Українське економічне диво: звідки взятися економічному зростанню?

Під час та після Міжнародної конференції з питань відновлення України в Лугано ми почули багато цікавинок про повоєнну Україну. Одна з них стосувалася українського економічного дива у вигляді тривалого щорічного зростання ВВП на рівні 7 %. Звідки ж йому взятися?

Насамперед для цього потрібно створити умови для розкриття підприємницького потенціалу української нації. А згідно з економічною наукою, головні стовпи зростання — це вільна торгівля, інвестиції, інновації та надійні економічні інститути.

Торгівля збільшує багатство людей та цілих країн, переміщуючи товари від тих, хто їх цінує менше, до тих, хто їх цінує більше. Вона уможливлює підвищення рівнів виробництва та споживання й дозволяє кожному з нас глибше спеціалізуватися на тому, що робимо найкраще з урахуванням витрат. Так вироблятиметься більша загальна кількість товарів і послуг, ніж за інших обставин. Як це працює? Згідно з законом порівняльних переваг, ви використовуєте час і ресурси на виготовлення більшої кількості товарів, витрати на виробництво яких є для вас відносно нижчими, ніж для інших. Якби ж ви намагалися зробити все самостійно, це означало б витрачання часу та ресурсів на порівняно дороговартісне для вас виробництво.

Торгівля також дозволяє отримати вигоду від ефекту масштабу, а саме запустити масове виробництво та виробничі процеси з метою продажу своїх товарів на широкому ринку. Це дозволяє знизити витрати на одиницю продукції. Комп'ютерні програми, фільми та інші інформаційні продукти реплікуються взагалі майже безкоштовно – отже, що більше людей їх купить, то меншою може бути ціна для кожного, щоб окупити виробництво. Уявіть лише, скільки б коштували наші улюблені Байрактари, якби Baykar Machine виготовляла їх винятково для турецького ринку.

Відтак, завдяки торгівлі ми споживаємо значно більший набір товарів і послуг, ніж ми могли б виробляти самі. Переконайтеся в цьому самі, ретельніше оглянувши свої покупки після чергового походу до супермаркету, та спробуйте уявити собі, яку частину з купленого ви могли б виробити, якби були Робінзоном Крузо? Хоча й він використовував обладнання, яке море викинуло на берег після аварії його корабля. 

Щоправда, існує інший спосіб організації розподілу праці: планування. Але спроба організувати такий процес в масштабі країни за допомогою системи централізованого планування врешті-решт зазнала краху, бо, як підказувала теорія й підтвердила практика, оптимальне планування в такому масштабі є технічно неможливим, окрім того втрачаються стимули впроваджувати інновації та покращувати якість продукції.

Наступна складова економічного зростання — інвестиції в людський капітал та виробничі активи, удосконалення технологій та покращення організації економічної діяльності. Тут усе максимально просто: здоровий та вмілий працівник – продуктивніший, не кажучи вже про галузі, такі як ІТ або медицина, де знання та вміння є головним капіталом.

Маючи більше техніки з кращими характеристиками, працівники можуть виробляти більше: вантажним автомобілем можна перевезти набагато більше товару, ніж возом. Якщо ж до цього додати кращі умови праці та різного роду навчання персоналу, ефект лише посилиться.

Запроваджувати менш витратні методи виробництва і винаходити нові продукти дозволяють інновації. Завдяки ним же нам живеться значно краще: подумайте лише про ноутбуки, смартфони, кондиціонери й кавові машини, а швидше про те, як вам було би без них.

Інновації з повітря не беруться — для них потрібні, насамперед, підприємці з їх особливим талантом організовувати виробництво товарів та послуг таким чином, аби праця людей під їхнім керівництвом створювала більше цінності, ніж сама по собі. Підприємець закуповує на ринку праці час та зусилля найманих працівників (відбираючи при цьому найбільш продуктивних) за ту ціну, за яку люди добровільно погоджуються працювати. А продає на ринку товарів чи послуг готову продукцію – за ту ціну, яку споживач добровільно готовий сплачувати. Отже якщо він усе вдало організував, то всі залишаються у виграші, частину з якого сам підприємець отримує у якості прибутку. 

Окрім цього, саме підприємець інвестує кошти, які він міг би витратити на власне споживання, і несе всі пов'язані з цим ризики — адже далеко не всі інвестиції виявляються прибутковими. Так само він чи вона бере на себе ризик, впроваджуючи ті чи інші інновації, або інвестуючи у їх розробку — адже ніхто не знає точно, де відбудеться наступний прорив чи який саме товар "вистрілить". Тому потрібно дати людям можливість випробувати свої ідеї на предмет їхньої прибутковості і водночас спонукати їх утриматись від марного витрачання ресурсів на непродуктивні проєкти. Для цього необхідні вільні ринки та, знову ж таки, інвестиції. Після розробки інноваційної технології потрібно заручитися підтримкою достатньої для фінансування проєкту кількості інвесторів. 

При цьому, конкуренція спонукає підприємців та інвесторів відповідально ставитись до ефективного розподілу своїх ресурсів. Фінальне ж рішення щодо долі товару чи послуги ухвалюють споживачі, голосуючи своїм гаманцем. Завдання уряду полягає в тому, щоби дати їм можливість це робити, а не пробувати вирішувати, яким товарам чи послугам потрібно віддати перевагу.

Та головне запитання: наскільки легко в Україні зайнятися торгівлею, розпочати власну справу чи знайти інвесторів? Якщо відповідь — нелегко, тоді потрібно змінювати правила, за якими працює наша економіка. У цій справі ми далеко не просунемось без правової системи, яка захищає людей і їхню власність та забезпечує виконання договорів і врегулювання суперечок. Чому так? Тому що тоді наші місцеві новатори шукатимуть кращі можливості за кордоном, інвестори надаватимуть перевагу проєктам у місцях, де приватна власність та договори поважають і захищають, а економічне зростання в 7 % залишиться лише словами.