Руйнуємо стереотипи про людей з інвалідністю: як спілкуватися і що важливо знати

Існує безліч неправильних, а часом навіть образливих термінів. Одразу відкинемо їх у сторону та поговоримо про коректні. Особа з інвалідністю чи людина з інвалідністю — так проголошує Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, так говорить прогресивна частина цієї спільноти та саме так підказує здоровий глузд. Адже варто пам'ятати, що перш за все перед нами людина.

Щодо конкретних випадків: також це може бути людина, яка пересувається на візку/ кріслі колісному, людина з порушенням зору/ незряча, людина з порушеннями слуху/ глуха, людина з аутизмом тощо.

Робіть це абсолютно так само, як і з усіма людьми. За можливості присядьте на стілець або схожу поверхню, аби бути на одному рівні та мати хороший зоровий контакт. До того ж, у вашого співрозмовника не буде зайвого напруження у шийному відділі. Якщо такої можливості немає, то зробіть два-три кроки назад. Якщо ви збираєтесь спиратись  на людину та крісло колісне, то краще подумайте: хочете ви впасти разом із нею чи ні? Якщо ні, то краще не спиратись 🙂

1. Запитайте, чи потрібна допомога людині. Зазвичай, такі люди добре знають свої можливості та коли саме їм потрібна допомога. Ви ж не хочете, щоб ваші добрі наміри перетворилися в негатив.
2. Дотримуйтесь підказок людини. Наприклад, якщо це людина на візку, вона скаже, що візок потрібно тримати за нерухомі частини (ручки, каркас), а не за колеса, щоб не втратити рівноваги.
3. Уникайте поспіху.

Здебільшого це місця, де людина відчуває складнощі в самостійному пересуванні: сходи, круті підйоми, схили. Також це можуть бути двері із дуже жорсткими пружинами — у людини банально не вистачить сили, щоб притримати їх. Або ж двері занадто вузькі та мають високий поріг.

Якщо ви маєте власний бізнес, подбайте про його архітектурну доступність. Пам'ятайте: якщо ваш простір є доступним для таких людей, то водночас він є доступним і для батьків із маленькими дітьми, літніх людей і взагалі для всіх. Обов'язково зверніть увагу на вбиральню — часто двері роблять занадто вузькими, що автоматично блокує вхід багатьом людям на візках. 

• Що кажуть лікарі? Коли підеш?
• Чи зможеш мати дітей? Чи будуть вони теж пересуватися на візку?
• Як із сексом? Чи впливає травма?
• А я читав/ сусід говорив/ бабусин метод/ на заборі написали, що є такий спосіб реабілітації…
• Коли та як отримала травму?

Уявіть, що перед вами знаходиться звичайна малознайома людина. Чи ставили б ви їй настільки особисті запитання? Сподіваємось, ні. А тому обирайте схожу модель поведінки з усіма людьми. 

Кожен із нас в силах змінити ставлення до дітей з інвалідністю. Насамперед слід сприймати їх як дітей. Так, вони мають відчувати себе повноцінними членами суспільства і активно жити. 

Яскравим прикладом такої соціалізації є проєкт літній інклюзивний табір "Space camp". Це табір для всіх дітей, з інвалідністю чи без. Там вони можуть відкрити свої здібності, навчитися новому, завести друзів. Усе, що відбувається з дітьми у звичайному таборі. І ніякі медичні картки та діагнози не стануть цьому на заваді. 

У проєкті немає місця драмі, жалощам і маніпуляціям на тему інвалідності. Усі на рівних. Адже там вірять у можливості кожної дитини. 

Згодом у засновників з'явилася ідея зробити таку ініціативу на постійній основі. Вони відкрили арт-студію для підлітків з інвалідністю "Так". Нині діє онлайн-школа соціалізації, до якої залучені підлітки з різних куточків України.

У людей з інвалідністю має бути гідне майбутнє, де попри діагнози у медичній картці є просто дитина, підліток, молода людина. До таких людей мають ставитися на однаковому рівні. 

• Глухі люди не є глухонімими. Часто глухих людей називають глухонімими, однак так говорити некоректно. Чому ж? Тому що переважна кількість глухих людей можуть говорити або вміють, але не говорять. Людей, що мають порушення розмовного апарату називають безгортанними глухими. Однак у більшості із голосовими зв'язками все нормально.
• Не всі глухі люди вміють читати по губах. Ті, хто вміють, можуть сприймати 30-60% інформації.
• Діти з порушеннями слуху народжуються у сім'ях батьків, які добре чують.
• Не треба кричати у спілкуванні з глухою людиною. Повністю глухі люди і так вас не почують, а в намаганні докричатися ваше обличчя так чи інакше зазнає деформації, що може бути не зовсім зрозумілим вашому співрозмовнику. Деякі люди з порушеннями слуху люди носять спеціальні слухові апарати і виставляють звучність. У такому випадку ваше голосне мовлення звучатиме як крик.
• Глухота не впливає на інтелектуальні здібності людей.  
• Не варто змушувати глухих дітей розмовляти. Краще користуватися жестовою мовою — повноцінною граматичною системою, яка буде розвивати дитину і впливати на неї тільки позитивно. 
• Жестова мова не є універсальною. У світі є близько 300 жестових мов. Є жестова українська мова, жестова англійська тощо.
• Жестова мова не є бідною. Така мова може налічувати від 50 до 100 тисяч жестолексем — слів. У ній є лексеми, що є відповідниками іменників, дієслів, прислівників тощо.

Перш за все, потрібно привернути увагу людини до себе: помахати рукою і встановити зоровий контакт або ж обережно доторкнутися до плеча, руки. Також намагайтеся лишатися в полі зору глухої людини. Бажано, щоб це було тихе і добре освітлене приміщення. Спілкуйтеся нормальним голосом та використовуйте підручні засоби: блокнот, ручку або ж смартфон. У разі непорозуміння ви зможете пояснити свою думку в нотатках. 

Перед тим продумайте суть того, що хочете сказати. Використовуйте міміку, жести та візуальні підказки. І обов'язково будьте ввічливими у спілкуванні. 

Вивчайте жестову мову. Хоча б деякі базові знання. Саме так ви зможете покращити свою комунікацію із глухими людьми і значно полегшити життя як собі, так і глухим людям. 

Коли хтось паркує автівку на тротуарі це створює величезні незручності для незрячих людей. Адже це великий бар'єр на їхньому шляху для подолання якого потрібно багато часу та зусиль. 

Правильно розташована тактильна плитка, а також звукові сигнали світлофорів — те, що допомагає орієнтуватись у просторі незрячим людям і значно полегшує пересування у містах.

Важливими та корисними пристосуваннями для незрячих є 3D макети або мініскульптури, які відтворюють оригінальні будівлі чи пам'ятники. Саме завдяки таким витворам люди з порушенням зору можуть відчувати красу того чи іншого об'єкта або ж міста, доторкнутись до історії.

Так! Саме для цього існує велопробіг "Бачу! Можу! Допоможу!", який пропагує повагу до прав людини незалежно від її фізичних можливостей.

Веломарафон проходить на велосипедах-тандемах, де у команді одна людина — з порушенням зору, а інший партнер тандему — зрячий. Благодійний велопробіг функціонує вже п'ятий рік, учасники подолали тисячі кілометрів в Україні та за її межами.

Дивіться більше порад про спілкування з людьми з інвалідністю на лекціях з Форуму Інклюзивності від ініціативи Доступно.UA:

Матеріал створили на основі спілкування з Ігорем Шавро, телеведучим та перекладачем української жестової мови; Олесею Яскевич, засновницею організації "Бачити серцем"; Олександром Бойко, головою міського осередку ГО "Група активної реабілітації" у м. Запоріжжі та Світланою Стрельцовою, ведучою Українське Радіо. Одеса.

"Рубрика" — інформаційний партнер Форуму Інклюзивності 2020. Більше матеріалів дивіться у нашому спецпроєкті