"Рубрика" долучилася до спільноти "Слобідської колядки", яка співаючи збирає військовим на дрони. Ділимося і з вами святковою історією, яка зігріє в ці не зовсім святкові часи.
Коляда йде!
Спершу вулицю наповнює дзенькіт дзвіночка. Він кличе всіх, зве до гурту, пробуджує своїм звучанням вечірній Київ, який готується до Різдвяного Святвечора.
"Коляда йде! Коляда йде!", — чутно все ближче і ближче серед туману. Снігу Київ так і не дочекався, тому святкування зимових традицій проходить у "незимовій зимі", вологій і майже теплій.
Дерев'яна зірка виблискує вогнями, які в тумані розпливаються, наче в міражі. Вона, як головна героїня цього свята, перша заходить у заклад. За нею — колядники.
"Коляда йде!", — гучно заявляють про себе вбрані в кожухи, хустки, баранкові шапки й традиційні спідниці хлопці та дівчата.
Уся увага прикована до них. Хто їв чи пив, одразу підвів очі — "що цікавого покажете?"
А цікавого вдосталь: і колядки, і щедрівки, і застільні пісні — якраз заспівати під чарочку.
Да поставим Копи, да вдаримо в Гопи
Гопи-гопи-гоп а Чарочка хлоп!
Пригостити колядників — обов'язкова частина, аби всі їхні побажання справдилися
Між піснями роблять паузу, аби нагадати всім, для чого зібралися — гурт збирає 700 тисяч гривень на дрони для чотирьох підрозділів. Щоб Різдво якнайшвидше настало для нас усіх, мирне і вже по-справжньому щасливе.
Щоб зібрати потрібну суму, колядники помістили qr-код на видному місці
Прилетіли та й янголята,
Щедрий вечори, добрий вечори,
Добрим людям і на здоров'я.
Взяли ризи та й на крилята,
Щедрий вечори, добрий вечори,
Добрим людям і на здоров'я, — голоси об'єднується воєдино, заповнюючи весь простір колядою.
"Ми — «Слобідська коляда», комюніті сусідів, котрі зібралися, щоб відроджувати зимові традиції", — проголошує колядник.
"Знайти промінь світла, щоб чимось заповнити цю темряву"
Восени 2022 року Україну огорнуло чорною пеленою, яка, здавалося, буде вічною. Відключення світла по декілька годин, холод, неможливість додзвонитися до рідних і гнітючий, зовсім не передріздвяний, настрій.
Тоді ж в сусідський чат мікрорайону Слобідки прийшло повідомлення "Хочу колядувати в цьому році, хто зі мною?". І попри відсутність мережі та суцільну темряву, повідомлення змогло знайти своїх адресатів.
"Багато українців відчували тоді таке пригнічення, відсутність землі під ногами, впевненості. Коли побачив це повідомлення в чаті, внутрішній голос сказав: це твоє, скоріш за все, це принесе тобі наповнення, заспокоєння і натхнення", — говорить Дмитро, бренд-дизайнер в ІТ-компанії.
Дмитро посередині, урочисто розповідає відвідувачам закладу про "Слобідську колядку"
З дитинства він обожнював бути серед однодумців і разом з ними створювати цікаві речі: співати, малювати, танцювати. Однак доросле життя наповнене обов'язками, й інколи місця спонтанній творчості стає все менше. Тому Дмитро згодився не думаючи, — це те, до чого лежить душа.
"Нам хотілося в ці достатньо тривожні, непередбачувані часи знайти для себе промінь світла, щоб чимось заповнити цю темряву", — згадує він.
Поверхом вище Дмитра живе програміст Сергій. Хлопець, який у житті не співав, і, як сам каже, "максимально від цього далекий", все ж зацікавився пропозицією, бо любить музику й народні традиції. Спільнота якраз шукала новий чоловічий голос, і, несподівано для себе, Сергій почав співати.
"Я теж ніколи в житті не співала, і була впевнена, що це настільки не моє, наскільки це можливо. Мені в дитинстві казали: «У неї з музикою взагалі ніколи нічого не буде». І прогрес відбувався крок за кроком. Знову ж таки, я не співаю зараз професійно, але якби мені трирічної давнини показали відео, де я зараз співаю, я б сказала, що це згенероване ШІ", — сміється Надя, продюсерка дубляжу.
У руках Тані — кошичок для донатів
Одне повідомлення об'єднало навколо себе програмістів, архітекторів, комунікаційників, акторів — сусідів, які хотіли бути частиною чогось важливого, чогось ціннісного. І така різноманітність грала спільноті на руку, адже кожен взявся за те, що вміє найкраще, аби разом підсилити проєкт.
Так почалися репетиції, колядка за колядкою, перші зібрані сотні тисяч. Так почалася "Слобідська колядка".
"Я хочу, щоб це звучало чисто, навіть коли ви будете втомлені"
За зачиненими дверима раз за разом співають один і той же куплет — відточують "чистоту" звуку, аби десяток різних голосів звучав як одне ціле, доповнював один одного. Кожен співає свою партію, щоб коляда зазвучала.
На репетиції у театрі "Між трьох колон"
Викладачка Таня направляє колядників: ось тут треба взяти вище, а на цьому моменті голосніше, слухайте своїх товаришів збоку, але "не переходьте на їхній голос". Таня — аматорка, для якої коляда стала чимось більшим, ніж просто співом. Її вона досліджує роками. А свою любов до народного співу трансформувала у власному гурті "Шум'я".
"Для мене цінна його справжність. У мене історична тяга до факту того, що ти співаєш пісні й розумієш, що от сто років тому вони звучали так само. Я не маю бажання його осучаснити, тому що люблю його таким, яким воно є", — ділиться дівчина.
Учасників "Слобідської колядки" вона вчить співати саме народним голосом. Каже, його особливість — так званий відкритий голос. Раніше його використовували люди в селах, щоб гукати одне одного. Таким голосом ми можемо співати довго і гучно, не втомлюючись.
"Ним могли колядувати чи гуляти весілля днями — весь час співали. І якщо ти правильно робиш, то твоє тіло саме видає цей звук. І він заповнює простір, не втомлюючи тебе. Не втомлює горло, воно не сідає", — пояснює Таня.
Також у традиційному співі важливо враховувати регіональні відмінності: говірка і діалект впливають на вимову звуків в тому чи іншому регіоні, а відповідно і на сам спів. Тому пісні з Полтавщини відрізнятимуться від пісень з Поділля. Та й самі виконавці цих пісень частенько імпровізували під час співу — як носії цієї культури, вони співали, як відчували.
"Ми не є носіями цих традицій з народження, тому зараз їх вивчаємо, прямо розбираючись у нюансах. А бабусі у селах просто відчували й співали імпровізаційно. Тут вона в куплеті пішла таким варіантом, а в наступному — по-іншому. І це насправді вершина майстерності традиційного співу, коли ти можеш так варіювати в межах традиції", — говорить викладачка.
Більше про традиції колядування учасники дізнавалися уже під час репетицій. Відкрили для себе щедрівки, застільні пісні, веснянки. А в якийсь момент зрозуміли, що колядування стало для них важливою і дуже очікуваною частиною життя.
"Я росла в сім'ї, де немає якихось святкових ритуалів, пов'язаних з Різдвом, лише на Новий рік. Але зараз мені здається, що оці два місяці підготовки з репетиціями — це те, що готує мене до Різдва найбільше. Це мій найбільший прояв Різдва. Я можу ялинку ще не ставити, але точно знаю, що для мене зима — це коляда", — розповідає Леся, комунікаційниця та власниця PR-агенції.
Леся у традиційних прикрасах
"Для мене Різдво все життя було важливим святом. І я дуже рада, що ми так робимо: ходимо по району і вітаємо сусідів, створюємо їм свято, співаємо гарні традиційні українські пісні, робимо збір", — каже Марія, яка працює в кіно.
Марія у зеленій хустці
Репетиції тривають до чотирьох годин — колядникам важливо відточити все до належного рівня, щоб триматися впевнено. Та й викладачка не дає розслабитися, бо коляда хоч і для душі, але виступати прийдеться публічно.
"Я хочу, щоб це звучало чисто, навіть коли ви будете втомлені й прийдете з морозу", — наполягає Таня.
"Якщо хтось збивається, дзвонимо дзвониками, щоб ніхто не чув", — жартує Сергій. Усі сміються, але репетиція продовжується — через два тижні перший вихід з колядою.
Цукерки колядникам, а всі донати — на дрони
Коляда "Слобідської колядки" за три роки існування звучала у різних місцях. У військовому госпіталі, куди під час блекаутів навідувалися до поранених військових, щоб підняти їм настрій. Проходили коридорами, співали від палати до палати й колядували кожному окремому воїну.
Деякі з військових намагалися віддячити грошима чи шоколадом. "Ми їм кажемо: «Перестаньте, ви що! Ми не можемо з вас взяти грошей»", — згадує Леся.
"Та чекайте, це традиція. Ви мені запрограмовуєте рік на хороше, а я вам навіть шоколадку дати не можу!", — відповів один з військових.
На Лук'янівському ринку, де колядували між рядів з квашеною капустою і салатами.
У метро під час балістичної повітряної тривоги.
"Тоді у самому кінці платформи сиділи сім'ї з дітьми. І ми їм співали, а вони навколо нас танцювали. Дивилися на нас, а ми всі в дивних шубах, з зірками", — розповідає Леся.
У київських закладах, де співають, аби зібрати кошти на потреби військових. Торік вдалося накопичити майже пів мільйона гривень на дві автівки для ЗСУ.
І цьогоріч коляда Слобідки буде звучати до 28 грудня. У вашому улюбленому закладі або ж на вулицях Києва.
І нехай ця історія нагадує нам про важливість єднатися в складні часи. А всі передбачення колядників справдяться й принесуть нам у новому році омріяне щастя у вигляді перемоги.
А на цьому слові бувайте здорові. Радуйся. Ой, радуйся, земле. Син Божий народився!
Фото: Тетяна Рябчук
Розсилка
Дайджест найцікавіших новин: тільки про головне
