«Світанок рівних можливостей». Роликові ковзани – для дітей з інвалідністю
«Рубрика», як інформаційний партнер премії Social Project Awards, публікує тексти конкурсантів про свої соціальні проекти
Автор: Світлана Небесійчук
Вже п`ять років моя дочка з інвалідністю катається на роликах і є частиною проекту Sunrise. Ролики перевернули моє уявлення про можливе і неможливе. І я весь цей час спостерігаю, як те саме відбувається з багатьма людьми, дотичними до проекту.
Є переконання, що в Україні важко в соціальній сфері зробити щось своїми силами, без сталої державної підтримки чи підтримки іноземних донорів, без потужної благодійної організації. Але Сергій Бобровський це спростовує. Він займається тим, що любить, тренує дітей, є для них наставником. І в його житті, в його роботі в якийсь момент знайшлося місце для дітей з інвалідністю… Хоча якраз в цьому спорті найменш очікуєш зустріти таких дітей. Це ролики, сноуборд, вейкборд! Здивовані?
«Вау! Не може бути!», – кажуть люди, коли дізнаються, що моя Софія катається на роликах, або що вона, стоячи, проїхала на вейку! Тим, хто її знає, це здається неймовірним. А коли дізнаються, що для батьків це безкоштовно вже багато років, взагалі «випадають в осад»…
Я задавалася питанням, як у Сергія так виходить? Бо збоку все виглядає проосто: протягом року діти регулярно приїжджають на ролики у Дрім-таун в певні години, з ними займається Сергій або хтось з команди тренерів. Періодично влаштовуються групові забіги. Зимою — сноуборд на Протасовому Яру. Літом два рази на тиждень вейкбордичний табір: стрибки на батуті, катання на вейку, інші активності, а також свято відкриття та закриття літнього сезону. При цьому займаються як діти з інвалідністю, так і їх братики-сестрички. І все це для батьків безкоштовно, включаючи користування необхідним спорядженням. Сергій каже, що люди самі "включаються" в допомогу. Він просто робить сам і розповідає про це іншим. І от таким чином, без окремої великої організаторської і фінансової машини, на ентузіазмі Сергія та волонтерів, які притягуються на цей ентузіазм, віру і впевненість, і долучаються в різних якостях, проект працює вже з 2011 року. І шкода тільки одне — що все таки його можливості по кількості дітей обмежені і не можна прийняти всіх бажаючих.
Проект – це виклик багатьом стереотипам. Зараз в тренді говорити про рівні можливості. Але навіть у головах прогресивних батьків дітей з інвалідністю, до яких я себе відношу, є ці обмеження: екстремальний спорт не для моєї дитини. Вона незграбна і на рівній поверхні не дуже то втримується, які вже тут ролики? А в Сергія все просто: це мамині обмеження, а не дитини! Тому починаємо. Для мене це був шок. Але через 9 місяців Софія відпустила Сергієву руку і їхала сама. А він просто ішов поруч. Для мене це досягнення прирівнювалося до того, як вона почала ходити! Воно змінило мої погляди, погляди оточуючих на мою дочку. Ми маємо дуже позитивну соціальну історію, якою можемо похвалитися, і активно це робимо. І це дійсно про рівні можливості та інклюзію не теоретично, а просто в житті. Всі діти перевзуваються в роздягальні з усіма і катаються на загальному ролледромі. Ніяких спеціальних умов і обмежень. Діти, підлітки, їхні батьки щоденно бачать таку норму, звикають і транслюють в своєму житті зовсім інше відношення до дітей з інвалідністю. Перестають лякатися і відокремлюватися. І це супер!
Батьки, що отримують порцію впевненості та гордості за своїх дітей — це окрема тема! Бо така підтримка в житті конче потрібна. А в проекті її отримуєш "побічним ефектом" 🙂 А діти всі поголовно "закохані" у Сергія і тренерів команди, чекають заняття, ідуть туди з задоволенням і просять ще. У них є повноцінні позашкільні заняття для душі і з користю. Це також і найсправжнісінька реабілітація. На роликах «понарошку» не наїздишся. Навіть тим дітям, що їздять з підтримкою, доводиться прикладати значні фізичні зусилля. Сергій уважно вивчає кожного, коригує навантаження, відслідковує динаміку. Але ця реабілітація ніби "між іншим" – не таке обов`язкове, часто виснажливе і примусове заняття, як ми звикли. А просто радісне проведення часу на роликах. Яке робить дітей витривалішими, скоординованішими, сильнішими і впевненішими.
Та все ж, на мою думку, головне в проекті, що незворотньо міняється світогляд всіх дотичних до нього. Sunrise показує, що реалізовувати масштабні і тривалі соціальні проекти легше, ніж здається. Що можна займатися улюбленою справою і просто ділитися частиною з тими, кому це потрібно, в нашому випадку – з дітьми з інвалідністю! Цей проект міг би стати "вірусним" у цьому розумінні: роби що любиш, ділися з тими, хто потребує. Просто почни. Кинь зерно, воно проросте і за декілька років побачиш навколо себе сад вдячних посмішок, сердець і людей, в чиє життя додалося яскравих кольорів. І помітиш, що і в твоє життя цих кольорів додалося.
Адже, як каже Сергій: «Так роблять всі нормальні люди. І нічого героїчного в цьому нема. Мені дані можливості, я ними ділюся. Що складного?». Як же хочеться, щоб така філософія сповідувалася більшістю наших громадян.
Підтримати проект можна за посиланням.
Нагадаємо, «Рубрика» запрошує номінантів премії Social Project Awards розповісти на своїх сторінках про ініціативу, що допоможе знайти більше її прихильників і є додатковою промоцією пропозиції голосувати за неї. Деталі тут.
