Український Дім у столиці Трансильванії: як громада переселенців з нуля створила спільний простір

У чому проблема?

На рівні ЄС Румунія посідає восьме місце за кількістю українських біженців — у цій країні перебуває майже 78 тисяч українців. У лютому 2024 гуманітарна організація Save the Children Romania провела серед них опитування. Основними проблемами для тих, хто знайшов у Румунії прихисток від війни, окрім труднощів із фінансами, пошуком роботи та мовного бар'єра, стали туга за домом й відсутність поруч друзів і родичів.

Яке рішення?

У румунському місті Клуж-Напока вимушені мігранти з різних куточків України вирішили заснувати Український Дім. Реалізувати ідею їм допомогла місцева громадська організація. В освітньо-культурному осередку надають гуманітарну допомогу, впроваджують освітні ініціативи, а самі українці волонтерять, діляться своїми вміннями, проводять різноманітні заходи, і так підтримують одне одного.

Про те, як працює Український Дім в Клуж-Напока, як гуртує українську та румунську громади, "Рубриці" розповіла його представниця Катерина Єрська.

Як це працює?

Клуж-Напока — старовинне румунське місто з населенням понад 300 тисяч, його вважають неофіційною столицею Трансільванії.

"Скільки тут українців перебуває наразі — сказати важко, адже багато хто продовжує жити на дві країни, постійно мандруючи додому. Щільність нашої громади складає понад тисячу осіб, а всього у місті під тимчасовим захистом проживає, ймовірно, від 3000 до 5000 дорослих та дітей", — розповідає комунікаційниця Українського Дому в місті Катерина Єрська.

До повномасштабної війни Катерина жила в Маріуполі. В середині березня 2022 року їй вдалося вирватися із блокадного міста, де на початку повномасштабного вторгнення вона працювала у волонтерському центрі. Коли розпочалися вуличні бої в центрі міста, працівники центру вирішили евакуюватися — подальша волонтерська діяльність стала небезпечною для життя. Буквально наступного дня в волонтерський центр влучив ворожий снаряд. Було обстріляно й авто, в якому разом з іншими маріупольцями виїжджала Катерина. На блокпості так званої "ДНР" один з бойовиків дав по автівці дві черги з автомата. Дівчині дивом вдалося врятуватися — кулі пролетіли над її головою. Після евакуації Катерина Єрська оселилася в Одесі, пройшла реабілітацію та лікування. А коли й там стало "прилітати" більш інтенсивно, виїхала до Румунії. В Клуж-Напока українка мешкає вже понад рік.

"Румуни та українці, які на початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну мешкали в Румунії — студенти, працівники, волонтери, почали гуртуватися у перші ж дні війни. Займалися логістикою маршрутів гуманітарної допомоги, допомагали з розміщенням біженців, виходили на мітинги проти російської агресії. У багатьох у Румунії мешкали родичі чи друзі, вони скеровували біженців до міських волонтерів, так українська громада почала збиратися сама", — згадує Катерина Єрська.

Волонтерка розповідає, однією з організацій, яка надавала допомогу та залучала своїх волонтерів серед перших був місцевий Інститут Миру. У співпраці з Агенцією у справах біженців місцева ГО вирішила допомогти українцям заснувати знайомий усім формат, який допомагає за кордоном — Український Дім. Так у громади з'явилося своє місце, своя локація для зборів, заходів, організації та навіть просто — для спільного дозвілля. Місце, де говорять знайомою мовою, де можна запитати пораду про все на світі, поспілкуватися про останні новини з дому. 

"Символічно, що дівчина, яка підшукала приміщення для нашого Українського Дому в самому серці Клужа два роки тому, і досі працює в проєкті. Юліана Ніга — координаторка проєкту, вона розмовляє румунською та англійською, а наразі вивчає українську, щоб мати змогу більше спілкуватися з відвідувачами. Бабуся Яни (це українська версія імені) народилася на Буковині, тому Яна на якусь частинку — українка. Вже під час повномасштабного вторгнення Яна бувала в Україні, в тому числі відвідала Одесу", — продовжує Катерина Єрська.

Тоді ж до українського осередку долучилася і лікарка-інтерн Анна Мокан. Анна народилася в Україні, вступила до університету Клужу ще до початку повномасштабного вторгнення, а з початком великої війни долучилася до прийому біженців та розміщення в лікарнях тих, хто потребував допомоги, а ще їздила з гуманітарними місіями в Україну. Наразі жінка також робить офіційні переклади документів для українців, які потрібні для відвідування лікарів.

У перші ж місяці війни до проєкту долучилися й самі вимушені мігранти. Ірина Комісарова — викладачка з Маріуполя. Вона й зараз викладає учням онлайн, а решту часу присвячує координації заходів української громади в Українському Домі та спілкуванню з відвідувачами. Також частиною проєкту стали українські психологині Анна Денисенко з Миколаєва, а також одеситка Тетяна Бризицька. Вони допомагають українцям у Клужі впоратися з травмою війни.

"У нас дуже різнонаціональна команда. Наразі менеджер проєкту — португалець Цезар Морєйра, який до Українського Дому працював на Близькому Сході. Ми думаємо, що секрет такої залученості як українців, так і містян — простий, ми намагаємося знайти рішення для всіх, хто звертається до нас", — каже Катерина Єрська.

Проте левову частку заходів в Українському Домі проводять самі українці. Гордістю осередку є його постійний резидент — клуб майстринь "Чарівництво наших рук". Його організувала Надія Трифонова з Миколаєва.

"За фахом я бухгалтер, працювала керуючою директоркою магазинів в Миколаєві та Херсоні, але в'яжу з дитинства. Саме це завжди приносило мені задоволення, — розповідає про себе Надія Трифонова. — Перед початком війни збиралася звільнятися — мала плани започаткувати власну справу й займатися улюбленим вʼязанням професійно, створювати власний бренд трикотажу. Але війна внесла корективи, так само як і в плани та мрії всіх українців".

У Румунії, де пані Надія опинилася з пʼятирічною донькою, їй знадобився час для адаптації, але щойно жінка впоралася з закриттям найперших потреб, вона одразу вирушила на пошуки крамниці для творчості. Роззнайомившись з місцевими майстринями, українка отримала запрошення на місцевий фестиваль в'язальниць.

"На цьому заході я познайомилася з багатьма майстринями, в тому числі з українськими. Саме тоді я почула, що жінки хочуть в'язати, але не мають можливості, тому що по кілька сімей туляться в одній квартирі й у всіх різний ритм життя. Важко було знайти куточок, у якому ти нікому не будеш заважати. Це стало для мене першим поштовхом зібрати майстринь разом. Я подумала: разом будемо в'язати, допомагати, плакати, одним словом — підтримувати одна одну", — ділиться Надія Трифонова.

Так у новоствореному Українському Домі зʼявився клуб українських майстринь. Спершу там в'язали шкарпетки, а готові вироби передавали їх в Україну, в тому числі й українським військовослужбовцям. За допомогою Українського Дому жінки організували збір коштів на закупівлю пряжі та спиць, а пані Надія самотужки щотижня адмініструвала засідання клубу, проводила навчання, організовувала збори. Робить це й зараз.

Згодом до клубу у тимчасове користування жительки Клуж-Напока принесли побутову швейну машину. І тоді інша українка — Тетяна Заграфова, сама зробила грошовий збір на тканину для пошиття балаклав для ЗСУ. Майстрині разом відшліфували викройку і почали шити. 

За словами Катерини Єрської, щотижня до осередку звертаються волонтери, які шукають можливості поділитися своїми знаннями та талантами. Наприклад, викладачка фітнесу з Одеси займається з групою тричі на тиждень, також проводять практики кілька викладачів йоги. Найрізноманітніші майстри пропонують свої майстер-класи: від створення прикрас до фотографування, вишивки та іншого крафту.

"Акторська майстерність, майстер-класи з хендмейду, зустрічі з різними фахівцями та групи підтримки різного роду, включно з розмовним клубом української мови для тих, хто на неї переходить — важко перерахувати все, з чим приходять люди, які хочуть організувати щось для земляків. Зараз дивлюся у розклад на квітень — наступного тижня лекції читає нутриціолог. А далі — кулінарна майстриня вчитиме вирощувати домашню закваску на хліб. Все це — безоплатно", — розповідає Катерина Ерська.

А це точно працює?

Сьогодні Український Дім в Клуж-Напока — це осередок, який 7 днів на тиждень працює як головна локація для українських мешканців міста. Тут влаштовують кінопокази, надають гуманітарну допомогу, завдяки партнерам (UNHCR та AICS) викладають англійську та румунську для різних рівнів. Також в Українському домі можна отримати юридичну та психологічну допомогу. А ще є творчий центр, коворкінг, дитячий садок і бібліотека. Всі заходи та послуги для українців безплатні. Більшу частину заходів впроваджують волонтери.

"Думаю, це і є наша головна особливість. Ми змогли згуртувати не тільки тих, хто потребує підтримки. А й тих, хто готовий надавати її", — відзначає Катерина Єрська. — "Тому найбільше мене захоплюють люди — їхній ентузіазм, бажання ділитися знаннями, підтримувати одне одного. Адже цілком зрозуміло, що, наприклад, недільний гурток в'язання для жінок — це не лише про зв'язати шкарпетки, це про чаювання у тихому теплому приміщенні, куди з собою можна взяти дітей. Про спілкування, спогади та надії".

В Українського Дому є ком'юніті в різних соцмережах, а активісти та волонтери завжди розміщують новини про себе у міських групах. До осередку приходять не лише українці, а й місцеві. Також третій рік поспіль українці готуються брати участь у головному міському фестивалі "Дні Клужу". Торік разом з мером міста гала-концерт відкривали українські діти. А на всіх кортах були представлені українські товари та послуги. Більшість учасників — постійні резиденти Українського Дому, які діляться своїми знаннями.

"Здається, Український Дім у Клужі знають усі", — з гордістю говорить Катерина Єрська.

Ще більше корисних рішень!

Кілька разів на рік українська громада виходить на міські мітинги, обовʼязково — 24 серпня та на 24 лютого. Точка збору завжди одна — центральна площа міста. На неї виходять дорослі та діти в національному вбранні, з прапорами та квітами, з синьо-жовтими наліпками на щоках.

"Це дуже щемливі та важливі для всіх заходи. Де ми бачимо, що нас багато, що ми всі є одне в одного", — ділиться Катерина Єрська.

Цього року меморіальний мітинг проводила молода студентська пара, яка адмініструє чат Українського Дому у соцмережах. Він — з Харкова, вона — з Києва. А гімн України на віолончелі зіграла маленька чернігівка. Люди тримали в руках плакати з назвами рідних міст. Катерина каже, що стримати сльози було важко і дорослим, і дітям.

На мітингу 24 лютого харків'янин Роберт сказав: "Тимчасова віддаленість від Батьківщини не зменшує нашого зв'язку з нею, навпаки, вона зміцнює наше бажання допомагати та сприяти її розвитку. Ми маємо рухатися далі, але це не значить що ми маємо залишити наше життя в мирній Україні в минулому. Це значить, що ми збудуємо мирну Україну майбутнього, використовуючи найкращий досвід який ми отримали тут та пам'ять яку ми несемо в собі".