Аналіз
18:06 13 Кві 2018

Третьої світової поки не буде: порівняння воєнних потуг Росії та США

З того моменту, як первісна людина усвідомила, що спис пробиває ближнього набагато легше, аніж товсту шкуру мамонта, людство ні на мить не припинило свого раціоналізаторського пошуку на шляху винайдення все нових способів прорідження власної популяції. Відтоді людське плем’я проводить велику частку дозвілля, воюючи.

Фото Reuters

На цьому тлі розмови про третю світову війну, які розпочались мало на наступний день після завершення попередньої, виглядають зовсім не випадковими. З часу виголошення 5 березня 1946 року знаменитої Фултонської промов Черчіля, центрами протиборчих таборів називаються Москва та Вашингтон. Якщо не враховувати карибської кризи та взаємних «підніжок» у В’єтнамі й Афганістані, сторони практично жодного разу не зустрічалися у бойовий умовах, а перетворення войовничої риторики у реальну перспективу виглядало містифікованим, якщо не абсурдним. Тим не менше бравада знищення активно форсувалася прокремлівськими ЗМІ принаймні з 2014 р. Причому традиційно вона супроводжувалася незмінною ротацією ідеї маленької переможної війни. Чого вартий тільки нині меметичний «радіоактивний попіл» від Д.Кисельова чи березневі мультики Путіна, в яких надзвукові ракети сміливо борознять небесні простори у пошуках цілі. До анексії Криму, до Донбасу, до Сирії. Нині саме територія останньої розглядається як головний театр зіткнення двох здавна ворогуючих систем.

7 квітня гуманітарна організація «Білі шоломи» заявила, що напередодні над містом Дума був застосований токсичний газ. За даними гуманітарної коаліції «Союз медичних організацій допомоги Сирії» (UOSSM), жертвами стали щонайменше 150 осіб, ясна річ цивільних. За інформацією Держдепу США, жертвами стали щонайменше 85 осіб. ВООЗ говорить про 500 постраждалих. Президент США Дональд Трамп назвав атаку «варварським нападом». МЗС РФ і сирійське інформагентство SANA заперечили будь-які хімічні атаки на Думу і звинуватили США та Захід у навмисній дезінформації. Усе б виглядало як типовий обмін «стурбованостями», якби Трамп не заявив, що невдовзі у відповідь на територію Сирії прилетять «розумні і добрі» американські ракети.

Ввечері 11 квітня закінчився термін, до якого президент США обіцяв прийняти рішення про можливу відповідь Сирії. Сьогодні 13 квітня, удар не відбувся, але це не означає, що його не буде завдано завтра, через тиждень чи місяць. Озвучено головне – «ракети таки прилетять», і від них може постраждати російський контингент. Як наслідок, російська сторона розраховує отримати від США координати цілей, за якими можуть бути нанесені удари, щоб виключити можливість власних втрат на десятках об’єктів сирійської інфраструктури.

Партнери по Альянсу відреагували досить своєрідно: Велика Британія готується до завдання ударів по Сирії, але жодних деталей  військової операції не наводить; Італія не братиме участі в бойових діях, але надасть логістичну підтримку союзникам; Німеччина та Канада відмовились від атаки взагалі. Закономірно, Росія звинуватила США у зловживанні «твітерною дипломатією» та помітила розбрат в НАТО. Найбільш прогнозовано відреагував Китай – він стурбований можливою ескалацією ситуації і закликав зацікавлені сторони до холоднокровності й стриманості з метою пом’якшення обстановки в Сирії.

Американська CNBC говорить про декілька об’єктів сирійського уряду, які стануть можливими цілями: два військові аеродроми, дослідний центр і підприємство, де імовірно виготовляється хімічна зброя. Проте невідомо, за яким саме сценарієм розвиватимуться події, якщо атака все ж відбудеться – локальний і короткочасний ракетний удар з далекої відстані чи більш масштабна операція із застосуванням багатьох родів військ та озброєнь. Тим більше важко спрогнозувати, які регіональні гравці приєднаються до загальних маневрів і чи не перетвориться разовий каральний захід проти режиму Асада у справжню світову війну на окремо взятій території. Як зазначає американський тижневик The Week «перша світова війна навчила нас тому, що міні-сутички здатні перерости у гігантські криваві конфлікти».

США

Фото Reuters

Генштаб РФ почав переговори з Комітетом начальників штабів США та НАТО за посередництва турків, але про всяк випадок заявив, що «в разі виникнення загрози російським військовим в Сирії» буде не тільки збивати ракети, але й відкриє вогонь по їхніх носіях (есмінцях та літаках ВМС США). Проте, від гріха подалі, Росія вивела свої кораблі з вивела свій флот з бази Тартус у Сирії і зараз бовтаються у Середземному морі близько 15 бойових кораблів з головною надією російської швидкої відповіді – крилатими ракетами «Калібр-НК» та «Калібр-ПЛ». І все одно це не заважає «Рамблеру» повідомляти про повне фіаско американської авіації у Сирії, а решті прокремлівських ЗМІ підтримувати міф про силу російської зброї. На цьому тлі, умовне порівняння реальної воєнної потуги двох країн видається цікавим.

У соціальних мережах та розважальних сайтах можна знайти безліч мальованих шедеврів, де зіткнення між «ведмедем» та «орлом» відбувається з перемінним успіхом. Згідно з результатами січневого опитування громадської думки, проведеного Левада-Центром, США традиційно очолюють (думка 68% респондентів) список ворогів Росії, Україна – друга, до речі. Якщо іще у 2015 р. решта списку виглядала отак – країни Балтії, Грузія, Велика Британія, то у 2018 р. видно, що росіяни перестали морочитись і міряють ворогів цілими конгломератами – Європа і ЄС, колишні союзні республіки, країни соціалістичного табору. Від такої популярності режиму «всюди вороги» до прямого воєнного дискурсу зовсім небагато. Щоправда, прямих закликів до розв’язання війни та громадської ейфорії з цього приводу поки що немає, але ситуація загалом нагадує бочку з порохом (чи з газом), для вибуху якої не вистачає тільки належної іскри.

Організація Global Firepower займається оцінкою держав за 55 різноманітними критеріями військового потенціалу. На даний момент ТОП-10 виглядає наступним чином: США, Росія, Китай, Індія, Франція, Велика Британія, Південна Корея, Японія, Туреччина, Німеччина. З року в рік ця десятка змінюється шляхом внутрішнього тасування другої п’ятірки, але перша залишається незмінною. У кількісному вимірі суха статистика здатності до збройної боротьби двох лідерів без врахування ядерного потенціалу виглядає вражаюче:

Російська Федерація Сполучені Штати Америки
Кількість населення 142 257 519 326 625 791
Кадрова армія 1 013 628 1 281 900
Резерв 2 572 600 801 200
Танки 20 300 5 884
Бронемашини 27 400 38 882
САУ 5 970 950
«Польова» артилерія 4 466 795
Системи залпового та ракетного вогню 3 816 1 197
Повітряний флот 3 914 13 362
 – Винищувачі/перехоплювачі 818 1 962
 – Штурмовики 1 416 2 830
 – Вертольоти (штурмові) 1451 (511) 5 758 (973)
ВМФ 352 415
 – Авіаносці 1 20
 – Підводні човни 62 66
Бюджет на «оборонку» $47 000 000 000 $647 000 000 000

 

У рейтингу GFP подається іще багато параметрів, котрі здатні вплинути на військове становище держав, але обмежимось обраними. Отже, абстрагуючись від захмарно високих витрат на фінансування Збройних сил США, можна зробити наступні висновки. В разі необхідності Росія може поставити в стрій майже на півтора мільйони солдатів більше, аніж гіпотетичний ворог. Свою чисельну перевагу у живій силі вона здатна закріпити та розвинути за допомогою трикратної різниці у танках, шестикратної – у самохідній, буксованій та ракетно-залповій артилерії при полуторному відставанні за кількістю бронетехніки. Водночас, кількісні параметри здатні забезпечити стратегічну перевагу виключно за умов воєнних зіткнень на суші під «чистим» небом. Ситуацію та плацдарм, на якому Росія змогла б ефективно скористатися настільки сприятливими стартовими умовами, важко уявити. В іншому разі США здатні забезпечити тотальне панування у повітрі. Отримуємо результат з нульовою сумою та гру відносно рівних суперників у квача: один не здатен втекти, інший – наздогнати. За таких умов можна припустити, що найцікавіше буде відбуватися на воді, благо, вона займає 70% нашої планети.

При відносно однаковій чисельності флоту і, зокрема, підводних човнів, США мають беззаперечну перевагу в найпотужніших бойових кораблях сучасності – авіаносцях, котрі в американців важкі (здатні нести цілі полки палубної авіації – приблизно 80 літаків) і котрих у них аж 20.

Флот США

Фото Reuters

Ситуація з плавучими аеродромами у Росії не задалась ще у спадок від Радянського Союзу, де концепція авіаудару «з води» не знайшла схвалення. Альтернативу таким кораблям радянські конструктори бачили у важких авіанесучих крейсерах (т.зв «ТАКРи» або проект 1143), проте складність реалізації супутньої програми розробки палубної авіації з вертикальним зльотом і посадкою прирекли проект на провал. Незважаючи на існування в СРСР кількох кораблів цього типу («Київ», «Баку», «Мінськ» тощо), Росія успадкувала тільки 2. «Адмирал флота Советского Союза Горшков» продали Індії у 2004 р. Після повної модернізації корабель перебуває у складі ВМС Індії, в якості авіаносця «Вікрамадітья». «Адмирал флота Советского Союза Кузнецов» залишається єдиним ТАКРом у складі ВМФ Росії; його називають і єдиним авіаносцем Федерації, хоча таким кораблем він не є. Окремо можна згадати, як восени 2016 р. це судно активно диміло мазутними котлами через Ла-Манш, щоб продемонструвати залізну волю Путіна узбережжю Сирії. Військово-морські сили Таїланду також мають один авіаносець – «Чакрі Нарубет». Не важливо, що він найменший в світі у своєму класі і використовується переважно для прогулянок королівської родини. Це так – для порівняння об’єкту з тим, як ним хваляться.

Цілком логічно Росія покладає особливі надії на інші типи кораблів: важкі атомні ракетні крейсери проекту 1144 «Орлан» (з котрих у строю тільки один – флагман Північного флоту «Пётр Великий»), ракетні крейсери проекту 1164 «Атлант» (у строю 3) та атомні підводні ракетні крейсери проекту 949А «Антей» (на сьогодні в строю 9, трагічно відомий «Курськ» був представником саме цього типу). Спільна власна назва цих суден – «вбивця авіаносців». Проте, вона швидше авансова і не відображає реальної здатності на перемогу у протистоянні з ворогом. Незважаючи на настрої російських ура-патріотів, котрі впевнені у перемозі власної армії у війні зі Штатами, якщо така відбудеться, експерти дотримуються іншої думки. Можливі варіанти та результати бою російського флоту з однією (!) авіаносною ударною групою ВМС США неодноразово розглядалися багатьма військовими експертами тут чи тут.

А ще ж є дрони, які продемонстрували свою вбивчу міць, коли допомагали громити ПВК «Вагнера» під Дейр-ез-Зором на початку лютого цього року. І крилаті ракети «Томагавк», яким відверто поступаються російські аналоги «Калібр» і які соціальні мережі пропонують збивати лопатою. Військові експерти покладають надії на засоби радіоелектронної боротьби Іл-22 «Порубщик», наземні комплекси РЕБ «Красуха» і вертольоти РЕБ, оснащені станціями активних перешкод «Рычаг». Люблять росіяни звучні назви, в цьому їхня фішка. Проте загалом, російське бахвальство виконує подвійну роль – тримає в тонусі весь світ, демонструючи несвоєчасність ідей роззброєння, і підтримує почуття національної гідності самих росіян, які особливо тішаться своїми танчиками та ракетами.

Це порівняння можна вважати значною мірою схематичним, умовним і не зовсім серйозним. Практика та історичний досвід свідчать, що перевага у живій силі або озброєнні не є абсолютною гарантією здобуття перемоги в силу різноманітних факторів, які часто є неочевидними. Крім того, збройні сили США діють завжди винахідливо, уникаючи шаблонів, а гібридний досвід Росії також не дозволяє називати її легкою здобиччю. Загалом протистояння США та РФ можна описати древньою казкою про кита та слона, котрі ніяк не могли визначити, хто з них сильніший. Панування одного у своїй стихії врівноважується симетричним лідерством іншого у власній. До першої помилки, навіяної надмірною самовпевненістю.

 

 

 

3896

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: