Друге життя: чи є майбутнє в українських пунктів прийому вторсировини

Фото unsplash.com

Олександра Ярликова

Останнім часом усе більше українських пунктів прийому вторсировини оголосили про своє закриття. Вони заявили про відсутність рентабельності підприємств через неможливість протистояти навалі більш дешевої європейської вторсировини.

"РУБРИКА" дізналась у члена правління ГО "Мережа українських сортувальних ініціатив" (МУСІ) Олександра Коваля про масштаб існуючої проблеми та розібралася, які перспективи є в українських компаній-заготівельників.

Що відбувається?

Проблема рентабельності пунктів прийому вторсировини гостро стала десь рік тому. Українські компанії-заготівельники, які збирають сировину і на цьому заробляють, стикнулися з навалою пластику та макулатури з Європи. Через це українські пункти прийому вторсировини опинилися у складній ситуації — європейська, вже відсортована сировина, продається вдвічі-втричі дешевше, ніж українська. 

Наприклад, профіцит макулатури у Німеччині дуже великий. Там використовують свою макулатуру, але є великий надлишок, який німці за копійки готові відправляти за кордон.

Звісно, що українським заводам-переробникам вигідніше купляти дешевшу європейську вторсировину. І вітчизняним пунктам збору залишається або знижувати вартість своєї сировини, що, здебільшого, призводить до роботи у значний мінус та закриття пункту пропуску, або ж шукати додаткові шляхи підтримання життєдіяльності, як-то гранти чи благодійну підтримку.

Як працюють українські пункти пропуску?

Компанії-заготівельники є важливою ланкою між людьми та заводами з переробки. Люди продають сировину у пункти прийому вторсировини (чи віддають безкоштовно), а заготівельники перепродають сировину переробникам. 

Умовно кажучи, ви віддаєте у пункт прийому макулатуру за 1,5 грн за кг, а потім пункт продає її переробнику за 3 грн за кг. Зрозуміло, що націнка потрібна для того, щоб пункт міг існувати далі. Враховано і утримання приміщення, і зарплати працівникам, і логістичні витрати. Але німецький виробник пропонує заводам аналогічну сировину за 1,5 грн за кг. І природньо, що будь-який підприємець обирає те, що йому більш вигідно. 

У чому різниця між Україною та Європою?

Якщо порівняти Україну з Німеччиною чи Польщею, то різниця у масштабах очевидна. Як гадаєте, чи багато людей в Україні сортують сміття та віддають його у пункти пропуску? Особливо, коли ціна на вторсировину значно занижена. Наприклад, якщо пенсіонер завезе у пункт прийому 100 кг макулатури, то  отримає за це 100 грн. Або, наприклад, якщо зібрати якусь кількість пляшок, то заробиш на цьому 3 гривні. А раніше було 5 чи 6. 

У Фастові працює китайський завод з переробки пляшок. На момент початку роботи вони боялися, що в них взагалі не буде українських пляшок, тому що тоді їх ще ніхто не збирав. Тому вони почали працювати на імпортній сировині. І так на ній і працюють, а на додачу беруть якийсь невеликий відсоток українських пляшок. Бо українські постачальники не надають пляшки у тому обсязі, в якому дають європейські країни.

Головна проблема України — це  відсутність загальної системи збору сировини та її утилізації. 

У Німеччині люди не самі відвозять пляшки у пункти пропусків. У них немає пунктів прийому сировини, у них є державна система. Громадяни сортують сміття, складають сировину у відповідні контейнери біля будинку, а компанії-заготівельники забирають сировину на заводи з переробки. Система налагоджена і працює по всій країні для всього населення.

В Україні люди мають нести сировину у пункти прийому, або ж зібрати самостійно багато вторсировини та відвезти на заводи з переробки, що теж коштує грошей.

Європейська модель

Європейські сміттєпереробні компанії отримують гроші з закладеної у продукт вартості його переробки. 

Ось простий приклад — відомі в Європі фандомати. Ви здаєте у спеціальні автомати ПЕТ-пляшку з-під води і отримуєте за це гроші. Ця вартість вже закладена у вартість води, що ви купуєте. І так — з усіма товарами.

Компанії-виробники віддають закладені на переробку кошти у спеціальні фонди, з яких потім іде оплата компаніям, які займаються збором та відправкою на переробку вторсировини.

Українськи перспективи?

Українські ініціативи по збору вторсировини часто виступають за введення мит на європейську вторсировину, щоб "захистити вітчизняний ринок". Вони аргументують це тим, що українські заводи переробляють іноземне сміття у той час, як вітчизняне залишається на сміттєзвалищах.  Це дійсно так.

Але будемо відверті. Якщо співвіднести Україну та країни ЄС, то введення мит не вирішить загальну проблему відсутності української системи збору сміття. І від введення мит кількість українців, які приносять сміття у пункти пропуску, не збільшиться. 

Крім того, український уряд навряд чи піде на такий крок, бо це автоматично вплине на політичні стосунки з країнами ЄС. Та ж Німеччина, яка зараз дуже ліберально налаштована до України, запитає: А чому ви не даєте нам завозити макулатуру, на яку у вашій країні є попит?  

Незадоволеними будуть і самі переробники. Бо ж ті самі мита не даватимуть їм отримувати вторсировину за тією ціною, до якої вони вже звикли. 

Найбільш ефективне рішення — це розбудова загальноукраїнської системи поводження з відходами. Розмови про запровадження аналогічної європейській системі в Україні тривають уже багато років. Виробники кажуть, що наче й хочуть вкладати у вартість продуктів відсоток на переробку. Але з іншого боку, жодний виробник не зацікавлений, щоб його продукт коштував дорожче. Подорожчання впливає на зниження продажів.

Зараз в Україні готується законопроєкт про управління відходами, який має зобов'язати виробників вкладати у товари гроші на їхню переробку. Наприклад, якщо компанія Coca-Cola продала тисячу пляшок, або зібрали тисячу пляшок, то компанія має за ці пляшки віддати гроші у відповідний фонд. І з цього фонду кошти будуть передаватися вже тим компаніям, які збирають та відправляють на переробку цей пластик. Це європейська модель, яка працює вже багато років.

Якщо законопроєкт буде прийнятий і компанії вкладатимуть вартість переробки у свої товари, то компанії, що займаються  збором вторсировини, гарантовано отримуватимуть гроші за свою роботу з фондів цих компаній. 

Зрозуміло, що відбудеться певне подорожчання товарів. Хоча деякі компанії кажуть про те, що не будуть піднімати ціну за рахунок націнки тощо. 

Також існує думка про те, щоб ввести податок на переробку продуктів. Але питання тут в тому, куди будуть іти ці гроші з податку. Згадайте "дорожній податок": його збирають, а дороги ніхто за ці гроші не ремонтує. Тому, власне, і  зупинилися на європейській моделі з фондом як окремої організації розширеної відповідальності виробників.

За фактом після впровадження нового закону, будуть існувати не пункти збору сміття, а організації, які займаються збором сміття. Вони будуть звітувати про те, яке сміття і скільки віддають на переробку — і за це отримувати гроші з фонду.

Що можна робити вже зараз?

Розбудова ефективної системи поводження з відходами триває не місяць і навіть не рік. Але покращити ситуацію кожен з нас може вже сьогодні!

☝️ Читайте коротку інструкцію про те, як почати сортувати сміття

☝️ Дивіться відео-ролики про те, як правильно сортувати папір, скло, пластик та метал 

☝️ Дізнайтеся про надихаючий приклад того, як організувати сортування сміття в місті

☝️ Займайтеся спортом з користю для екології 

А ще — підписуйся на ЕкоРубрику в Facebook и Telegram, та будь у курсі корисних екотрендів.

Фото unsplash.com