«Список Йованович»: fake news чи кулуарна спецоперація?

20 березня Генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив у інтерв'ю The Hill, що під час своєї першої зустрічі на цій посаді із послом США в Україні Марі Йованович передала йому список осіб, проти яких українським прокурорам «не можна було проводити розслідування». Генпрокур зазначив: «Ніхто в цій країні, ні наш президент, ні наш парламент, ні наш посол не перешкодять мені виявляти, чи був злочин».

Палкі реакції та відкликання заяв

Описуваний Луценком діалог із посольством США відбувся у 2016 р., у зв'язку з розслідуванням справи про розтрату технічної допомоги американського уряду на суму $4 млн, призначеної Генпрокуратурі України. За словами Ю. Луценка, допомога до відомства так і не надійшла, та могла бути привласнена самою М. Йованович. Заявка Ю. Луценка викликала обурення як у посольстві США, так і в українському політикумі. Генпрокурор згадав, що до списку входять декілька народних депутатів, не називаючи конкретних імен, але різко негативна реакція деяких політиків та чиновників продемонструвала, що у Ю. Луценка є інформація, яка може зруйнувати політичні кар'єри, а не просто чергові «fake news».

Яскравим прикладом того, що заява Ю. Луценка є чимось більшим, ніж звичайною балачкою, стала реакція експерта Atlantic Council Андерса Аслунда, який в інтерв'ю «Голосу Америки» дуже негативно висловився стосовно керівника ГПУ: «Коли Юрій Луценко відкриває рота, він зазвичай бреше… Він працює генеральним прокурором 2-3 роки, і він не провів жодного суттєвого розслідування. Нікого не було ув'язнено, на жодному рівні». Однак трохи пізніше, А. Аслунд прокоментував повідомлення «Голосу Америки» та інших ЗМІ у мережі Twitter, заявивши, що він офіційно «відкликає свою заяву стосовно Луценка». Як науковий співробітник Atlantic Council, А. Аслунд мав отримати «за кадром» дійсно вагому інформацію, щоб так швидко та так кардинально змінити свою думку. Не забуваємо також, що серед членів правління Atlantic Council така вагома фігура українського політикуму як Віктор Пінчук, у зв'язках з яким А. Аслунда звинувачували у 2013 р. тодішні чиновники ГПУ. Отримання через В. Пінчука додаткової інформації про сутність резонансної заяви Ю. Луценка могло змусити Atlantic Council швидко переорієнтуватися у своїх оцінках подій.

Після того як Андерс Аслунд відкликав свої слова зі звинуваченнями, прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган написала повідомлення у Twitter, вимагаючи від нього вибачень на адресу Ю. Луценка: «Dear Mr. Aslund, I would like to read not only the fraze (sic) revoking your previous statement, but also apology for your words you initialy (sic) said about the Prosecutor General of Ukraine Mr. Yurii Lutsenko @AtlanticCouncil».

Якщо «список Йованович», скоріш за все, мав усну чи іншу неофіційному форму (тож стосовно правдивості його існування ми маємо слово Генерального прокурора Україна проти слова посла США), то проти інших співробітників Посольства США в Україні Ю. Луценко представив документ, опублікований The Hill, але, чомусь, майже повністю проігнорований у ЗМІ України. Це лист представника Посольства США Джорджа Кента до ГПУ від 4 квітня 2016 р., у якому він від імені тодішнього Посла США Джеффрі Пайєтта вимагає зупинити розслідування та інформує про надіслання економічної допомоги на користь ГПУ. «Ми серйозно стурбовані цим розслідуванням, для якого ми не бачимо жодної підстави» – звертається Дж. Кент у листі.

Серед тих хто не проігнорував цей документ виявилися експерти Центру протидії корупції, які… звинуватили Ю. Луценка у неправді, «відтворивши хронологію подій» та продемонструвавши, що «єдиний документ, який надав журналістам генпрокурор на підтвердження своїх слів про так званий список «недоторканих»…. підписаний він був ще задовго до призначення Марі Йованович і стосувався сфабрикованої справи, що свого часу визнавав і сам Луценко».

Однак у цьому випадку саме ЦПК викривили інформацію – у своєму розслідуванні Джон Соломон пише: «У нашому інтерв'ю Луценко звинуватив Посольство США епохи Обами в 2016 році у втручаннях в його діяльність щодо переслідувань корупціонерів, заявивши, що посол США дав йому список обвинувачених, які він не дозволить проводити, а потім відмовився співпрацювати на початку розслідування можливого незаконного присвоєння американської допомоги в Україні. Луценко надіслав мені лист з посольства, який підтвердив частину його розповіді, показавши, що чиновник США фактично попросив його відмовитися від справи про присвоєння коштів.»

Тобто, звинувачення Юрія Луценка стосувалися обамівських призначенців до Посольства США взагалі, а не лише конкретно Марі Йованович. Остання, однак, теж отримала посаду посла в Україні ще за президентства Барака Обами. Що ж це означає на практиці? Після виборів 2016 р. та інаугурації Дональда Трампа у 2017 р. для М. Йованович різко змінилася «ситуація вдома»: всі призначенці попереднього уряду опинилися під суворим наглядом стосовно лояльності не лише США, але й новому президентові. Президент Сполучених Штатів Барак Обама особисто обрав М. Йованович як одну з «ключових посад у адміністрації», а вона, у свою чергу, палко підтримувала його перемоги у президентських перегонах та його промови ще перебуваючи на посаді Посла США у Вірменії. А враховуючи персональну нелюбов Дональда Трампа до перемог та промов Барака Обама, можна зрозуміти, що такі кадри у своїй адміністрації він не буде дуже цінувати. Залишалося лише виставити це питання на порядок денний, що й було зроблено The Hill разом із Генеральним прокурором України…

Що ж відбувається?

Почнемо з оригінального джерела, яке опублікувало заяву Ю. Луценка: The Hill є виданням, яке намагається залучити до публікацій журналістів, які підтримують як Республіканську, так і Демократичну партії у США, однак конкретно Джон Соломон, який брав інтерв'ю у чиновника є палким республіканцем, якого неодноразово звинувачували у маніпулюванням інформацією на користь партії. У даному випадку інтерв'юер навмисно «вибивав» з Ю. Луценка таку інформацію, яку можна було б обернути проти демократів (у 2017 р., на фоні дослідження проросійських зв'язків Президента США Дональда Трампа, Дж. Соломон опублікував статтю з інсинуаціями про російські зв'язки Президента США Барака Обами та Clinton Foundation). Генпрокурор, у свою чергу, використав медіаплатформу для розповсюдження інформації про московську агресію, шантаж особисто Володимиром Путіним українських політиків, а також «відправив на ешафот» конкурентів з НАБУ, натякнувши на їхні прямі зв'язки із штабом Гілларі Клінтон у 2016 р. (з чим пов'язаний і «список Йованович»).

Інформацію надану Ю. Луценком «неординарно реінтерпретував» нинішній Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, звинувативши… Україну у допомозі Г. Клінтон, у той час як розслідування його власних таємних переговорів з Москвою нібито «розтає». Зрозуміло, що у Д. Трампа особистий інтерес стосовно будь-яких можливостей «змінити тему» стосовно будь-якої розмови про його контакти із Кремлем. Через це Президент Сполучених Штатів скористується будь-якою нагодою провести паралель, поставити знак рівності між собою та Г. Клінтон, користуючись улюбленим прийомом кремлівської пропаганди: «whataboutism» (намагання вказати на лицемірність звинувачуючи задля уникнення відповідальності). У такому випадку він також ставить знак рівності між Україною та Москвою: мовляв, і ті й інші намагалися впливати на американські вибори. Історик, політолог та екс-NSA Джон Шиндлер покепкував з повідомлення Д. Трампа: «1. Росія, а не Україна, втручалася в наші вибори. 2. Це ТАК ДИВНО, що Київ у 2016 році не був шалено у захваті від кандидата у Президенти США, який лазить рачки перед Путіним – знаєте, тим кремлівським бандитом, який вкрав і продовжує окупувати значну частину України.»

До чого ж тут Марі Йованович? Вона кар'єрний дипломат, яка працювала на Державний департамент США за різних урядів (у тому числі й різних українських урядів – одного разу пані Йованович вже потрапляла у конфлікт з українськими чиновникамм, заявивши у 2002 р., що у США є матеріальні докази продажу Україною  Саддаму Хусейну партії радіолокаційних систем «Кольчуга»). Однак для Дональда Трампа це не має значення – він бажає бачити на ключових посадах у країні людей, які є пов'язаними із своїм бізнесом, чи особисто лояльні до нього. У 2018 р. це торкнулося Державного департаменту США, на чолі якого Д. Трамп призначив Майка Помпео, колегу-бізнесмена, який також увійшов у світ великої політики. Збереження на посаді призначеної за Президента Обами пані М. Йованович, відтак, не в пріоритеті у Д. Трампа. Тому можливо, що розкривши The Hill інформацію про кулуарні переговори посла США, Ю. Луценко «проводить спецоперацію» у сполученні із оточенням Президента США проти старих, «обамівських» кадрів. ГПУ вже піддавалася критиці з боку Посольства США в Україні (особливо з вимогами про відставку попереднього Генерального прокурора, Віктора Шокіна), тому у відомстві можуть мати певну «вендету» проти представників посольства за втручання у внутрішні справи України та покровительство конкуруючим агентствам, таким як НАБУ. Адміністрація Президента США бажає відволікання мас-медіа від розслідування Роберта Мюллера, а також лояльних Республіканській партії та особисто Дональду Трампові кадрів. Таким чином, їхні інтереси проти чиновників Посольства США, які залишилися на своїх посадах від часів Адміністрації Обами збігаються. Варто розуміти, що у даному випадку ситуацію слід розглядати не в розрізі «США – Україна», а з точки зору на персональні інтереси, контакти та вендети українських та американських чиновників.

З іншого боку, Державний департамент США, незважаючи на зміну у керівництві, не зацікавлений у падінні своєї репутації. Хоча ніякої офіційної заяви відомство не надало, ми можемо очікувати, що ряд його чиновників також буде захищати М. Йованович, про що заявляє Інтерфакс-Україна посилаючись на анонімного співробітника Держдепу. На жаль для Держдепу, компрометуюча його представників інформація вже була опублікована, але при цьому проігнорована в українських ЗМІ. Це другий документ з розслідування The Hill, який демонструє лист від 9 травня 2018 р. до Державного секретаря США М. Помпео, у якому йому доводять нагальність звільнення М. Йованович з посади посла в Україні, оскільки вона «неодноразово висловлювала у приватних розмовах своє зневажливе ставлення до нинішньої адміністрації у такій формі, що вимагає звільнення». Це свідчить про те, що у М. Йованович є коло ворогів в американському політикумі, і що співпраця Ю. Луценка із прореспубліканським журналістом Дж. Соломоном може бути викликана кулуарними домовленостями із Адміністрацією Трампа.

«Маски-Шоу»

Звичайно, кулуарні домовленості не були б кулуарними без яскравої ширми, яка відволікає від сутності справи. Якщо Юрію Луценку досталася роль «злого поліцейського», який звинувачує аж Посольство США (та через це отримує критику не дуже далекоглядних політиків, журналістів і блогерів), то мав з'явитися і «добрий поліцейський», який запевняє обвинуваченого, що все під контролем, йому нічого не загрожує. Такими «добрими копами» для Марі Йованович стали Президент України Петро Порошенко та Міністр закордонних справ України Павло Клімкін. «Підтримуємо посла США у всьому, що вона робить. Ми розуміємо її заяви, як прояв, якщо хочете, партнерської занепокоєності щодо ходу реформ в Україні, щодо швидкості реформ в Україні, щодо того, що ми маємо зробити. В цьому сенсі вона має нашу повну підтримку, я це завжди казав і завжди повторюю», – заявив П. Клімкін.

Однак «добра» заява Петра Порошенка має дуже елегантний натяк на справжню сутність конфлікту ГПУ із Посольством США: «Я хотів би зазначити важливу роль посла Сполучених Штатів Америки в Україні Марі Йованович в справі просування україно-американських відносин. І наголошую, вона, як представник Сполучених Штатів як держави і Президента Сполучених Штатів Дональда Трампа, великого друга України і великого мого друга, має повну мою підтримку». Це важливий сигнал для М. Йованович – вона матиме повну підтримку доки вона є представником Д. Трампа, дружбу з яким відкрито проголосив Президент України.

У решті-решт, не вперше українські політики та чиновники терплять удари стосовно своєї особистої репутації заради кулуарних інтриг із зарубіжною стороною. Відповідно до заяв Володимира Арєва та розслідування The New York Times, у Києві не бажають безпричинно гнівити Адміністрацію Трампа, доки та залишається при владі, через що були навіть обмежені контакти ГПУ із розслідуванням Роберта Мюллера проти Дональда Трампа. Відповідно, Україна отримує продовження економічної та військової допомоги (у тому числі ракета «Джавелін», передані вже Адміністрацією Трампа). Той факт, що Ю. Луценко відкрив цю інформацію та оголосив про можливе розслідування через три роки після факту розмови із М. Йованович говорить про те, що перед нами не просто помилка політика, а спланована операція, остаточні цілі якої поки що невідомі. На даний момент ми маємо зрозуміти одне – заява ГПУ була зроблена не для того, щоб «налаштувати США проти України», а задля значно тонших політичних ігор у внутрішній політиці Сполучених Штатів. Чи буде розкрита Ю. Луценком «зброя» використана насправді, чи залишиться невикористаним козиром у колоді залежить від подальших вчинків президентів США та України й, відповідно, представників Посольства США в Україні.