fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
15/10/2018
16:10
Аналіз
12:37 04 Чер 2018

Турецький гамбіт: «Газпром» проти Азербайджану

Президент Азербайджану та представники SOCAR 29 травня урочисто відкрили «Південний газовий коридор», який має поєднати каспійське газоконденсатне родовище Шах-Деніз із Туреччиною та країнами Південної Європи. Що це означає для Києва, Москви та Анкари та «кому вигідно»?

Ми частенько чуємо, що одні вчаться на своїх помилках, а інші – на чужих. Інколи здається, що деякі взагалі не вчаться ні на яких помилках, ба більше, часом вони взагалі не визнають, що зробили цю помилку. Скільки б не висловлювалися різноманітні експерти щодо того, що Москва не може сподіватися на позитивний розвиток економіки і при цьому залишатися сировинним придатком, але московські можновладці та CEO компаній нафтогазового сектору продовжували черпати воду решетом та замість виробництва та експорту високотехнологічних товарів намагалися надалі розвивати нафтогазовий сектор економіки: більше, швидше, потужніше. Будувати нові газопроводи, навіть якщо ризикуєш залишитися в дурнях: саме так можна описати нинішню ситуацію із трубопроводом у Південній Європі, який «Газпром» ще з 2007 року (під брендом «Південного потоку») намагався «продати» країнам ЄС, навіть коли в середині квітня 2014 року вже прокладена секція газопроводу була розібрана у Болгарії.

Газпром SOCAR

Не вперше «Газпром» намагається будувати свою інфраструктуру коли це нікому не потрібно. Як відзначили європейські НДО, існуючий трубопровід «Nord Stream 1» не використовується на повну потужність, а існуюча потужність імпорту та зберігання газу вже перевищує його споживання у Німеччині в три рази (тобто, вже забезпечені життєво необхідні запаси газу до Німеччини), тому будівництво «Nord Stream 2» є зовсім необов’язковим (не кажучи про те, що воно є дуже небезпечним для природних заказників на шляху трубопроводу). Але «Газпром» хоча б будує “Північний потік 2” у співпраці з Shell (Голландія та Сполучене Королівство), Uniper і Wintershall (Німеччина), OMV (Австрія) та Englie (Франція), із достатньо поступливою позицією уряду ФРН. Тим часом, з «Південним потоком» корпорацію зустрічали одні негаразди: проект, до якого мали входити Болгарія, Австрія, Угорщина, Греція, Сербія, Словенія і Хорватія був відмінений 17 квітня 2014 року, коли Європейський парламент прийняв резолюцію про відмову від побудови «Південного потоку». Невдалими виявилися і нещодавні переговори з Болгарією, закінчившись без конкретної угоди, хоча ще 21 травня Президент Республіки Болгарії заявляв про можливість відновлення будівництва гілки трубопроводу із «Газпромом». У такому фіаско для російської економіки два винуватця: «нежданий» конкурент та ненажерливі директори «Газпрому», які, залишаючись впевненими у власній монополії, проігнорували конкурентний проект. Тим часом, доки у Москві рахували можливі прибутки від «Турецького потоку», виявилося, що Болгарія вже за два роки зможе отримувати газ з альтернативного джерела: Азербайджану, який будував Трансанатолійський газопровід («TANAP»), відомий у Європі як «Південний газовий коридор».

SOCAR

Мапа азербайджанського «Південного газового коридору» , із окремою гілкою для Болгарії

29 травня Президент Азербайджану Ільхам Алієв дав старт роботі «Південного газового коридору», через який газ транспортуватиметься до Європи в обхід Росії. Церемонія запуску азербайджанського проекту відбулася на Сангачальському терміналі. Проект «Південного газу» спрямований на транспортування газу за 3500 кілометрів від Каспію до Південної Європи, що особливо цікавить країни Заходу, які прагнуть зменшити свою залежність від «Газпрому». Проект у розмірі $40 млрд (€35 млрд) складається з трьох пов’язаних між собою трубопроводів, які мають транспортують газ із величезного азербайджанського джерела «Шах Деніз 2» через Азербайджан, Грузію, Туреччину, Грецію, Албанію та Адріатичне море на південь Італії, із окремими гілками для Болгарії та Чорногорії-Боснії-Хорватії. На 2020 рік «Південний газовий коридор», як очікується, буде транспортувати близько 10 млрд м³ природного газу до Європи кожного року. Додатково 6 млрд м³ газу буде відправлятися ексклюзивно до Туреччини, яка є головним інвестором у азербайджанський проект. Президент Алієв високо оцінив підтримку Сполучених Штатів, Британії та Європейського Союзу, відзначив «сильне регіональне співробітництво між Азербайджаном, Туреччиною та Грузією» у будівництві газопроводу, а також поінформував присутніх, що Боснія і Герцеговина, Хорватія та Чорногорія візьмуть участь у проекті на пізнішій стадії. Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган також передав повідомлення, в якому він наголосив, що «TANAP», який є зразковим проектом регіонального співробітництва, є результатом партнерства, що змінить долю регіону.

Туреччина вже імпортує близько 6,6 млрд м³ природного газу з Азербайджану через трубопровід Баку-Тбілісі-Ерзурум, а, оскільки «TANAP»приносить ще 6 млрд м³ природного газу загальна сума зросте до 12,6 млрд м³. Спочатку «TANAP» буде забезпечувати 2 млрд м³ природного газу  та поступово досягне 6 млрд м³ до кінця червня 2021 року. Тому частка російського газу в імпорті енергії Туреччини ще зменшиться, не дивлячись на московські проекти «Турецького потоку». І цей черговий турецький «удар у спину» несподівано вразив «Газпром» відразу після оголошення Москви про підписання документів щодо переходу «до практичних кроків з реалізації проекту. Будівництво сухопутної ділянки здійснюватиме спільна проектна компанія TurkAkim Gaz Tasima A.S.», а також про врегулювання арбітражного спору дочірньої компанії «Газпром експорт» з турецькою корпорацією «BOTAŞ». Але цей конфлікт виник навколо умов поставок російського газу турецьким споживачам, який в решті-решт Туреччина владнала позитивно для російської сторони: звичайно, із очікуванням каспійського газу, можна не торгуватися за російський! Тільки-но 30 квітня голова правління «Газпрому» Олексій Міллер заявляв про «високий» темп будівництва  та завершення глибоководного укладання морської ділянки першої нитки: «З 7 травня 2017 року, коли почалася монтаж труб, сумарно за двома нитками побудовано вже 1161 км морського газопроводу, що становить 62% від його загальної протяжності». За анонсами «Газпрому» потужність кожної нитки газопроводу має складати 15,75 млрд м³ газу на рік, що, звичайно, вище за показники «TANAP», але й дорожче. Навіть у випадку форсування роботи «Турецького потоку» у виграшу залишається саме Туреччина – до 2020 року може користуватися російськими поставками, а далі «або падишах помре, або віслюк здохне», і хто знає, що далі трапиться з тим трубопроводом та хто кому буде платити. А мотивація для антиросійських дій у турецьких керманичів вже намічується та, певно, буде зростати – після американських санкцій щодо причетності корпорацій Туреччини до «поставок зброї, обладнання та засобів за кордон у цілях сприяння операціям іранського державного терору», зокрема в Сирії.

Певно, найбільш неприємним для московської сторони стала участь у проекті «Південного газового коридору» України. Хоча російські та деякі українські джерела натякали на негативні наслідки для українського транзиту у випадку успішного будівництва трубопроводу для транспорту каспійського газу, але Україна послідовно підтримувала цей проект ще з часів, які передували Революції Гідності, розуміючи, що будь-які втрати «Газпрому» значно вигідніші для стратегічного розвитку України та її промисловості ніж турбування щодо мінімальних фінансових втрат з транзиту. Ще у тому році під час зустрічі Президента України Петра Порошенка з главою МЗС Туреччини Мевлютом Чавушоглу було обговорено, зокрема, шляхи приєднання України до Трансанатолійського газопроводу («TANAP»), який постачатиме каспійський газ до Європи в обхід Росії. Україна з 2012 року проводила переговори щодо своєї участі у будівництві «Південного газового коридору», з перемінним успіхом. Але 26 травня 2018 року (за декілька днів до урочистого відкриття коридору) Президент України Петро Порошенко провів зустріч із Президентом Азербайджанської державної нафтової компанії SOCAR Ровнагом Абдуллаєвим (яка є оператором та головним партнером у «TANAP» – 58%; ще 30% – у турецької «BOTAŞ», плюс 12% – у британської «BP»). «Я вважаю, що ми повною мірою маємо скористатися тими можливостями розвитку та поглиблення співробітництва, в тому числі і в сфері енергетики», – зазначив Президент України.

Азербайджан Туреччина

На превеликий жаль для «Газпрому», його «турецький гамбіт» скоріш за все завершиться повним розчаруванням: ризикнувши поваленням переговорів з будівництва газопроводу у Болгарію, Москва так і не змогла зробити Туреччину ексклюзивним партнером, ба більше, турецько-азербайджанські партнери самі заохочують болгарську сторону щодо приєднання до їхнього «Південного газового коридору». Хоча азербайджанський трубопровід поки ще не може бути заповнений на 100%, його перспективність та активна підтримка сусідами говорять самі за себе. Через остаточний вибір Туреччини буде очевидним: в решті-решт, зацікавленої не лише у економічній стороні питання, але й у політичній стороні, підтримці Пантюркистської ідеї через співпрацю з Азербайджаном.

Гонитва «Газпрому» за розширенням на південь, в той час як Єврокомісія тільки-но пішла «на мирову» щодо його монополістської поведінки на півночі Європи, виявилася дуже необачною. Дійсно, «за двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш».

4725

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: