Українське ядерне паливо: які плани та чи безпечне виробництво? 

У чому проблема?

росія прагне до можливості впливати на політику інших країн за допомогою енергетичного тиску: через постачання природного газу та ядерних технологій. Наразі останні використовуються в ряді європейських країн: у Чехії, Словаччині, Фінляндії, Іспанії та Болгарії. Загалом, згідно з дослідженням Норвезького інституту міжнародних відносин, про яке пише Nature Energy, навіть після 24 лютого 2022 року у 29 країнах продовжують реалізовуватися 73 проєкти "Росатому".

Після початку повномасштабного російського вторгнення до України деякі проєкти "Росатому" в європейських державах згорнули. Однак низка країн континенту продовжує співпрацювати з російською корпорацією, а деякі із них мають високий ступінь залежності від неї. Корпорація будує реактори, проводить навчання персоналу, обслуговує енергоблоки АЕС та поставляє паливо, альтернатив якому, крім російського, для деяких типів реакторів поки що немає.

Так, за заявою міністра енергетики України Германа Галущенко, сьогодні в Європі працюють 17 блоків ВВЕР-440, які поки що не мають альтернативи російському паливу. Втім, тепер Україна буде виробляти таке паливо — з перспективою експорту до Європейських країн.

Чи правда це, та чи безпечне таке виробництво для довкілля — у матеріалі "Рубрики".

Яке рішення?

Співпраця України з американською компанією Westinghouse Electric, яка займається впровадженням ядерних технологій, почалася задовго до початку повномасштабної війни в Україні. Ще у вересні 2020-го між "Енергоатомом" та Westinghouse було підписано меморандум про постачання ядерного палива для реакторів ВВЕР-440 для Рівненської АЕС, тоді ж домовились про наміри виробництва компонентів паливних збірок в Україні.

Так, до повномасштабного вторгнення ядерне паливо, а саме тепловидільні збірки, що містять сполуки урану, Україна закуповувала лише у двох постачальників: у Westinghouse Electric і в російської "ТВЕЛ", але з березня минулого року "Енергоатом" відмовився від російського палива. Тепер відомо, що Україна перевела всі атомні енергоблоки на ядерне паливо Westinghouse — нещодавно у своїй заяві це підтвердив і Герман Галущенко. Він також зазначив, що здійснити такий перехід також виявили бажання Чехія, Словаччина, Фінляндія, Болгарія, і в перспективі Україна зможе стати постачальником ядерного палива для цих країн.

Це може стати реальністю завдяки ще одному спільному партнерству ядерних компаній. Так, за словами президента компанії Петра Котіна, за три роки "Енергоатом" у партнерстві з Westinghouse планує створити власну лінію з виробництва ядерного палива для блоків ВВЕР-440. В Україні два таких ядерних реактори є на Рівненській АЕС, а в Європі їх 17: у Болгарії, Угорщині, Німеччині, Словаччині, Чехії й Фінляндії. Жоден із них не має альтернативи російському ядерному паливу.

Ще один напрямок співпраці "Енергоатому" з Westinghouse — це виробництво складових частин паливних блоків для реакторів типу ВВЕР-1000, і за словами Галущенка, воно вже розпочалось. ВВЕР-1000 — це другий тип більш потужних енергоблоків, які є в Україні. Ми маємо 13 таких енергоблоків, і вони використовуються на всіх чотирьох українських АЕС, в Європі — лише на чеській АЕС Темелін.

Необхідне обладнання для виробництва складових частин енергоблоків уже встановили напередодні повномасштабної війни на відокремленому підрозділі "Енергоатому" — "Атоменергомаші". Як тепер заявляє міністр енергетики України, у 2023 році планується завершити ліцензування й вийти на промислове виробництво хвостовиків, а 2024 року – на промислове виробництво голівок для паливних касет. 

Це елементи тепловидільної збірки — кінцевого продукту, який використовується як паливо атомних станцій. Ці елементи не містять ядерних сполук. Зазначені компоненти будуть використовувати на підприємстві Westinghouse у місті Вестерос у Швеції для виробництва тепловидільних збірок для потреб "Енергоатому".

Окрім цього, Westinghouse підписав угоду з "Енергоатомом" про будівництво в Україні дев'яти нових енергоблоків за технологією АР1000. Енергоатом уже розпочав реалізацію проєкту з будівництва 5-го та 6-го блоків на Хмельницькій АЕС, цей проєкт мають завершити до 2029 року. Три таких реактори планує побудувати Польща в Хочево поблизу Балтійського моря, вони також є в США, Китаї та в Туреччині. Але не всі проєкти були успішними: енергоблоки мали з'явитись в Індії та Великій Британії, проте через банкрутство компанії у 2017 році ці проєкти було призупинено, як і декілька інших в США та Китаї.

20 березня, президент "Енергоатому" Петро Котін та президент і виконавчий директор канадської компанії Cameco Тім Гітцель підписали угоди про використання українського урану у виробництві ядерного палива для всіх українських АЕС. Це вже не перший успішний досвід співпраці компаній. У 2019 та 2021 роках Cameco постачала урановий оксидний концентрат для виробництва ядерного палива для потреб українських АЕС.

Cameco — канадська компанія, яка збирається поглинути Westinghouse, заяви про це лунали ще минулого жовтня. Тоді Cameco заявили, що придбають виробника обладнання для атомних електростанцій Westinghouse Electric за угодою на 7,9 мільярда доларів, включаючи борги компанії.

Так, згідно з домовленостями, Енергоатом упродовж 2024–2035 років буде повністю забезпечений гексафторидом природного урану, який постачатиметься для збагачення та подальшого використання у виробництві ядерного палива. Також передбачається продаж Канаді урану, який видобувається на українському "СхідГЗК". 

Тож виробляти ядерне паливо на території України не будуть — лише складові частини паливних елементів, а от видобуток урану буде зростати.

Для видобутку 1 граму урану потрібно розмолоти тонну граніту чи іншої твердої породи, обробити її міцними кислотами й лугами, а потім — захоронити та правильно утилізувати небезпечні відпрацьовані матеріали. Для перероблення однієї тонни уранової руди використовують у замкнутому циклі до 4–5 кубічних метрів оборотної води зі ставків-відстійників. Через високий вміст хімічних та радіоактивних речовин такі води можуть забруднювати ґрунти, поверхневі та підземні води, а тому потребують постійного моніторингу й реалізації заходів щодо зменшення шкідливого впливу на довкілля.

Уран уже видобувають на території Дніпропетровської, Кіровоградської та Миколаївської областей. Основними джерелами забруднення довкілля тут є відвали шахтних порід, шахтні води, рідкі та газоподібні радіаційні відходи. 

Посеред інших відходів перероблювання уранових руд є так звані "хвости". "Хвостами" називають речовини, що залишаються у нерозчинному вигляді, вони вимагають особливого поводження, і зазвичай їх зберігають на "хвостосховищах". У вищезгаданих областях "хвостосховища" займають 542 га території, містять 65,5 млн тонн радіаційних відходів. 

Підприємство, яке видобуватиме уран в рамках співпраці з Cameco, "СхідГЗК", забезпечує зберігання та здійснює моніторинг екологічної ситуації поблизу "хвостосховищ", а також інших радіаційно-небезпечних і хімічних об'єктів підприємств, зокрема шахт Інгульська, Смолінська, Новокостянтинівська, гідрометалургійного заводу та інших.

Проте елемент неконтрольованого заховання відходів від уранового виробництва, на жаль, в Україні вже є. Так, значна кількість відходів накопичилась за період діяльності ВО "Придніпровський хімічний завод", де упродовж 1946–1972 років переробляли 65% уранових руд усього Радянського Союзу. За 1948–1991 роки було створено 9 "хвостосховищ", у яких зберігається близько 42 млн тонн відходів.

Контролювати процес.

Для зменшення впливу видобутку урану на довкілля на місцях постійно має бути відповідний контроль. А крім того — там мають вживати додаткові заходи безпеки. Так, зокрема, у 2019 році, у рамках на Кіровоградщині задля цього зміцнювали дамби й греблі та наносили покриття для пляжів. Таким чином там запобігали розпорошенню пилоподібних часток на хвостосховищі в балці "Щербаківська".

Окрім цього, українці тепер і самі можуть проводити моніторинг рівня радіаційного забруднення. Громадський моніторинг радіаційної безпеки став реальністю влітку минулого року, коли відповідні станції почали з'являтись в застосунку EcoCity. Такі станції поки що є не всюди, а лише в місцях, які мають більший ризик радіаційної загрози, але якщо ви проживаєте в районі басейну видобутку урану, наприклад, у  Дніпровській та Кіровоградській області, де родовища розробляє "СхідГЗК", ви можете замовити таку станцію, встановити її навіть на власному подвір'ї та додати до загальної мережі EcoCity.

Є ще один інструмент впливу громадськості на діяльність шкідливих підприємств, прописаний у процедурі оцінки впливу на довкілля (ОВД). Процедура ОВД проводиться Міндовкіллям на підприємствах для того, щоб визначити ступінь потенційних наслідків від їхньої діяльності на стан довкілля і здоров'я населення. Серед заходів — громадські обговорення. Повідомлення про проведення таких обговорень зазвичай розміщується на сайті підприємств, і це можливість для мешканців громад отримати відповіді на свої запитання. Обговорення не надає можливості накласти "вето" на проєкт, але передбачає відповідальне опрацювання уповноваженим органом усіх зауважень.