Мистецтво зі сміття: як чернівчанин просуває треш-арт

Проблема переробки пластикового сміття — найактуальніша в світі. Щорічно людство виробляє мільйони тонн відходів. При цьому на переробку йде лише близько 10% пластику. Приблизно стільки ж спалюється, а більше 70% потрапляє на звалища і у навколишнє середовище. Пластикове сміття забруднює грунт, воду, повітря, завдає непоправної шкоди екосистемі. Люди в усьому світі думають над тим, як вирішити питання пластикового забруднення. У цьому є певні успіхи, але універсального рішення утилізації відходів, на жаль, так і не знайдено.

Але що для одного сміття, для іншого — джерело натхнення і матеріал для творчості.

Треш-арт (в перекладі з англ. "сміттєве мистецтво") як напрям у мистецтві з'явився не так давно. На початку ХХ століття художники, втомившись від традиційних форм та матеріалів, почали експериментувати. Метою новаторів стало бажання довести глядачам, що шедеври можна створювати з чого завгодно, навіть з нікому непотрібного мотлоху, який зазвичай валяється під ногами. Колажі з використаних трамвайних квитків, винних етикеток, огризків мотузок та порожніх консервних банок сподобались публіці і критикам, треш-арт почав набувати світової популярності. Услід за художниками почали творити з міського сміття і скульптори.

Українське мистецтво-маніфест проти сміття

Український художник Андрій Пілат з Чернівців вважає фарбами саме сміття. Вже кілька років він збирає у своєму місті пластикове сміття і створює з нього фантастичні полотна.

"Для мене взагалі споживацький стиль життя є чужим, — розповідає художник. — Якось я вийшов прогулятися до річки у рідних Чернівцях. Побачене вразило — увесь берег був захаращений мотлохом: пластикові пляшки, пакети, упаковки для їжі. Скільки міг — зібрав, було неприємно і гірко за містян. Розумів, якщо кину до смітника, нема ніякої гарантії, що через деякий час воно знов не опиниться у воді. Спочатку спробував сплавити зі сміття масу та зробити з неї стіл, але нічого не вийшло, зате в процесі побачив, що в кожного шматка пластику є своя текстура і колір, він чудово плавиться і може служити фарбою. Так виникло бажання зробити картину".

За освітою Андрій — інженер-технолог харчової продукції, але працює стендапером. А у вільний від роботи час "малює" пластиковими пакетами.

"Я бачу простір, але насправді його важко помітити — він занадто засмічений. У непотребі розчиняється багато важливих моментів, а ми самі перетворюємося на сміттєзвалища будь-чого, не встигаючи навіть це осягнути. Ми — ходячі смітники з їжі, інформації, самих себе. Емоції і істинні переживання стали периферією, вони витіснені невпинністю і короткочасністю".

Про це художник говорить кольором. На питання про тему або назву своїх полотен знизує плечима, бо важливим для нього є не "про що", а "яким чином".

Як створити картину з пластику?

Матеріалами для картин є пластик і поліетилен (HDPE2 / LDPE4), трохи білого акрилу. Інструменти — праска та фен. У роботі з полімерами найбільше митця приваблює їхня некерованість під час термообробки, і ця непередбачуваність і спонтанність — запорука того, що картина вийде живою.

Для того, щоб підібрати потрібні кольори і фактури, потрібно багато часу — від кількох днів до кількох місяців. На полювання за сміттям зазвичай виходить один, відходи збирає на сміттезвалищах і вулицях. У тому, щоб знайти потрібні "фарби" нічого складного немає — "дякуючи" прогресу пластиковий непотріб зараз на кожному кроці. Час від часу в пошуках йому допомагають безхатьки, з якими хлопець розраховується їжею або грошима, одному з них Андрій навіть купив годинник, щоб той не запізнювався на зустрічі. Також прибирати місто художнику допомагають діти зі школи мистецтв — він організовує для них суботники.

"Мене надихає життя і природа. Головне — спостерігати за життям і тим, що відбувається. Мої картини — теж простір, хочеться залишити його якомога більше відкритим до діалогу, аби той, хто буде на нього дивитися, заповнював його сам. Для мене творчість — це завжди розмова. Співбесіда з сами собою, кольору з емоціями, зображення з глядачем. Я приймаю весь спектр емоцій і не боюся бути провокаційним. Я ніколи не знаю, який відгук може знайти цей колір і ця форма. Ми робимо сюжет разом: полотно і уява споглядача".

Але під час процесу — жодного внутрішнього діалогу, тільки спокій.

"Це блаженний стан", — зізнається Андрій. Певно так і повинно виглядати повне погруження у потік несвідомого і спілкування зі всесвітом, про які так часто говорять художники та поети. Готові роботи доводиться переробляти не один раз, тому що автор часто не задоволений результатом. 

На створення однієї картини йде приблизно пакунок сміття. Картини досить великі – 81 на 120 см, а триптих має 245 на 120 см. Часу зі збором і виконанням весь процес вимагає десь 3-4 дні. Якщо сміття заготовлене, то можна впоратися і за день. Андрій Пілат не ставить рекордів, він взагалі без особливої уваги відноситься до якихось конкретних термінів і цифр. 

За чотири роки створено близько 40 полотен. Загалом всі картини продаються, серед покупців — жителі нашої країни та європейці. За цей час відбулося і декілька виставок: незвичайні картини приймали Львів, Київ, Чернівці, Івано-Франківськ, Хмельницький, Тернопіль.

Сміття — це теж наша історія

У чому особливість картин Андрія Пілата, окрім матеріалу?

"В історії, — так вважає сам автор. — У тому, що кожен знайдений матеріал — це історія якоїсь людини, про яку ми не дізнаємось. Кожна річ теж здатна розповісти свою історію, викинуті плоди цивілізації в моїх роботах стають символами взаємодії людини і природи, сучасного і минулого. У тому, що колись моя бабуся допомагала пакувати ці картини. Дуже любив на те дивитись. У тому, що це – постійний експеримент, який ніколи не закінчиться".

Пластикові відходи зараз всюди. Те, що створювалося задля того, щоб полегшити людям життя, перетворилося на безсмертного спрута, від якого неможливо сховатися. Те, що ми бачимо на наших вулицях і сміттєзвалищах, є лише верхівкою айсбергу. Речі, які віджили своє, одноразовий посуд, пакети, пляшки і упаковки ми відправляємо у смітник, у кращому випадку сподіваючись, що вони потраплять на переробку, і вважаємо, що на цьому нашу місію завершено. Дійсно, з пунктів прийому пластик відправляється на виробництво вторинної продукції. Але на думку Андрія Пілата, це замкнене коло. Пластик будуть знов і знов виробляти доти, поки ми самі не відмовимось від його використання.

"Мої картини — не лише самовираження, вони ще й відбиток совісті. Я не вміщую це в концепт трьох R (Reduce. Reuse. Recycle), хоча це і лежить десь на поверхні. Але я, певно, відмовився б від такого мистецтва взамін на відсутність пластику навколо.

Тоді б я шукав колір деінде. А поки що плавлю усе, що ще вчора було у вас під рукою, а сьогодні я знаходжу у себе під ногами. І таким чином теж вчуся жити".

Ще більше мистецького на знання зі сміття

Осмислення людством кризи перевиробництва побутових речей привело до трансформації свідомості і у митців. До жаги епатувати приєдналася підтримка філософії ресайклінгу. Сьогодні багато художників, створюючи свої роботи, не тільки дивують і захоплюють, а і вносять вклад в екологію, тому що працюють виключно з відходами. 

Французький художник Жиль Сеназандотті збирає сміття на березі моря і робить з нього скульптури тварин, які страждають від сучасної екології. 

Канадійка Тесс Фелікс теж збирає пластик, який прибиває до берега хвилями, і викладає з нього портрети активістів-борців за очищення світового океану.

Професор Гі Ріфлер з США перетворює токсичні відходи на фарби, які потім використовують художники. Він винайшов свій метод очищення води і створення пігменту та об'єднався з іншим університетським професором, фахівцем з мистецтва і художником Джоном Себроу, який першим став використовувати фарби Рифлера для своїх картин.

А ще проходьте наш тест: Ти живеш екологічно? Тест-ревізія звичок від "ЕкоРубрики"