Рішення підтримки для жінок, які чекають чоловіків з війни, людей похилого віку та захисників — зібрали історії, які надихають та допомагають цивільним і військовим.
Березень — початок весни й нових рішень. Цього місяця "Рубрика" розповідала про рішення підтримки — українці знаходять способи допомогти одне одному навіть у найскладніших ситуаціях. Зібрали найцікавіші десять історій рішень початку весни в одному матеріалі. Усі вони розповідають, що робити, щоб…
Деокуповані райони Київщини та Житомирщини ще й досі оговтуються від наслідків окупації. "Рускій мір" залишив після себе пограбовані будинки, зруйноване житло та інфраструктуру, і що найстрашніше — скалічені життя десятків тисяч людей. Особливо дісталося найбільш вразливим — пенсіонерам, людям з інвалідністю, мешканцями геріатричних притулків, тим, кому і в мирні часи було непросто. Тепер для них підтримка не просто бажана, а життєво необхідна.
"Юлині бабусі" — благодійний фонд, що бере під опіку такі притулки. Волонтери привозять літнім людям смаколики, одяг, гігієнічні засоби. Але найголовніше, що вони ще здійснюють їхні мрії. Як саме? Відповідь — у тексті "Рубрики".
З початком повномасштабного вторгнення в Україні значно розширився один із прошарків суспільства — родини військових, які чекають на своїх рідних. Війна до них підібралась чи не найближче. Не важливо, де чекає жінка: за кордоном, в тилу чи в районах, близьких до бойових дій — вона думками завжди на передовій — разом із коханим.
Для таких жінок — війна не просто стрес. Це — точка відліку і вічний тригер. Адже саме війна забрала в неї одну з найважливіших опор — кохану людину поруч.
Щоб допомогти впоратися з цим та створити мережу підтримки з людей, які розуміють, психологиня Марія Стецюк створила проєкт "Дівчата, які чекають". Майже одразу після початку повномасштабного вторгнення вона зрозуміла, що багатьом жінкам потрібна підтримка. І одним із дієвих інструментів можуть стати групові зустрічі з такими ж дівчатами — тими, хто чекає. Вони зрозуміють, підтримають, розділять тривоги одна одної.
"Рубрика" ж розповідає про проєкт тут.
Харків — місто, яке з перших днів широкомасштабного вторгнення рф в Україну потерпає від постійного терору загарбників. Уже рік російські війська атакують місто ракетами. Обстрілами з "Градів" і "Смерчів" знищують його інфраструктуру, житлові будинки, вбивають і калічать людей. Разом із людьми страждають і тварини. Їм теж страшно і боляче, росія забирає дім, здоров'я та життя й у них.
Та попри все, харків'яни продовжують жити та працювати. Підтримують одне одного й тих, хто не може попросити про допомогу. Так, харківський КП "Центр поводження з тваринами" навіть під вогнем не припиняє своєї роботи: надає притулок хвостатим безхатькам, знаходить їм новий дім, а також лікує тварин із тяжкими пораненнями, яких привозять із деокупованої Харківщини. Про роботу притулку — у матеріалі "Рубрики".
Оксана Макарова
З початком повномасштабного вторгнення зі спорядженням для військовослужбовців з'явилося чимало проблем. І це не дивно, адже практично одномоментно чисельність української армії зросла втричі. Поступово держава почала справлятися з ситуацією, проте волонтери й досі збирають та закривають багато різних запитів від військових, які борються з ворогом на передовій.
Одяг, взуття, засоби захисту, плитоноски, паски та наплічники — усе це розхідний матеріал на фронті. Допомагають закривати ці потреби близькі та рідні військовослужбовців. Але не тільки тим, що знаходять та купують необхідні речі для найдорожчих. Наприклад, на Волині дружина військового Оксана Макарова запустила ціле мініпідприємство із виробництва військового спорядження. Тут відшивають бронежилети, рюкзаки та РПСи для наших захисників. Як працює підприємство — у нашому матеріалі.
Через російський терор обсяг відходів руйнації в Україні вже можна порівняти з кількістю твердих побутових відходів, що в середньому утворюються в країні за рік. А це близько 10-12 млн тонн.
"Ракети страшні не лише тим, що знищують цілі будинки. Навіть коли ракету збивають у повітрі, вона розлітається на маленькі часточки, а отруйні речовини, які вона містить у собі, все одно потрапляють у навколишнє середовище", — каже Юлія Мархель, лідерка Всеукраїнського молодіжного руху "Let's do it Ukraine".
"Рубрика" ж розповіла, що робити з відходами війни та в чому їхня небезпека.
За даними опитування Міжнародної організації з міграції, наразі кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) становить 6,9 млн. У перші ж дні повномасштабної війни ця кількість була в рази більшою: потік людей хлинув з півночі, сходу, центру України — на захід: хтось їхав за кордон, хтось залишався в Україні в статусі ВПО. І кожен потребував допомоги, підтримки, заспокоєння.
Саме тоді українець став опорою для українця. Надзвичайно оперативно створилися гуманітарні хаби, волонтерські рухи, центри допомоги, шелтери для переселенців. І до цього руху самоорганізації доєдналися й театри. У багатьох містах приміщення театрів стали не просто місцями для культурного збагачення, а цілими оазами допомоги.
"Рубрика" завітала до двох театрів: Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки та Полтавського академічного обласного театру ляльок. Досвід роботи в перші місяці повномасштабної війни у них майже ідентичний, мотивація — теж. Тож розповідаємо про те, як герої зі сцени стали героями в житті, тут.
На фронті завжди є потреба в речах, і не тільки у тактичних речах, але й у спідньому, шкарпетках, рукавичках та шапках. Ці, здавалось би, дрібниці зігрівають тих, хто стоїть на фронті. Щоб пальці були у теплі та могли вчасно натиснути на курок, щоб під час завдань в степу не мерзли ноги, а у вуха щоб не надував вітер.
Шити чи в'язати та відправляти виготовлене хлопцям та дівчатам. Останнім займаються у проєкті "Зігрій". Його разом з однодумцями заснувала лідерка проєкту Made in Ukraine Юлія Савостіна. Ідею створити рух людей, які створюють теплі речі для захисників, подали друзі з Добробату. А що з того вийшло — у статті "Рубрики".
Джерело: особистий архів Тетяни Чернікової
Чи можливо заснувати успішний бізнес під час війни, коли ти втратив дім? Якщо так, то як? 24 лютого вони були єдиними з постачальників, хто привіз уранці продукцію до супермаркетів Харкова. Тетяна Чернікова та її сестра Валентина — співзасновниці сіті-ферми з вирощування мікрозелені та підприємства з виробництва харчових продуктів в пакуванні тривалого зберігання Green for You.
У 2016-му, переїхавши з Донецька до Харкова, пані Тетяна вирішила, що потрібно розвивати власну справу. Що, як і яким коштом — вони з сестрою не знали. Але, врешті, за два роки "виросли" в солідного постачальника мікрогріну в найбільші супермаркети міста.
А у 2022, знову через росію, Тетяна тікала зі свого дому вже вдруге. "Рубрика" розповідає історію переселенки, яка попри друге позбавлення домівки через війну розбудовує бізнес та шукає шляхи розвитку в невеликому селищі на Полтавщині.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року сільське господарство зазнало страшних втрат. Війна призвела до руйнування або знищення багатьох ферм. Лише небагатьом фермерам вдалось евакуювати своїх тварин з районів, що опинилися під контролем ворожих сил. Крім того, через війну мільйони людей стали внутрішньо переміщеними особами — зокрема, скоротилося населення й у багатьох сільських районах, що призвело до скорочення попиту на м'ясо та молочну продукцію там. А крім того, фермери зіткнулися з відключеннями світла, бойовими діями, ізоляцією та купою інших проблем — у кожному регіоні своїх.
"Рубрика" розповідає, від чого довелося рятуватися та як працюють рішення від українських аграріїв та тваринників — від автономних ферм на відновлюваній енергії до власних електростанцій.
Зруйноване житло по всій країні оцінюють у 54 млрд доларів. Йдеться про пошкодження чи руйнування майже 150 тисяч житлових будинків, в тому числі 17,5 тисяч багатоквартирних.
Усе це можна відновити швидко та дешево, але таке будівництво потребує великої кількості ресурсів і навряд буде екологічним або навіть придатним для нормального життя в майбутньому. В українських містах вже вистачає проблем з інфраструктурою, малою кількістю зелених насаджень та непристосованістю для пішоходів. Такі міста ніколи не будуть комфортними для життя.
Проте відбудувати сталі міста все ж реально. Про те, як у нас збираються це робити, та з якими рішеннями почати процес відновлення власного будинку — у матеріалі за посиланням.
Розбираємо, про що йдеться у законопроєкті про поступове підвищення акцизу на тютюнові вироби до 2028… Читати більше
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Discover the stars who stood with Ukraine in 2024, raising awareness of Ukraine's fight to… Читати більше
Нічого не хочеться, а речі, які раніше приносили розраду, більше не радують? Сьогодні дедалі більше… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.