Соціальна квартира: як у Києві жінкам та дітям допомагають втекти від насильства
Скільки можна прожити у такому житлі? Що дає перебування у квартирі? Як вийти на безпечне місце? Розповідаємо з перших вуст.
Соціальна квартира — це місце для жінок у Києві, які постраждали від домашнього насильства. Тут допомагають вагітним жінкам та матерям з дітьми раннього віку в складних життєвих обставинах – коли вони потребують дому, допомоги, підтримки, прихистку, стикаючись, наприклад, із домашнім насиллям. З 2013 року тут жило і пройшло реабілітацію 75 жінок, і кожній з них квартира допомогла піднятися на ноги. Потрапити сюди можуть жінки з абсолютно різних прошарків суспільства, тому що домашнє насильство в Україні, на жаль, — явище, яке існує на всіх соціальних сходинках:
"З 2013 року в квартирі перебували студентки, що потім закінчили університет Шевченка та Київську політехніку, навіть з червоними дипломами — просто у них були такі життєві обставини: вони вагітніли, а хлопці чи свекрухи виганяли їх на вулицю; були випускниці інтернатних закладів, яким через вагітність забороняли жити в гуртожитках ПТУ; були ті, що виходили з місць позбавлення волі і хотіли возз'єднатися з дітьми; були й жінки з психічними захворюваннями; були дівчата, яких гвалтували бойовики і ті, що були в полоні; були й жінки депутатів і поліцейських — спектр дуже-дуже різний", — розповідає Галина Скіпальська, виконавча директорка МБФ "Українська фундація громадського здоров'я", організації, яка створила соціальну квартиру та центр "Право на здоров'я".
Свою історію погодилась нам розповісти Олена (ім'я змінено), одна з клієнток соціальної квартири та центру "Право на здоров'я". Трохи більше року тому вона, попри те, що має власний будинок, фактично опинилась на вулиці з чотирма доньками, наймолодшій був рік, старшій — 16.
"Це був період, коли на мене почали падати шишки просто з усіх боків, — розповідає жінка. — За незрозумілою причиною мені відмовили у прописці… Проблем було багато, мій чоловік був повністю дизорієнтований. Одного разу він зірвався і почав махати кулаками. Сильно. Я цього не очікувала, мені було страшно повертатись додому і залишати там дітей — я б не змогла їх захистити. Мені довелось піти зі свого дому, і ми почали шукати притулок".
Незважаючи на те, що Олена мала гроші, знайти житло було дуже важко:
"У хостели, готелі і в квартири ніхто не хоче залеляти одну жінку з чотирма дітьми. Фактично ми опинились на вулиці, а на другу або третю добу ми повернулись додому. І старша донька потрапила у лікарню. Це була критична ситуація, стрес, дуже пригнічений стан: я відчувала себе нікому непотрібною, ніби бруд на вулиці. В установах, куди я зверталась по допомогу, мені давали якісь папірці, анкети, вони щось записували… Але який папірець? Мене трясло, я нічого не розуміла, я була в жахливому стресі. Якби я була сама — це нічого. Але зі мною були мої діти, і треба було кудись бігти, щось робити. Добре, що я знайшла центр "Право на здоров'я", нас звідти направили на квартиру, де ми прожили місяць".
Спочатку можна подумати, що соціальна квартира — це якась установа, на кшталт притулку, проте це не так. Це справжня квартира, одна з таких знаходиться Києві, туди жінок, які попали у критичні ситуації, такі, як сталась у Олени, направляють з денного центру. Адреса квартири не розголошується в цілях безпеки, адже часто трапляється так, що кривдники переслідують жінок навіть після того, як ті покинули домівки.
Як з'явилися соціальні квартири?
Від Денного центру до переїзду у соціальну квартиру.
З 2010 року в Києві існував Денний центр "Право на здоров'я", куда жінки, які мають складні життєві обставини, могли прийти по допомогу. Такий центр було створено МБФ "Українська фундація громадського здоров'я" у співпраці з Київським міським центром соціальних служб, і в їх приміщенні. Одного разу відвідувачки висловили думку, що було б гарно мати якесь безпечне місце, де можна пройти реабілітацію і жити якийсь час, і тоді МБФ "Українська фундація громадського здоров'я" знайшла благодійників, які і виділили кошти на купівлю та облаштування такої квартири. Разом з цим розгорталась адвокація в міністерствах, бо без державної підтримки на законодавчому рівні розвиватись глобально було складно. Завдяки зусиллям активістів, у тому числі, МБФ "Українська фундація громадського здоров'я" у 2017 році вийшов закон, в якому було чітко прописано, що існують денні центри для постраждалих, притулки, мобільні бригади, які працюють комплексно і в ідеалі в зв'язці.
Така концепція — обов'язкова, і механізм працює так: на звернення постраждалої спочатку реагує мобільна бригада психо-соціальної допомоги — з жінкою встановлюється перший контакт — з нею спілкується психолог та направляє її до Денного центру. Якщо ситуація критична і є загроза життю, бригада допомагає клієнтці зібрати речі та переїхати у притулок або соціальну квартиру. Це — послідовна модель послуг, і, як пояснює Галина, необхідність такої комплексності важче за все донести до державних установ.
"Важливі не стіни, а наповнення" — що відбувається у соціальній квартирі?
Квартира — це місце тимчасового перебування жінок. Можливий термін їхнього проживання там — до 6-9 місяців, хоча в середньому це 4 місяці. За цей час з ними працюють спеціалісти: соцпрацівники, юристи та психологи. Останні допомагають жінкам підняти свою самооцінку, повірити у власні сили, навчитися встановлювати індивідуальні кордони, долати стереотипи, вчать сприймати себе на світ навколо.
"Трапляється, що жінки, живучи із кривдником, навіть не думають про те, що їм потрібно навчатись, чи стати на біржу праці, відправити резюме, дитину влаштувати в садочок. На превеликий жаль, коли є така залежність від кривдника, жінка навіть не замислюється над тим, чи може вона жити сама — всьому цьому ми практично з нуля їх навчаємо", — розповідає Галина.
Часто жінки приходять без документів, іноді кривдники навіть нищать їх — в такому разі клієнткам допомагають юристи. Співробітники центру та соціальної квартири з'єднують постраждалих з центром безоплатної правової допомоги, де з ними спілкуються адвокати, які в подальшому допомагають жінкам захищати свої права у суді.
Такий підхід називають мультидисциплінарним веденням випадку. У кожної клієнтки в притулку (соціальній квартирі) є графік зустрічей зі спеціалістами, план занять, завдання — для кожної клієнтки все це індивідуальне. А психолог, соціальний працівник та юрист раз на тиждень зустрічаються із жінкою та разом відстежують прогрес її становлення.
Поки у квартирі жила Олена, їй вдалось вирішити питання з пропискою — виявилось, їй взагалі не мали права відмовити в центрі адміністративних послуг. Одночасно з цим, психолог провела кілька сеансів з нею та її чоловіком, стосунки довелось налагодити, можливо, насильство в цій сім'ї було викорінено:
"З того часу, коли я повернулась з квартири додому, у нас, звичайно, були конфлікти, але він більше жодного разу не піднімав на мене руку. Не було навіть спроб домашнього насильства. Тож навіть таку ситуацію можна виправити. Це реально, не так дорого, і не так складно, як здається", — поділилась вона. — Квартира, як задумка, мені дуже подобається. Мабуть, це одна з усіх соцпослуг, яка реально працює, де тобі дають не рибу — речі, їжу, — а вудочку. В соцквартирі опрацьовують твою ситуацію. Ти розумієш, що до тебе не байдужі. Тебе змушують рухатись, робити хоч щось, з тобою розмовляють. Це дуже важливо, тому, що коли жінка потрапляє в таку ситуацію, коли їй треба звертатись по допомогу, хочеться померти. Я дуже їм вдячна".
Звернутися до центру "Право на здоров'я" можна у Києві за адресою вулиця Пирогова 4/26 або через контактну форму тут.
