Україна — кандидат у члени ЄС: що це змінить та коли буде вступ

Україна стала на крок ближчою до ЄС 17 червня, коли Єврокомісія (фактичний уряд Євросоюзу) оприлюднила свій вердикт: наша країна має отримати статус кандидата. Однак це лише пів справи, адже на майбутньому саміті Україні треба отримати голос кожного з членів Євросоюзу.

Над цим і працюють наші дипломати. Поки шанси хороші: нашу заявку підтримують "важковаговики" ЄС, французький президент Еммануель Макрон та німецький канцлер Олаф Шольц, і навіть угорський прем'єр Віктор Орбан пообіцяв сказати "так".

Видання Bloomberg і Euractiv стверджують, що Україна все ж отримає статус кандидата, усі 27 країн-членів згодні.

Якщо так і станеться — це буде політична і дипломатична перемога. Адже блок офіційно визнає: Україна є частиною Європи, а не "сферою впливу" росії. А приклад Західних Балкан показує, що цей статус — не формальність, взаємини ЄС з кандидатами значно тісніші, ніж просто з сусідами.

Водночас гарантії вступу до Євросоюзу нам 23 червня не дадуть. Євросоюз ніколи не озвучував обіцянки на зразок "через Х років ми обов'язково вас приймемо".

Наприклад, Туреччина отримала статус кандидата ще у 1999 році, однак далі Анкара провалила перемовини з Брюсселем. Тому Хорватія, яка у 2003-му лише подала заявку, вже вступила до Євросоюзу, а турки так і зависли на першому етапі. Адже попереду — ще три не менш важливі кроки.

Практичні переваги нового статусу ми побачимо, щойно закінчаться бойові дії. На думку експертів, авторів відкритого листа українських громадських організацій до ЄС, країні-кандидату буде легше привабити інвесторів для повоєнної відбудови. Адже Євросоюз дасть бізнесу сигнал: віримо, що в України є шанс на швидкі реформи й економічний підйом. 

До слова, це буде гарний сигнал і для мільйонів наших вимушених переселенців за кордоном. Мовляв, повертайтеся, країна зараз буде підтягуватися до рівня ЄС.

Крім того, Євросоюз має спеціальні фонди для країн-кандидатів. З них Брюссель інвестує в їхню економіку, і гроші на це виділяє чималі: семирічний бюджет цього проєкту складав 14 мільярдів доларів. Також є гранти й довгострокові кредити, які Україна теж матиме шанс отримати. 

За даними медіа, Єврокомісія вже розробила план відновлення нашої країни, і якщо ми будемо претендентами на вступ, ця співпраця лише посилиться.

А от шлях до членства в ЄС довший. Що ще має зробити Україна?

Як не дивно, далі кандидат має другий раз звертатися до Єврокомісії та Ради ЄС: домовлятися з ними про офіційний старт перемовин для вступу до ЄС. Так, формально це окремий процес — і Україну до нього допустять ще не скоро.

Адже у Брюсселі хочуть заразом підштовхнути Банкову, Кабмін та Верховну Раду до швидких реформ. Тому в рішення вписали ноу-хау спеціально для нас: разом зі статусом кандидата (якщо ми його отримаємо) Україна дістане список із 7 обов'язкових кроків, які потрібно виконати. А європейці регулярно приїздитимуть з інспекціями, перевіряти наші успіхи. Перша з них пройде в кінці 2022 року.

Читачам це може нагадати 2016-2017 роки, коли Єврокомісія ставила вимоги (наприклад, запустити електронне декларування). А команда тодішнього президента Петра Порошенка мала їх втілювати, аби отримати безвіз.

Отже, наймасштабніші з наших "домашніх завдань": провести судову реформу (перезавантажити ВРП та ВККС, два ключові органи у цій сфері), змінитися має і відбір до КСУ. Також від нас чекають антикорупційних змін, причому як успішних конкурсів на пости голів Спеціальної антикорупційної прокуратури (тут лишилося призначити переможця) та НАБУ, так і розслідувань та посадок. А ще українська влада матиме боротися з олігархами.

Інші три пункти стосуються боротьби з відмиванням коштів, правових змін, присвячених аудіовізуальним послугам (йдеться про телебачення та онлайн-відеосервіси) та закону про національні меншини. Аби Угорщина не могла шантажувати Україну останньою темою, арбітром виступить Брюссель, а аналізуватиме законопроєкт Венеційська комісія.

Мотивація виходить подвійна. По-перше, за даними видання "Європейська правда", неофіційно у Єврокомісії кажуть: якщо ревізори побачать, що Київ старанно втілює реформи — з нами почнуть перемовини про членство ще до їх завершення! Адже та ж боротьба з олігархами та "перезавантаження" Конституційного суду може тривати не один рік. Втім, офіційних письмових гарантій нам не дадуть.

Але є і "по-друге". Європейці внесли до рішення незвичний пункт: за відмову від реформ Україну покарають, забравши статус кандидата. Іншим кандидатам — наприклад, Албанії та Сербії — таке покарання не загрожує.

Якщо пригадати недавні заяви європейських політиків, то це рішення — не зневага, а скоріше крок назустріч Україні. Адже ще тиждень тому навіть прихильні до нас Швеція та Данія пропонували поки не давати статус кандидата, а пообіцяти його в обмін на антикорупційні реформи. 

Та схоже, українським дипломатам вдалося переконати партнерів: така "допомога" стала б ударом для нашої країни. В результаті ми отримали компроміс.

Тим часом чимало активістів радіють цьому рішенню Єврокомісії. Загальний настрій такий: тепер влада матиме активніше братися за судову реформу чи антикорупцію. 

Бо тепер це не тільки вимоги експертів у згаданих сферах, а й шлях до євроінтеграції — яку, нагадаємо, підтримують 87% українців. Тож виборці вимагатимуть від свого депутата чи партії не лише бути патріотом, а й проводити реформи.

 "Будь-яка влада має зробити це або піде на звалище історії як така, що вкотре намагалася розвернути євроінтеграцію", — написав Михайло Жернаков, голова правління фундації DEJURE.

І схоже, мотивація по-брюссельски вже працює. Так, 20 червня Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію, присвячену захисту прав жінок. 

Голосування за неї відкладали багато років, але зараз виявилося, що документ дуже важливий для Швеції та Нідерландів. Їхня підтримка нам потрібна на саміті ЄС — народні депутати дали за ратифікацію конвенції 259 голосів.

 Того ж дня ВРУ ухвалила антикорупційну стратегію. Вона стосується не лише посадок хабарників, а й прозорих держзакупівель, електронних реєстрів, приватизації — усього, що зменшує недоброчесним посадовцям простір для зловживань. Імовірно, це теж був спосіб показати Євросоюзу, що Україна рухається вперед.

Далі буде: ще один великий список реформ, який Україна матиме втілити

Такі новини — можливо, вкупі з ідеєю Олафа Шольца спростити вступ — зарядили українців оптимізмом. Понад 70% громадян зараз впевнені, що до ЄС ми увійдемо максимум за 5 років. Справді, 4-6 років — якраз середня тривалість цього процесу (щоправда, з моменту старту перемовин, а не кандидатства). Адже після того, як ми виконаємо 7 вимог, буде ще один етап.

Коли Єврокомісія погодиться почати з нами переговори, Україна матиме втілити так званий acquis communautaire. Цей французький вислів позначає 35 блоків законів, норм та судових рішень Євросоюзу, які країна-кандидат має вписати у свою правову систему, "підтягнувши" її до вимог ЄС. 

Адже союз дефакто має спільну економіку — тому, наприклад, закони для бізнесу, екологічні нормативи чи податкова система двох країн-членів не мають надто відрізнятися, і точно повинні відповідати жорстким європейським стандартам. 

До речі, це означає, що "вступ у турборежимі", в обхід acquis'у, просто неможливий. Адже ЄС не прийме країну, котра не вписується в його норми.

Список усіх правил, котрі доведеться схвалити, займає 80 тисяч (!) сторінок. Звісно, нічого не заважає нам паралельно укладати угоди з Брюсселем, де-факто інтегруючи нашу економіку до Євросоюзу. 

До того ж в українців уже є досвід реформ за стандартами ЄС з часів кампанії заради отримання безвізу. Частину acquis'у влада виконає, коли втілюватиме ті самі 7 вимог, дещо — вже в роботі (як "митний безвіз") або й узагалі успішно завершили (так, Україна приєдналася до енергомереж ЄС). 

Словом, є підстави сподіватися на швидший фініш, ніж у попередніх кандидатів: хорватів, болгар та румунів.

А фінальним іспитом для нас буде серія голосувань, коли Єврокомісія, Європейська рада, Європарламент і парламенти всіх країн-членів матимуть підтримати приєднання України до ЄС. Зараз важко прогнозувати, що про нас думатиме Бундестаг або президент Франції в умовному 2027 році, але історія Євросоюзу дає дві важливі підказки:

• Україні потрібні не лише реформи, а й економічний бум. Противники розширення Євросоюзу люблять аргумент: мовляв, кожна нова країна потім проситиме мільярди євро і багаті Німеччина, Нідерланди чи Франція матимуть її годувати. Але якщо наша держава покаже їм історії успіху, а європейці масово інвестуватимуть сюди, скептиків поменшає.
• А ще наша країна має бути взірцем демократії та верховенства права (так, з мріями про українського Піночета можна прощатися одразу). У Євросоюзі зараз бояться сценарію "другої Угорщини", тобто появи ще одного авторитарного лідера-популіста, який воюватиме з Брюсселем і шантажуватиме партнерів. Україні важливо подолати й ці страхи.

Тож хоча шлях до повноцінного членства у Євросоюзі буде довгим, швидкість, з якою ми його пройдемо, залежатиме здебільшого від нас самих. Що й має стати найкращою мотивацією для реформ.