fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
21/11/2018
16:07
курси валют
$27,75/28,00
31,50/32,05
Що відбувається
09:35 12 Вер 2018

Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Росією: як жити без нього?

Міжнародно-правовий гайд

Зав’язка: 

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією був підписаний у далекому 1997 році, а чинності набув на два роки пізніше.

Кульмінація:

Термін дії цього договору спливає 31 березня 2019. Щоб він не продовжився автоматично, до 30 вересня маємо офіційно повідомити Росію про наше небажання його пролонгувати. В найкоротший термін Петро Порошенко пообіцяв направити ноту російській стороні.

Розв’язка:

17 вересня Президент України увів у дію рішення про РНБОУ щодо припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією.

Експертиза: 

При ознайомленні з текстом акту нескладно побачити, що він рясніє багатьма декоративними нормами, як-от співробітництво в дослідженні космічного простору або зміцнення і розширення творчого обміну між художніми колективами. Однак у договорі містяться і якісно інші положення. Зокрема, у статті 2 ідеться про повагу територіальної цілісності держав та непорушність їх кордонів. Стаття 10 закріплює за громадянами і України, і Росії однаковий обсяг прав та обов’язків (крім випадків, установлених національним законодавством). Стаття 12 спрямована на захист етнічної, культурної та національної самобутності меншин на територіях обох країн. Свого часу Договір про дружбу і співробітництво був основоположним у регулюванні українсько-російських відносин. Виникає логічне питання: що ж станеться з усіма цими фундаментальними і не дуже положеннями угоди після того, як вона, з юридичної точки зору, піде у небуття? Давайте зосередимо увагу на центральних пунктах — визнання територіальної цілісності держав, а також непорушності кордонів між ними.

Одразу зазначимо, Договір про дружбу і співробітництво —  класичний приклад двостороннього договору. Це значить, що він цілком і повністю підпадає під сферу дії іншого фундаментального акту — Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. За своєю природою остання є нічим іншим, як письмово закріпленою системою звичаєвих міжнародних норм у даній царині. Тому її авторитет залишається беззаперечним. Саме апелюючи, зокрема, до Віденської конвенції 1969 року, можна розвінчати декілька досить популярних міфів щодо положень Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією.

😳 Після припинення дії договору Росія уже не буде зв’язана своїми зобов’язаннями щодо визнання територіальної цілісності України?

Розглядаючи українсько-російські відносини суто в міжнародно-правовій площині, сміливо говоримо — буде. Ще й як. Чому? А тому, що згідно зі ст. 43 частини V Конвенції «недійсність, припинення або денонсація договору, вихід з нього одного з учасників або зупинення його дії, якщо вони є результатом…положень самого договору, жодною мірою не зачіпають обов’язок держави виконувати прописані в договорі зобов’язання, що мають для нього силу відповідно до міжнародного права, незалежно від договору». Якщо коротко, навіть без Договору про дружбу і співробітництво РФ повинна визнавати територіальну цілісність України та непорушність кордонів із нею. Останні належать до принципів міжнародного права: перший закріплений у п.4 ст. 2 Статуту ООН, а другий — у Заключному акті Хельсінкської наради з питань безпеки та співробітництва у Європі 1975 року. Дотримання вказаних положень є прямим обов’язком держав у силу того, що вони —члени міжнародної спільноти.

А тому твердження, що з припиненням дії Договору ми повернемося до «природного стану речей», де країна країні – вовк, далеке від правди.

😫 А чому ми не подали на Росію в Міжнародний Суд ООН за порушення норм Договору про дружбу і співробітництво?

Тому, що сама угода не передбачає такої процедури. Єдиним інструментом для вирішення спорів між державами в даному нормативному акті визначені консультації (ст. 7 Договору). Спробуємо розібратися: у міжнародному праві домінує принцип добровільності юрисдикції. Це означає, що судові установи міждержавного рівня розглядатимуть справу в тому випадку, коли на це існує згода обох сторін. Ця згода виражається наступним чином: або держава односторонньому порядку заявляє, що готова розглядати всі потенційні суперечки з іншими країнами у Міжнародному Суді ООН, або вона домовляється з потенційним відповідачем про судовий порядок розгляду справи, або даний інструмент розв’язання суперечок міститься у самому договорі. Уявляєте, як Росія добровільно погоджується судитися з нами за ще одним міжнародно-правовим актом? Ми теж ні. Нині у Гаазі українська сторона судиться з РФ на основі Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 та Конвенції про заборону фінансування тероризму 1999 року. Стаття 22 першого документу і стаття 24 другого документів чітко вказують на судовий порядок розв’язання питань між країнами-учасницями договорів. А далі логіка така: Росія не робила застереження до Конвенцій, значить вона в повному обсязі погоджується з їх змістом. Вона не може просто відмовитися від розгляду справи в Гаазі. На жаль, Договір про дружбу і співробітництво — це не той випадок. У ньому не передбачено інших, ефективніших інструментів вирішення спорів. На жаль, механіка угоди така, що вона заводить сторони у глухий кут. Саме вона і є підставою для незастосування Договору про дружбу і співробітництво у рамках здійснення міжнародного правосуддя.

🤔 Насамкінець, чи може Росія в односторонньому порядку денонсувати критично важливі положення про визнання територіальної цілісності України?

Тут нам на допомогу знову приходить Віденська конвенція 1969 року, а саме, стаття 44. Згідно з нею будь-які дії, спрямовані на припинення договору для одного з учасників, стосуються тільки всього договору (за умови, правда, що останній не передбачає іншого, або про альтернативу не домовилися самі сторони). При детальнішому аналізі ми побачимо винятки. Зокрема, якщо якийсь автономний пункт можна виокремити при застосуванні. Однак і це не про положення щодо поваги до суверенітету та цілісності. Справа в тому, що дані принципи є центральним, логічним утіленням самого акту, його ключовою ідеєю та кінцевою метою. Дійсно, як можна «дружити» та кооперувати зусилля, якщо не визнавати кордони один одного? Отже, ідея про часткове невизнання норм Договору, про яке велися розмові у російській Думі на початку цього року, не має належного юридичного обґрунтування.

Як бачимо, припинення дії Договору про дружбу і співробітництво дійсно не несе в собі загрози для України з точки зору міжнародного права. Послуговуючись визначенням українських політиків, це — дійсно рудимент і давно уже не діючий механізм. Нам випала слушна нагода позбавитися його. І після 31 березня 2019 так і станеться.

Читайте також
2584

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: