу в інтересах самих мешканців. Усі це розуміли. Тому охочі швидко знайшлися.
На фото — Марія Богдановська ("Рубрика") та Віктор Бородін ("Кузня української інтелігенції")
На погляд Віктора, секрет – це правильна комунікація з людьми. Порада здається банальною, але для того, щоб тебе почули, треба постійно розповідати й детально описувати, що конкретно ти робиш. Особливо тим, хто потенційно міг би зацікавитись цією справою.
Далі – пряма мова мова Віктора.
ЯК ВДАЛОСЯ ПЕРЕКОНАТИ ГУРТОЖИТОК, ЩО ЙОМУ ПОТРІБЕН ТАКИЙ ПРОСТІР?
Моя персональна думка, якщо ти сам по собі випромінюєш упевненість, що ідея вартісна, тобі так чи інакше повірять. Друга ж частина шляху – найбільш можливе тиражування цієї самої ідеї. Уже неактуальне, але дуже вдале слово для цього випадку – хайп. Треба постійно виносити питання на порядок денний, рекламувати його, обговорювати. Загалом – доводити, що в нього є портфоліо важливості ледь не для цього світу.
ЯК ЗАЙМАТИСЯ ТИРАЖУВАННЯМ БЕЗ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ?
Коли проект тільки почали створювати, у нас була кімната в 60 метрів квадратних та задум. Що робили: гарно презентували ідею – ходили на місцеві телеканали, радіо, записували інтерв'ю, зверталися до Інтернет-видань. Творці «Кузні» правильно використали сам концепт. Формулювання було таке: молодіжний простір повинен бути у найбільшій доступності до молоді, прямо в гуртожитку. Звучить, як хороший інформаційний привід.
Один із найкращих варіантів – розповсюдження ідеї серед контингенту знайомих. Особливо, якщо вони – громадські активісти, представники соціальних медіа, чи з академічних кіл. Найкраще поширювати інформацію павутиною знайомств із активних людей. Тому на відкритті у нас було чимало цих самих талановитих і активних людей, які прийшли підтримати черговий конструктивний проект. Воно й недивно. Подібні ініціативи часто виживають на взаємній підтримці. На відкритті були присутні декілька телеканалів, університетські викладачі та почесні гості. Серед них, наприклад, Орест Стеців – представник української діаспори в Канаді.
НАСКІЛЬКИ ВАЖКО БУЛО ПЕРЕКОНАТИ АДМІНІСТРАЦІЮ В НЕОБХІДНОСТІ ТАКУ ІНІЦІАТИВУ ПІДТРИМАТИ?
Спочатку вели переговори з директором студентського містечка. Нам пощастило, адже кабінет людини, яка відповідає за подібні речі у нас в університеті, знаходиться у цьому ж приміщенні на другому поверсі. Тому ідею зустріли з ентузіазмом. Як тоді, так і нині ми не є оформленою юридично організацією. Але коли тут почали проводити заходи на рівні міста, питання про позиціонування постало гостро.
Проблема полягала в тому, що керівництво університету розглядало «Кузню» радше з категорії ризиків. Воно вбачало в ній зайвий стрес-фактор. Навесні 2018 року ми проводили захід, присвячений питанню декомунізації, у результаті якого виникла досить гаряча дискусія. Градус дебатів піднявся добряче, але залишився в межах норми. Однак через технологію зіпсованого телефону адміністрація отримала дуже викривлене уявлення про те, що відбулося. У результаті нам запропонували «переїхати» у Палац студентства, що знаходиться у парку Шевченка неподалік. Однак тобі б до нас ніхто не ходив. Це ще й суперечило б ідеї «Кузні» як місця, в усіх сенсах, близького студентству.
Тож ми почали інформаційну кампанію під назвою «Кузні – жити». Писали листи в адміністрацію університету, агітували в Інтернеті. У нас були хороші контакти із місцевим відділенням Міністерства молоді та спорту. Вони також долучилися до кампанії та писали на ім'я ректора листи, у яких зазначали, що хаб становить певну вагу саме там, де він є. Конфлікт вирішили й нині у нас перемир'я. «Кузня» залишилися та прописана як гурток при історичному факультетові. Попри розголос та увагу з боку студентів, адміністрації університету та навіть ЗМІ, ректор у нас тут ні разу не був.
Адміністрацію ми, насправді, не звинувачуємо. Безумовно, у її побоюваннях є логіка. Мати претензії – це абсолютно нормально. Однак не коли мова йде лише про одні претензії. Розглядати ситуацію тільки з позиції ризиків означає відмовляти студентам і довірі та повазі.
ЯК РОЗРОБЛЯЛИ СТРАТЕГІЮ, БЮДЖЕТ, БІЗНЕС-МОДЕЛЬ?
Від початку стратегія була досить проста: створити для молоді осередок для комфортного навчання та корисного відпочинку. Як хаб або креативний простір, але безкоштовний.
Наш бюджет дуже обмежений, тому не потребує складання повноцінних кошторисів. При вході досі стоїть склянка з написом «На розвиток Кузні». Люди роблять благодійні внески. А ще ми отримуємо прибуток із кампанії з переробки вторинної сировини, співпрацюємо з «Україна без сміття». Вони надали нам баки, а ми вже збираємо пластик та скло, передаємо на переробку та отримуємо за це гроші. Однак максимум, який із цього за півроку можна отримати –1500-2000 тисячі гривень. Часто докладаємо і наші власні кошти, а також просимо, щоб нам допомогли руками: полагодити, установити тощо. У нас бачення скоріше тактичне: якщо є певна ідея чи проблема, ми шукаємо під неї гроші.
А от що стосується тематики заходів, то дивимося по ситуації. Відштовхуємося від інфоприводів, свят, можливостей наших спікерів. Загалом, можна виділити три напрямки: патріотично-виховна, просвітницька та розважальна діяльність. І між ними необхідно дотримуватися балансу. Ми пропонуємо широке коло заходів, але всі вони некомерційні та не можуть бути відверто політичними.
В організації заходів діє правило п'яти рукостискань: я або хтось із колег був на зустрічі чи лекції, познайомилися з людиною, якій є про що розповісти, написали листа від імені «Кузні», запросили. Також звертаємо увагу, наскільки успішними були попередні формати, як вони «заходять» аудиторії. Успішними, наприклад, завжди є акустичні вечори або концерти академічної музики.
Також ми надаємо «Кузню» і як майданчик для інших соціально важливих проектів. Тобто, до нас можна прийти, провести обговорення чи захід. Це взаємний піар і раціональне використання простору.
Загалом, ми відповідаємо на запити аудиторії та намагаємося формувати їх самі. Однак тут є нюанс. Студенти вступають та закінчують університет, відвідують нас постійно, але згодом поринають у свої справи. Таким чином, працювати доводиться із постійно змінним контингентом. Це виклик, оскільки потрібно залишатися актуальним і новим, знову нагадувати про себе та придумувати, як залучити народ.
ЯК ДАТИ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ?
Соціальні мережі у поєднання із живим спілкуванням: організуючи якийсь захід, ми обов'язково повідомляємо про нього студентському самоврядуванню та намагаємося поширити інформацію серед потенційної аудиторії. Однак практика розвішування плакатів уже застаріла (хоча від неї ми теж не відмовляємося), тому вся ця кампанія перейшла в соціальні мережі. Фейсбук ми використовуємо безпосередньо для анонсів, а от Інстаграм – для звітності. Просимо людей робити якомога більше хороший фотографій, тегати нас, щоб наприкінці заходу можна було представити результат роботи.
Спочатку взагалі просто ходили по аудиторіях та кімнатах гуртожитку, розповідали про те, що створено та просили дозволу надсилати розсилку про майбутні заходи. Таким чином і напрацьовували аудиторію.
Безумовно, у «Кузні» уже є певне ім'я, однак людям кожного разу треба постійно пояснювати, хто ми такі, і чому ми варті уваги. Це буває складно, однак така специфіка шляху, який ми обрали: креативний простір від студентів і для студентів.
ЯК ПРАЦЮВАТИ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ?
Ми діяли та діємо досить інтуїтивно: якщо це розробка контенту для Фейсбука, то, зайшовши на сторінку, відвідувач одразу може зрозуміти мету проекту, а також його змістове наповнення. Тут усе повинно бути максимально інформативним. Зайшов – і отримав уже певне враження. Якщо Інстаграм – то красива картинка, естетичний момент роботи. Ми переважно радилися з людьми, які на цьому розуміються, а також методом проб і помилок намагалися розуміти, який відгук в аудиторії знаходять ті чи інші ініціативи більше.
У КОГОСЬ ПОЗИЧАЛИ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПОДІБНИХ ПРОЕКТІВ?
Засновники простору їздили декілька разів за програмами обміну для активної молоді. Переважно, досвід, який вони втілили тут, стосується естетичної привабливості. Наприклад, із польського молодіжного центру вони запозичили ідею створити стіну, де б відвідувачі могли залишити свої відгуки. Коштує це копійки, просто слід покрити площу спеціальною фарбою, але у гостей з'являється відчуття зв'язку з цим місцем.
Аналогічно виника ідея сортувати вторинну сировину. Цей досвід ми з Фінляндії привезли.
Віднедавна у нас з'явилося піаніно, і одразу збільшилася кількість людей, охочих тут провести невеликі концерти. Ми радо вітаємо таку ініціативу, адже музичні вечори стабільно популярні.
ЯК ОТРИМАТИ ВИЗНАННЯ?
У країні є такий собі «Оскар» для молодіжних центрів, це нагорода «Найкраща молодіжна практика». Ми перемогли у сфері змістовного дозвілля. Ще в нашій колекції нагорода Social Projects Awards, де ми стали фіналістами. Також «Кузня» була визнана одним із найуспішніших молодіжних проектів за версією програми розвитку ООН в Україні.
Переважна більшість конкурсів, у яких ми брали участь, так чи інакше пов'язана з Міністерством молоді та спорту. Ми постійно перебуваємо з ним у комунікації. І раз відбувається процес взаємодії, ти просто не можеш не побачити ці ініціативи, і не взяти в них участь. Ми і самі шукали відповідні можливості, але часто нам просто радили, що участь у тому чи іншому проекті буде корисною, як для іміджу, так і для відпрацювання навичків подачі документів на гранти тощо. Найголовніше – це правильна комунікація та знайомства. Останні у тому сенсі, що тобі можуть просто підказати, мовляв, є таке вікно можливостей, скористайтеся.
Крім Мінмолоді та спорту нам також допомагав «Освіторіум» – це місцева освітянська ініціатива. Вони допомагали з матеріальним забезпеченням. Банально, але ручки, папір та лампи нам для роботи теж потрібні. Цю проблему вдалося вирішити завдяки їм.
Найбільшим визнанням усе ж таки вважаємо підтримку з боку студентства. Сюди приходять не лише дівчата та хлопці з ДНУ, а й інших навчальних закладів. У соціальних мережах один із абітурієнтів навіть написав, що побувати в «Кузні» перед вступом до Дніпровського національного університету імені Гончара його мрією. Починаючи з 2017 року нас відвідало більше 2500 тисяч людей. І це тільки гості. Своїх же ми не рахуємо, хоча в "Кузні" завжди хтось є, щось дивиться або читає. Студенти розповідають, що навіть сесії почали здавати краще, оскільки з'явився простір, де можна цілковито зануритися в навчання. Таким чином, хаб виправдовує мету свого створення. Це місце від молоді та для молоді. І як можна побачити, тут дійсно затишно та цікаво.
ЯК ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ МЕБЛЮВАННЯ ТА ІНВЕНТАРЮ?
Завдяки дружбі.
Кімнату на облік взяли в березні 2017, але до квітня тут усе ще не було нічого, від слова «узагалі». Засновники доклали зусиль, щоб ідея набула розголосу. А також залучили максимально можливу кількість знайомих: один робив ремонт, а тому віддав нам непотрібні меблі. Так само у нас тут з'явився диван, на якому ми сидимо.
Книжкову шафу подарувала книгарня «Є». Столами нас забезпечив син одного із викладачів, який займається продажем меблів. Вони у нього простоювали, а нам були просто необхідні. Банер ми замовляли самі і за власні кошти. Проектор подарував голова студмістечка. Звукові колонки – від міського відділення «Просвіти». А наші лави, диво інженерної техніки, зроблені із піддонів, які передав супермаркет «АТБ». Вони їх просто списали, а наші хлопці, у яких золоті руки, збили це до купи і зробили такі от зручні меблі для відвідувачів.
Допомагав і «Пласт». У знак подяки ми проводили у стінах хабу заходи не лише для підопічних організації, але й для дітей-сиріт.
А ще «Кузня» освячена. Допомагала і місцева церковна громада. Загалом, з миру по нитці – це про нас. Усе, що створювалося тут – це втілення тієї ж таки теорії про рукостискання. Якщо вказати пальцем на будь-який предмет інтер'єру – то буде чийсь подарунок або річ, зроблена з чиєюсь допомогою.
ЯК ЗРОБИТИ ПРОЕКТ УСПІШНИМ?
- Гарна актуальна ідея. Проект повинен нести цінність і бути потенційним.
- Прагнення втілити його в реальність.
- Якісна комунікація.
- Удача. Нам на початку з багатьма речами дуже поталанило. У когось будуть не такі хороші стартові можливості. Однак руки опускати аж ніяк не можна. Удача мінлива, а ось три перші пункти дуже важливі.
