Над "соловйовим" гніздом, або Телевізор привів їх на війну, він же приведе їх до розплати
Чому росіян треба позбавити телевізора просто зараз
Я редко смотрю, честно говоря, телевизор,
просто у меня времени не хватает,
но иногда, если попадается, оторопь берет
в. путін, 2020
Два плюс два може дорівнювати п'яти, а чорне буває білим, якщо рахівниця і палітра у вмілих руках. Цей текст про російську пропаганду у найпростішому і найгрубішому її вияві – телевізійному. Саме телебачення робить можливим одночасне існування діаметрально протилежних подій, ідей і фактів. Зловісний характер такої суміші ніколи не викликав сумніву, але після 24 лютого вона буквально вийшла за межі телеекрану. Причому різко.
Безумовно, до масштабного вторгнення росіяни були мілітаристами, закоханими в образ непереможної армії, і часто повторювали, що можуть "повторіть". Особливо останні 8 років. Проте партія війни почала переважати умовних прихильників миру з Україною лише буквально напередодні самого нападу. Найцікавіше, що росіяни уможливлювали війну не як результат власної агресії, а тільки як реакцію на атаку "бандерівців". Так і сталося – просто ця атака вийшла розтягнена на тих же 8 років "утисків російськомовного православного слов'янського населення Донбасу". Почалася "спеціальна воєнна операція" і мало не з першого ж дня 45% тих, хто вважав війну просто імовірною, перетворилися у понад 70% прихильників помсти за Донбас. Росіянам сподобалась запропонована формула: їхня країна не нападає на сусіда, а захищає український народ від бандерівців, нацистів і НАТО. Ну а пропаганда послужливо підігнала під цей факт купу доказів. Жертву названо злочинцем, злочинця – героєм, вбивство – порятунком, свободу – рабством.
"Ну мы посвободнее будем"
Людство може пригадати чимало випадків застосування подібного прийому. Він знайшов відображення в кіно та художній літературі. І йдеться не тільки про "Матрицю" та Орвелла, хоча двоєдумство не сплутати ні з чим: вірити у свою правдивість, висловлюючи брехню – це ж головна методична рекомендація роботи кремлівських яструбів. Можна згадати і набагато ближчих російському духу братів Стругацьких. У їхньому "Населеному острові" навіть дія відбувалася у співзвучному місці: Саракш. Так от, у тексті згадувалося випромінювання, яке обертало людину мислячу на людину "віруючу… всупереч очевидній реальності", якій "можна було навіяти все, що завгодно, і вона сприймала навіяне за єдину істину і готова була жити для неї, страждати і помирати за неї". А ще на Саракші було Управління телебачення і радіомовлення, яке поширювало "марення всіляких психів на потіху публіці". Ідея працювала – вежі-ретранслятори опромінювали населення, а пропаганда переконувала, що вони захищають країну від балістичної атаки.
Радянська цензура бачила в тексті СРСР, але справжній Саракш – то сучасна рашка. Тільки замість диктатури Невідомих Батьків – диктатура політбюро 2.0 на чолі з лідером нації, а для ретрансляції опромінення використовується телебачення. Учасник одного з вуличних опитувань, які проводить "Настоящее время" в російських містах, висловився на користь більшого плюралізму і ширшого доступу до правдивої інформації в росії порівняно з Україною: "Ну мы посвободнее будем". Не варто піддавати сказане критичному аналізу і називати промовця зомбі. Не завадить погодитись з одним – навіть свій програш у війні вони назвуть перемогою і суспільство в це повірить.
"Під час війни не можна погано говорити про своїх. Ніколи. Навіть, якщо вони неправі". Фраза Бодрова-молодшого стала ерзацем російської національної ідеї, бо об'єднує дві дуже важливі складові – смерть і обман. Більше за випивку росіяни люблять тільки брехати про свої перемоги у війнах. Завдяки Данілє Багрову, зіграному Бодровим у фільмах Балабанова "Брат" і "Брат-2", сучасне покоління росіян утвердилось в уявленнях про правду і силу, місце росії в світі та необхідність притягти українців "к отвєту за Севастополь".
Бодров не мав на увазі банальне утримання від критики влади під час війни. Це набагато ширша ідея цілковитої підтримки солдатів і повної солідарності з ними з боку суспільства, але без усвідомлення загально суспільної відповідальності за їхні дії. Іще живим був Гітлер, коли мешканці Ландсберга ховали загиблих у концентраційному таборі неподалік міста. Запропонована росіянам модель передбачає опцію відкладеного покарання – після війни з усім розберемось. При цьому варто згадати про популярні приказки "війна все спише" і "переможців не судять", щоб зрозуміти, що ніхто розбиратись не збирається. Злочини солдатів Червоної армії на окупованих німецьких землях не зазнали навіть суспільного осуду, бо перебували в парадигмі "дєди ваєвалі". Не було соромно співвітчизникам за "подвиги" свого війська і в наступних війнах. У підсумку забрані з німецьких будинків патефони стоять в одному ряду з вкраденими в Бучі телевізорами як законні "трофеї". От тільки цю війну росіяни програють і весь награбований лут стане для них тавром і доказовою базою для слідчих. Російські мародери тягли все і відправляли додому центнерами, але саме телевізори стануть символом цього грабіжницького набігу: телевізор привів їх на війну, він же приведе і до розплати.
Вкрадений окупантами телевізор
"У телевізорі все чудово, дивись, слухай і молись рекламі" – фраза з фільму "12 мавп" звучить як гасло інформаційного покорення росіян Кремлем. Не просто покорення, а поневолення, бо всі соціально-економічні проблеми, які традиційно турбували росіян, різко відійшли на другий план перед остаточним викоріненням нацизму в Україні. Путін переконав їх, що це їхня спільна війна і вони готові платити за неї своїми грошима, своїми дітьми, своїм майбутнім. Таке уже в їхній історії бувало.
путін і телевізор
Між Єльцинівським "Я в нем уверен" у серпні 1999-го та беззаперечною перемогою на виборах 26 березня 2000 р. путін пройшов шлях від практично невідомого кгбіста до президента країни. Такому карколомному злету він зобов'язаний самому Єльцину, другій чеченській війні та телебаченню, яке активно малювало образ правителя нового типу.
Вибухи в Буйнакську, Москві, Волгодонську і "Рязанський цукор" змусили кожну родину в росії засинати в страху, від якого міг порятувати лише путін. Йому вдалося всіх залякати настільки, що народ забажав нової чеченської війни, хоча й не був у захваті від попередньої.
На той час путін шалено прагнув увірватися у російську політику. Тепер він хоче увійти в російську історію, але користується тими самими перевіреними методами. Знамените "мочити в сортирі", проголошене 24 вересня 1999 р., перетворилося у бажання показати "справжню декомунізацію" 21 лютого 2022 р. В обох випадках путіну допоміг телевізор. Тільки за 20 років можливості телебачення значно виросли, як і сила російської пропаганди і цензури у ЗМІ. Перетворення індиферентної маси на озлоблений натовп, об'єднаний ідеєю знищити новий нацизм, відбулось моментально. У 1999-му зненавиділи, тому напали. У 2022-му напали і тому зненавиділи. І це не просто різниця, це прірва. Цивілізаційна.
Ми заслужено називаємо російських солдат орками: за жорстокість, за тупість, за найгірші прояви ординського світогляду. Проте є суттєві відходи від першоджерела. У "Володарі перснів" війська Мордору розбіглись, коли відчули відсутність контролюючої сили, яка сковувала їх своєю волею в єдині легіони. Смерть путіна з високою ймовірністю не гарантує раптової зміни поведінки його підданців на фронті і в тилу, бо чільне місце посяде якийсь патрушев. Для нашої алегорії більш цікавим буде Голос Саурона, який навіював ворогам свого володаря відчай та придушував їхню волю до опору. На іншому театрі бойових дій у Війні Персня функцію злоякісного нашіптувача виконував Гріма Гниловуст, і його нейтралізація важлива з точки зору сюжету всього роману.
Що робити?
Для перемоги у війні важливо змусити ворога замовкнути. Телецентр "Останкіно" і дрібніші бастіони російської пропаганди необов'язково мають вибухнути як Барад-Дур у Пітера Джексона, але замість чорноротих скабєєвих і соловйових російські глядачі мають побачити балет. Або відому з радянських часів "рамку". Колективне прозріння трапиться не одразу, але бойові орки і орки домашні можуть відчути себе обманутими, скривдженими і довершать справу з усією пролетарською ненавистю.
Це відповідає канону Толкіна, але суперечить реальності. Бо конкретно з цим Мордором неясно, хто кого створив. Може виявитись, що путін не є коренем всього зла, а просто став провідником хижих ідей давно озлобленої маси. Він роками формував у свідомості росіян образ "родіни" як 1) соціальної держави, яка дбає про всі верстви населення і допомагає найменш захищеним, і 2) грізної політичної сили й військової потуги, яку світ якщо й не боїться, то дуже поважає. Війна в Україні загрожує кризою цих уявлень, тому кремль одночасно хизується ефективним імпортозаміщенням і успішністю "спеціальної воєнної операції". Іншими словами він досі намагається втримати контроль і над холодильником, і над телевізором. Навіть бездонних ресурсів не вистачить на виконання цієї двоєдинної задачі. Неминучим є усвідомлення росіянами нестиковки між тим, що вони бачать на своїх полицях і на своїх екранах. Проте поки що вони готові все це "пережити як-небудь", бо путін дав їм ̶н̶а̶с̶т̶о̶я̶н̶к̶у̶ ̶ ̶̶̶б̶̶̶о̶̶̶я̶̶̶р̶̶̶и̶̶̶ш̶̶̶н̶̶̶і̶̶̶к̶̶̶а̶ відчуття власної значимості.
Секрет хорошого шахрая полягає в тому, щоб збагнути, чого саме хоче жертва і як навіяти їй, що вона це отримає. Цей рецепт Кена Кізі російське телебачення виконувало добросовісно – роками показувало кадри величі росії, загнивання на Заході і розрухи конкретно в Україні. На місці ж демілітаризатори стикнулися з неочікуваними цивілізаційними відкриттями: газифіковані асфальтовані села з освітленими вулицями і унітазами в хатах, але без відеокасет і відеомагнітофонів. Вийшло, що навіть телевізор не знає всіх масштабів українського гріхопадіння! Бажання покарати нацистів поступилося банальній заздрості і класовій ненависті, запустився одвічний механізм наведення порядку на русскій лад: "грабувати награбоване" і "гадити в рояль".
Станом на 2022 рік приблизно 70% жителів росії не мають закордонного паспорта і 76% громадян ніколи не бували за межами своєї країни. Тому більшість росіян очікують, поки "всюди стане росія", і формують своє уявлення про світ на основі телекартинки. Нічого не змінюють і ті, хто час від часу відпочиває в Єгипті, Туреччині чи дорогих острівних курортах, або подорожує Європою. Бо дух цивілізації до них не пристає, але часточку своєї "величі" вони залишають завжди і всюди.
Коли роскомнадзор (!) заблокував Інстаграм, рада блогерів при раді федерації зажадала від Meta (!) $1 млрд компенсації через втрату доходу. Люди, сумарна аудиторія яких перевищує населення росії, замість відстоювання власних прав обрали абсолютну лояльність до влади. Не потрібно скликати мітинги і закликати до спалення кремля. Достатньо було б кожному написати чи сказати кілька слів про справжню природу війни й агресію росії проти України, щоб впевненість росіян похитнулася. Але цього не трапилось. Натомість армію прихильників було мобілізовано на підтримку війни. Кремль вистрілив дуплетом: з телевізора по старших і з телефону по молодших.
В непристойно короткий час на одному щаблі цивілізаційного розвитку опинилися блогери-мільйонники і творці фекальних сталагмітів; люди, які не раз бачили Ейфелеву вежу, і ті, хто жодного разу не покидав межі села Фершампенуаз Челябінської області. При цьому всі однаково переконані, що мають достатнє уявлення про нормальне життя і про Францію.
Телебачення є основним джерелом інформації для 63% росіян. Найбільшою є аудиторія "росії-1" і "першого каналу", які витрачають на боротьбу з ворогами практично весь ефірний час: хроніки вигаданих перемог, дезінформація, ексклюзивні кадри постановочних штурмів, інтерв'ю з особливо небезпечними бомжами, презентації сфальшованих наукових досліджень та інші прийоми програмування громадян. У російських реаліях – це спосіб доставки готових смислів, для іноземної аудиторії – форма просування м'якої сили кремля. І це яскраво простежується на прикладі Марини Овсяннікової. На короткий час вона перебила суто український порядок денний іноземних ЗМІ, втрапивши на перші шпальти світових видань, і викликала емпатію у самих українців. Якщо після удару по державній пропагандистській машині, месниця змогла виїхати до іншої країни, її щоденно не обговорюють соловйови та скабєєві, то ніякого удару не було, а сама еміграція – просто закордонне відрядження.
Телевізор – символічний інструмент єднання влади з народом. Для переважної більшості росіян екран є єдиною можливістю побачити Путіна. Проте останнім часом бункерний стратег не полишає свого місця сили. Для ілюзії його всеприсутності знову ж використано телевізор і комп'ютерні технології. Десь ми бачимо старигана з тремором, а десь його голограму. Як Марвелівський Арнім Зола, він намагається оцифруватись, щоб вічно жити в телевізорі, вічно правити і живити гідру своїх імперських намірів. Можливо, вимкнувши росіянам телевізор, світ пришвидшить порятунок від зла?
