Закинуті хати: як село на Сумщині допомагає ВПО знайти нове житло 

У чому проблема?

За даними Мінсоцполітики, в Україні зареєстровано майже 4,9 млн внутрішніх переселенців. Тільки з Донеччини виїхало близько пів мільйона мешканців. Люди виїжджають із небезпечних регіонів, тікаючи від обстрілів або зими без опалення.

Але перебравшись у село на зиму, як їм знайти прихисток? Де шукати житло великій родині з дітьми та домашніми улюбленцями? 

Яке рішення?

Для багатьох таким прихистком стали покинуті хати. Так, у маленькому селі Капустинці Роменського району, що на Сумщині, облаштували домівки, а до того ж знайшли роботу кільком родинам переселенців. Покинуті хати, які десятки років стояли зачиненими, стали прихистком для людей, що рятувалися від війни. 

Як ідея дати житло людям об'єднала мешканців села та як це працює з погляду закону, розповідаємо в матеріалі "Рубрики".

Як це працює?

Коли почалося повномасштабне вторгнення, мільйони українців мусили залишити свої домівки, тікаючи від агресора. Сотні тисяч втратили житло. Для багатьох очевидним вибором у пошуку прихистку стали українські села — і село Капустинці на Сумщині не було винятком. Ба більше — сюди після 24 лютого переселенців відкрито кликали: староста села Світлана Кулинич згадує, що все почалося з посту-запрошення у Facebook. 

"Ніщо так не об'єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна", — каже Світлана Кулинич і додає, що в таких обставинах мешканці села просто не могли не допомогти співвітчизникам, які втратили все.

Яна Акулова з трьома доньками та двома котами — переселенці з Донеччини. Про те, що в Капустинцях надають житло, жінка дізналася з інтернету.

"Чи їхати людям у село? Це кожен має вирішувати для себе. Шукайте, дізнавайтеся, спілкуйтеся зі старостами, я думаю, вони допоможуть. По собі знаю, що дуже важко залишити свій дім, але вірю, що скоро ми зможемо повернутися додому. Доньки дуже сумують за домівкою", — ділиться жінка, а проте мало-помалу обживається на новому місці. Схожий досвід розділяють мільйони українців: до повернення додому вони мають облаштувати собі новий дім, тимчасовий. І тут немає кращої підтримки, ніж активна допомога громади на новому місці.

Для того, щоб підготувати житло для переселенців, мешканці Капустинців багато працювали, а зрушила цю підтримку староста села: жінка самотужки обійшла всі закинуті хати, зв'язувалась із власниками та спадкоємцями будинків. Якщо вони погоджувались впустити постояльців, організовувала ремонти та наведення ладу.

Жителі села приходили зі своїми щітками, віниками, лопатами. Приганяли техніку, розчищали подвір'я. Працювали на таких толоках безплатно, а матеріали для ремонту забезпечувала місцева агрофірма.

Крім того, Капустинський старостат шукав для переселенців не тільки житло, а й роботу. Працевлаштування часто ставало пріоритетом: адже для ВПО просто мати помешкання — недостатньо, важливо й знову отримати можливість заробляти на життя. Так, Яна Акулова змогла влаштуватися педагогом у Капустинську школу, а водночас почала здобувати другу вищу освіту. Були й такі випадки, коли для людей, що відгукнулися на оголошення Світлани Кулинич, роботу за спеціальністю вдавалося знайти через знайомих в інших районах, тож потім уже там підшукували й житло. 

Як це працює?

Капустинці — невелике село, але приязне й дружнє. Постійно в селі мешкають близько 700 жителів, а від лютого тут оселилися 167 внутрішньопереміщених осіб. Не всі з них "осіли": багато хто вже повернувся до рідних регіонів, коли там стало спокійніше. Але тридцятеро переселенців залишилися й стали частиною громади.

Повномасштабна війна ще більше згуртувала людей: коли в селі створювали загони тероборони, записуватися прийшло все село, навіть переселенці. 

"У нас у селі люди добрі, привітні. Коли приїздили нові мешканці, намагались допомогти всім, чим самі багаті. Приносили меблі, килими, одежу, харчові продукти", — говорить староста Світлана Кулинич. З розв'язанням побутових проблем допомагає і сільська рада: "Тим, у кого немає газового опалення, потрібно допомогти придбати дрова. Ми живемо не в зоні бойових дій, тож сільрада не може забезпечувати дровами ВПО безплатно, але ми даємо дозволи на видалення зелених насаджень. Тож переселенці, яким потрібні дрова, можуть забезпечити себе самостійно: у селі, щоб жити, потрібно працювати", — додає Світлана Кулинич.

Ольга та Владислав Плешиві приїхали до Капустинців з міста Попасна (Луганська область). У мирні часи обидва працювали на Попаснянському вагоноремонтному заводі. Внаслідок російських обстрілів завод згорів у них на очах. Виїхати з міста у вогні Ользі та Владиславу за допомогою волонтерів вдалося тільки 29 березня. 

Подружжя, що втратило все, знайшло новий дім на Сумщині. "У селі люди добрі та чуйні. Все нам принесли. Меблі, постільну білизну, посуд, продукти. Весною ми засадили город насінням, яким поділилися місцеві жителі. Але тим, хто наважиться перебратися в село, сподіватися тільки на допомогу не варто. У селі треба розраховувати на себе. Спочатку допоможуть, але далі — самі. Це важко — морально, фінансово", — каже Ольга Плешива.

Але для тих, хто хоче працювати, робота знайдеться завжди. Нині Ольга працює на швейному виробництві в сусідньому селі. На роботу її привозить автобус, який організувало підприємство. Владислав — працевлаштований у місцевій школі. Разом вони продовжують обживати нове житло, адже в Попасній окупанти зруйнували не тільки рідний завод, а і їхній будинок.

Втім, не всі власники будинків у Капустинцях були готові дозволити переселенцям жити в них тимчасово: натомість пропонували викупити нерухомість. Для таких випадків у селі теж знайшли рішення: ці будинки купувала власниця агрофірми Світлана Грищенко, щоб потім туди безоплатно поселити ВПО. Та оформлення всіх документів та передача права власності за законом були дуже копіткою роботою, згадує староста села Світлана Кулинич. 

"Я зараз згадую, скільки труднощів нам довелося пройти, щоб все оформити законним шляхом — навіть ворогові не побажаєш такого", — каже жінка. У чому ж річ?

Річ у тім, що далеко не всю покинуту нерухомість у селі виходило швидко викупити. Покинуті хати — це часто будинки, власники яких померли. Складнощі ж виникали тому, що в деяких випадках у селі не було жодних документів, які б підтверджували право власності на певні будинки. Тож доводилося наново виготовляти технічні паспорти, збирати довідки, що підтверджували факт проживання померлих власників, потім оформляти спадщину на спадкоємців і вже тоді викупляти будинок, щоб поселити там родину ВПО. 

Усі ці дії вимагали часу та коштів: попри те, що вартість старої хати становить в середньому 50-60 тисяч гривень, "оформлення" будинку коштує додаткових кількадесят тисяч: лише оформлення спадщини — це 23 тисячі гривень, і стільки ж — переоформлення на нового власника.

"Ситуація, коли закинуті хати не мають документів, в українських селах не рідкість, — каже пані Світлана. — Було б добре, щоб в Україні прийняли відповідні закони щодо спрощеної процедури оформлення нерухомості. Наразі це дуже копітка робота. А через війну випадків, коли документи на житло можуть бути втрачені, стане значно більше".

Як пояснює юридичний консультант Максим Смирнов, це справді може бути викликом. У деяких західних країнах (наприклад, Великій Британії чи Іспанії) законодавча база дозволяє людям, що не мають свого житла — мігрантам чи безхатькам, користуватися покинутим житлом — нерухомістю, що певний термін (пів року, рік та більше) пустує. В Україні ж самовільне заселення може бути кваліфіковано як ст. 356 Кримінального кодексу (самоправство). 

Проте в цивільному праві України є поняття набуття права на безхазяйну річ (ст. 335 Цивільного кодексу України) — нею може бути й житло. Згідно з цією нормою безхазяйною вважається річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі має взяти на облік орган, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. А передача безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність здійснюється виключно за рішенням суду. 

"Щоб почуватися впевнено, під час купівлі, оренди чи отримання в дар від громади житла, що раніше мало статус безхазяйного, обов'язково вимагайте від посадових осіб громади оригінал рішення суду з відміткою про те, що це рішення набуло чинності. Без такого рішення та без вказаної відмітки будь-який договір між вами не буде мати юридичної сили, тобто буде недійсним (ст. 215 ЦК України)", — пояснює юрист.

Важливо! Майно не може бути визнане безхазяйним, якщо його власник відомий, але його місце знаходження невідоме.

📌 Під час воєнного стану слід пам'ятати, що якщо в будинку зареєстровані чоловіки призовного віку (від 18 до 60 років), за його зняття з обліку у військкоматі можуть з'явитися проблеми, особливо якщо:

• чоловік бере участь у бойових діях, 
• місце його знаходження невідоме,
• він знаходиться за кордоном (наприклад, на заробітках або як моряк далекого плавання).

Проте у випадку перебування за кордоном ця проблема вирішується наданням довіреності на зняття з реєстрації, яку можуть видати посольство або консульство України, розташоване в цій країні. У такому випадку уповноважена ним особа має право від його імені зняти його з реєстрації у житлі, яке ви хочете придбати.

📌 Якщо в будинку, який ви купуєте чи отримуєте за договором дарування, зареєстрована одна або більше неповнолітніх осіб, для здійснення угоди з відчуження потрібен дозвіл не тільки законних представників неповнолітнього (батьків, опікунів або усиновителів), але й дозвіл від місцевих органів опіки та піклування, які проводять відповідну перевірку щодо гарантії збереження прав дитини на житло.

📌 Нерідко під час фактичної купівлі сторони за домовленістю оформлюють угоду договору дарування (це дозволяє зекономити). Експерт попереджає: тут є великий "підводний камінь". Якщо фактичний продавець (за документами — дарувальник) звернеться до суду із позовною скаргою про визнання угоди дарування недійсною та на підтвердження своїх доводів надасть розписку про отримання ним певної грошової суми від фактичного покупця (згідно з угодою — обдарованої особи), то є висока ймовірність, що суд визнає цю угоду недійсною. Тобто фіктивний "дарувальник" знову стане власником "подарованого" раніше житла. Тоді щоб повернути гроші, "обдарована особа" матиме подати окрему позовну скаргу та довго чекати справедливості.

Річ у тім, що ключовою ознакою дарування згідно з ЦК України є її безоплатність. "За 24 роки своєї юридичної практики я декілька разів зустрічав різних аферистів та чорних маклерів. Таких, хто неодноразово укладав подібні  "псевдоугоди", а після них та суду залишались і з нерухомістю, і з грошима! Тому будьте дуже обережні з оформленням фіктивного договору дарування!" — наголошує юрист Максим Смирнов.

Ще більше корисних рішень!

Вимушені переселенці з охоплених війною регіонів здатні вдихнути нове життя в українські села, поповнити нечисленне сільське населення, врятувати села від вимирання.

Приймати нових людей у Капустинському старостинському окрузі почали ще до повномасштабної війни. Як розповіла староста Світлана Кулинич, робити кроки для відродження села стали торік — тоді для того, щоб урятувати школу від закриття, у село запросили багатодітні родини.

"Тепер наступні два роки в нас будуть наповнені перші класи. А далі буде видно. Поки йде війна, я вважаю за злочин закривати школу. Тим паче, що зараз складно підвозити дітей до шкіл в інших селах, та ще й наражати при цьому на небезпеку", — каже староста села.

Переселенці, які знаходять у селі новий, хай і тимчасовий дім, — це теж рушій локального розвитку. Стаючи частинкою місцевої громади, вони підтримують економіку, місцеві ініціативи, школу, дозвілля. І це вкотре доводить: взаємодопомога та підтримка роблять нас сильнішими. Завжди.