В цьому випуску Цимесу аж 2 кириличних тексти, і навіть у публікації російського "Карнегі" один з авторів – українець. А такими матеріалами, як у Platfor.ma, слід взагалі пишатися – гарний приклад розповіді про популярну річ в незвичній на перший погляд сфері застосування. Англомовні тексти в свою чергу порадують вас черговою порцією алармізму щодо нових технологій, розповіддю від військового-філософа та тим, як популярна піцерія може перетворитися в злу корпорацію.
1. Rise of the machines: has technology evolved beyond our control?, The Guardian
Фото: Asus.com
Один з найбільш зіркових політичних науковців сучасності – Френсіс Фукуяма – на початку 2000-х написав книгу "Наше постлюдське майбутнє". Вона була присвячена викликам, які несе із собою розвиток фармакології та біоінженерії. На початку він зазначив, що розвиток технологій наприкінці ХХ століття сприяв поширенню ліберальної демократії, але не тому, що технологія сама-по-собі сприяє політичній свободі та рівності. Зовсім ні, просто технології кінця ХХ століття – це так звані "технології свободи". Тим самим він заперечував популярну сьогодні думку про їх нейтральність. Про те ж саме йде мова у статті на The Guadian: технології – не нейтральні, адже відображають політику та наші упередження, виходять за рамки юрисдикцій та іноді діють незрозуміло навіть для своїх творців.
Автор зачіпає декілька сфер, розглядаючи в кожній із них ситуації, коли із технологіями щось пішло або може піти не так. Для прикладу наводиться ситуація із програмами "високочастотної торгівлі", які використовуються на біржах. Їх робота під час певних негативних подій може швидко завдавати великих збитків (flash crash) і, що навіть гірше, залишається не до кінця зрозумілою. У 2013 році хакери зламали Twitter Association Press і написали про вибух в Білому домі. Поки більшість людей навіть не прочитали твіт, дії алгоритмів призвели до падіння індексу Доу Джонса на 150 пунктів.
В цьому контексті автор також згадує небезпечність "розумного дому", захопивши контроль над яким хакери можуть керувати життєвим простором людей, або ж використати слабозахищені домашні пристрої як ботів для кібератаки на важливіші цілі. І це ближче, ніж ви можете подумати – в кінці травня компанія Cisko заявила про зараження 500 тис. роутерів та маршрутизатори по всьому світу вірусом VPNFilter. Його організували російські хакери, головною ціллю яких була Україна.
Також в статті вчергове піднімається питання про те, що розробники нових технічних рішень самі можуть не до кінця розуміти їх внутрішні принципи роботи. Прикладом є нейронна мережа, яку Google з 2016 року використовує в своєму перекладачі. Вона не просто перекладає слово з відповідного тексту іншою мовою, а будує складну 3-вимірну сітку зі слів та значень, яку тільки сама і може розуміти.
Основну думку автора можна передати фразою "не треба очаровуватись, щоб не розчаровуватись". Він говорить про те, що нинішні проблеми із технологіями зумовлені нашою наївною вірою у їх "благу" природу. Поширення ультраправих рухів, зростання економічної нерівності, глобальне спостереження та інші подібні речі не є прямим результатом використання нових технологій, але всі вони є продуктом загальної нездатності сприймати більш широкі, мережеві ефекти індивідуальних та корпоративних дій, прискорені непрозорою, технологічною складністю.
Що тут робити? Не сприймати позитивні ефекти науково-технічного розвитку як даність, ставити більше питань і пробувати поєднувати складні технічні рішення з людськими сильними сторонами, що було реалізовано в "просунутих шахах" (advanced chess), де кооперація навіть посереднього гравця і комп'ютера може перемогти будь-який суперкомпьютер.
Додатково: Oscars, World Series, and Super Bowl. Here's What It's Doing Next, Inc.
Поки хтось думає про заміну людей алгоритмами, інші намагаються зробити нас розумнішими з їх допомогою. Прикладом такого "гуманізму" є стартап Unanimous – свого роду "колективний людський мозок", який підкріплюється штучним інтелектом. Він просить людей дати прогноз певній події, наприклад, хто стане переможцем Чемпіонату світу з футболу. ШІ коригує відповіді і ми отримуємо, як показує практика, досить життєздатне передбачення. Подібний метод не новий – колумніст The New Yorker Девід Шуровьєскі написав цілу книгу "Мудрість натовпу" про те, як колективні думки простих людей часто більш точні, ніж окремих експертів.
2. Ethics on the battlefield, Aeon
У гарвардського філософа Майкла Сендела в книзі "Справедливість: як вчиняти правильно?" є такий епізод. Він описує загін американських розвідників, які виконували бойове завдання біля одного афганського селища і випадково натикнулися на пастухів. У командира був вибір – вбити їх та убезпечити свій загін від викриття, або ж ризикнути і відпустити беззбройних людей. Він обрав другий варіант. Але вже через годину загін оточило під сотню талібів, які вбили кількох бійців і збили гвинтокрил, відправлений для евакуації американців. В підсумку з 20 американців живим залишився лише цей командир.
Цю історію Сендел наводить як приклад того, що етичні виклики чекають на нас усюди, навіть на війні – там, де, здавалося б, етика відходить на другий план і єдиною задачею є знищення ворога. Автор статті на Aeon Ентоні Оуен дивиться ще ширше і говорить не лише про те, як філософія може допомогти у ситуаціях з етичним вибором на полі бою, а і як її можна застосувати для розуміння "Іншого", усвідомлення контексту знаходження у ворожій країні і навіть для більш зважених дій у бойових ситуаціях. І все це він пропускає через власну історію участі у військових операціях.
Оуен пише, що читання роботи Аласдера Макінтайра про укоріненість кожного з нас у суспільстві, наявність унаслідуваних від сім'ї, міста, нації "боргів та зобов'язань" допомогло б йому під час перебування у Північній Ірландії. Грецькі скептики і їх розуміння "істини" зарадили б під час місії в Іраку, де "істина" в її західному розумінні значить менше, ніж традиції та манери. Там само стала б в пригоді критика західної ідеї прогресу – того, що добре управління, соціальні інституції та економічні можливості є ключовими для успіху будь-якого суспільство. Як виявилося, без розуміння світосприйняття та локальної історії будь-якого регіону це погано працює.
Однак найбільш цікавим моментом у його роздумах є застосування "дилеми вагонетки" до бойових ситуацій. Дилема вагонетки – уявний експеримент, що використовують для пояснення етичних концепцій. Уявіть, що на 5 людей, прикутих до рельсів, їде вагонетка, і ви можете змінити її шлях, вбивши 1 людину замість 5. Оуен пише, що навіть у просунутій версії дилеми, де замість зміни стрілки на вагонетку треба скинути товсту людину, він і його товариші пішли б на це. З цього він виводить, що військовими керує етика оцінки дій за їх наслідками – "ціль виправдовує засоби" – і чим більш екстремальна ситуація, тим більш агресивно застосовується саме ця етична модель. Але Оуен зрозумів неправильність такого підходу і намагався діяти максимально етично в кантіанському руслі – "ставитися до людей не як до засобу, а як до цілі".
Можна подумати, що все це – лише розмисли, і їх складно застосувати на практиці. Та сам автор каже, що "філософія допомагає йому краще виконувати свою роботу", а в армії США з 2009 року стоїцизм входить до Всеохопної програми підтримання форми солдатів.
3. Чем Италия угрожает объединенной Европе, Московский центр Карнеги
4 березня 2018 року в Італії пройшли парламентські вибори. Їх результати стали унікальними для сучасної Європи – вперше парламентську більшість, а згодом і уряд сформували представники право-популістичних євроскептичних партій – Ліги (в минулому "Ліга Півночі") та Руху п'яти зірок. І, що найбільш цікаво в цій ситуації, відбулося це за майже повного ігнорування теми зі сторони українських ЗМІ. Чому це було помилкою – в матеріалі Карнегі.
Як не дивно, головним ініціатором зміщення Італії вправо і самої можливості сформувати відповідний уряд стала Ліга, яка на виборах набрала всього 17%. Її лідер Матео Сальвіні зараз має чи не найбільшу вагу серед італійських політиків, адже саме він зміг спритно "кинути" нібито старших партнерів по коаліції – партію Берлусконі "Вперед, Італія!", яка набрала всього 14%, – і сформувати альянс із "Рухом п'яти зірок", який набрав 32%. І навіть в цій ситуації він переграв лідера "Руху" на коаліційних переговорах. Перед цим Сальвіні використав трампістсько-лепенівський підхід у позиціонуванні партії – зробив її лозунги значно радикальнішими, антимігрантськими та "італоцентричними". А ще він дружить з Путіним і вважає, що з Росії слід зняти всі санкції.
"Ліга" зараз виглядає навіть значно більш радикальною, ніж її старший партнер "Рух п'яти зірок": якщо останній переписував програму для входження в уряд – забрав найбільш ексцентричні пункти типу відмови від євро чи вихід з НАТО, – то "Ліга" лише посилює свою риторику, а Сальвіні явно копіює образ Трампа. Він робить популістичні заяви та дії типу неприйняття корабля з мігрантами, експлуатує емоції італійців, підвищує свій рейтинг і шантажує ним партнера по коаліції. Навіть щодо Віктора Орбана він зробив реверанс, сказавши про можливу заборону організацій Джорджа Сороса в Італії.
Популярність Сальвіні та Ко – не просто ознака того, що політичний маятник в Італії нахилився вправо. Вони змінюють політичний ландшафт і саму мову політики, замість орієнтованості Італії на широкі коаліції та складний переговорний процес, який згладжує всі гострі кути, радикалізують її. Нехтування демократичними процедурами та Конституцією, протиставлення "еліти" та "народу" і прямі звернення до останньо через Twitter – загалом характерні популістам речі. Однак вони зазвичай компенсуються силою інститутів, які дают змогу зберігати статус-кво.
Але чи достатньо сильні італійські інститути для цього? Від цього великою мірою може залежати майбутнє ЄС, адже Італія тепер приєдналася до клубу "сувереністів" з Польщі, Угорщини та Австрії. І антиєвропейські дії однієї з країн-засновників спільноти – небезпечна річ для і без того проблемного ЄС.
Додатково: How Identity, Not Issues, Explains the Partisan Divide, Scientific American
На фоні такого успіху популістів, які користуються суспільними розколами, цікаво дізнатися, як виникають останні. Як завжди, тут нам можуть допомогти знахідки вчених зі США, де 86% людей говорять про сильні конфлікти між республіканцями та демократами. Дослідниця з Університету Меріленду встановила, що протистояння між умовними лібералами та консерваторами породжується не стільки різницею поглядів на певні питання, скільки різницею ідентичностей. Тобто людина, яка ідентифікує себе як консерватора, може мати ліберальні погляди на аборти, але все рівно протиставляти себе лібералам. Вихід із цього протистояння "ми-вони" – знайти більшу ідентичність, яка об'єднує конфліктні групи. Наприклад, "американську".
4. How Tech Companies Conquered America's Cities, The New York Times
Credit: Glenn Harvey, www.nytimes.com
За даними ООН, в 2016 році 54.5% світового населення проживало в містах, в 2030 році в них проживатиме вже 60% всіх людей, 27% з яких – в містах-мільйонниках. Зрозуміло, що майбутнє – за містами, при чому великими, які з часом можуть стати повноцінними політичними та економічними гравцями. В цьому контексті важливим є питання, хто ж буде впливати на прийняття рішень в міських спільнотах? І в чиїх руках будуть знаходитися ключові сервіси?
Стаття на The New York Times присвячена все більшому впливу техногігантів на життя міст і навіть певне втручання в прийняття рішень муніципалітетами. Amazon своїм наміром змінити прописку змусив владу Сієтла відмовитися від 275-доларового податку з розрахунку на кожного зайнятого; мер Чикаго домовився з Ілоном Маском про будівництво підземного тунелю до аеропорту, яке профінасує його Boring Company, але і прибуток забиратиме собі; Domino's Pizza буде ремонтувати дороги для того, щоб їх піцца не розвалювалася під час доставки. Все це автор наводить для демонстрації того, як дії й наміри компаній переплітаються чи протирічать із планами міських керівників, але останні мають рахуватися з першими. Особливо з огляду на зростаючі проблеми з інфраструктурою, побудовою житла, нерівністю, які техногіганти можуть подолати грошима, робочими місцями та інноваціями.
Причин легкого поширенню впливу компаній в міських органах декілька:
- занепад місцевих інституцій – від малих бізнесів до локальних газет – через інтернет і викликану ним одержимістю справами національного масштабу. Фінансові потоки також централізовані. А Конституцію США писали фермери, а не яппі з креативного класу, тому вона заточена на те, що люди будуть більше перейматися місцевими питаннями
- "правило Тревіса" – пішло від діяльності Uber та його очільника Тревіса Каланчика. Означає звернення компанії до своїх користувачів для широкої політичної підтримки, коли регулятор хоче обмежити чи заборонити її діяльність. Uber таким чином зміг захистити себе в Нью-Йорку, коли мер Біл де Блазіо хотів зупинити ріст компанії. В результаті остання сказала про позбавлення роботи представників меншин цим заходом, на що керівництво міста не пішло. За умови послаблення місцевих медіа можливість компаній прямо звернутися до своїх користувачів через додатки дозволяє швидко отримати політичну вагу
Все це звучить наче як непогано і навіть логічно – організація зі здобуттям ресурсів намагається захистити себе і зростати. Але автора непокоїть, що компанії вторгаються в сфери, які раніше були публічними і щодо яких громадяни мали більше можливостей впливу. Тому не дивуйтеся, якщо латка на дорозі з логотипом Domino's стане першим кроком до появи "корпорацій зла".
5. Державний редизайн: як емпатія змінює країни, Platfor.ma
Про дизайн-мислення останні кілька років говорять вкрай багато. І це не якийсь черговий хайп навколо теми, в якій мало хто по-справжньому розуміється, як це сталося з блокчейном. Його активно застосовують більшість компаній, які хочуть бути конкурентними в сучасному світі. І не лише компаній – державні сервіси у західних країнах не хочуть поступатися в інноваційності приватному сектору, тому також проявляють зацікавленість до практик дизайн-мислення в розробці політичних рішень.
Що це взагалі таке? Вкрай просте і разом з тим ємне пояснення дала Єлизавета Осетинська – екс-редактор російськи "Ведомостей", Forbes та РБК: "Це спосіб придумування продуктів, коли ти спочатку проявляєш емпатію до потенційного користувача, дізнаєшся його потреби, швидко створюєш прототип з гімна та палок і починаєш його тестувати, весь час покращуючи". З цього випливає, що сфера його застосування вкрай широка, і державні рішення тут нічим не відрізняються від, скажімо, розробки продуктів для нового ринку.
Platfor.ma пише, що держоргани завжди стикалися з проблемою обмеженості ресурсів для експериментів та змін, а в ХХІ столітті зі зростаючою складністю світу ситуація лише погіршилася. Старі рішення не працюють, а нових нема кому винаходити. Тут в західних державах і прийшли на допомогу різні недержавні та напівдержавні організації з дизай-мисленням на озброєнні, які досягли успіху в Данії, Великобританії, США, Сінгапурі та ін. І не дивно – дизайн-мислення дозволяє комплексно підійти до проблеми, швидко текстувати прототипи та мати невеликі втрати від помилок через експериментальність, розглядати проблему з різних боків через міждисциплінарний підхід, краще задовільняти проблеми через людиноцентричність та інклюзивність.
В Данії таким чином зустрічі з державою змогли зробити менш неприємними для бізнесу, в Сінгапурі – спростити процес отримання робочої візи, у Великобританії – зменшити рівень занепокоєності людей в приймальнях швидкої допомоги. Україна за її досвіду долучення громадського сектору до державотворчої діяльності має великий людський ресурс для розробки державної політики за допомогою-дизайн мислення. Та через занадто великий рівень недовіри до влади реалізація експериментальних проектів видається малоймовірною. Однак, ніхто не заважає окремим керівникам застосовувати хоча б частини цього підходу.
І якщо ви дочитали підбірку аж до цього місця, то таким допитливим людям не гріх ознайомитися зі ще декількома статтями:
Photos: Soccer Fields Around the World, The Atlantic
Неймовірна підбірка фотографій футбольних полів по всьому світу. В горах і в пустелі, в містах і селах, на даху хмарочосу і на плоті в морі – в цю гру грають по всьому світу. Футбол, мабуть, неабияка загадка для антропологів – як нібито просто спорт є значно більшим, ніж просто спорт, для мільярдів людей по всьому світу незалежно від рас, релігій та політичних поглядів.
Якщо ви регулярно читаєте техноновини, то ця навряд пройшла повз вас – в Сан-Франциско відкрили фаст-фуд, де бургери повністю робить робо-конвеєр. Вивільнені внаслідок меншого персоналу кошти власник використовуватиме для кращих продуктів. Подбає він і про майбутнє своїх робітників – 5% від робочого часу вони зможуть витрачати на самоосвіту. Така собі підготовка до майбутнього звільнення, коли власник остаточно розчарується в людях.
The End of Owning Music: How CDs and Downloads Died, Rolling Stone
Стаття про те, як стрімінгові сервіси типу Spotify чи iTunes "з'їли" стару музикальну індустрію, перш за все продажі музики на CD та її скачування. З фізичних носіїв добре себе почуває лише вініл – завдяки хіпстерам в минулому році продажі пластинок досягли 25 річного максимуму.
Жив собі в Бразилії Фредеріко Вега. І шкода йому було далекобійників, які страждають від простою та низьких зарплат в Латинській Америці. Вирішив він зробити стартап CargoX, який стане свого роду Uber для вантажних машин. І все вийшло – лише за 2017 рік він заробив 40 млн доларів, а акціонерами компанії стали Goldman Sachs, Джордж Сорос та, як не дивно, один із співзасновників Uber.
