Благоустрій міста своїми руками: як активісти у Сумах почали з простого – вуличних ліхтарів

З чого складається комфорт міста? Якісні дороги і тротуари, зручна інфраструктура, відсутність безладу та сміття на вулицях, вдалі кольорові рішення, облаштовані місця для відпочинку, наявність повноцінно працюючих культурних та культових локацій. Усе це не тільки тішить містян у повсякденному житті, а і сприяє туристичній привабливості.

Втім, експерти з внутрішнього туризму вважають — багатьом містам України вкрай не вистачає не тільки банального комфорту, але і знакових, новітніх проєктів, які б могли стати яскравими візитівками і на які б їхали люди. Логічно припустити, що у першу чергу в підтримці як історичного надбання, так і інновацій повинна бути зацікавлена місцева влада, адже це підвищує загальний рейтинг будь-якого населеного пункту. Але по факту, про ремонти та покращення вона згадує лише раз на декілька років, перед виборами. В результаті місцеві жителі залишаються традиційно незадоволеними, а турист, оглянувши пару історичних пам'яток в ненайкращому стані і не відчувши очікуваного свята душі, розчаровано дивується — а навіщо я взагалі сюди їхав?

У місті Суми громадські активісти вирішили взяти справу у свої руки, аби не тільки зробити рідне місто трохи яскравішим, а і привернути увагу влади до його проблем.

Родзинка міста — ліхтарі

«Я змалечку вважав, що місто — це наша спільна власність, так мене виховали, — пояснює Володимир Дворниченко, громадський активіст, член громадської комісії з ЖКХ при Сумській міськраді, — У мене склалося враження, що місто має стільки невирішених питань саме тому, що самі містяни не контролюють депутатів і адміністрації, тому став цікавитись, що і як відбувається у цьому плані у місті Суми. Насамперед переймався комунальними проблемами, бо вони найбільш глибокі і кричущі».

Деякій час тому в пана Володимира з'явилася ідея врятувати чавунні декоративні елементи оздоблення міста, які завжди були його родзинкою, але в останні роки потерпали від недбалого ставлення. 

Історія лиття в Сумах бере початок з 19 сторіччя, коли місцевий цукрозаводчик, підприємець та промисловець Павло Харитоненко заснував у місті ремонтні майстерні для своїх заводів. По суті, саме завдяки йому Суми отримали гарні собори, концертні зали, кадетський корпус, лікарні і багато чого. Його ж ремонтні майстерні відлили перші чавунні декоративні елементи для міста. І зараз в центрі Сум біля пам'ятника цьому видатному українському меценату стоять гарні величезні автентичні ліхтарні стовпи, які мають художню цінність.

Потім вже СРСР намагався подовжити традицію —  відливати чавунні огорожі, решітки для приствольних кругів дерев, опори для освітлення. Саме такі чавунні опори для ліхтарів збереглися в невеликій кількості на вулицях міста і у парку Кожедуба. Колись вони були і на пляжі Студяга, але при реконструкції пляжу їх демонтували і частину з них зламали.

«Я не знав, як привернути увагу до цих стовпів, які ми почали втрачати, — каже пан Володимир, — адже навіть ті, що залишились, були в жахливому стані. Але потім ситуація сама вивела на ідею. Якось на акції, коли ми з іншими громадськими активістами — Михайлом Милославським і Наталією Сердюк реанімували зупинку громадського транспорту, перефарбовували та відновлювали бруски, що повипадали, я поділився з ними побоюванням про долю чавунних опор. Наталія своєю чергою розповіла про свою мрію зробити в місті вулицю закоханих сердець із червоними ліхтарями, Михайло нас підтримав, так і склалася наша команда фарбувальників-рятувальників».

Перші з опор, які вирішила привести до ладу команда активістів, знаходилися біля місця роботи Наталії Сердюк. «Кожен раз, — згадує Наталія, — виходячи зі свого офісу на вулиці Покровській я звертала увагу на ліхтарі поряд. Опори були страшні — облуплена фарба, залишки паперових оголошень, відкриті електричні мережі, які могли створювати небезпеку для мешканців. Я написала у фейсбук пост з фото стовпа, з проханням  допомогти розібратися у ситуації, і паралельно ми з'ясували, що опори на Покровській мають історичну привабливість, вони виготовлені в 60-х роках з елементами мистецтва — у литті присутня квітка-лілія».

Коли активісти спробували відчистити на одному зі стовпів стару фарбу, виявилося, що нині сіра опора колись мала червоний колір, тож було вирішено його і відновити — щоб стовідсотково привернути увагу громади та влади до чавунних ліхтарів і надати кулуарності самій вулиці.

«Хлопці боялися фарбувати в червоний  колір, — розповідає Наталія, — «нас не зрозуміють, нас не приймуть», ми дуже боялися критики, але звичайної сірості вже не хотілося, ми бажали не тільки привести опори в належний стан, а і внести щось кольорове і позитивне у життя, в якому так багато напруги: передвиборчі чвари, економічна криза, коронавірусні складнощі.

А червоний — колір любові, позитиву, енергії та перемоги. Та й врешті-решт — хто купує краску, той і обирає колір».

Наталія подала ідею перефарбування ліхтарів як проєкт до Дня міста Суми і отримала дозвіл на таку інсталяцію від Агенції Промоції Сум. А щоб оновлені ліхтарі виглядали справжньою композицією, до святкової локації додали банер з зображенням старовинної вулиці і макет червоної телефонної будки. Працювали без вихідних, після основної роботи, цілий тиждень — чистили, фарбували, варили.

Червоний колір на вулиці дійсно сприйняли не всі, у самий розпал робіт активістам навіть довелося спілкуватися з поліцією, яку викликали перелякані несподіваним ремонтом мешканці. Але всі дозволи були в наявності, та й самим поліціянтам сподобалася ідея, тому все закінчилося взаємним розумінням і фотографуванням.

Зате на День міста, коли вже вся інсталяція була готова і набула завершеного вигляду, на відвідування яскравої фотозони вишикувалась справжня черга.

Наталія Сердюк вважає, критикують ті, хто боїться змін, «хай буде так, аби не гірше», або «ми не хочемо нічого змінювати, тому що немає ніякої надії на краще».

«Але ми своїм кольором розбурхали людей, надали їм м'якого естетичного шоку і вони зрозуміли, що в місті, в країні є щось інше, ніж політика, щось, що можна зробити кращим коло себе — все залежить від нас самих. До нас підходили мешканці і допомагали. Усім було цікаво, що відбувається. Чому звичайні люди, не комунальники, лагодять опори, розчищають стіни, обклеєні різноманітними оголошеннями.

Своїм прикладом ми хотіли показати усім мешканцям міста, що не потрібно чекати месію, і не потрібно думати, що за вас хтось зробить ваше життя яскравим, наведе чистоту і порядок. Потрібно самим робити своє місто кращим. Нам пощастило, що було свято міста і вдалося зробити хоч щось. Далі будемо намагатися залучити більше людей, для комунікацій створено сторінку проєкту у Facebook. 

Після свята ми все прибрали, залишилися лише відновлені стовпи. До мене звертаються сумчани, просять повернути і банер, і телефонну будку, і квадратні ліхтарі. Якщо нам вдасться з усіма інстанціями домовитися, ми з задоволенням повернемо нашу фотозону, якою зможуть користуватися жителі міста та його гості не тільки в дні свят».

Далі — більше!

Наразі трійця ініціаторів розробляє ідею модернізації всієї Покровськоі, найближчим часом буде представлено загальну концепцію: планується встановити з обох боків вулиці 60 модернових ліхтарів із червоним тротуарним освітленням, висадити дерева, зробити всю вулицю цікавою і красивою. Це проєкт на 2-3 мільйони гривень, але в результаті Суми стануть єдиним містом, яке буде мати такий яскравий і привабливий квартал. Крім того, оновлення потребують ще декілька десятків таких самих чавунних опор, які ще залишилися у місті.

«Нам дуже хотілося б, — додає Наталя Сердюк, — щоб вулиця Покровська стала і культурним осередком, щоб тут зустрічалися поети, літератори, проводили там інтелектуальні ігри, психологічні тренінги. Щоб вона стала чудовою прогулянковою вулицею, насиченою життям, привабливою для всіх у будь-яку пору року».

В архітектурі є поняття «genius loci» — «геній місця», тобто неповторна атмосфера, це матеріально-культурний зміст міста, його архітектура, ландшафт, історія, національний контекст — усе, що створюється протягом століть багатьма поколіннями городян. Є багато яскравих міст. Ми захоплюємося вулицями в Парижі, Лондоні чи Амстердамі і не помічаємо того потенціалу, що є в наших містах. Треба пробувати по-всякому і залишати краще. І тоді на лініях перетину митців з місцем їхнього життя і творчості виникне нова, невідома досі реальність. 

Якщо архітектурний ансамбль дарує позитив — це завжди добре. Повинно ж усе з чогось починатися. Нехай почнеться зі стовпа.