Сміття, папірці та супергероїка у політичних технологіях Садового

Ми живемо у дивний час, коли те, що здавалося напівзабутими сторінками  історії, перетворюється на об'єктивну реальність, Інтернет замінює всі інші форми медіа, а головними персонажами творів мистецтва та універсальним символом боротьбі людини проти зла знов стають супергерої. Не дивлячись на таку екстравагантність нашого середовища, у кожної людини рано чи пізно виникає когнітивний дисонанс, коли вона не може усвідомити, як певні події чи явища можуть розглядатися іншими як об'єктивна реальність. У Інтернеті відомий «закон По», про неможливість створення пародії чи сарказму, який би хоч хтось не почав вважати за правдиве висловлення думок автора. Цим користуються як жартівники-тролі, так і особливо безпринципні учасники дискусій: спростування очевидного, неприйняття аргументів та фактів (сумнозвісне «ваші докази – не докази»), та вимоги від опонента довести відсутність («апеляція до незнання»). Тому коли всерйоз подається новина про «оприлюднення Садовим таємної угоди з Адміністрацією Президента України», а потім детально обговорюється як папірець без дати та імені може слугувати доказом «сміттєвої війни проти Садового», починаєш задумуватися про парадокс довіри і припущень, та про те, що в українському медіа-просторі дозволяється опозиції, та що не дозволяється владі.

Андрія Садового можна віднести до обох категорій: нинішній кандидат на посаду Президента України з 2006 р. займає посаду міського голови Львова, а очолювана ним партія «Самопоміч» (не дивлячись на офіційне заснування у 2012 р.) змогла скористатися іміджем «нової сили у політиці» у 2014 р., увійшовши до Верховної Ради України, де партія до 18 лютого 2016 р. була частиною правлячої коаліції «Європейська Україна». Однак, оскільки зараз, у цей конкретний момент, Садовий проводить президентську кампанію в опозиції до нинішнього Президента України, він автоматично користується певною поблажливістю преси. Діючих керівників метафорично садять на «лаву підсудних», а всі опозиціонери отримують роль колективного «агресивного прокурора», 'який кидається звинуваченнями та доводить власну обізнаність у питанні. Принцип достатньо простий: хто керував, має бути готовий відповідати за проблеми і недоліки та відбивати звинувачення. Як ми зазначили, Андрій Садовий також достатньо довго при владі, хоча й не над усією країною, а на чолі міського самоврядування у Львові. Тому він також стає об'єктом критики у ЗМІ, коли питання стосуються «міського» рівня, у цьому випадку: з літа 2016 р. адміністрацію Садового критикували за нездатність вирішити проблеми зі збереженням та вивезенням сміття з міста Львова, серію гучних інцидентів через несанкціоноване звалення сміття в декількох областях України. На фоні цих проблем соціологічні групи повідомляли про падіння рейтингу політика: як заявила група «Рейтинг», рівень довіри львів'ян до міського голови впав з 70% до 39%. На думку прихильників Садового, розповсюдження інформації про проблеми зі сміттям у Львові стало частиною кампанії щодо знищення рейтингу Андрія Івановича як кандидата у президенти.

Тож, яким чином Андрій Садовий відповів на критику з вивезенням сміття? Чи визнав він помилки, пообіцяв покращити ситуацію, розширити інфраструктуру? Ні, Садовий обернув критику у «політичну технологію Порошенка», став розповідати про «сміттєву блокаду» та «сміттєву війну», про заколот Адміністрації Президента проти окремо міста Львова, створений заради забруднення як власне міста, так і рейтингів міського голови. Заради поширення свого наративу львівський міський голова почав активно купувати рекламу на популярних Інтернет-платформах: Facebook та Youtube. Певно, не врахувавши, що автоматично відтворювана реклама на Youtube – це в першу чергу постійне джерело роздратування для користувачів, які бажають вже нарешті подивитися бажане відео, представники кампанії Садового почали розповсюджувати відео на користь кандидата, оформлені із використанням популярного Інтернет-контенту («мемів»). При цьому наратив заснований на класичному дводумстві: «сміттєва криза» це і підступний план Банкової для знищення репутації Садового, і водночас кумедна брехня, адже ніяк не може бути «сміттєвої кризи» у чудовому Львові! Класичний прийом для зображення «образу ворога»: ворог водночас і всемогутній інтриган, і жалюгідний невдаха та брехун.

При цьому аргументи Андрія Садового та його прихильників щодо правдивості їхньої версії про «сміттєву блокаду» та дві «сміттєві війни» зводяться до формули: «це політична технологія Порошенка, тому що так сказав Садовий». Андрій Садовий, міський голова Львова, політик із ресурсами та знайомствами не зміг представити жодних доказів кулуарних інтриг проти свого міста та особисто себе, нічого окрім свого власного слова (при цьому залишаючись зацікавленою стороною, автоматично ставлячи це слово під сумніви). Певно, саме нестачу доказів львівського керманича щодо подій 2016-2017 рр. і мав перекрити так званий «текст таємної угоди», хоча важко повірити, що хтось взагалі може всерйоз повірити у автентичність такого папірця без дати, імен чи підписів. Однак, це трапилося. Певні симпатії до Садового як «опозиційного кандидата» змушують журналістів шукати хоч якусь «соломинку», щоб витягти його з калюжі безпідставних поклепів. Відбувається жонглювання словами («з юридичної точки зору, це не "угода" – цей документ не має юридичної сили. Це, скоріше, домовленість»), констатація припущення як факту («Але він її не прийняв. Суть пропозиції Порошенка була в тому…»), домисел на користь об'єкта статті («можливо, цю «угоду» зробили саме в такій анонімній формі… щоб якраз не дозволити Садовому переконливо звинуватити Банкову в її свідомих спекуляціях на проблемах цілого міста?»). Можемо помітити, що Садовий, який не представив ніяких достовірних доказів щодо своїх слів, все одно автоматично правий, а проблеми з його переконливістю – «на совісті Банкової» (спеціально так склали таємничу домовленість, щоб не можна було звинуватити – от же ж всемогутні інтригани)! Про те, що «домовленість», у такому випадку, могла б бути взагалі усною і не потребувала б ніякої «анонімної угоди без дати та печатки». Навіщо потрібна письмова домовленість про «сторони»? Невже «інтригани з Банкової» пішли б судитися із Садовим за невиконання таємних кулуарних домовленостей на основі такого папірцю?

«Сам Садовий на своїй сторінці у Фейсбук запевняє, що правдивість своїх слів і він, і голова фракції «Самопоміч» Олег Березюк, якому вручили «угоду» в руки, готові доводити в суді під присягою»: дійсно, чого їм хвилюватися?  Адже в Україні немає закону про наклеп! Але це не проблема, бо, виявляється, у нас є універсальний засіб визначення, чи говорить людина правду, чи неправду: «Найкращий інструмент для перевірки правдивості свідчень – це поліграф, тобто детектор брехні. Ось якщо Садовий зважиться на такий крок, тоді це розставить всі крапки над "і".» І начхати, що результати поліграфічної експертизи не можуть слугувати доказами, та можуть враховуватись судом тільки за умови наявності сукупності інших прямих доказів вини особи в скоєнні правопорушення. Персонально зроблена поліграфічна експертиза Андрія Садового теж не зможе слугувати доказом автентичності представленого ним папірця у суді, навіть не враховуючи можливості «обдурити детектор брехні» та інші проблеми використання поліграфа, який аналізує емоційний стан людини.

Найбільш парадоксальний аргумент симпатиків Садового складається у тому, що як міському голові Львова слід доводити свої звинувачення, так і «Банковій» свої заперечення (ігнорування презумпції невинуватості)! Як пише Олексій Минаков: «Зрозуміло, що довести в суді, що подібна угода існувала, буде майже неможливо. Так само, як і майже неможливо довести в суді, що подібна угода не існувала.» Це логічна помилка: перекладення тягаря доведення на того, хто сумнівається у правдивості твердження. Не потрібно доводити відсутність – доводиться присутність (навіть типовий контр-аргумент щодо існування концепції «алібі» у розслідуванні злочинів не має рації, адже доведення алібі – це доведення присутності людини в іншому місті).

Як не дивно, але саме від таких логічних помилок, типових для Садового, його кампанії та прихильників у побудові наративу, застерігає «Молодіжне крило об'єднання "Самопоміч"», розповсюджуючи матеріали Obraz UA. Це, мабуть, найменш екстравагантна серед плеяди груп на підтримку Андрія Садового «серед молоді». Чомусь лідер партії, що своєю ідеологією визначає «християнську мораль та здоровий глузд», вирішив, що саме він, представник ліберального консерватизму та християнської демократії, зможе привернути увагу та завоювати серця української молоді. Намагається він це роботи, як згадувалося вище, через незграбну рекламу у соцмережах та на Youtube. При цьому відбувається опошлення усіх більш-менш відомих Інтернет-мемів, витворів кіномистецтва рекламою кандидата, намагаються охопити якомога більше сучасних трендів, особливо супергероїку. Facebook-сторінка «Садовий посадить» погрожує корупціонерам та поєднує образ Садового із зображеннями песиків та кошенят, Гаррі Поттера, Ілона Маска, наряджає міського голову у вбрання Санта-Клауса. Активно розповсюджують рекламу «Студенти за Садового», у яких команда християнського консерватора Садового – то файна вечірка у нічному клубі, порівнюють боса з Майстром Йодою з далекої-далекої галактики, сам міський голова позує на фоні кислотних кольорів та позиченої з англійської термінології. Найбільша Facebook-група такої тематики: «Молодь за Садового», у якій без лицензії використовують для політичної пропаганди відео матеріал «Місто Гріхів», «Гра Престолів», «Бетмен проти Супермена» та «Залізна Людина». Однойменний канал розповсюджує «супергеройську» рекламу Садового і на Youtube, але поки що не отримав страйків від Warner Bros. та інших дистриб'юторів за використання їхнього контенту з політичними мотивами.

Найважче у такій ситуації відрізнити реальні дії передвиборчої кампанії Садового від  пародійної антиреклами конкурентів (знову згадуємо «закон По»). Виявляється, що купити рекламу у Facebook не так важко, через що окрім вищезгаданих груп, які мають демонструвати підтримку християнського демократа молоддю, трапляються і зовсім кумедні зображення. Певно, відмітивши любов онлайн-іміджмейкерів Садового до образів супергероїв DC та Marvel (та навіть менш відомих Dark Horse, які випускали «Місто Гріхів» Френка Міллера) хтось вирішив створити сторінки «антиреклами»: «Садомен» (ніби з метою приліпити голову Садового на кожного супергероя, якого знайдуть), «Садовий-котик» (взагалі майже без змін дублює «креатив» серйозних груп), «Садовий – рок-зірка» (також дубляж основних груп). Насправді, подібні думки виникають і побачивши назву на кшталт «Я Садовий, а ти – ні», але й це не пародія. Хтось зміг переконати Садового, що таке «хизування перед молоддю» – це найактуальніший креатив, що така форма агітації спрацює на користувачах мережі Інтернет, що підкидувати їм свою рекламу, коли вони намагаються дивитися ніяк не пов'язані із політикою відео, зробить його кандидатуру більш привабливою.

Можливо, що відповідальні за піар Андрія Івановича надихалися президентськими виборами у США, у яких образ Дональда Трампа дійсно отримав додаткову популярність завдяки Інтернет-мемам. Однак найуспішніші меми про Трампа були створені спонтанно, з огляду на його імпозантну поведінку, персональну онлайн-присутність і талант шоумена. Крім того, меми створювалися про Трампа, його зовнішній вигляд, виступи та вчинки давали основу для гумору та сатири, хизування та цькування. У той же час піар-кампанія Андрія Садового намагається додати його особистість у контекст існуючих мемів, які ними автоматично асоціюються з «молоддю», ніби з якимось «Іншим». Через це відчувається штучність образів, еклектичність збірок фото та відео за принципом «що любить молодь», зв'язок із ними Садового нещирий, вимушений. Від особи Садового пише сторінка, сиплячи іномовними словами як за наказом: «Привіт ✌ Давайте познайомимось ближче! Мене звати Андрій. Раніше я слухав лише джаз, але тепер полюбив репчік. Хожу на всі нові фільми в кіно і став справжнім трендсетером. Друзі, подивіться мою історію і зробіть репост, щоб і ваші френди дізнались, чому ви мене підтримуєте». Але все, що я бачу, це те саме «How do you do, fellow kids?»! Здається, що це неправда, що Садовий не став би так себе поводитися, однак прикріплене до посту відео не виглядає як контр-реклама чи свідоме перекручення образу кандидата. Хтось дійсно вирішив, що такий піар допоможе Садовому.

На завершення хотілося б згадати літературний троп «невідомого суперника», який активно використовується у творах про супергероїв (з якими, як ми могли побачити, люблять порівнювати свого улюбленця креативна «Молодь за Садового»). Цей троп описує персонажа, який претендує на роль архіворога іншого персонажа, який у свою чергу не сприймає його як загрозу, чи взагалі не знає про існування прихованого конкурента. Саме так поводиться міський голова Львова Андрій Садовий стосовно Президента України Петра Порошенка. Будуючи кампанію на «підтримці молоді», демонструванням успіхів міського самоврядування у Львові та звинуваченням конкурента у масштабному заколоті «гідному ввійти до книг із політтехнологій», Садовий абсолютно не бачить широкої картини ситуації, перед якою стоїть Україна: заявляє, що окуповані території повернуться «через підвищення рівня життя», викривлює сутність Мінських домовленостей, питання війни та виживання України як суверенної держави переводить на стандартні економічні негаразди. Користуючись поблажливим ставленням ЗМІ до критиків влади, Садовий шукає ворогів на вищому рівні та кидається звинуваченнями, які не здатний довести. Він цілком це розуміє, тож критикує будь-які можливі варіації законопроектів про наклеп. Справді – якщо б справа розглядалася у Лондоні, Порошенко вже перераховував би гроші від виграного суду.