fbpx
Сьогодні
Люди справи 09:07 22 Кві 2021

З Донецька у Дніпро: чим живуть соціальні працівники-переселенці

Не бояться бруду, дивляться на чуже горе та борються з ним. Можуть купити продукті чи ліки, виміряти тиск, нарізати сухарики, вкрутити лампу чи просто вислухати. Соціальні працівники роблять усе, аби полегшити життя важкохворим. У цьому матеріалі піде мова про їхню роботу.

English version here

Ми побували у благодійному фонді "Карітас Донецьк". Ця організація переїхала до Дніпра у 2015 році, тому більшість її працівників – переселенці. І працюють вони як з переселенцями, так і з корінними городянами: людьми, які не можуть самостійно себе обслуговувати – літніми людьми чи тяжко хворими. Їм вкрай необхідне піклування або допомога по господарству. Цим і займаються соціальні працівники благодійного фонду. 

Далі розкажемо про те, з чим вони стикаються, як борються із професійним вигоранням та які долі у їхніх підопічних. 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

"Я вважаю її членом сім'ї"

Похилена на один бік – наче зараз впаде – на стільці сидить Людмила Степанівна Шутько. Вона у своєму рожевому халаті у цій кімнаті чи не єдиний яскравий елемент: ми у невеликій квартирі, обставленій скромно; з ікони на стіні за всім спостерігає Ісус. 

 "Ледве ходжу, проблеми з ногами. А ще у мене цукровий діабет, нирки не працюють, запахи чуєте? Ви сидите, а мені так незручно, що сечею пахне".

Людмила Степанівна вже сьомий рік живе у Дніпрі. Сюди переїхала з Горлівки. Точніше – пані перевезли. Покинуту малу батьківщину допомогла церква: жінка – мормонка. 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

"Пам'ятаю, вже такі страшні були обстріли, зв'язку немає, грошей немає. Скінчилися запаси їжі, живу сама. Тому зрозуміла: буду вмирати. Але допомогла церква, винайняла перевізника. Черевики взули, навіть не застібаючи, запхнули у машину та вивезли".

На голові чемоданчик із речами на випадок похорон, між ногами відро: так Людмила Степанівна їхала до Дніпра.

 "Рухалися селами та об'їзними шляхами. Через обстріли навкруги летіла земля. А я співала церковні гімни. Водій каже: "Бабусю, не вий". Їдемо-їдемо. Раптом спинилися. Дивлюся, водій поклав голову на руки і замовк. Питаю: "Синок, ти поранений?" А він відповідає: "Бабусю, ми вже на території України. Співайте". 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

У мирному Дніпрі орендувати квартиру теж допомогла церква. Тут Людмила Степанівна почала будувати нове життя, із сумом згадуючи свою простору квартиру у центрі Горлівки. 

"Спочатку з допомогою церкви я бувала на вулиці раз на кілька місяців. Та вже рік я взагалі не була на вулиці. Та нині вдома перебуваю вже рік. І навіть не сподіваюся вийти звідси. Цілодобово кручусь по господарству. Ось сьогодні встала о 4тій ранку, вже опівдні, а не лягала. Бо боюся, що сама не підіймусь. Дякую Тані, то вона мене так всадила". 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

За оповіддю Людмили Степанівни мовчки спостерігає соцробітниця Тетяна Момот. Вона відвідує стареньку пані. Купляє продукти, ліки, тримає зв'язок з медиками, оплачує всі рахунки. Допомагає і по господарству – наприклад, якщо слід лампочку поміняти чи сухарики з хлібу нарізати – це жінка якраз робила до нашого приходу.

"Наше завдання – щоб люди не голодували та не лежали в сечі. Ми намагаємося з цим всім допомогти. Так, робота складна психологічно. Але відчуваємо один одного дуже добре. Бо опинилися у спільному човні".

Тетяна Момот теж переселенка – переїхала у Дніпро з Авдіївки. Тут працювала медсестрою у лікарні, поки колеги не підказали, що у "Карітасі" шукають соціальних робітників. 

"Життя було до і було після. Позитив, який був у першій частині життя, допомагає подолати те, що є зараз". 

Нині у жінки 13 підопічних, щодня відвідує по кілька чоловік. До Людмили Степанівни заходить три рази на тиждень. Не тільки зі всім допомагає, але і обов'язково вислухає. 

"Поговоримо про Донбас, поговоримо про це життя. Може, тому що працівники теж біженці, тому краще нас розуміють. Дуже чуйні. Я вважаю Таню членом своєї сім'ї", – про свою соцробітницю так говорить Людмила Степанівна.

Старенька пані визнає: без Тетяни не впоралась би. Дуже хоче сама за собою доглядати, та через вік та хвороби – не все виходить. 

"Є люди в ще гіршому становищі – без рук або ніг. Розумію: треба жити. Я тільки молю господа, щоб самій себе обходити або з допомогою Тані. Більш за все боюся опинитися у будинку для літніх людей".

чим живуть соціальні працівники-переселенці

"Ну ти і кат"

Невпевнено крок за кроком ступає Олена. Одна із ніг підвертається. Щоб та вирівнялась на всю стопу, на неї ступає чоловік. Він підтримує жінку під руки.  

"Мені слід дійти", – вперто каже жінка. 

"Дійдеш", – відповідає їй чоловік. 

Під керівництвом Олександра Шостака 41-річна Олена. Раптово зовсім здорова жінка перетворилась на лежачу: спочатку аневризма, а слідом – інсульт. П'ять років тому частина тіла перестала рухатися. 

"Я лежала як бубон. Не вставала. Частини тіла зовсім посиніли. Та Сашу до мене привела мама – вона через знайомих потрапила до "Карітасу". Звідти направили соцробітника". 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

Середнього зросту, доволі мовчазний, а всі його рухи швидкі. У минулому Олександр був реабілітологом та працював на швидкій – ще там, на Донеччині. Поки не довелося разом із родиною перебратися під мирне небо. Тікав на останньому потязі у липні 2014 року – через добу після цього залізницю розбомбили. Спочатку родина Шостак жила на Кіровоградщині, а вже потім облаштувалась у Дніпрі. 

Олександр до "Карітасу" потрапив по оголошенню. У фонді стали у нагоді його навички реабілітолога. Вони дозволяють не тільки доглядати за важкохворими, але навіть ставити їх на ноги. 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

Довгий час Саша Олені робив лише масажі – розминав тіло, аби те відновилось швидше. Показує, як усе відбувалось: перед массажем знімає з Олени одну забуту шкарпетку, потім ніжно, але наполегливо починає розминати. Жінка йойкує: 

"Ой, ну ти і кат, – на цю фразу Саша посміхається, але продовжує свою роботу. – Якось від масажів синці були. Тоді мав приїхати лікар. Кажу: у мене синці. "Звідки? – той запитав, – Я не вірю". А вони дійсно були".

До Олени Олександр заходить два рази на тиждень. Нині займаються лише ходьбою. Цілу годину вони разом крокують кімнатою. Щоб жінка самостійно могла рухатися – головне завдання соцробітника.  

"Запевняю, ви через рік приїдете, Олена бігатиме. Залишилось тільки з рівновагою трохи попрацювати". 

Сама Олена ще не знає, чим займеться, коли відновиться на 100%. Можливо, сходить до когось у гості. Але на майбутнє жінка намагається не загадувати. 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

Важка, але така необхідна праця

На 11 соціальних робітників "Карітасу" 132 підопічних: переселенці, жителі Дніпра та навіть прилеглих сіл. І хоч сили працівників фонду обмежені, втім, готові взяти на себе ще кілька людей, – розповідає менеджерка проєкту Оксана Шух. Саме вона вирішує усі питання, пов'язані із допомогою нужденним людям. 

"У Дніпро "Карітас" із Донеччини переїхав у 2015 році. У програмі соцробітників зовсім немає плину кадрів – ті, що починали працювати у цій програмі тоді, так і залишилось. Ми намагаємось, щоб працівникам було комфортно у нас". 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

Із соцробітниками працює психолог, для них проводять різноманітні тренінги. А щосереди усі разом збираються на особливий захід – зустріч, на якій обговорюють успіхи, яких вдалося досягнути, або навпаки – проблеми, що виникли за тиждень роботи. Це допомагає осмислити свою працю. 

"Напевно, не кожен зможе працювати соціальним працівником, тому що тут необхідно бути людиною милосердною, у людини не повинно бути почуття огиди, вона має бути емпатичною та дуже любити свою справу", – підсумовує Оксана Шух. 

чим живуть соціальні працівники-переселенці

Дійсно, допомога ближньому – це те, що має йти від душі. У день, проведений із соцробітниками, ми добре це побачили.

На 2020 рік в Україні налічували 40 тисяч соціальних працівників та робітників. Обслуговували вони 400 тисяч літніх людей та осіб з інвалідністю. Через коронавірус українців, які потребують такої допомоги, стало лише більше. Тільки на березень 2020 додалося ще 20 тисяч нужденних. 

Рубрика:
Кейси
1742

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: