Вертеп, колядки й фіни: як у країні Санта Клауса зберігають українські різдвяні (і не тільки) традиції

Фінляндія — батьківщина Санта Клауса. Саме тут, у місті Рованіємі, що лежить просто на Полярному колі, знаходиться офіційна резиденція відомого на весь світ фантастичного діда в червоному кожусі. Останні тижні перед Різдвом — звісно, найбільш заклопотаний час у резиденції. Та поки Санта Клаус і його помічники готуються до Різдва далеко на півночі, українці творять передріздвяну магію по всьому світу. Ми підглядаємо за нею на півдні Фінляндії — у Гельсінкі.

З Надією Максим'юк — головною координаторкою Українського Центру та членкинею правління Українського Товариства у Фінляндії — ми зустрічаємося двічі. Спершу — в Українському Центрі в середмісті Гельсінкі, де я стаю свідком зворушливої сцени: фіни приносять цілу гору (і це зовсім не перебільшення) конструкторів Лего для українських дітей.

— Дівчата, тут іграшкова залізниця! — вигукує одна з волонтерок, заносячи коробки з засніженої вулиці всередину. — Я колись так мріяла про таку…

У повітрі — мороз і передчуття свята.

А ще — Україна.

Про Україну тут ніколи не забувають.

Товариство українців у Фінляндії заснували ще у 1997 році, та за останні роки воно пройшло шлях від невеликої групи ентузіастів, які збиралися кілька разів на рік, до великої волонтерської організації. Переломним став 2014 рік, коли активності розширилися, аби Україна гучніше звучала у Фінляндії — зокрема тоді з'явився Український театр та щорічний кінофестиваль українського кіно в Гельсінкі. 

З початком же повномасштабної війни в Україні масштаби діяльності зросли неймовірно: у Товаристві створили Логістичний центр, який вже відправив 75 фур допомоги в Україну та сотні пікапів на фронт. А унікальна платформа AutaUkrainaa допомагає кожному охочому — фіну, українцю чи будь-кому — долучитися до збору необхідних речей.

"А ще минулого року Український Центр у Фінляндії отримав унікальне визнання — державну нагороду від Міністерства освіти і культури та Комітету публічної інформації. Це перший випадок в історії країни, коли громадську організацію відзначили такою відзнакою. Нагорода була присуджена за поширення інформації в складних умовах, що стало важливим визнанням нашої роботи", — з гордістю в голосі додає пані Надія.

Крім того, ТУФівці проводять мітинги на підтримку України, концерти, театральні вистави, культурні заходи та, звісно, вертепи. Яке ж Різдво без вертепу?

У нашу другу зустріч Надію заледве впізнаю. Нині Надія на сцені — серед інших волонтерів Товариства. У вертепі вона — чортиця. 

Перед виставою поміж рядами ходить дівчинка з крилами. Вона грає янгола й роздає охочим пір'я зі своїх крил. Усміхається й каже: "У мене його ще багато".

Діти в залі завмирають, щойно лунають перші ноти музики. До Надії та інших акторів на сцені прикуті десятки очей — дійство заворожує, занурює в українське Різдво.

Вертеп Товариство проводить не вперше — але вперше для такої великої аудиторії. Торік вертеп також відбувся в Ооді, але в меншій залі — на 150 людей. Тоді, ділиться Надія, місця всім охочим не вистачило — глядачі сиділи в проході, стояли в кінці зали — аби лише побачити дійство. Тож нині для вертепу забронювали найбільшу залу бібліотеки — уже на 250 глядачів. Інтерес до України та української культури у Фінляндії однозначно зростає, каже координаторка Українського центру.

Надія пригадує, як усе починалося — років із сім тому тоді ще невелика активна спільнота українців у Гельсінкі вирішила подарувати по-справжньому українське свято своїм дітям. Діти вивчили ролі в самому вертепі, дорослі — пригадали колядки, а тоді у переддень Різдва вирушили по домівках українських друзів — колядувати. 

"Це було так зворушливо", — пригадує пані Надія. І додає: "Для нас це дуже особлива традиція".

Відтоді щороку у Товаристві доповнювали та вдосконалювали той перший, оригінальний сценарій вертепу.

"Перші кілька років це зазвичай були тільки дитячі вертепи. Але ми також мали заходи в посольстві України", — розповідає координаторка Українського Центру.

Сильно змінили підхід до вертепу після ковідної перерви. Під крилом Товариства — чимало мистецьких колективів, і один з них — хор "Переспів". Отож одного разу хормейстерка хору Уляна Бурдіна запропонувала ідею — втілити сценарій вертепу, пов'язаний із її дитинством та родинною історією.

"Ми з командою захоплено взялися за реалізацію, залучивши й хористів, і, що важливо, наших пластунів. Діти отримали менші ролі, але їхня участь була принциповою — це спосіб передати українські традиції далі, залучаючи нові покоління. У цьому вся суть: не дати культурі й звичаям загубитися, а підтримувати їх живими у серцях тих, хто приходить після нас", — пояснює пані Надія.

Здебільшого дійство, звісно ж, відбувається українською. Проте це аж ніяк не заважає фінам, які прийшли на виставу, цілком поринути в неї — впродовж всієї коляди за спинами акторів змінюються "субтитри". А крім того, частину традиційних українських колядок переклали й співали фінською.

"Різдвяний період — це особливий час, коли ми можемо привернути увагу до України та її традицій. У багатьох українців ці свята пробуджують теплі спогади дитинства, нагадують про щось рідне і близьке. Для фінів — це можливість відкрити для себе Україну, дізнатися більше про нашу культуру, традиції та менталітет. Особливо важливо показати, наскільки унікальна українська спадщина, яка довгий час була в тіні так званої «великої русскої культури». Зараз фіни активно цікавляться нашими заходами, від різдвяних концертів до інших подій, і їхня зацікавленість та підтримка дійсно надихають", — вважає пані Надія.

Фінляндія має один із найвищих рівнів підтримки України, і це не випадковість. Спільний кордон із росією, спільна історія. Пам'ять про Зимову війну, знайомі російські наративи та фейки дають фінам змогу краще зрозуміти ситуацію, у якій опинилася Україна. 

Так, чимало фінів волонтерять на користь українців, долучаються до зборів, навчають та розважають українських дітей, допомагають гуртуватися українській спільноті. А проте у Фінляндії активно допомагають українцям не лише фіни.

"Торік сталося кілька історій підтримки, які я не забуду, — згадує Надія Максим'юк. — Одна з них — співпраця з американською дівчинкою, донькою військового аташе США. Вона сама звернулася до нас з ідеєю організувати свято для українських дітей". 

У рамках свого шкільного проєкту дівчинка зібрала близько 50 подарунків для малечі переселенців. Завдяки їй у Товаристві провели свято Миколая, на якому кожна дитина отримала подарунок. 

"Її проєкт не лише приніс радість дітям, а й став прикладом справжнього добра. Я запросила дівчинку на свято, щоб вона побачила, як щасливі діти з посмішками й блискучими очима відкривали подарунки. Це був момент, який залишився в моєму серці", — розповідає пані Надія й веде далі:

"Але найбільше мене зворушив японський шеф-кухар на ім'я Коджі. Він написав нам листа, запропонувавши свою допомогу. Корі організував розкішну вечерю для українців: знайшов спонсорів, закупив продукти та власноруч приготував страви, ніби в найкращому ресторані. Вечеря відбулася в нашому просторі, і це було справжнє свято — від витонченого оформлення страв до теплого прийому".

Такі моменти нагадують, наскільки щедрими й турботливими можуть бути люди з різних куточків світу. Від американської школярки до японського шеф-кухаря — кожен зробив свій внесок у підтримку української громади.

Утім, робота Товариства далека від безтурботної. Поруч із підтримкою українців у Фінляндії, гуманітарною допомогою українцям вдома та допомогою військовим на фронті, ТУФ щодня стикається зі впливом "русского міра" і тут, у Гельсінкі. Надія Максим'юк пояснює:

"Близькість до російського кордону значно впливає на нашу роботу. Це створює низку викликів, пов'язаних із діяльністю проросійських організацій. На жаль, такі організації, замасковані під фінські громадські об'єднання, отримують грантове фінансування для роботи з українцями, але роблять це російською мовою, просуваючи наративи, які розмивають відмінність між російським і українським контекстами. Наприклад, поширюються твердження про «російськомовних українців», для яких, мовляв, немає різниці, якою мовою спілкуватися.

Це обурливо, адже в той час, як українські організації часто залишаються без належної підтримки, ресурси йдуть на такі сумнівні проєкти. Наприклад, були випадки, коли ми прямо запитували подібні організації, чи вони засуджують війну в Україні, але у відповідь чули ухиляння: «Ми не є політичною організацією». Вони навіть не можуть відкрито заявити про свою позицію, що викликає серйозні сумніви в їхній надійності".

Пані Надія стверджує: особливо тривожною є загроза русифікації наших дітей.

"Так, був випадок, коли знайома помітила, що її дитина, яка раніше спілкувалася українською, почала використовувати російську в школі через те, що це мова середовища. Щоб виправити ситуацію, вона щотижня привозить дитину на заняття українського Пласту, щоб створити для неї україномовне середовище. Це ще раз підкреслює, наскільки діти вразливі до впливу мови, яку чують навколо", — пригадує Надія Максим'юк.

Тож у ТУФ говорять, що нині їхній пріоритет — це захист дітей від прихованої пропаганди та русифікації. Тому тут організовують освітні заходи, гуртки, створюють україномовне середовище та залучають батьків до підтримки цих ініціатив. Серед планів на майбутнє — відкриття української суботньої школи, де діти зможуть спілкуватися, вивчати українську мову, літературу та історію.

"Це наш спосіб зберегти культурну ідентичність дітей і захистити їх від небажаного впливу. Діти мають чітко розуміти, хто вони, мислити критично та відчувати себе українцями. Це наше завдання — виховати свідомих українців, які, де б не були, відстоюватимуть інтереси України", — ділиться пані Надія.

Роботи ще багато. Товариство планує й надалі підтримувати фронт і цивільних в Україні, а також об'єднувати українців і друзів України у Фінляндії.

Сил на це точно стане, впевнені в ТУФ.

"Під час офіційного візиту до нас президент Світового конгресу українців сказав важливі слова: «Кожен українець має запитати себе: що я зробив у найтемніші часи України, щоб їх подолати та сприяти перемозі?»

Це питання спонукає до дій і осмислення. Я вже знаю свою відповідь і хочу, щоб усі українці, де б вони не були, теж задумалися над цим і змогли відповісти. Це дасть нам сили йти вперед", — підсумовує Надія Максим'юк.

***

Вертеп добігає кінця. Звучить остання колядка. Колись він починався як дійство для "своїх". Спосіб відчути себе вдома. Нині він залишається саме таким — теплим, справжнім, щирим.

Просто "своїх" стало більше. Тих, хто підтримує Україну. І далі буде.